відбулось вчера — а заким подамо загальний хід сего віча, зазначимо вражіня, які оно мусїло викликати у кождого щирого Русина.
Що-до числа участників, то всїх було по-над 2.000 людей. Що-до суспільного становища участників, то интеліґенції в порівнаню до загального числа участників було дуже мало. Крім священиків, звістних на провінції з своїх пересвідчень москвофільских, та якого десятка світских людей, головне з львівского штабу обєдинителїв, занявших місце коло президії віча та трибуни референта, мов би для контролї і доброї инсценізації ходу нарад — не видно було загально звістних Русинів-патріотів, котрих имя знає майже кождий Русин, що слїдить за розвитком справи рускої в Галичинї, і з того взгляду віче зробило повне фіяско. Виразно треба зазначити, що Русини народовцї солідарно не взяли участи в нарадах віча і длятого вже сей факт найлїпшим доказом на голошені orbi et urbi ельокубрації, мов би Русини-народовцї розбивали ся на якісь партійки. Солідарна абстіненція народовцїв стала явним доказом нестійности таких несенїтниць, голошених з деструктивних таборів.
Як же загальна часть складова участників вчерашнего віча — селяньство — відносилась до нарад? Крім Книшів, Черняків і тим подібних виправлених довго-лїтною наукою львівских обєдинителїв і вже практично заправлених кілька разів до того рода демонстрацій, маючих приказ не жахатись перед нїякого рода средствами, хоч-би і як поганими та підлими, загал селяньства не розумів интенцій аранжерів і часто своїми замітками псував пожадану аранжерами гармонію — "єдинодушність", як они звали. Годї й подумати собі більше драстичних епітетів і заміток, які виходили з уст Книшів за кождим разом, кілько разів референти віча або бесїдники, згадавши имя Впов. голови клюбу руского або пос. Барвіньского і перекрутивши факт, вижидали спокійно поганої демонстрації. Замітки і поодинокі слова були би за драстичні навіть в коршмі між пятницями... От до чого доходить пристрасть москвофілів! Бо чи-ж годило ся накидатись на особу пос. Романчука з такими словами як: "Тепер Бог єго покарав!" (алюзія на недугу) "Юда Искаріот", "Поганчук", "Окаяний" і т. п., а на руских послів до ради державної: "Сидять мов би гриби в траві", "запродавцї" і богато такого, чого вже за-для публичної приличности не хочемо повтаряти.
Реферат політичний виголосив д-p А. Добряньскій — і ми не завидуємо єму тої ролї. Треба було перекручувати факти, вже так пояснені не лиш публикаціями Русинів-народовцїв, але і загальною дїяльностію публичною наших послів — а того міг піднятись хиба лиш такій Добряньскій.
Що-до резолюцій вічевих, то можна про них совістно сказати, що они не мали навіть такої вартости для участників віча, щоби були для них змістом, есенцією обговорених справ. Впрочім участники не могли порозуміти резолюцій, зложених таким язиком, якого не уживають народні видавництва москвофільскі, коли промавляють до народу. Реферати виголошувались на більше менше зрозумілім язицї для народу, бо сего треба було, щоби демонстранти вирозуміли, де і коли мають робити свої замітки, — але при резолюціях демонстрації вже не треба і длятого можна их було зложити в россійскій мові з виговором галицким. Чи не смішно?
На вічу виправлено маніфестацію для посла Актоневича. Сего треба було для гармонії демонстрації супротив послів-народовцїв. Коли пос. Антоневич явив ся в сали, настали шум, гамір, співи "многая лїта" і всякого рода оклики.
Радикали хотїли вихіснувати се партійнe віче для своїх цїлей, бо гадали, що за-для свого деструктивного і заїло напастливого поведеня супротив Русинів-народовцїв найдуть повне признанє зі сторони такого самого елєменту, від москвофілів. Але перечислили ся. Не помогла апострофа п. Будзиновского, котрий виступив з промовою в имени "ґрупи радикалів віденьских", що се віче старо-рускої партії задержить свободу слова, а не так як народовскі віча, котрі нїби то відбувають ся при участи жандармів (?), бо таки аранжери і презідія віча не дали єму виголосити проґрами політичної радикалів. Коли лиш оповіщено вічевикам, що і один представитель радикалів забере голос, настав такій гамір і крик: "Няй забирає ся! няй пропадає!" — що здавало ся, мов би таки п. Будзиновскій мусїв покоритись воли вічевиків. Але аранжери хотїли надати вічу характер "всенародного", тож переперли, що п. Будзиновскій зачав говорити, але коли в одній з точок радикальної проґрами домагав ся знесеня парляментаризму і ради мiністрів, комісар правительственний п. Соболяк напер на презідію віча, що відобрала голос п. Будзиновскому. В економічнім рефератї брав п. Будзиновскій також участь і поставив резолюції в соціялістичнім напрямі, але не піддав их під голосованє, мотивуючи тим, що позаяк при рефератї політичнім не дано єму свободи слова, то і над єго економічними резолюціями віче не буде мати приємности радити.
Аранжери назвали віче "всенародним" і п. Дудикевич в довшій промові хотїв се доказувати — але дуже проворний вибір бесїдників, — бо не допущено до слова н. пр. міщанина Вацика з Тернополя, селянина Триюду з Збаражского і других, а учителя Дмитерка формально стягнено з трибуни, коли лиш натякнув про баламученє селян на тім вічу — се факти, котрі перечать пустим виводам п. Дудикевича.
____
Рано перед 8-мою годиною відправив о. крил. Малиновскій богослуженє у Волоскій церкві, а о 9-ій год. виповнилась саля Народного Дому участниками віча. По промові Богдана Дїдицкого, в котрій заявив, що се віче має бути відповідею на факти, що зайшли по звістнім засїданю соймовім в падолистї 1890 р. і що участники віча повинні руководитись при сих нарадах тактом — вибрано президію віча на внесенє о. Давидяка з Тухлї. Предсїдателем віча став о. Теофіль Павликів, заступниками предсїдателя нотар з Калуша М. Бачиньскiй і пос. Барабаш, а секретарями д-р Лук. Гумецкій з Золочева і Исид. Пасїчиньскій з Задільска.
О. Павликів подякувавши зa вибір виголоси промову такого змісту: Вороги розєдинили Русинів на партії, щоби відтак лекше побити одну і другу партію. Єсли би так дальше мало бути, то і само имя "Русь" могло би щезнути з Галичини, а того стараєсь не допустити "Русская Рада" і скликавши отсе віче, хоче подати способи на зараду сему лиху. Віче скликали Русини старої "историчної" партії, котра задержала преданність для св. церкви і восточного обряду, хоронить старі обичаї і звичаї, старі погляди і напрями та має старий розум і науку, а єї члени суть старші віком і опитом. Назву "москвофілів" мусить рішучо відперти та партія, бо она не ґравітує в політичних відносинах нї до Россії нї до якогось видуманого королївства україньского, а хоче бути "старою историчною партією австрійских Русинів". Ся партія вірна і льояльна для австрійскої династії, хоче також бути в згодї з правительством, єсли се правительство буде хоронити конституційні права, застерігаючі рівні права для всїх народностей, а в противнім случаю мусить взятись за хвилеву опозицію. Що до відносин до народности польскої, то можна говорити лиш о згодї, хоч властиво не знати, як означити сю згоду, позаяк Русини не посягають на права Поляків, а лиш старають ся о свої права, придержуючись засади suum cuique, кождому своє. Що-до відносин до українофілів і радикалів та про их забаги і наміри, скаже ся в рефератї політичнім. Всї же Русини повинні памятати, що "згода будує а незгода руйнує" і длятого повинні подати собі руки і щиро люблячись поспішати до загальної мети."
Промову о. Павликова перебивали оклики: Ми старо-Русси! і тим подібні, відповідні до гадок в поодиноких уступах бесїди.
Д-р А. Добряньскій зачав свій реферат політичний від 1848 р. Від того часу аж до 60-тих років було все добре, бо Русини не дїлились на партії, відтак настала партія українофілів, але все ще разом всї Русини поступали в заходах для загального добра Русинів, як се доказують віча в 1880 і 1883 роцї.
Тут перервав д-р Добряньскій свою промову, бо в сали появив ся д-р Антоневич, а присутні окликом і співами єго повитали. Д-р Антоневич подякував за той ентузіязм кажучи: Я поступав все не оглядаючись на нїкого, бо ми не повинні просити о то, що нам належить ся. Рускій нарід вибув довгі віки в вірности для руских князїв, відтак для польских королїв, а тепер для австрійскої династії, бо знає, що то власть і вірить в милість своїх монархів. Тепер же нема нам що числити на парляменти і лиш уповати на монарха. [Вічевики співають "многая лїта".]
По тім интермеццо зачав дальше д-р Добряньскій, а що дійшов до 1889 р., коли то зачалась теперішна сесія соймова, то і міг всї нещастя і лиха звалити на пос. Романчука. Перша зрада Романчука в справі народній була ся, що по першім зїздї руских нотаблїв 21 марта 1890 не скликав другого зїзду, як то назначено на 2 н. ст. червня 1890 р., і від тепер зачалась підступна робота народовцїв. Вислано меморіял Кальнокому, але мабуть сей меморіял як і инші пійде до коша. На послїдній сесії соймовій вже не було таких острих интерпеляцій, а ведуть ся тайні переговори з правительством та доводять до проголошеня дня 25 падолиста 1890 р. звістної проґрами. Poманчук не повідомив про сей важний акт послів і в тім єго зрада, в тім можна добачити идеї сепаратистичні. Сама-ж проґрама не містить в собі нїчого з тих свойств, які повинна мати кожда проґрама. І так перша точка проґрами говорить про самостійність і відрубність народу руского від польского і российского. Понятє національности можуть порішити лиш историки і язикослови. Хоч би і сто рази говорено про сю квестію і хоч би не знати перед якими соймами се проголошувано, то се може бути неправда, доки всї историки (Голоси: і нарід!) не згодять ся на се. Отже сего не можна ставляти в проґраму, бо в проґрамі мусить бути безсумнївна правда. Тою точкою лиш дразнить ся і розєдиняє ся. Друга і трета точка проґрами також невідповідна, бо віру для церкви і льояльність для династії заявляєсь не словами a дїлами. Таку саму гадку заявив і посол Герольд. [Тут серед загальних оплесків одобреня вирвав ся якійсь бідняга-вічевик з окликом: Гнилички! Ольга Грабар! Наумович! — і розумієсь, що зараз вилетїв з салї, при чім зачалось загальне прогнанє з нарад віча поодиноких "сепаратистов", а при тім знамениту ролю відгравали панове академіки з кокардами, яко комітетові віча. По довшім гаморі якось міг прийти до слова референт.] Русини придержують ся своєї віри і сего доказом Америка, де наші люде будують зараз церкви, і наші заточники на Мазурщинї. А вкінци таке заявленє не годить ся складати перед світскими людьми иншого обряду a навіть перед иновірцями. Прочі точки проґрами так загальні, що их долучити можна би до кождої проґрами. Проґрами не укладано між своїми лиш при високих достойниках. Як же толкують потребу проголошеня проґрами? Говорять, що правительство мусїло довідатись: хто ми? Але-ж правительство від сотки лїт знало про се, а єсли не знало, то сором для него; також "Народна Рада" поклала на свою першу точку квестію самостійности і тим заявила: хто они! Говорять, що проґрама з 1890 року така сама що з 1848 року. Се містифікація! Там нема згадки про відрубність і самостійність, а єсли говорить ся там пpo 15-міліоновий нарід малорускій, то се треба було тогдї заявити против забаганок Поляків. Також треба було піднести так, як тогдї справу подїлу Галичини, від чого наша партія не відступає. Підписувано заявленя признаня для Романчука, але підписи збирано підступом і неодин уважав се за потрібне за-для п. старости і владики. Збори Народної Ради порішили нищити нашу партію, москвофілів, а ті збори були правдивою орґією політичною. Ми не взяли народовцїв до комітету голодового не за-для партійних взглядів, лиш щоби акцію віддати в кріпкі руки, щоби акція ишла скорійше і для того треба було в комітетї лиш одномишленників.
Послїдні вибори до ради державної відбувались при участи найвисшої аристократії польскої, длятого то вибрані посли не суть нашими послами, ми до них не признаємось. А все таки ми ждали цїлий рік, чи правительство зробить що для нас і чи посли своїм неведенєм заявлять якусь акцію політичну. Нї першого нї другого ми не бачимо. Посли прирекли Полякам не порушати справ національних в радї державній лиш в соймі, a найлїпшим того доказом внесенє посла Романчука про рускі семинарії учительскі і руску ґімназію. Поляки виступали в комісії против сего внесеня, а Романчук смирний раб цофнув своє внесенє. А він того не повинен був зробити, хоч би і не міг нїчого досягнути своїм внесенєм. Посли суть тепер в лїпшім положеню, анїж були коли-небудь рускі посли ради державної, бо засїдають в комісіях. Але они в комісіях обмежають ся лиш на фрази а не на факти, котрими могли би пересвідчити инших послів. Не внесли интерпеляції, не мають союзників. Они заняли вижидаюче становище а між Русинами зробили роздор.
Що-ж нам робити! Нам не повинен той промах в нїчім мішати і ми будемо єго уважати за один з тих експериментів, не першій і не послїдний. Нам не вижидати окрушків з паньского стола і не сидїти з заложеними руками. Поставмо високу політику на боцї, квестiї національні, a берім ся за роботу для добра народу, стараймо ся о єго добробит. Просвічаймо і підносїм той нарід економічно. Просвіту подаваймо народови язиком, яким писали наші славні писателї: Гушалевич, Устіянович, Наумович. Язик Наумовича в редаґованій ним "Науцї" найлїпше відповідає сїй задачи просвітительній і єго ми будемо все придержуватись. Будемо старатись економічно піднести нарід, щоби платив менші податки і щоби татари були справедливійше розложені. Будемо домагатись повної рівноправности, яку мають инші народности, а ся рівноправність дасть cя осягнути лиш подїлом Галичини. Будемо старатись о переміну конституційного устрою, щоби законно усунути все, що перешкаджає нашому розвиткови, і так, щоби знесено голосованє куріями і заведено безпосередне голосованє, щоби змінено закони, котрими меншости національні упослїджені в репрезентаційних тїлах. Ми кріпко будемо придержуватись домагань, поставлених в 1848 р., відтак проґрами "Русскої Ради" з 1871 р. і резолюцій вічевих з 1880 в 1883 р. Отсе наша проґрама.
Як же відносить ся старо-руска партія до народовцїв і радикалів? Партія народовцїв або українофільска розбила ся вже тепер на три части: до першої належать немногі і ті хотять безусловно повинуватись правительству; до другої такі, що в серци противлять ся "новій ері", але для солідарности не відказують ся від неї; до третої: радикали утілітарні. Тож нам не числити ся з народовцями, бо роблять все після указок правительства. Між их передовими людьми нема щирости, отвертости. Они всюди уживають підступу, лицемирства. В приватних письмах уживають фонетики (Між участниками крик: Наші старорускі ъ, и, ѣ! Облудники! Варіяти! Штубаки!) а в публичних етимольоґії. Самі хотять тепер скликати мужів довірія і признатись, що дались перехитрити, але они повинні поскладати найперше мандати. Такій зїзд нотаблїв міг би скликати лиш соймовий клюб рускій, тогдї на тім зїздї могли би посли висповідатись щиро, але мусїли би найперше доказати, що мають розвязані руки. — Радикали се дїти народовцїв, перенялись соціялізмом Шевченка і инших писателїв та учителїв українофільских. В своїх поглядах они отверті і з пожертвованєм для народу. Але их праця отвирає шкідний напрям а позаяк націоналізм і віру поставили на боцї, то не можемо з ними згодитись в тім напрямі.
Віча народні заявили, що Русини всїх партій можуть спільно дїлати, що спільна робота не єсть утопією, лиш треба, щоби настала згода, а до того може прийти, єсли ухвалимо отсі резолюції:
1. Віче висказує жаль, що пос. Романчук, голова клюбу руских послів, проголосив 25 падолиста 1890 р. звістну проґраму, не порозумівшись зі своїми товаришами і в наслїдок того викликав незгоду та роздор між галицкими Русинами.
2. Віче заявляє горяче бажанє, щоби соймовий клюб руских послів творив, так як в часї першої соймової каденції, нерозривну цїлість і у всїх справах дотикаючих рускій нарід в Галичинї виступав на внї солідарно і однодушно.
3. Віче признає конечним, щоби загал рускої интеліґенції в Галичинї у всїх справах політичних і народних поступав солідарно, та щоби старав ся о моральне і матеріяльне піднесенє народу руского в Галичинї.
4. Віче заявляє, що Русини в Галичинї стоять і стояти будуть при проґрамі "Головної Народної Ради" з 1848 р., відновленій відтак "Русскою Радою" в 1871 р. і на вічах у Львові в 1880 і 1883 р., та будуть домагати ся повної рівноправности Русинів, именно, щоби видати закон, котрий запевняв би галицким Русинам, будучим в меншости в автономічних репрезентаціях, повну рівноправність в их політичнім житю, а пока що, щоби придержувано ся строго теперішних законів і розпоряджень, признаючих рівноправність народностей в Галичинї.
На тім заківчив д-р Добряньскій свій реферат, а заки дано слово иншим бесїдникам, висказав о. Павликів свій жаль, що в демонстрації ужито таких неприличних слів і просив, щоби на будуче від того здержало ся. Відтак відчитав телєґраму пос. Рожанковского, в котрій сей посол опраєдуєсь з неприсутности своєю недугою, a заявляє солідарність з ухвалами віча.
(Конець буде.)
[Дѣло, 03.02.1892]
(Конець.)
Першим бесїдником з-поміж вічевиків був о. Красицкій з Дернова. Ceй сивоволосий священик виголосив свою бесїду в тій цїли, щоби оклеветати пос. Барвіньского і розярити віче против него, а вибрав собі до того дві дороги: згадав про вибори і відчитав поодинокі слова з читанок, уложених Барвіньским для ґімназій. Промову зачав з патосом: Господа! Благословлю Русь і вас, що зійшлисте ся на се віче. Годжу ся з рефератом Добряньского і то не лиш зі змістом єго, але з каждим поодиноким словом. Але де-ж ти руска молодеж? Менї тебе жаль, що виховали тебе на блудну дорогу. [Сини о. Красицкого ходили до рускої ґімназії — Прим. Ред.] А виховав тебе Барвіньскій. — Тут зачав бесїдник відчитувати повиривані слова з читанок Барвіньского, але не викликав великого ефекту, лиш деякі священики підпомагали єму глумитись. — А того Барвіньского — говорив дальше бесїдник — вибрав мій повіт. А кілько то неправди було при тих виборах! — і для илюстрації накликує о. Красицкій виборцїв з Козлова, Скрептова, а одному селянинови з Дїдилова каже розповідати свої пригоди виборчі. Селянин розповів, але годї було добре порозуміти все з єго бесїди. — І наше святе староруске письмо тисячлїтне вже стало предметом "посягательства" українофілів, бо хотять завести фонетику, котрою так виховають молодїж, що не буде розуміти нї св. євангелія нї св. письма. "Де-ж она буде глядати свого утїшенія?" — "разві в комунї, разві в нігілізмі, разві в цареубійстві?" Треба нам запротестувати против "коверканія" язика і против зневаги реліґії — і, розумієсь, сам в имени того народа протестує.
Другій бесїдник о. Давидяк з Тухлї виголосив довшу промову з ораторскою вервою і чистим язиком народним. Зачав від панщини, по котрої знесеню було все добре на Руси, аж зачалось лїхолїтє, коли появились українофіли. Що-до питаня о національности і язицї, то не треба було сю квестію академічну витягати перед соймом. Непотрібно згадував Романчук про промову Наумовича в радї державній о єдинстві, бо-ж правительство добре задивлюєсь на сю справу, коли такого апольоґета єдинства мало-и велико-руского язика, як проф. Яґіч, покликало на катедру віденьского університета. Відтак представив наслїдки "нової ери" для Русинів. Найбільше лихо, що пропала солідарність, а вага солідарности лежить не в згодї при виборах до тїл репрезентаційних, бо ті вибори на нїчо не здадуть ся, лиш в тім, що тогдї мали би ти силу відпорну против Поляків. Вина розбитя солідарности паде на Романчука, котрий ще на зборах мужів довірія в мартї 1890 р. так твердо стояв при солідарности, що навіть обструкційні замахи деяких людей не вдїяло нїчого. За розбитє солідарности поставили народовцї цїну: Народний Дім, Ставропигія і фонетика — бо се зрадив клясичний свідок переговорів з правительством пос. Телишевскій — а ті всї прочі домаганя послів в користь цїлого народу, то лиш що-би затуманити світ. А що-ж можуть такі злодушаки закинути совітови Народного Дому? Хиба се, що придбав цїлий квадрат домів і будує церков. Але в имя христіяньскої любови простїм тим зрадникам их братоубійчі замахи на народну святиню!
Тепер з черги дано голос двом селянам: Гренджолї з Мелнича і Гаврилюкови з Поникви.
Гренджола старав ся говорити "язичієм" а зачав цитатом, що сей Народний Дім "став одним на возстаніє а другим на паденіє". Народовцї, фонетики, радикали се мов "омела" на дереві, се мов "вовки", що виросли з одного коріня і на око буйно розрослись, але все таки занечищають сад. Віче зібралось на се, щоби витяти той бурян і очистити сад. Назву "Народний Дім" треба змінити на "Русскій Дом Народний", a тогдї вже нїхто не буде нападати на сю институцію.
Гаврилюк говорив про святість православної віри і про ворогів тої віри. Робив деякі порівнаня того рода, як: білі медведї на сибирскій кризї а тут чорні плями... розумієсь без нїякої звязи, а лиш щоби викликати ефект. Вороги віри то фонетики і радикали. Ба навіть і священикам дісталось від сего бесїдника. Справедливими священиками суть лиш старі, сиві — бо молоді священики то народовцї, а на их поведенє найлїпшій доказ се, що і на сїм вічу явилось лиш до 20.
По тій промові хотїв о. Павликів замкнути дискусію, але пригадали єму, що з радикалів зголосили ся до голосу Будзиновскій і Франко, тож треба им удїляти голосу. Франко зрік ся голосу в користь Будзиновского і сей радикал виступив на трибуну. Першій дебют того бесїдника не повів ся, як ми вже вчера зазначили. Між вічевиками став крик, гамір та домаганя, не допустити радикала до голосу, і треба було аж промови Дудикевича з Відня в оборонї вольности слова, що хоч як-так міг Будзиновскій говорити. — Щоби приподобатись за сю ввічливість презідії, Будзиновскій зачав звичайною тактикою радикалів: оклеветати народовцїв. Народовскі віча відбувають ся під проводом жандармів і комісарів. В "новій ері" хотїло правительство приспати народовских проводирів, але нарід против того протестує. Коли відтак зачав Будзиновскій відчитувати проґраму "радикальної ґрупи віденьскої" (націоналізація справ політичних і економічних, самостійність Русинів, ревізія конституції в тім напрямі, щоби роздїлити Галичину територіяльно після народностей, скасувати парлямент і раду міністрів...) вмішав ся комісар правительственний Соболяк та піддав презідії гадку відобрати голос бесїдникови. Презідії упав тягар з серця, бо вже не конче приємно було їй слухати тих радикальних проґрам, та чим скорше, помимо протесту і самого бесїдника і деяких аранжерів віча, відобрано голос бесїдникови a навіть формально стягнено з трибуни.
Дискусію при політичнім рефератї закінчив о. Крушиньскій з Селиск. Сей бесїдник вибрав собі на темат руских владик, застерігши собі, що не говорить яко священик а яко приватний чоловік. Нема Яхимовичів, Куземских, — говорив бесїдник — котрі все брали живу участь в справах народних. Не виджу представителїв теперішних нашої церкви на сїм вічу, на котрім они могли би пересвідчити ся о нашій преданности до св. віри. Для илюстрації навів бесїдник епізод з похоронів Яхимовича. Коли між зібраними священиками на похоронах піднеслась гадка пійти з чолобитностію до Литвиновича, до епископа суфраґана і имовірного наслїдника, тогдї заявив один священик, що властиво Литвинович повинен яко господар повитати священиків, а не они єго, але коли таки пійшла депутація до Литвиновича, тогдї повитано єго такими словами: "Дивіть, як поважаємо наших добрих пастирів. Єсли і ви будете поступати після приміру покійного Яхимовича, то і вас будемо так поважати." О. Kpyшиньскій закінчив резолюцією, щоби на вічах являлись князї церкви.
Тепер піддано резолюції під голосованє, — які, чи лиш референта чи і поодиноких членів, не знати, бо их не відчитано — нарід загудїв, а о. Павликів виголосив коротшу промову, в котрій зазначив, що віче не хотїло нїкого дразнити, а єсли ті острі голоси відзивались, то их доконче треба було, щоби скріпити сили старо-рускої партії і задемонструвати, мов би теперішні ґенерали [?] політичні лишились без армії. — Таким аж санкціонованєм хотїв о. предсїдатель надати цїлій демонстрації більшої ваги і значіня...
Другій реферат о змінї ординації виборчої виголосив кандидат нотаріяльний Ром. Бачиньскій. В рефератї, коротко представленім, мусїв Бачиньскій накинутись на пос. Барвіньского, мов би той був противний змінї ординації виборчої. Відтак поставив три резолюції:
1. Теперішна ординація виборча до ради державної, сойму і рад повітових не відповідає запорученій основними законами рівноправности всїх горожан взагалї, а именно потребам руского населеня в Галичинї, длятого віче уважає доконечною зміну ординації виборчої в тім напрямі, щоби завести загальне тайне голосованє і внесенє системи куріяльної при виборах до ради державної, сойму і рад повітових.
2. Внесеня, які поставили сеї сесії ради державної посли Тільшер, Плєнер, Фірнкранц і Ґесман в справі зміни ординації виборчої, можна уважати початком повної зміни ординації виборчої, тож віче прилучає ся до них і домагаєсь заведеня безпосередного тайного голосованя з курій сїльских при виборах до ради державної і сойму та побільшеня числа послів з сїльских курій в Галичинї.
3. Завзиваєсь вносити численні петиції в справі зміни ординації виборчої.
В справах того реферату властиво не забирав нїхто голосу, бо промови двох бесїдників селян Василя Черняка з Чех і Сїкopскoгo з Білки властиво були би відповіднїйші при політичнім рефератї.
Черняк накинув cя на пос. Барвіньского. Молоді священики — казав — злакомились на презенти і длятого при виборах в Брідщинї була деморалізація. А що-ж Барвіньскій зробив в радї державній? Добре, що була буря в Брідскім, бо не був би мав про що говорити, а і то згадав найперше за шкоди ґрафинї, а до селян лиш по дорозї поступив. За справою зміни виборів не обстали наші посли, бо Барвіньскій противний а і Романчук, як кажуть, щось микитить.
Сїкорскій згадав про потребу згоди, бо тепер незгода і між селянами. Спори язикові полишити ученим, a при виборах поступати солідарно і посли повинні для добра селянина радити.
Як при попереднім бесїднику, так як і при инших, гудїла саля від злобних і напастливих заміток, то при сїм другім бесїднику, позаяк не накидав ся на наших послів, аранжери напирали, що-би чим скорше кінчив, бо се треба було говорити при рефератї політичнім.
Наступив реферат економічний, котрий виголосив о. Билинкевич з Куропатник. Подавав короткі поясненя при поодиноких резолюціях і властиво відчитав лиш самі резолюції. Поясняв народним язиком, самі же резолюції виголошував в так препоганім "язичію", що можна сумнївати ся, чи вічевики селяне що з того порозуміли.
Резолюції були такі: Віче домагає cя: Для селяньских економічно-ґосподарских справ установити в Австрії окрему економічно-ґосподарску раду, такі самі ради були би в поодиноких краях, а членів тих рад вибирали би селяне і маломіщане (мотивував, що теперішні посли не мають майже понятя о сїльских, рільничих потребах); — всї публичні тягари, а то податки і додатки до податків, державні, краєві, шкільні і дорогові, разом зчислені, не мають перевисшати четвертої части доходу, обчисленого катастрально; щоби заведено податок проґресивно-доходовий і від капіталів; щоби податок домово-клясовий був неоднаковий a пропорціонально отаксований так само як доходи від капіталів; щоби держава і край давали більше грошей на продуктивні цїли, именно приходили з більшою помочію для сїльского і мало міщаньского населеня (тут згадав о проєктованім непотрібнім видатку 100 міліонів на инвестіції у Відни); — щоби не платились нїякі такси нотаріальні від спадщини не перевисшаючої 500 зр., щоби не платили селяне т. зв. правних належитостей і тогдї, коли родичі записують ще за житя дїтям частину маєтку, котра не перевисшає вартости 200 зр. a цїлий маєток 500 зр.; — щоби громадам вільно було на своїх полях в своїм цїлім районї полювати на диких звірей і щоби вільно було кождому членови громади мати оружіє; — щоби змінено теперішний закон о риболовли та що-би кождому вільно було ловити рибу; — що-би предмети зафантовані за неправно наложені правні належитости не ліцитувались аж до порішеня рекурсу та не побирались подвійно ті правні належитости; щоби власти фінансові, при рішеню рекурсів в користь рекуруючих, вказували виновника тої незаконности і щоби той провинившій cя уряд ник мусїв заплатити кошти рекурсу і шкоду; щоби власти скоро віддавали неправно побрані належитости; — щоби цїна соли була знижена і щоби заведено державні трафіки для продажи соли; — щоби краєвим законом потворити всюди по селах громадскі каси позичкові і шпихлїрі, котрих би управи вибирали члени громади тайним голосованєм і нагляд над тим мала би громадска рада.
О. Геличиньскій промовляв в справі промислу. Виказав користь спілок, згадав про давні торговельно-промислові міста на Руси: Новгород, Кієв, Галич і аж коли впроваджево до нас жидів, убито всякій питомий промисл. Тепер ми нїмецкі пастухи, бо пасемо вівцї а вовну они забирають і виробляють для нас сукно. Один для нас ратунок в торговли і промислї, a до того треба закладати крамницї і школи торговельно-промислові. Поставив резолюцію, що-би по всїх містах повітових були промислово-торговельні школи.
Селянин Черняк зачавши від того, що "ми придержуємось 1000-лїтної проґрами", закінчив тим, що "ми лїнюхи і дармоїди", котрим не в голові піднестись з економічної нужди.
Кисїль зі Львова заохочував людей до торговлї а за примір ставляв себе. Також повинні наші люде братись за ремесло. В своїй бесїдї завертав кілька разів на віру, реліґію, так що президія мусїла нагадувати єму, що тепер треба говорити про економічні справи.
Серед того якомусь співолюбивому вічевикови мабуть навкучилось, бо зачав співати "Щасть нам Боже", а коли загал вічевиків не прилучив ся до єго співу, він сам переспівав сольо першу строфу.
Радикал Будзиновскій забрав голос і по короткім вступі відчитав економічні резолюції радикалів. Що тут говорено — казав — було добре, але то не зарадить нашій економічній смерти, хиба продовжить єї о кілька днїв. Хлоп мав за мало землї, пасовиск і лїсів, нема з чого жити, але взагалї єсть тої землї в Галичинї стілько, що могло би і три рази стілько людей з того вижити. Треба роздобути землї. Гадаєте може, щоби складати гроші і купити собі землї? Се на нїчо не здаєть ся, бо ми "батяри" самі не маємо в чого жити, а не то складати гроші. Також і силою не можна нїчого вдїяти, бо тепер "манліхери" хоронять паньскої землї. Нам треба добиватись поправи економічного положеня в законодатній дорозї. Радикали домагають ся, щоби средства продукційні перейшли на власність загалу, щоби держава викупила ґрунти, пасовиска і лїси паньскі і роздїлила их між хлопів, продаючи не повисше цїни вартости тих ґрунтів, щоби заведено раду аґрарну і щоби знаціоналізувати торговлю. — Резолюцій не хотїв п. Будзиновскій передати президії, щоби піддати их під голосованє, бо — як казав — уважає се віче партійним а не всенародним, позаяк при рефератї політичнім єго зтероризовано.
Ся послїдна замітка викликала живійшу дискусію. О Павликів оправдував ся, взивав на свідоцтво комісаря правительственного — а знов п. Дудикевич хотїв доказати, що се віче не партійне лиш всенародне, позаяк "народ бере в нїм участь" — але п. Будзиновскій таки не дав ся намовити і не віддав резолюцій президії.
П. Дудикевич промавляв за дешевим кредитом, котрий може подати "ссудо-сберегательниї общества так зовимиї каси позичковиї" і поставив резолюцію, що товариства, котрим того дозволяють статути, мають перевести систематичну орґанізацію кас позичкових.
На тім закінчилась дискусія над економічними справами, a віче приняло en bloc всї резолюції економічні.
Послїдний з рефератів — шкільний виголосив п. О. Марков. Мотивів не подавав обширно, і майже лиш подав отсі резолюції:
1. щоби 2-гій уст. 19 арт. основних законів державних і 3-ій артикул кр. закона з 22 червня 1867 були в наших школах строго примінені, се значить, щоби у всїх школах з мішаною народностію другій язик краєвий був обовязуючим предметом науки, а в школах, де лиш рускі дїти суть, польского язика учено лиш тих дїтей котрих родичі того зажадають;
2. щоби у всхідній Галичинї основано таке число руских шкіл середних і мужеских та женьских семинарій учительских, яке відповідає числу руских шкіл народних (краєва рада шкільна виказала в 1890 р. 1913 руских а 1636 польских шкіл народних);
3. щоби по містах, де живуть обі народности а єсть дві або більше народних шкіл, бодай одна як мужеска так женьска школа мала язик викладовий рускій, а єсли де єсть лиш одна народна школа, то щоби в паралельних клясах викладались всї предмети по руски;
4. щоби краєву раду шкільну подїлити на дві секції, польску і руску, з окремим обсягом дїл;
5. щоби для руских шкіл именовано окремих инспекторів рускої народности і руского обряду;
6. щоби право презентації народних учителїв віддано назад громадам;
7. взиваєсь епископів, капітули, деканати і громади, щоби вносили протести против заведеня фонетики в шкільних книжках, а послів, щоби запротестували против уживаня фонєтики краєвим видїлом.
О. Геличиньскій жалував ся на велику оплату в ґімназіях, бо т. зв. дідактрум виносить тепер 20 зр., та поставив революцію, щоби сю оплату знести.
Бувшій учитель Третяк жалував ся на теперішну систему шкільну. В народних школах не вчать церковного співу, не вільно учителям бути дяками і писарями, позабирано давні дяковки і дано их на школи, а дякам нїчого не лишило ся. Народовцї, такі Барвіньскі, виховали молодїж без віри, на радикалів. — Відтак заявивши, що має девять стихів, котрі суть дуже добрі, і відчитавши один, забирає ся читати всї девять, але президія зациткала єго фервор поетичний, сказавши, що няй не читає a лиш дасть ті стишки a всї видрукують ся. Третяк згодив ся, застерігши собі: "А памятайте, щоби ви их випечатали!" — Поставив резолюцію, щоби дякам плачено з фондів державних бодай по 120 зр. річно.
Учитель Дмитерко зачинає виголошувати промову з надзвичайним чувством а патосом: У вас селяне щире серце під сїраком, ви блукаєте, бо єсьте ще темні, хочете пізнати правду. Ви, селяне, терпіли і терпите, мов Спаситель, але єсть надїя, що і ви воскреснете. Ваша душа не знає того великого гріха політичного — а тут від рана до вечера обвиняють перед вами мужів, що заслужились справі народній, розпинають их на хрест. Треба вам показати правду... Дальше вже не дали п. Дмитеркови говорити; президія віча піднесла крик, зойк a деякі кинулись стягати бесїдника з трибуни, бо поміж вічевиками, мов би они прочуняли з тяжкого сну, піднеслись крики: "Скажіть нам правду! Най говорить! Він добре говорить!" П. Дмитерко видячи, що нарід якось прийшов до себе з тої бездушної деморалізації, в якій єго удержували аранжери (мабуть самі аранжери і их аґенти Мурини гадали, що вже не треба их акції до нарад віча, тож і вибрались покріпитись, a лишились справдї селяне, що интересують ся справою народною) — не хоче уступати з трибуни. Здавалось, що в сїй послїдній хвили аранжери віча віднесуть пораженє, тож треба було, щоби аж сам о. Павликів явив ся на трибунї та заявив, що відобрав п. Дмитеркови голос. Коли-ж п. Дмитерко заинтерпелював о. Павликова, чому се сталось, о. Павликів заявив: "Я знаю ваші стремленія і убіжденія!" Зараз відтак явились сторожили трибуни пп. академики з кокардами комітетових на грудєх.
Мов би винагородити собі то прикре интермеццо, явились на трибунї ще два селяне, з котрих один промавляв против народовцїв, закидаючи им всякі можливі злочиньства політичні, a другій Скоблик поставив резолюцію, щоби посли до ради державної поскладали мандати.
На тім скінчилось віче, а о. Павликів піддав ще під голосованє резолюції шкільні, крім послїдної резолюції Скоблика, заявивши: Не примушуймо послів складати мандати, они се самі зроблять, єсли мають честь...
По кількох словах подяки від о. Павликова до участників віча, прикликано ще пoс. Антоневича, а коли той також промовив кілька слів, відспівали участники кілька разів "Многая лїта!"
Деякі священики хотїли собі ще так "приватно" — як казали — поговорити з трибуни, але комісар п. Соболяк на те не пристав.
[Дѣло, 04.02.1892]
04.02.1892