Майські

Нема нічого прекрасніщого за Р’ясне напередодні Великодня. Коли квітне алича, буяють вишні, сиплять пелюстками яблуні, сливки й інша в недалекій перспективі конфітурна рослинність. Коли висихає вічна калабаня в дворах за будівельним магазином, а пташки під дзвінке завивання чийогось собаки співають у кущах своїх великодніх гімнів. Нічого прекрасніщого за Р’ясне не буває, за винятком Р’ясного напередодні Великодня, що співпадає з травневими святами. Бо саме тоді Свято Праці набуває свого справжнього, особливого, найгармонійнішого значення.

Можете вважати, що вам дуже пощастило, якщо ви в такий період опинилися в Р’ясному. Бо коли ж, як не тоді, можна вповні оцінити красу галицьких традицій і тих відважних, що їх втілюють. Миколу, наприклад, що на полі в сторону церкви вудить з кумом Сашою, східняком з походження, дві шинки, шпондерок і три кільця ковбаски. Саші, правда, не видно, бо побіг у сільпо за третьою чверткою. Зате плоди його кулінарних сподівань розносяться вітром ген, аж до зупинки, стимулюючи посилене слиновиділення у пасажирів маршруток, що пролітають поруч. Пасажири ці, після тяжкого довгого посту тим часом пестять в думках канапки з салом і дрогобицькою рубленою по піїсят-п’ять-девяносто, що лежать в торбах, дбайливо замотані в кульочьок і красиву серветку. Бо тим, хто тяжко працює і тим, хто в дорозі, можна. А садіння бульби акурат і є тяжкою роботою.

Тим часом Ганє, що працює в пункті прийому вторсировини, нудиться, чекаючи на чергового пияка-батлхантера, що збирає по району пляшки з-під пива і вимітає до чиста найбільші ями на дорозі, що проходить поруч. Щоби засипати їх потім свіжою битою цеглою і отримати слова подяки, а може й прихильну посімшку від Богдана, що приїжджає по полудні газєлькою забрати зібрану тару. Богдан, правда, одружений і тато двох дітей від трьох шлюбів, але кого б то зупиняло?

Цьотка Лєна тим часом, використовуючи прийоми альпіністів із фільму про Сталлоне, одною ногою на підвіконні, а другою на стрім’янці італьянською шваброю (прислала невістка з Риму) миє замизкані вікна. При цьому паралельно сварить сина, від котрого смерділо папіросами і стежить, аби не згоріли бураки на цвіклі.

Беручи приклад з Миколи, Саші, Гані, Лєни, над квітучим кущем в’ються бджоли, збираючи з притрушеного дорожньою курявою цвіту екологічно чистий мед, що потім будуть видавати за карпатський.

Втім, куди там тим бджолам. Не знають вони, бідолашні, яка битва розгортається на дачних ділянках, городах при батьківських, сватівських, тещиних, вуйкових, стрийкових, братових хатах. Там ллється рікою піт, кладуться на вівтар праці останні сили, гартуються сімейні стосунки, народжуються й виховуються діти, і все заради сакрального «а бульби того року не буде». Бо бульба та, як казав відомий кам’янець-подільський гуманіст Віталій Жданов, це українське бойове мистецтво. Українська національна мантра, наш різновид медитації для зв’язку дітей Божих із їхнім творцем. Через працю, піт, страждання, перемоги й поразки, кохання й турботу.