Нема нічого злого, щоби на добре не вийшло — каже пословиця. Правду сих слів стверджує також "нова ера". Єнунціяціі соймові д. Романчука викликали небувалий доси рух і оживленє межи Русинами. В пресі закипіла горяча полєміка, горяча боротьба партійна. Як звичайно в боротьбі, так і тут вийшли на верха всі хиби нашоі організаціі політичноі, всі слабі боки нашого національного становиска. Не промовчано, бачиться, ні одноі подіі від памятного дня проголошеня звісноі "програми", подіі, котроі ми не оглянули би критично, подаючи усе, що могли, на єі догану або оправданє. Як з мішка сипались докази pro і contra, то в "Галицкоі Руси", то "Дѣлі" та "Народі", не кажучи вже про інші по-менші часописи, а в доказах тих кожда партія висказувала своі основні погляди, виявляла силу своіх аргументів.
І диво дивне! коли ново-еристи: "Дѣло" та "Народна Часопись", добуваючи чим раз нових средств на свою оборону, договорились до того, що кинули каменем на політичне вихованє народу і заборонили єму мішатися до політики в боротьбі о рівноуправненє; коли москвофіли, приперті до муру, за увесь рік горячого спору не змогли винайти в свім арсеналі нічого більше понад "посягательство" на "Народний Домъ", понад фонетику або "зраду та віроломство г. Романчука", річ скорше приватноі етики ніж політики, — одні радикали вспіли подати цілу масу засадничих, тривких аргументів та переконуючою критикою виказати неполітичність політики обох старих партій. Не без підстави можна вже нині зазначити, що на новій ері виграли тілько радикали. Мала числом партія, зложена по найбільше з молодіжи, неактивноі безпосередно в роботі публичній, вскорі здобула собі голос і мимовільне признанє серед наших, ба і серед кружків, поза границями вашого краю. Навіть один зі стовпів "новоі ери" в благородній хвилі понадпартійноі отвертости і щирого патріотичного обуреня на водженє за ніс народовців певними сферами, — як звісно, пос. Телішевский, бє чолом перед радикалами, називаючи йіх одинокою політичною партією в Галичині. В тім мимовільнім признаню своіх і не своіх ми радикали бачимо тілько слушність тоі дороги, на котру ми ступили, бачимо тріумф наших основних поглядів і прінціпів!
Побіч заінтересованя і горячих спорів в пресі, другим плодом "новоі ери" було заінтересованє і рух в самій суспільности, що обявився ся в народних "вічах". Значіня віч для народного розвою, з виємком "Дѣла" та "Народноі Часописі" ніхто не стане оспорювати, хто тілько бачив коли небудь зібрані маси для наради над спільними справами. На зборах, в громаді, міцніє енергія, кріпшає відвага, пpoяснюєся думка, почутє своіх прав. Певна річ, про наші віча без застереженя того сказати не можна, але всеж важні вони тим, що втягають в акцію політичну широкі маси народа, котрий один може дати фактичну силу партіі. А скликували у нас віча всі партіі, з окрема і вкупі: скликували народовці ніби-віче в формі зборів "Народноі Ради", скликували ми до Коломиі, москвофіли з народовцями в Бродах і Турці і на послідок самі москвофіли у Львові. Як бачимо, віч тих було більше ніж попередними роками. Є то несумнівний доказ поступу.
Очивидно і тут насуваєся питанє: котра партія зискала найбільше з тих віч? котра показала найбільшу силу і певність будучности? Особливо насуваєся таке питанє по вічу москвофільськім, що відбулося ві Львові 2 фебр. і. р. та викликало ріжні погляди і осуд в наших краєвих часописях. Сяк чи так, а віче те поважніш здвигом народа мусіло заімпонувати і длятого тим більший обовязок приглянутися єму з близька, безпристрастно.
Поки зазначимо наше становиско до сего віча і дійдемо до певних виводів, пригляньмося поперед здобуткам попередніх віч. Почнемо від нашого віча, коломийського. Віче коломийске інтересне і характеристичне поперед усего тим, що непорушувало питань язикових та правописних в загалі питань, що так скажемо формально-націоналістичних, котрі одні по нашій думці зовсім безпідставно викликують роздор також в політиці. Замісць боротись о букви і формально-національні теоріі, ми поставили там справи дотикаючі передовсім інтересів мужицтва, в загалі справи нашого економічного, політичного та культурного житя. Інтелігенціі явило ся мало, попів зовсім не було. Заінтересовані мужики, котрі побачили, що йім не мелють, як звичайно, пусто-порожні перори на тему один чи два народи, але подають під обраду питаня фактичного житя, — самі забирали голос і реферували. Віче удалося знаменито, як се признала "Gazеta nаrodоwa", котру ніхто чейже не стане посуджувати о які небудь радикалізми; признало навіть і "Дѣло".
З порядку наступають віча в Турці і в Бродах. Віча ті були спільні, межипартійні, віча ураз москво- і украінофілів. Йіх ціха вжe відмінна. Більше число інтелігенціі, менше заінтересованя, більше попів. Теоріі націоналістичні випливають на верха, спір формальний стає на порядку дневнім. Але що ходило о спільність акціі, о усуненє роздору партійного, треба було усунути ціхи характерні обох партій. І тому віче заявляєся за виелімінованєм теорій москво- і украінофільских з політики, як того хочуть радикали. Одна і друга сторона не вважає на те, що з таким виелімінованєм пропадає також raison d'etre обох партій. Найліпшим того доказом пос. Телішевский, котрий, іменно хотячи дійти до солідарности, мусів назвати обі партіі безпідставними і неполітичними, а ударити чолом перед радикалами. Троха відмінним від віча в Турці було віче в Бродах, де одна, стара партія, іменно москвофільска взяла верх. Там уже бачимо, що москвофіли стараються перевести своі погляди язикові. Склалося мимохіть так як і на зборах "Народноі Ради" у Львові, де проводила одна партія старого стилю партія народовска. Мужики і йіх інтереси порушені тілько мимоходом, так і бачиш, що розходиться о мужиків не для обговореня і заради йіх лиху, а тому, що треба статистів. В Бродах дійшло до того, що справи економічні прийшли під обраду тілько завдяки членови нашоі партіі, д. Павликови і самим мужикам. Аранжери віча — москвофіли і народовці готові були перейти над ними до порядку дневного.
Коли тепер приглянемося усім вічам, котрі ми що йно схарактеризували, то прийти до певних конклюзій зовсім не трудно. І сліпому кинеся в очі, що там де верх веде тілько одна партія стара, т. є. народовска або москвофільска, там ставиться на перед питаня, що становлять йіх підставу істнованя, отже питаня, котрі власне нас розєднують а погодити не можуть. Виходить, що тоді кождій партіі хочеться показати свою перевагу і в тій ціли вона покликуєся на "міліони" хлопів, щоби на йіх плечох видрапатися до тоі трапези для лояльнійших з лояльних, що манить властю та усміхаєся авансами. Правдива згода, як се показує віче в Турці, веде до негаціі обох старих партій і мимоволі до признаня політики радикальноі.
Перейдемо тепер до віча москвофільского.
Про єгo ціли з гори вже не трудно було догадатися. Єгo аранжери задумали очивидно "використати ситуацію" для своіх, чисто партійних цілей і робили всі приготованя до віча в глубокій тайні. Вже перша відозва, скликаюча віче, разила бомбастичним і фальшивим тоном. Віче мало бути "всенародне", а до участи в єго устроєню не запрошено навіть про око людске ані народовців (говоримо про відтінок невдоволення угодою), ані радикалів, котрих самі аранжери віча раді були тілько ex pоst видати за своіх союзників. Очивидно, що запрошенє тих елементів до участи в устроюваню віча мусіло би було мати вплив: на порядок денний, на програму віча, на тон і зміст промов, мусілоби було змінити ввесь характер віча і з демонстраціі вже не лиш антіугодовоі, але антінародовскоі і почасти антінародноі перемінити єго на поважний, справді політичний мітінг народний.
Все се ми бачили наперед і розміркувавши обставини, рішили не брати від партіі ніякоі участи в вічу. Нам не хотілося ані робити на вічу заколот і боротьбу, до чого мусілоби було прийти, коли би ми виступили були провокуюче, ані також бути вчисленими sаns phrase між союзників чи навіть сателітів того круга людей, що скликав віче, як сего очивидно тим людям дуже бажалося, і як се певно мусіло би було вийти, коли би ми були виступали сумирно. Звісна річ, що ся ухвала обовязувала партію яко таку, не вяжучи при тім поодиноких членів виступати від своєі особи з промовами на вічу, коли би йім се видалось потрібним.
Не думаємо тут давати обширного справозданя з нарад сего віча — випередили нас в сьому щоденні газети. Скажемо тілько, що віче було дуже численне; само "Дѣло" подало число участників на 2000, — по нашій думці було йіх може зо два рази тілько. Переважали селяне, і то з повітів брідского, сокальского, тернопільского, золочівского, бобрецкого. Гірняків та підгірнян було дуже мало. Духовноі та світскоі інтелігенціі було досить, та вона губилася серед натовпу селян. Віче тяглося без перерви від години 9 рано до 6 вечером при страшеннім натовпі в великій салі "Народного Дому".
Віче отворив короткою промовою голова "Русской Рады" Б. А Дідицкий, після чого вибраний провідником віча крил. Павликов відчитав довгу промову, немов маніфест віча, що мав бути актом високо політичним і надати вічу характер справді всенародний і уміркований. О. Павликов дуже пильно обминав у своій промові усі дразливі справи, говорив о Поляках як о братнім народі, заявляв лояльність дінастіі і правительству, старався навіть не доторкнутися боляка званого угодою і тілько одним словом згадав про істнованє нашоі партіі. Мову єго часто переривано окриками "Славно", але дальший хід віча погріб єі цілковито і затер безслідно єі вражінє.
Не менше діпломатичним був і слідуючий затим реферат дра Добрянского, що мав прямо займатися усіми нашими "народними боляками" — партіями, йіх роздором угодою і сподіваною згодою всіх Русинів. Не можна сему рефератови відмовити таланту і отвертости, — звісно, отвертости в критикованю хиб народовців, а не хиб власного сторонництва. Др. Добранский в тій ціли покористувався всім чим міг: аргументами Драгоманова, так само як і аргументами Телішевского; зробив інтересне відкритє, що в програмі 1848 року було вправді сказано, що Русини є часть 15-міліонового народа малоруского, але не було нічого сказано о відрубности того народа від великоруского, і дав тим нагоду деяким нетямущим агітаторам посміятися над ідеєю відрубности, хоч тут же додав, що рішати в тій справі повинні тілько вчені язикослови й історики, котрих, очивидно, на вічу не було. Розумієся, що про повстанє сторонництв руских висказав др. Добрянский зовсім наівні погляди: "молодіж 1860-тих рр. під впливом польських повстанців, начиталася Шевченка і зробилася украінофілами — і вийшла партія народовців; молодіж 80-их років по поводу "угоди" відділилася від народовців і зробилися радикалами". Поминаючи вже, що се друге було хронологічно невірне, бо партія радикальна завязалася ще перед угодою, — сей спосіб пояснюваня фактів показав найліпше, що дрови Добрянскому ходить о виголошенє промови агітаційноі в дусі своєі партіі, а не о виясненє річи в той спосіб, щоби можна довести до якоі небудь згоди між партіями. Він говорив досить богато о партіі народовців, звалюючи на цілий загал тактичні і прінціпіяльні похибки угоди, хоч тутже докладно розповів історію славутного зйізду нотаблів в марті 1890 року і те що було потім, з чого виходило, що не тілько загал партіі народовців, але навіть люде найблизші дд. Романчукови і Барвінскому не знали о започатій акціі, а загал партіі запрошено на "згоду" тілько тоді, коли вона вже була готова. О програмі і діяльности радикалів др. Добрянский замовчав цілковито, — піднісши тілько, що то "люди откровенныи съ истиннымъ самоотвереженіемъ трудящіися въ пользу народа". З промови дра Добрянского вийшло таке, що одинокий спосіб "згоди" партій руских є такий, щоби всі перейшли в ряди "старорускоі" чи "історическоі" партіі.
Та заким іще вся та діпломатична аргументація була скінчена, завдав йій удар в саме серце др. Антоневич своєю короткою промовою, котрою вважав потрібним відповісти на овацію, що зробили єму селяне при вході в салю. Др. Антоневич сказав просто і ясно, що "ми лояльні для держави і дінастіі, що нам від парляментаризму нічого надіятися, а вся наша надія на цісаря, котрий є екзекутором ухвал тогож парляментаризму". Крім очивидних нісенітниць др. Антоневич сказав дословнісінько те саме, що перед роком писав д. Барвінский в "Правді", і тим найліпше доказав, що "лоялісти" угодовці і "лоялісти" москвофільскі — ambo meliores, що в прінціпах політичних, чи радше в безпрінціпности політичній між ними панує найкрасша згода. А що суперечка язикова і націоналістична — діло філологів і істориків, значить — по що-ж зібралося віче? Очивидно хіба на те, що, як казав опісля один мужик, участник віча, "найшовся один Русин такий, що хоче нас запродати Ляхам, то ми прийіхали добре накричати на него". Ну, і накричалиж!
3-тій по Добрянскім промовляв о. Давидяк з Тухлі — дуже гарно, дуже ефектовно, з великим уміркованєм в подробицях, але о чім говорив? чи і як ставив те основне питанє, що мало бути предметом віча? По просту зовсім єго не ставив. Говорив також тілько для агітаціі, для провокованя тихже криків на "нову еру" та на "посягательства" на Дім народний". За те зовсім зрозумілою з того погляду була промова о. Красіцкого з Дурнова, що промовляв зараз після Добрянского. Він сів на старого, з давна випробованого деревяного коника — арлекінади, і забуваючи діпломатію Добрянских та Павликових, чкурнув на поле критики язиковоі, предкладаючи вічу до осуду виривки з читанки Барвінского, виривки з ріжних авторів, пообкусувані, поперекручувані (в роді "пічколупати", що викликало цілу бурю фарисейского обуреня). О. Красіцкий перший надав вічу єго властивий характер; від єго промови воно перестало бути хоч яко тако поважним збором політичним і на него можна було махнути рукою.
Слухаючи промови дра Добрянского, два члени нашоі партіі, д. Будзиновский і Франко записалися було до голосу. Сей остатній хотів в своім власнім імени доповнити промову дра Добрянского, пояснити програму радикальноі партіі і висказати в кінці своє зачудуванє, як се воно так, що віче хоче ніби робити згоду між партіями, а комітет устроюючий єго не порозумівся попередно з жадною партією, не запросив сюди ті сторони, між котрими мала би бути роблена згода? Задля сего він і хотів при кінці відмовити вічу характеру всенародности і вказати на властивий спосіб робленя компромісів політичних. Та, правду кажучи, вже при резолюціях дра Добрянского, a ocобливо при промові о. Красіцкого єму відійшла охота промовляти. Тож коли провідник віча завізвав записаних до голосу радикалів, щоби тілько один із них промовляв, і коли надто д. Будзиновский заявив, що він має мандат промовляти від віденьскоі групи радикалів і має навіть писану резолюцію до прочитаня, то д. Франко зрікся голосу на користь д. Будзиновского. Д. Будзиновский зачав свою промову тим, чим повинен би був скінчити — апострофою: "Світле віче старорускоі партіі!" Сі перші слова викликали величезний крик, обуренє заколот. Коли буря стихла, д. Будзиновский, заявив, що має предложити вічу радикальну програму. О. Павликов перервав єму, що не позволить розвивати тут ніяких програм. Нова буря криків та гармідеру. Коли і ся з по якій чверть годині втихла, д. Будз. почав читати віденьску резолюцію, уложену в дусі віденьскоі програми дд. Будзиновского й товаришів, надрукованоі торік в "Народі". Віче було би може й вислухало єі, та комісар поліціі, вчувши слова про скасованє центрального парляменту і ради міністрів, візвав о. Павликова щоби не позволив д. Будз. далі говорити, а то він розвяже віче. Д. Будз. не зражений тим, забирав голос ще раз пізнійше, при рефераті економічнім. Сим разом єму дали виговорити до кінця. Він промовляв знов в дусі своєі віденьскоі програми і мову єго принято оплесками, та коли голова віча візвав єго, щоби дав свою резолюцію до голосованя, він заявив, що позаяк єму не позволено виговорити всего при рефераті політичнім, то він тепер не віддасть своіх резолюцій під голосованє і разом зі своіми товаришами-одномишленниками виходить з віча та заявляє, що вони не вважають єго общенародним, а тілько партійним. Сим разом обуренє на радикалів було дуже велике.
Треба зрештою завважати, що з деяких промов на вічу, і з самих резолюцій, принятих вічем усе таки видно, що москвофіли де в чому поступили протів того, що вони думали ще недавно. Такий був напр. реферат Дра. Романа Бачинского про загальне безпосередне голосованє і відповідна резолюція. Слухаючи єго горячі виводи, нам просто сором було за народовців, котрих в сій справі заткнув за пояс москвофіл — зрештою один із найсимпатичнійших і найдіяльнійших людей тоі партіі. Правда, аргументи дра. Бачинского за загальним голосованєм взяті були майже живцем від нас радикалів, бо, як звісно, з Русинів загальне голосованє поставили в свою програму перші радикали, і москвофіли пішли тут за нами. Вже з сего одного видно, що загальне голосованє в Галичині найживійша політична справа, котра справді скрізь одушевляє власне наших селян.
Нам мабуть ще прийдеся точнійше розібрати ухвалені на вічу резолюціі, — тепер же скажемо тілько, яку силу показала партія москвофільска на вічу в користь своіх партійно-егоістичних тенденцій. Москвофіли певне стануть тепер голосити, що вони побідили зі своіми теоріями і що нарід з ними солідаризуєся. І одно і друге — неправда. Що до теорій, то партія москвофільска на вічу більше як коли небудь перед тим показала свою безпідставність. Саму думку про "один народ" засуджено на смерть в політиці і практичній роботі. Заяви про "государственну измѣну", слова референтів, що в просвічуваню народу треба уживати чисто народного язика то найліпший доказ, що теорія спільности національноі з Великорусами не має найменшого значіня в політиці. Що теорія ся безпідставна і в практиці, на се дало доказ само віче, дарма, що викрики деяких людей і рутенскі фрази деяких бесідників, навіть селян, хотіли показати що іншого. Ото, коли др. Дудикевич обізвався до віча чисто по російски, вічане, навіть інтелігентнійші єго очивидячки нічогісінько не зрозуміли: коли-ж др. Дудикевич у друге став говорити по малоруски, то єму так путався язик, що селяне казали: "Ов, щось сей пан кепско говорить по руски!" Hier liegt der Hund begraben для пропаганди москвофілів серед народу. То-ж далеко розумнійше зробив д. Марков, котрий в своім рефераті про школи, говорив прекрасно по малоруски, хоть звісно надрукував потім той реферат у Гал. Руси по такому, що "й Німець не второпа". Теорія національноі спільности з Великорусами, для політичноі партіі, за яку себе видають москвофіли, може бути що найбільше средством до відріжненя йіх від народовців, з котрими вони яко партія політична зовсім однакові, то є так само безполітичні та безпрінціпні, як і наші "украінофіли". Безпрінціпність старорускоі партіі вийшла на вічу на верха мов олива з води. Досить приглянутися славетній "програмі" дра Добрянского, щоби поставити єі на рівні з "програмою" Романчука. Перша точка, для політики впрочім індеферентна, обезсилена самими москвофілами, котрі москвофільство зредукували хіба до значіня чисто літературного, до тих вправ язикових, котрі ми бачимо у ріжних "Бодак-Музиків". В інших точках москвофіли тілько й показали, що між ними й народовцями ніяких ріжниць нема.
Неполітичність показалася ще і в другім напрямі. Москвофіли, котрі на вічу ужили безперечно усего свого арсеналу для бомбардованя "новоі ери", не здобули ся ні на один засадничий, політичний аргумент. Понад "віроломство", фонетику, "Народный Домъ" і т. і. москвофільский мозок нічого іншого придумати не міг. Так і мимохіть прийде тоді в голову питанє: що зробилиби тоті москвофіли з "новою ерою", колиби п. Романчук не був "віроломний", а патріоти 48 р. не були впали на концепт вибудувати "Народный Домъ?!"... А так вирятували ся з клопоту.
Др. Добрянский хвалився, що всі знають хто вони — староруси — є. Але чи змігби на таке питанє відповісти сам др. Добрянски?! Ми тямимо, що якось недавно "Галицкая Русь" подала статю, в котрій прямо заясебе малорускою. "Пусть бы у нас пушки"... сказано там — а ми би возстали за самостійність політичну малоруского народа і зробили "посягательство" на єдинство Росіі. Малоруский народ — сказано там, то народ окремий, старорусам добре звісний — народ "що вѣритъ въ вѣдьмы, маститъ дегтемъ чоботы и ѣсть голубцы". Так сеж — поспитаємо — староруска партія? — Чи може те, що сказав о. Павликов: "ми історична партія"1), котра задержала "преданность для св. церкви и восточного обряда, старыи погляды (вірить в відьми?..) и напрями, хоронитъ старыи обычаи и звычаи (мастить дехтем чоботи і йість голубці?) та має старый розумъ и науку, a єи члены суть старши вѣкомъ и опитомъ"?.. Нехай же нам тепер скажуть, котра з обох заяв має бути політичного основою москвофільскоі партіі? Сама історичність партіі дуже добре пояснена словами о. Павликова, що старо-руси — лояльна для Габсбургів, стара исторична партія "австрійскихъ Русиновъ".
Як не заімпонували нам москвофіли своіми думками, так не заімпонували вони масою. Тоті мужики, що прийшли з усіх боків краю в такім числі, дали світлий доказ своєі, поки що несвідомоі сили, але не сили москвофілів. Крики і підношенє рук за нісенітницями нічого не доказують. Знаючи, що йіх покликали Русини зі Львова, вони голосували за всім, що було офіціяльно сказано, не розуміючи впрочім москвофільских тонкостей. Темні маси народу не знають ані щото етимологія, ані що таке "фонетика". Так само нашому народови байдуже, чи один чи два народи рускі". Зібраним на вічу зрозумілі були тілько популярні фрази, про "віроломство та "невірство" іті. Зрештою "армія" москвофільска тілько кивала головами роздзявивши роти та дивлячися на порозставлюваних агітаторів, властивих представителів москвофільскоі публичноі опініі, котрі викрикували власне тілько те, що вичитали в москвофільскім "Страхопудѣ". Але й серед тоі маси було чимало людей, котрим просто гидко було слухати канібальских проклонів,2) що сипалися напр. на Романчука, хоть ті люде добре розуміли, що Романчук зробив зле. Вони, як казали, прийшли на віче в тій надіі, що тут інтелігенція погодиться для праці над народом, а почули зовсім не те. На всякий случай велика живість і заінтересованє цілоі маси на вічу, показує, що в народі нашім є сила, тілько-ж москвофільскі, як і угодовскі провідники не схотять єі освідомлювати та провадити для єі власного добра.
Ми приглянулися москвофільскому вічу з усіх доків — тепер скажемо ще на скілько віче показує зміну сітуаціі поміж Русинами в Галичині. Нова ера покликала одну маленьку частину рускоі інтелігенціі до правительственноі трапези. Така ласка для одних не могла подобатися другим, що осталися на леду. Адже-ж вони ще лояльнійші від тамтих — чому-ж і на них не глянемо ласкавим оком?
Тими, що так обурилися, були москвофіли. Вони піднесли зразу крик яко партія, але видячи, що правительство і народовцям нічого не дає, кинулись до пропаганди солідарности, щоби ловити до себе людей та нарід і здобувати в той спосіб силу; та рівночасно маркували на вічах, де мали виключно перевагу — свою окремішність. Так робили і народовці-новоеристи. На поміч кликали одні і другі "армію" мужиків. Є то образ чесних прогонів інтелігенціі рускоі до "раю" по карках мужицких.
Нині бачимо, що правительство надто холоднокровно обіймаєся з ново-еристами, бачимо по тім, що число москвофілів збільшилося. Через то орган москвофілів лявірує і показує безосновність москвофільства, але наближує витворенє з них і невдоволених народовців партіі консервативноі, з котроі вибється частина руссофілів, з політичною програмою, зовсім супротивною теперішній політичній програмі москвофільскоі партіі... Москвофіли добувають іще остатних средств, щоби вдержати одностайність партіі і в боротьбі з "ново-еристами" виставляють якусь окрему ціху. Та ціха "один народ". Як бачимо, буква "ъ" і "ы" — а з другого боку "і" фонетичне сталися средствами до боротьби о "удержавненє"...
Народовці показали, що вони не в силі розбити москвофілів, напротів вони робили увесь час "новоі ери" в користь москвофільскоі партіі. Звязані з правительством, вони не будуть могти і далі боротися з москвофілами, бо тратять інтелігенцію а не в силі притягнути мужиків. Для мужиків треба подати такі уступки, котрих правительство, опираючися на висших клясах, ніяк признати не може. Не може і держати при собі такоі партіі, що виставляє надто демократичні прінціпи. Доказом того п. Телішевский, котрого сейчас, як тілько виступив протів "новоі ери", зроблено радикалом.
Москвофіли вже в вигіднійшім положеню. Яко опозиціоністи, вони лекше зможуть притягнути мужиків на свій бік, бо йім і лекше поставити радикальні жаданя.
Але на дорозі стоімо ми...
Нам не можуть бути сімпатичні ані народовскі, ані москвофільскі заходи. І одні і другі втягнули до політики теоріі, котрі з політикою немають нічого спільного. Тоті теоріі то средство неслушного роздору і доки обі партіі невиілємінують йіх з політики, доти не може бути мови про спільну політичну акцію. А що виелімінувати тих теорій з політики вони не схочуть, се ясно, бож власне тоті теоріі то raison d'еtre йіх істнованя. Під йіх знаменем вони і бють ся о перевагу.
Коли поставити засадниче питанє, яке є средство на "нову еру" і виключне москвофільство, так як воно виявилося в Бродах і у Львові (а в пресі критикою п. Телішевского) — то відповісти лехко. Вся праця нашоі інтелігенціі, без огляду на партіі, мусить розбитися, коли не стане за нею "армія", той мужик, всіми визискуваний, котрий зрозуміє тілько те, що тісно звязано з єго інтересами, впрочім добавимо, інтересами не тілько економічними, й але політичними і культурними, інтересами, що в суті річи тісно звязані з собою. Нині москвофіли можуть зискати і тоту армію, чому народовці перешкодити не можуть.
Можуть тілько радикали.... Хто се розуміє, зрозуміє і виступи наші і цілу нашу тактику партійну.
Радикали не подумають навіть помагати обом старим партіям в йіх егоістичних заходах.
Противно, о скілько москво- абo украінофілам іде виключно о те, щоби при помочи етнографічних теорій, примішаних до політики і при помочи визисканого хлопа здобути перевагу в ласках правительств, — ми мусимо виступити яко рішучі противники. Наші змаганя до як найширшоі демократизаціі політики і т. і., заходи, котрі одні можуть дати силу нашій націі в загалі і особливо робучим клясам нашого народу — виложені мужикам, мусять цілі маси прихилити в користь радикалізму. Ми чули вже на вічу у Львові, як деякі мужики казали на слова тов. Будзиновского про викуп землі для народу, що сей перший сказав розумне слово... І коли се зрозуміють щирійші патріоти у нас і загал мужицкий, тоді і випадуть "ново-еристам" аси з рук, а москвофілам йіх армія, а віче львівске буде йіх остатним тріюмфом, нагадуючи поломінь, що перед тим, нім погасне, ще раз бухає з своіх грудей могучим блеском послідних промінів.
І тоді зможемо сказати, що з "новоі ери" не тілько в пресі, але і в суспільности зискали одні ми, радикали...
1) Покажіть нам хоть одну політичну партію, котра би звалася історичною. Зрештою, попробуйте оголосити Европі, що ви історична партія, — чи не повстане на те гомеричний сміх. Та ся назва пуста навіть для Русинів, бо і в нашій історіі найдете всего, що вгодно, від консерватизму до революціі.
2) Зрештою, треба завважити, що в тім згляді віче москвофільске то була тілько достойна відповідь на те, що народовці викрикували протів москвофілів, на приснопамятних зборах "Народноі Ради" в тій самій салі "Народного Дому".
[Народ]
15.02.1892