Клевет на народовцїв пускають нинї вороги их так богато, як з Відня дрібної мідяної монети, — годї і навіть не варта реґіструвати всего і збивати. А все-таки нинї не можемо промовчати, щоб не діткнутись двох клевeт.
В 4-ім нумері радикального "Народа" п. Иван Франко [підписавшись повним именем] умістив некрольоґ бл. п. Дамяна Гладиловича, де, побіч иншого приходить такій уступ:
"Покійний щиро, цїлим серцем ненавидїв партію москвофільску, а головно єї проводирів, котрих уважав платними аґентами россійскими. Може бути, що именно та ненависть попхнула єго в обійми угодовства, бо сумнїваюсь дуже, щоби єго манили обіцяні д. Poманчуком рясні "посади і аванси", котрі евфемічно прозвано "програмою Романчука". [Дальше автор говорить, що нїби-то "при кінци житя віра бл. п. Гладиловича в тривкість і пожиточність угоди була значно захитана, бо післав п. Франкови передалату на "Народ" і просив відвідати єго. "Ну, ми би се пояснили, але нам иде о що инше, о "посади і аванси".]
П. Франко, хоч він нинї сотрудник польскої ґазети, все-таки, яко писатель рускій, має претенсію мати якусь повагу межи Русинами, і певно хотїв би, щоби Русини єму вірили. Русини дуже поважають своїх писателїв і раді би им вірити, але-ж писатель мусить заслугувати на те, — н. пр., коли в поезії громи мече на "всесвітну брехню", нехай же сам не "бреше"...
Ми в сїм випадку звернемось до п. Франка з таким запитанєм: Коли Ви, пане Франко, маєте хоч дрібку чести, то дайте відповідь: коли і кому обіцював п. Романчук рясні "посади і аванси" і котрі то народовцї осягнули або мають обіцяні "посади і аванси"? Єсли відповісте на се питанє, тогдї ми Вам признаємо, що "проґрама Романчука" — то тілько евфемічно прозвані "рясні посади і аванси"... Ждемо на відповідь!
Друга лож, ширена від часу виходу брошури посла Телишевского, то тая, що нїби-то народовцї договорювали ся з правительством лише за цїну: а) віднятя москвофілам "Народного Дому", б) заведеня фонетичної правописи і в) перенесеня друку книжок шкільних з Ставропігії до друкарні тов. им. Шевченка.
Ми, знаючи з личної участи весь хід нарад тих людей, що рішали справу переговорів, нїколи того не чули і о тім навіть бесїди нїколи не було. П. Телишевскій иніціятор справи переговорів, єсли схоче, то мусить се по совісти посвідчити. Від часу як з єго иніціятиви зійшов ся першій круг людей довірених, і потому, як круг той розширив ся другими людьми, нїколи тих справ нїхто навіть не порушував, а від початку до кінця всї стояли на заявленім становищи посла Романчука і голови "Народної Ради" бл. п. Ол. Огоновского, що від правительства треба домагатись зміни системи політичної і концесій для народу руского.
Справа "НародногоДому" була піднята ще в роцї 1885, а в намістництві була полагоджена значно перед тим, заким пoc. Телишевскій заиніціював переговори з правительством, — справу фонетичної правописи порушив в міністерстві д-р Стоцкій вже на кілька лїт поперед, — а оферти друкарень товариства им. Шевченка в Ставропигії о друк книжок шкільних внесені були рівно-ж перед тим. Отже бачимо, що справа "Народного Дому" тогдї була вже полагоджена, a нинї — Ставропігія друкує дальше книжки шкільні, бо правительство — мимо "нової ери" — друку книжок їй не відняло і не дало товариству им. Шевченка, а що до правописи фонетичної, то рівно-ж не ввело єї в школи, але урядово запитало фахових людей о опінію і від тої опінії має залежати рішенє.
Кожда з тих справ єсть про себе окрема, полагодженє их очевидно не єсть сему чи тому сторонництву або ґрупі Русинів байдужне, як взагалї в кождій справі рускій, — але щоби хто-небудь з Русинів народовцїв тогдї брав або міг брати cі справи за концесії від правительства для народу руского, — се неправда і абсурд.
[Дѣло]
19.02.1892