Прийшлось мені поїхати до Косова й Кут, до тих центрів гарбарства, щоб там приєднати кількох хлопців до гарбарської школи. На Гуцульщині немало теж є самородних будівничих, бо в гуцула в крові вже лежить "майстерка". Тому хотів я найти теж дещо хлопців до нашої будівельної школи. Озброєний службовою карткою шкільного радника пустився я в дорогу. До Коломиї й Заболотова поїхав я залізницею, а далі в напрямі Косова й Кут треба мені їхати колесом.
ЖНИВА, ЖНИВА...
Цього року жнива спізнені. Тут що лиш почалися жнива. На широких ланах бувших польських дідичів, на вузьких нивках нашого селянина кипіла робота. Не випробовуючи спини, люди жали спіле жито і пшеницю, що своїм колоссям обіцювали гарний, багатий збір. По полях вже видніли копи, дехто вже й звозить снопи у стодоли, щоб зараз взятися до молочення. Бо ось-ось надходить речинець здачі континґентів. Здача континґентів — це виграний бій не тільки нашого селянина, але також виграна битва ген там — далеко на сході, де запорука, що селянин може спокійно працювати на своїм полі. І наш селянин знає вагу своєї праці та радо готується до здачі збіжжевих достав. Коли стати з ним на розмову, так і чується, що він радіє гарним збором, що може сповнити свій довг вдячности супроти оттих міліонових героїв німецької армії, які прогнали із його землиці ворога европейської культури, ворога українського народу, ворога селянина.
У СЕЛІ РОЖНОВІ
Зближаюся щораз скорше до Карпат. Заїжджаю у велике і розлоге село Рожнів, що має поверх 7.000 населення. Ще недавно, бо ось ледве рік минув, це село робило вражіння малого містечка: тут жило багато жидів, які розсілися при головному гостинці, що веде з Заболотова і Снятина до Косова. Хата побіч хати, крамниця побіч крамниці — це характеризувало Рожнів. У ньому, що четверга відбувався ярмарок. Тепер жидів тут вже нема. Ще видно декількох, але ж вони прийшли з Коломиї зі спеціяльним дорученням — збирати кропиву.
Тепер культурно-освітнє життя Рожнова буйне. У селі є 4 УОТ-ва, які цього вже року дали концерт у Шевченківські роковини і 15 театральних вистав. Хору покищо нема, бо нема відповідного дириґента. Зате є шкільний хор, який щонеділі співає в церкві. Шкільна молодь дала у грудні виставу на свято св. Миколая, а на закінчення шкільного року величаве свято матері. Освітну працю в селі провадять учителі місцевих шкіл. При одній з читалень є бібліотека; інші бібліотеки большевики знищили.
Коли йде мова про школи в Рожнові, треба сказати, що село має аж чотири школи, з них одна мурована в центрі села, при головнім гостинці. З тих шкіл одна є 7-ми-клясова, а дві 1-ноклясові. Дітей, обов'язаних ходити до школи, в селі поверх 1000, а правильно ходить 930 дітей. Всіх учителів у селі 16, з того декілька т. зв. помічних, без повних кваліфікацій. Бібліотека в школі є, але дуже здекомплєтована. У школі ведено доживлювання дітей (в червні около 100 дітей діставало снідання). Дитячого садка в селі нема, бо нема садівничок, хоч і такий садок дуже потрібний.
З днем 1-го вересня ц. р. відкривається в Рожнові районова доповняюча рільнича школа для громад: Рожнів, Кобаки і Рибне. Школа дістала будинки, 16 моргів поля, в тім 9 моргів саду. Навчання будуть проводити цілий тиждень, з того один день, в суботу, буде теоретична наука. Досі зголосилося до цеї школи 540 учнів (хлопців і дівчат) у віці від 14—18 року життя.
В селі провід подбав теж про бідне населення, яке важко переходило цьогорічний переднівок. Старанням Делєгатури УОК. ведено в селі народну кухню, в якій видавано обіди від травня до липня 150 особам, з половина діставала обіди даром. Для дітей (поза шкільними) видавано від 5 липня до 15 серпня снідання, з яких користало 250 дітей. Харчі доставив УОК. з Коломиї, а дещо доставила сама громада.
В селі є Делегатура УОК., головою якої є місцевий лікар д-р Дольницький. Мужем довір'я УОК. на село є Михайло Никифорук, с. Андрія. Село сумлінно сповняє свої обов'язки, що їх накладає на нього важкий воєнний час. Згадати б тільки от хочби "Тиждень шляхів" (від 1 до 6 липня), в часі якого працювало майже все населення дуже радо; вислід тої праці справді великий: всі дороги в селі поправлені, рови вичищені, мости направлені так, що аж приємно проїжджати через село.
В селі жнива ось-ось вже кінчаться. Більша частина посівної площі оброблена. Жнива випали б вповні гарно, якби не т. зв. головня, а то з недостачі на весні байцу, згл. синього каменя для протроєння насіння. Континґентова комісія пильно працює, провірює стан жнив, наглядає пільні роботи так, щоб справедливо розділити наложений на село контиґент.
Достава молока до молочарень являється задовільною: село доставляє 60—70% призначеного континґенту. Так само й яйця складає село точно в 90—100%.
(Д. б.)
[Львівські вісті, 24.09.1942]
II. КОСІВ
Дорога до Косова з Рожнова веде понад річку Рибницю, над якою лежать обі ці місцевості. Доїжджаю до Косова, що положений у підніжжю високої скали. Заходжу до голови Делєгатури п. Когута, який веде різьбарсько-столярську робітню. Він дуже радо дає мені інформації про працю УОК. в цілому косівському повіті. У кожному селі повіту є УОТ (у 44 селах), деякі навіть дуже діяльні, прим. у Рожнові, про що була мова вище. У самому Косові заходами Делєгатури відбулося свято пісні, свято в день народин Фюрера А. Гітлєра, свято "Просвіти" та Повітовий Конкурс Хорів.
Кромі цього влаштовано ялинку з концертом колядок, свято здобуття Києва. Знагоди приїзду німецьких журналістів до Косова уладжено великий концерт та інсценізацію "Довбуш", в якій представлено народний гуцульський побут (танці, пісні, музику, народні звичаї і т. ін.).
Делєгатура УОК розгорнула також живу діяльність на полі суспільної опіки. В Косові є два садки, а крім цього в Шешорах і в Соколівці. Більше садків не можна було відкрити, бо не було вишколених садівничок. Тому Делєгатура вже заздалегіть старається вислати 6 дівчат на курси садівничок, що можливо і вдасть ся за допомога громадянства.
В кожному селі були народні кухні, в яких доживлювано незаможне населення, що й від УОК. в Коломиї одержувало приділи харчів і грошеві допомоги. В захисті в Косові є 28 дітей, 16 виїхало в хлібні околиці Поділля. Захист утримує частинно саме місто, частинно Комітет.
Щодо шкільництва — в повіті є народні школи, переважно 4-о клясові; є теж і 7-й клясові, напр. в Рожнові, у Кобаках і ін. Робиться заходи, щоб відкрити доповняючу сільсько-господарську школу у Старому Косові. В самому Косові є промислова школа гуцульського мистецтва з відділами: столярсько-різбарським, вишивальниць і килимкарським. У минулому шк. році було в школі 36 учнів. При школі є бурса, яку веде Делєгатура. Харч в бурсі діставали всі учні, які ходили до цієї школи. Крім цього Пов. Союз Кооператив вів в цьому році бухгалтерійні курси із поважним числом учасників.
Давніше Косів був майже чисто жидівським містом, з жидівськими крамницями й підприємствами. Тепер місто віджидівлене. У місті є українська книгарня з часописами і книжками та около 30 крамниць, які є переважно в українських руках. Народна Торгівля має 8 власних крамниць. З підприємств треба вичислити: Гуцульське Мистецтво, фабрика килимів, Гуцульська різьба, кооперативе "Гуцульщина" (різьба). Підприємства дістають великі замовлення, напр. зі Львова, з Коломиї і з дальших міст. Повітовий Союз Кооператив має власну сушарню овочів, пекарню, гарбарню та цегольню. Цегольня опалюється земним газом, що його доводиться із села Вербовець, де відкрито його джерела. Є теж палярня вапна.
В повіті замітний занепад гуцульського домового промислу. В деяких селах гуцули ще різьблять, головно у Брустурах та в Річці; вони віддають свої вироби у продаж до "Гуцульського Мистецтва", яке веде свою крамницю в Косові.
В Косові є також Українбанк, що фінансує всякі господарські і промислові почини міста й повіту.
Крім цього в Косівщині, як і кожного року на Гуцульщині, були т. зв. полонинські ходи, підчас яких висилають рогату худобу, коні та отари овець в гори на полонини. Всі полонини тепер в посіданню держави. Тут також переведено "Тиждень шляхів" (від 1—6 липня), в часі якого повичищувано рови, понаправлювано мости.
В Косові є повітова лічниця, а населення обслуговують 4 лікарі, з того 2 українці.
(Д. б.).
[Львівські вісті, 25.09.1942]
(Докінчення)
ІІІ. КУТИ
Гірське містечко — подібне дечим до Косова, лежить на лівому березі Черемоша, напроти Вижниці по буковинському боці. Підсоння незвичайно лагідне, тому тут плекають найкращі сорти яблук, а навіть виноград і морелі. Це містечко було перед війною переважно жидівське, із значним числом вірмен та напливовою польською урядничою верствою. Українське населення — головно на периферіях міста. По дорозі до Косова розляглися на узгір'ях Старі Кути, досить велике село, славне своїми садами. Тепер місто віджидівлене. У проводі міської управи стоїть учитель п. Бундзяк, який є теж головою Кутської Делегатури.
До Кутської Делегатури належать: місто Кути і села: Старі Кути, Тюдів, Ростоки, Рожен Малий і Великий. Всюди по селах є УОТ-ва. Старі Кути дали 10 вистав, Шевченківський і просвітянський концерт. Також УОТ-во в Тюдові дало концерт у роковини Шевченка. Культурно-освітне життя цієї Делегатури досить мляве, головно тому, бо є недостача інтелігенції на місцях.
Зроблено теж дещо на полі суспільної опіки. Народні кухні були в селах: Старі Кути, Рожен Малий і Великий та Ростоки. Була також народна кухня і в місті Кутах. З доживлювання в кухнях користало 955 осіб. На Поділля вислано 210 дітей. Приділи на кухні давав УОК, в Коломиї. Околиця дуже бідна на хліб, бо тут вже і перед війною населення було позбавлене хліба і мусіло йти за ним на доли.
В Кутах мають оснувати ремісничу школу з відділами: гарбарським і кушнірським. Вписи зачнуться в найближчому часі.
В Кутах є 11 крамниць мішаних товарів, 4 буфети, 4 ресторани, фабрика содової води, 1 цегольня, кілька різних ремісничих верстатів. Народна Торгівля має 4 крамниці. В одній продають книжки й часописи. В Кутах є також килимарська робітня, багато гончарів, кошикарів та боднарів, але вони незорганізовані, дуже часто не мають майстерських іспитів і тепер не працюють в своїм фаху. Дається сильно відчувати недостача торгівлі з мануфактурою, текстиліями та взуттям.
Сади в околиці зародили гарно — головно яблука. Груш дуже мало, а сливок нема зовсім. Вони вимерзли попередніх гострих зим. Ці села давали попередніми роками 6—7 ваґонів овочів. Збіжжя в цих селах нема зовсім, хіба ще трохи на Старих Кутах. Коли большевики займали Буковину, селяни були виселені, а їх хати порозбивані. По відході большевиків селяни вернулися на одну руїну. Тому УОК повинен енергійно занятися допомоговою акцією в цих селах.
IV. КОБАКИ
Село напів гірське. Одно з більших сіл косівського повіту, що завжди стояло на досить високому свідомому рівні. В селі були дві читальні, одна "Просвіти", друга "Скали".
Тепер культурно-освітне життя гуртується коло УОТ-ва, яке має 250 членів. При УОТ-ві є аматорський гурток, який досі дав 10 вистав. Члени відчувають брак рефератів. Була поважна бібліотека, але за большевиків її знищено. УОТ-во приміщується в гарному Народному Домі з власною сценою і з театральним реквізитом. Кружок "Сільського Господаря" має 615 членів і секції: обезпечення худоби, садівничо-городничу, бджолярську і секцію Хліборобського Вишколу Молоді. Сходини відбуваються два до три рази в місяць. З філії приїжджав до села 2 рази референт з відчитом. У селі передплачують "Львівські Вісті" і "Рідну Землю".
В селі є 7-миклясова школа. Зимою зладили ялинку і свято о. Миколая з дарунками для дітей.
В час переднівку ведено у селі народну кухню, в якій діставало поживу около 350 осіб. Відношення села до школи є позитивне. Діти відвідували школу зимою слабо, бо не мали одежі, ні взуття.
Як у всіх довколишніх селах, так і тут в часі "тижня шляхів" направлено всі дороги в селі, вичищено рови, понаправлювано мости. Здача молока й яєць доходить до 75%—80% приписаної кількости.
Всього орного поля в селі було 974 га, з того засіяно пшеницею 232 га, житом 78 га, ячменем 25 га, вівсом 68 га, решта — кукурудза, картопля і тютюн та городина. Сади в селі зародили середньо. Континґенти сіна вже здані в 100%, поставка м'яса також здана на 100%. На роботу до Німеччини виїхало з села поверх 200 робітників, переважно безземельних і малоземельних.
В селі є теж деякі підприємства. Кооператива має один склеп, молочарня 2 збірні пункти молока. Селяни мають власні сушарні, де сушать тютюн, а також і садовину.
Загально кажучи, українське село на Покуттю вже зрозуміло, що часи тепер важкі і що в світі йдуть події, які сильно зміняють також структуру села. Тому відчувається тяга до науки: селяни посилають радо дітей до школи; висилають їх також до міста до гімназії і до промислових шкіл. Село вимагає контакту з містом, відчуває потребу появи інтелігента на селі, не як гостя-літника, але як вчителя і референта. Тому Делегатури повинні над тим добре застановитися і постійно висилати своїх референтів на села з актуальними рефератами на освітні, економічні, господарські та шкільні теми. Села вимагають того і їм у тому треба допомогти.
[Львівські вісті, 26.09.1942]
26.09.1942