Минулого тижня в Польщі випускники шкіл складали матуральні іспити. Дехто з них міг скласти тест з української мови, дехто — з білоруської, литовської чи кашубської. Це стосується учнів шкіл для відповідних національних меншин. Уряд ІІІ Речі Посполитої добре вивчив уроки міжнаціонального протистояння у ІІ Речі міжвоєнних часів. І нині намагається уникати тодішніх помилок, які вилилися у криваві протистояння.
Нині, на відміну від часів урядування Юзефа Пілсудського чи Іґнація Мосцицького, польське керівництво провадить набагато толерантнішу політику щодо національних меншин, намагаючись запобігти будь-яким міжнаціональним напруженням у країні. Це чітко видно, зокрема, у ставленні польської політичної еліти до громадян РП українського походження. Держава не лише дозволяє, а й фінансує створення національних шкіл, товариств, засобів масової інформації, проведення культурних і наукових заходів тощо.
Щоправда, українська мова в Польщі так і не здобула якогось офіційного статусу. Зрештою, крім власне польської мови, офіційний статус поки що має лише кашубська мова. Там, де кашуби мешкають більш-менш компактно (тобто на півночі країни, див. мапу), їхній мові надано статус реґіональної. За таку ухвалу Сейм РП проголосував у січні 2005 року. Цілком можливо, що це сталося на хвилі піднесення, що його збудила Помаранчева революція, якою так захопилися поляки. Що це означає на практиці: у відповідних органах самоврядування (а це кілька повітів Поморського воєводства) поруч із польською мовою можна використовувати й кашубську мову.
Чи має перспективи на такий самий статус українська мова? Сумнівно. Хоч би тому, що фактично немає реґіонів у Польщі, де компактно проживали б українці. Сумнозвісна акція «Вісла» розсіяла їх по цілій країні. Крім того, для «пробивання» такого питання у найвищому законодавчому органі бракує депутатських багнетів. Одного депутата-українця, хай би він навіть володів талантами супер-лобіста, замало, аби переконати весь депутатський корпус. Ще одним контрарґументом проти офіційного статусу української мови у Польщі є те, що українська має державний статус у сусідній державі. А отже, й відповідний (як поляки думають) державний захист. А кашубська ніде інде такого статусу не має.
Зрештою, і кашубська мова досить довго й тяжко пробивала собі шлях до офіційного статусу. Довший час польські соборники навіть слухати не бажали про якусь окрему кашубську народність чи субнацію, а кашубську ґвару вважали лише діалектом польської мови. Багато польських лінґвістів ще й нині відмовляються називати кашубську окремою слов'янською мовою.
А ще серед контрарґументів проти офіційного статусу кашубської мови польські соборники називали загрозу «ефекту доміно», застерігаючи, що відразу за кашубами офіційного визнання своєї мови почнуть домагатися представники інших реґіонів Польщі. І вони не помилилися. Нині за надання своїй мові статусу реґіональної борються «шльонзаки», тобто мешканці Сілезії. І на те, щоб сілезьку мову було визнано реґіональною, працює щонайменше півсотні депутатів Сейму, незважаючи на партійну належність.
21.05.2013