Богдан Скаврон

 

Кримінальний Станиславів у першій декаді лютого 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski та журналу Nowości Ilustrowane.

 

 

 

 

Продовження серіалу. Попередня серія – «Жертва зими, потяг у кучугурах і бунтівні студенти»

 

 

У ніч проти суботи, 8 лютого 1907 року, закінчилася невдачею спроба пограбувати філію Австро-Угорського банку в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ), яку затіяли четверо заїжджих «ведмежатників». Тієї ж ночі троє з них потрапили до рук поліції, а серед затриманих злочинців виявився виходець із т. зв. Польського Королівства (тобто,  підданий Російської імперії). Про арешт міжнародної банди «ведмежатників» повідомила не лише місцева газета Kurjer Stanisławowski, але й краківський часопис Nowości Ilustrowane.

 

 

Філія Австро-Угорського банку у Станиславові винаймала кілька приміщень у кам’яниці заможного міщанина Адольфа Бика, де в той час містилися також поштова управа, телеграф, телефонна станція та тодішній прототип кінотеатру – фотопластикум. Ця будівля збереглася дотепер і розташована на розі сучасних вулиць Бачинського та Січових Стрільців (у той час – вулиця Смольки).

 

 

На першому поверсі цієї кам’яниці, саме під приміщеннями банку, був розташований кантор з обміну валют місцевого міняйла Корнблюха. Тож грабіжники надумали одним махом обчистити обидва заклади, взявши добру касу: тільки в обміннику Корнблюха було на той час 10.000 корон готівкою і 100.000 корон цінними паперами. Дістатися до сховків із грішми злочинці намагалися через підвальне приміщення, в якому місцевий торговець яблуками С.Теллер влаштував собі склад. Упродовж кількох днів вони непомітно прокрадалися до пивниці, завішували там штори на підвальні віконечка, видовбували цеглу зі склепіння спеціальними інструментами та розбирали підлогу.

 

За цим заняттям їх власне й застали син торговця Макс Теллер і його прислужник на прізвище Дяків, яким раптом заманулося близько 10-ї години вечора занести до пивниці мішки з яблуками. Щойно зайшовши до підвалу, вони почули тріск дощок і побачили силуети злочинців. Теллер вигукнув: «Злодії!», – але негайно отримав від одного з них удар у скроню, від якого йому аж випала з рук свічка.

 

У раптовій темряві усі четверо «ведмежатників» поспіхом вибігли назовні, покинувши на місці злочину своє злодійське знаряддя (відмичку, корбове і центрифугове свердло, а також сталевий ніж для ламання блях, маленьку валізку та мішок на гроші) і кинулися врозтіч – двоє побігли праворуч, на вулицю Казимирівську, один тікав просто по Липовій, ще один повернув ліворуч на вулицю Голуховського (тепер – майже паралельні вулиці Мазепи, Шевченка та Чорновола, які розходяться від середмістя).

 

Інспектор поліції Войтасевич

 

 

«Інспектор поліції Войтасевич вислав агентів та найздібніших поліціянтів для перехоплення злочинців як у місті, так і в довколишні села та на залізничні станції», - повідомляв Kurjer Stanisławowski.

 

Найвдатнішим пошуковцем виявився агент Раттнер, який навідався у готель «Бель Вю». Довідавшись, що один із постояльців щойно повернувся до свого покою, агент постукав у двері і за хвилю почув звідти чийсь тихий голос: «То ти, Ясінь?». «Так, то я…» – так само пошепки відповів Раттнер і, коли двері прочинилися, увірвався в кімнату разом із жовнірами, які його супроводжували.

 

Понишпоривши у готельному номері, поліцейські знайшли докази причетності постояльця до спроби обікрасти банк: двадцять спеціальних свердел для сталі, що були сховані в панчосі, а також цілий комплект відмичок і дрібних інструментів для зламування кас у елегантній валізі. Окрім того, чоловік мав при собі револьвер «Браунінг», заряджений 8 гострими кулями. Затриманим виявився Едмунд Васьневський, професійний «ведмежатник» із Королівства (Царства) Польського – російської частини Польщі.

 

Поліціянти, які затримали "ведмежатників", тримають їхні злодійські знаряддя

 

 

Від власника готелю агент Раттнер дізнався, що Васьневський просив розбудити його до часу відправлення нічного потяга, який о 1.40 від’їздив до Львова, і припустив, що тим самим транспортом можуть скористатися його спільники. Здогад виявився слушним: серед пасажирів знайшлися двоє чоловіків, одяг яких був підозріло вимащений покришеною цеглою. Обох підозрюваних затримали і доставили до Станиславова. Ними виявилися підручні Васьневського – Ян Литвин і Мечислав Ґоттвальд зі Львова.

 

Газета описує злочинців як кремезних чоловіків, що, втім, вдягались і поводилися дуже елегантно. Свердла, відмички й інші злодійські інструменти, вилучені у злочинці, були «фірмовими», американського виробництва, що свідчило про належність затриманих до еліти злочинного світу. Один із зловмисників, Мєчислав Ґоттвальд, навіть заборонив станиславівському інженеру Шалю робити його фотографії для краківського часопису Nowości llustrowane, оскільки він, за його словами, одружений із графинею і ще досить молодий, тож не бажає нашкодити своїй репутації та майбутній кар’єрі (!).

 

Затримані "ведмежатники" (ліворуч – Литвин, праворуч – Васьневський)

 

 

Четвертого учасника злочинної виправи, який утік у напрямку містечка Богородчани, тієї ночі затримати не вдалося. Не встановили навіть його справжнього прізвища – він називав себе то Левандовський, то Косс, то Ґросс, а то й Штрассбергер.

 

Спосіб, який застосували чотири фахові злодії під час своїх кримінальних гастролів в Станиславові, дав підстави поліції запідозрити їхню причетність до схожого проникнення у банківський будинок Йонаса у Львові. Грабіжників також підозрювали у гучних крадіжках, скоєних у Коломиї, Зборові й інших містах Галичини.

 

…Поки ж станиславівські пінкертони приймали похвали та вітання за оперативно упійманих злочинців, про одного їхнього колишнього колегу поширилися прикрі чутки. Як написала місцева газета, екс-агента дрогобицької поліції Вербера, який служив також і у Станиславові, запідозрили у співпраці з росіянами.

 

 

«З приводу різних нечистих справ він був заангажований через російського консула у Львові Пустошкіна і відправлений шпигуном до одного з центрів революційного руху в Росії», - переповідав чутки Kurjer Stanisławowski.

 

Щоправда, у тому ж дописі йдеться, що інспектор дрогобицької поліції пан Вуйцик спростував цю інформацію, ствердивши, що минулого тижня отримав листа від агента Вербера, який перебуває в Тернополі і дуже дратується через нісенітниці, які поширюють у повідомленнях газети.

 

Тим часом у понеділок, 4 лютого, почалася перша того року каденція присяжних в Станиславівському окружному суді. Під головуванням голови суду пана Соханека відбувся розгляд трьох справ: у справі Пилипа Мельника й Анни Возняк, звинувачених у вбивстві, присяжні ухвалили виправдяльний вирок, а Марію Адамюк (у шлюбі Стефанюк),  оскаржену у вбивстві дитини, засудили до 14 місяців суворого ув’язнення зі щомісячним постом. Наступного дня окружний суд під головуванням заступника голови суду Фангора виправдав звинуваченого у вбивстві Павла Гриника і засудив до шести років ув’язнення зі щоквартальним постом Гаврила Якубова, який вчинив підпал. 

 

Одну зі судових справ Kurjer Stanisławowski описав детальніше, бо випадок, що трапився ще у листопаді 1906 року в селі Глибівці Богородчанського району, видався газетярам екстраординарним. На весіллі старшої доньки місцевого ґазди Стефана Михайліва двадцятирічні молодики, брати Яків і Михайло Андрусишини на подвір’ї хати забили до смерті Івана Гоголя, з яким віддавна мали неприязні стосунки.

 

 

«Потім обидва повернулися до хати і пустилися в танець, задоволені із докінченої справи. Щойно пізніше весільні гості довідалися про страшний випадок. Звинувачені пояснювали, що були п’яні, розпочали суперечку з Гоголем, а потім бійку, не мали наміру його вбивати, але випадково побили його так сильно, що він помер», - зауважив Kurjer Stanisławowski.

 

 

Підсудні були дітьми заможного ґазди, тож захищали їх відомі станиславівські адвокати др. Бораль і др. Зайнфельд. Державне обвинувачення підтримував прокурор Кульчицький. Зрештою, за вироком суду присяжних Якова Андрусишина відправили у місця позбавлення волі на чотири роки, а його брата Михайла – на два.

 

Проте клопоти у ці лютневі дні мали не лише станиславівські поліцаї та судді, але й місцеві пожежники.  У суботу, 2 лютого, загорілися накриті ґонтою дерев’яні будівлі на обійсті Вольфа Маурера на вулиці Зосина Воля (тепер – Коновальця). У вогні дощенту згоріли комори, сарай, стайня та два житлових будинки – від одного залишився тільки обгорілий зруб. Майно було застраховане на 1 600 корон.

 

Вулиця Сапєжинська

 

 

А в понеділок, 4 лютого, близько 11 години вечора сталася пожежа у магазині одягу Делфіна і Корнблюта у кам’яниці Шуліма Сусмана на центральній вулиці міста Сапєжинській (тепер пішохідна частина вулиці Незалежності).

 

 

«Пожежна охорона, прибувши на місце та виваливши металеві ролети на вікнах, застала палаючий на полицях готовий одяг і тканини, але невдовзі загасила вогонь. Ймовірно, вогонь розгорівся через вуглинку, що випала з праски, не загашений недопалок сигарети чи сірник», - висловив припущення Kurjer Stanisławowski.

 

 

Далі буде...

 

10.02.2017