Знов заборона. — Анкета в справі нашого театру — На нинішнє польське сьвято — Похорон Михайла Коцюбинського — Арештоване московського емісария.

Знов заборона. По відкиненю першого ста­тута української стрілецької орґанїзациї, вне­сеного пос. Цегельським і тов., внесено дня 4 цьвітня новий статут такого товариства, котрий як перший основатель підписав д-р Володимир Охримович. Та ось вчера закомунїкувала ц. к. дирекция львівської полїциї, що мінїстерство внутрішних справ рескриптом з 26 цьвітня 1913 ч. 15211 заказало основаня товариства „Укра­їнський стрілецький союз" з осідком у Львові. Заборону свою мотивує правительство тим, що цїли товариства наведені в §§ 3 і 4 проєкта статутів могли би служити до здїйсненя инших цїлий, котрих з постанов статута не можна пізнати (!), як також тому, що „проєктоване товариство стрілецьке представляєть ся яко од­но із звен даючої ся в Галичинї спостеречи орґанїзациї народної, котра під позором плеканя спортових вправ має головно на цїли познакомити мирові верстви населеня з головними засадами оружної борби. Позаяк, як сказано, товариство має служити оружній орґанїзациї, котре може довести до загроженя інтересів держави, пред­ставляє воно після своєї цїли і орґанїзациї яко небезпечне для держави. Рівно переконуючо ар­ґументує мінїстерство внутрішних справ, що проєктоване товариство „після своєї цїли і орґанїзациї“ є „противне праву і законови“, а то тому, що воно має плекати вправи полеві і вправи в уживаню оружя, а тут приписи § 19 закона з 15 XI. 1867 Взд. 134 і § 9 закона з 15. XI. 1867 Взд. 135 не дозволяють виступати товариству корпоративно під оружєм! Шкода тільки, що ц.к. намісництво, яке зарядило пові­домлене оснувателїв українського стрілецького Союза про рішене мінїстерства, не подало, чо­му корпоративні виступи уоружених польських стрільців не є противні законови та раз ураз практикують ся?!

Анкета в справі нашого театру відбула ся вчера вечером в сали „Руської Бесіди“. Авкету почав голова „Р. Б.“ д-р Яр. Олесницький, представ­ляючи важку ситуацию, в якій опинив ся тепер наш театр. В дискусиї, яка розвинула ся над сею справою, забирали голос проф. В.Шухевич, дир. М.Заячківський, учит. Ів. Левицький, рад. М.Дри­малик, ред. Яр. Весоловський, проф Ст. Руд­ницький, член дружини театральної Петрович, д-р Евген Олесницький, рев. Альфред Будзинов­ський, др Ст. Шухевич та надр. Шехович. В дискусиї обговорювано дотеперішну господарку бувшого директора п. Стадника, відношенє пре­си до театру, та спосіб, як мають бути уложені відносини директора театру до „Руської Бесїди“, дискутовано також над способом веденя театру на час директорського interregnum та над кан­дидатами на будучого директора театру. О ве­денє театру як власного підприємства компету­ють пп. Роман Сїрецький та Клим Ґутковський, а на веденє театру в зарядї „Руської Бесїди“ зголосили оферти пп. бувший артист нашого театру Шеремета і п. Ів. Захарко. В дискусиї порушено також справу заснованя специяльного загальнокраєвого удїлового товариства, що велоб театр.

На нинішнє польське сьвято третого мая приїхали теж Мадяри з тамтого боку Карпат, щоби покріпити ся до дальшого „братнього“ гнобленя „менших“ „братніх“ 4 народів — ту Українців, а там Українців, Хорватів, Словаків, Румунів. Свій свого знає!

Похорон Михайла Коцюбинського відбув ся в великодний понедїлок в Чернигові при великім здвизї народа. На похорон виїхала між иншими депутация київських Українців, що прибула до Чернигова в понеділок рано і поклала на трунї небіжчика, котрого перенесено до воскресен­ської церкви, вінки. З церкви почав ся о другій годині по полудни похоронний обряд. Але як все так і тепер не обійшло ся без репресиї зі сторони росийських шовіністів. Перший удар упав від ректора духовного семинаря, що забо­ронив хорови богословів співати на похоронї, одначе вже перед самим похороном удало ся зібрати молодих співаків, котрі підчас цїлого по­хоронного обряду гарно співали великодні пі­снї. Полїцмайстер заборонив промовляти над гробом небіщика по українськи, а відкликатися не було до кого, бо анї ґубернатора анї віцеґу­бернатора не було на той час в містї. Народу зібрала ся велика сила з вінками та живими цьвітами, якими вкрили домовину покій­ного Михайла. Коли по виході похорон­ного походу з церкви хотїли нести вінки, то й тут склалась прикра несподїванка, бо за­боронено нести вінки, таксамо недозволе­но фотоґрафови зробити фотоґрафічні знимки з похоронного походу. Труну з небіщиком несли друзї і приятелї покійного а в заду їхали два вози повні вінків. Сумна процесия прибула на­решті до Троїцького монастира де спочивають українські письменники Л.Глїбів і Панас Маркович. Коло сих могил насипано тепер третю в дуже гарнім місци, на горі під столїтними дуба­ми, ввідки перед очами стелить ся широка без краю долина, перерізана Десною. На труну пок. Михайла Коцюбинського покладено двайцять чо­тири вінки від українських товариств, редакций українських журналїв і приватних осіб. Наспіло також богато кондоленцийних депеш з Галичи­ни, Петербурга, Києва, Катеринославу та з ост­рова Капрі від Максима Ґоркого.

Арештоване московського емісария. В сам день Великої Неділі арештувала жандармерия в селі Граб на Лемківщинї Івана Соловія, який був онодї питомцем греко-католицької духовної семинариї у Львові, однак її не скінчив, лише удав ся до Росиї. Там перейшов на православє, вступив до монастиря і одержавши сьвяченє на єромонаха Петра забажав ширити цареславіє і в Галичинї і тому приїхав до села, в якім ко­лись резидував батюшка Сандович і посьвятив паску збаламученим Лемкам. Жандармерия дові­давши ся про него, арештувала його і відстави­ла до арештів до Ясла.