Ґі Сорман

«Марно протестувати проти популізму, тому що іноді з'являється ризик зміцнити його, але зрозуміти його — вкрай потрібно. І це нагальна потреба, тому що треба вміти переосмислити його ідеї»

 

 

Справа, що спадає мені на думку і надихає мене саме так назвати цю колонку, сягає 1965 р. В США французький фільм Луї Маля «Коханці» був заборонений в деяких штатах через те, що буцімто був порнографічним. Позов дійшов аж до Верховного суду, який дозволив стрічку, визнавши її мистецьку вартість, а суддя Поттер Стюарт дав означення, яке стало знаменитим: «Я не знаю, як означити порнографію, але розпізнаю її, коли бачу». Те саме діється з популізмом в політиці, тому що його важко означити і легко розпізнати. Очевидно, що Дональд Трамп, Віктор Орбан, Лех Качинський, Марін Ле Пен і Найджел Фарадж є лідерами-популістами. Звісно, вони не є першими; їм передував Берлусконі. Якщо не заглиблюватися далеко в західну історію, то мені здається, що першими популістами були брати Тиберій і Гай Гракхи, римські консули ІІ ст. до н.е., які підняли бунт плебеїв проти патриціїв. Якщо ця гіпотеза правильна, популізм існував завжди і базувався на двох основних принципах: протистоянні між ними і нами і перерозподілі багатства замість його створення.

 

Залежно від обставин ми — це римські громадяни проти варварів; християни супроти євреїв чи арабів; посполиті проти еліт; люди без освіти — неуки чи know-nothing — у США ХІХ ст., попередники трампістів, супроти експертів; народ проти зрадників, метеків і варварів. Для популістів інший є ненависним, і його треба усунути, підкорити й навіть знищити; він може бути вигаданим і не надто впливовим, бо міфи в політиці є реальними речами. Перерозподіл як економічний принцип також сягає Гракхів, оскільки консули роздавали провізію і землі всім громадянам, якщо вони були римлянами. Їхні сучасні еквіваленти також, як і вони, готові давати народові державні ресурси, яких не існує, доки сейфи не спорожніють, і навіть піти далі — друкуючи фальшиві гроші, як-от асиґнати періоду Французької революції, чи вдаючись до інфляції. Популісти завжди обертаються спиною до реальності, тому що вважають, що це лише інтелектуальна конструкція чи змова проти народу. В США трампісти вимахують альтернативними реальностями супроти доведених фактів; знання цінуються не більше, ніж легковірність.    

 

Легко зрозуміти, чому популізм є популярним. Як усі ідеології, він є простим і легким для розуміння. І позбавляє відповідальності: «Ницість іншого є причиною моїх нещасть. Я ні в чому не винен, моя доля не в моїх руках». «Якби іншого принесли в жертву, у мене все би пішло добре». Чекаючи на це жертовне звільнення, популісти масово об'єднуються і надихають один одного, колективний запал і клекотіння заміняють холодну особисту відповідальність. Це правда, що наш мозок подвійний — метафорично і біологічно, — і популізм зіштовхує нашу пристрасну половину з іншою раціональною половиною.

 

Чому сьогодні популізм підноситься? Звичне пояснення полягає в тому, що ґлобалізація лякає, тероризм дестабілізує, імміґрація збільшується, культурне схрещування видозмінює старі взірці, а інновації руйнують наші робочі місця з такою самою швидкістю, з якою створюють інші. Для тих, кого лякає цей новий світ, популізм є криївкою.

 

В остаточному підсумку популізм завжди зазнає поразки, тому що реальність бере гору. Наприклад, Трамп не відновить США білих і мачо, тому що це вже країна метисів і феміністок. Також він не зробить так, що темп зростання збільшиться з 2 % до 4 %, тому що це технічно неможливо і тому що протекціонізм, який він обіцяє, загальмує зростання і зруйнує робочі місця. Так само Брекзит не збагатить британців, а Фрекзит, що його обстоює Марін Ле Пен, зруйнував би французьку економіку. Ми могли б дійти висновку, що досить зачекати, коли популізм розіб'ється об реальність. Та скільки часу доведеться чекати і якою буде ціна? Ми спостерігаємо, як перші провали Трампа — проти імміґрації і проти Аль-Каїди в Ємені — призводять лише до того, що він тільки помножує свої повідомлення в Twitter і створюється інша реальність, в якій, на думку цього президента, його невдачі є перемогами і його прихильники з цим погоджуються. Також ніщо не ґарантує, що популісти спокійно підуть геть, коли закінчиться термін їхніх повноважень, тому що здебільшого популізм закінчується насильством, це не демократична зміна. Тому конче треба без зволікань запропонувати якусь альтернативу, яка водночас була б реалістичною і надихала, однак під цей момент ми її не спостерігаємо у жодній з країн, яких це стосується.

 

Тож анемія його супротивників також є відповідальною за цей популізм. Партії, лідери і класичні політичні мислителі — і праві, і ліві, — які, як вважається, знають світ таким, який він є, які пропонують ефективні рішення, що одночасно пояснюють, заспокоюють і надихають, — усі вони відстали від життя через швидкість змін, через свої застарілі звичаї і через своє незнання популізму. Марно протестувати проти популізму, тому що іноді з'являється ризик зміцнити його, але зрозуміти його — вкрай потрібно. І це нагальна потреба, тому що треба вміти переосмислити його ідеї.      

 


Guy Sorman
El populismo es una pornografía
ABC, 13.02.2017
Зреферувала Галина Грабовська

 

16.02.2017