У другій половині січня сталися дві пов’язані між собою події, котрі вже зіграли свою шкідливу роль у розвитку стосунків між Україною та Польщею. Перша подія – це абсолютно незрозуміла, фактично непояснена й нівроку шкідлива заборона СБУ на в’їзд до України президентові Перемишля. Друга – така ж незрозуміле й погано пояснене владою скасування цієї заборони.
Тож спершу, 17 січня, українські прикордонники на перепускному пункті «Шегині-Медика» не впустили перемиського бургомістра Роберта Хому на територію України. Хома ж їхав до Львова на запрошення генерального консула Польщі. Що більше Хомі повідомили, що до України він не зможе потрапити ще принаймні п’ять років.
Через кілька годин президент Перемишля зібрав прес-конференцію, під час якої назвав подію «безпрецедентною». І тут навряд чи можна йому заперечити. Адже Роберт Хома є не просто президентом міста, він – одна з ключових фігур українсько-польських взаємин. Тут можна говорити і про його роль у функціонуванні Карпатського єврорегіону, і в малому прикордонному русі, і у взаєминах польських та українських муніципальних влад тощо, тощо, тощо.
Вже не кажучи про те, що Перемишль є чи не найвідвідуванішим українцями польським містом. Туди наші співвітчизники прибувають влаштовуватися на працю, транзитом, на закупи, «на каву», на екскурсію. То невже потрібно, щоб мер такого міста став для України ворогом?
У будь-якому випадку, для того, щоб держава Україна зробила Хому персоною non grata, у неї мали б бути надзвичайно вагому підстави. Чи такі були? Спробуймо розібратися в тих куцих поясненнях, які надавала Служба безпеки України.
Щойно пан Хома провів прес-конференцію, де заявив про те, як обурливо з ним повелася українська влада, щойно ця інформація потрапила до українських журналістів, як телефони в прес-центрі СБУ почали розриватися. Як би мала діяти в такій ситуації компетентна спецслужба, котра шанує себе й своїх громадян? Мала б розтлумачити ситуацію до найменшої деталі, мала б повідомити про рішення щодо Хоми ще завчасно, аби не доводити ситуацію до критичного стану. Що ж насправді робила СБУ 17 січня? Відправляла всіх журналістів подалі – писати офіційне звернення.
Лише під кінець дня прес-центр СБУ спромігся на якийсь куций прес-реліз, який абсолютно нічого не пояснював. Лишень повідомлялося, що в’їзд до України Робертові Хомі заборонено «з метою забезпечення безпеки держави та недопущення завдання шкоди її національним інтересам».
Ще було кілька коментарів працівників СБУ, які лише внесли плутанину в розуміння ситуації. Бо, приміром, керівник апарату голови СБУ Олександр Ткачук у коментарі для Радіо Свобода запевнив, що рішення про заборону було ухвалене ще влітку минулого року. Але з’ясувалося, що восени Хома безперешкодно в’їжджав в Україну. І тут вже з’явилося пояснення від речниці СБУ Олени Гітлянської, котра повідомила, що заборона датована щойно дванадцятим грудня 2016 року.
Всі ці помилки, обмовки-недомовки, недопрацювання, недопояснення свідчили про те, що СБУ в нас абсолютно некомпетентне. Або що ще гірше, воно – абсолютно несамостійне, й хтось, хто має вплив на цю структуру, намагається через СБУ вести якусь свою брудну й небезпечну для іміджу України гру. Якщо взяти другу гіпотезу за робочу, то можна припустити, що есбеушники ж виявилися у ній або цапами-відбувайлами, або корисними ідіотами, а тому мусили на коліні придумувати якісь недолугі пояснення, плутаючись у них і заперечуючи самих себе.
Лише вже згаданий Ткачук спробував більш-менш пояснити ситуацію з Хомою:
«За безпосередню участь Роберта Хоми в антиукраїнських заходах йому було заборонено в’їзд на територію України. Про те, що таке рішення ухвалене, ми, в принципі, не зобов’язані повідомляти особу. Про це вона дізнається під час перетину кордону. Підстав для такої заборони є чимало, це все відкрита інформація в медіа в Польщі та Україні. Рішення ухвалили тоді, коли він брав участь в антиукраїнських заходах. Це не була разова випадковість – це розпалює міжнаціональну і міжетнічну ворожнечу. Використовуючи відкриті джерела, ми дійшли до висновку, що ця особа відверто і цілеспрямовано розпалювала міжетнічну та міжнаціональну ворожнечу і цілеспрямовано працює в такому напрямку, що це шкодить двостороннім відносинам між Україною і Польщею».
Це вже хоч щось, хоча явно бракує конкретики. Ну, можна було б згадати «Марш орлят перемиських і львівських», який пройшов у Пермишлі 10 грудня під патронатом президента міста. Під час маршу один з учасників, проходячи повз Український народний дім, вигукнув: «Смерть українцям!».
Що ж інцидент доволі неприємний. Але пригадаймо, як на нього відреагував Роберт Хома. По-перше вибачився перед українцями за недолугість свого співвітчизника. По-друге, пообіцяв, що докладе всіх зусиль, аби збурювача спокою було покарано. І от той, хто бажав смерті українцям вже сидить в слідчому ізоляторі, і йому світить реальна перспектива провести три роки за ґратами.
Звісно, не все так просто в актуальних українсько-польських відносинах. Надто багато антагоністичних історичних нашарувань, обопільних претензій, недовіри. Занадто багато політичних сил по обидва боки кордону, котрі намагаються інстументалізувати антипольські настрої в Україні чи антиукраїнські в Польщі.
А ще активніше за їхню інстурменталізацію береться Кремль, і, на жаль, поки що все йому вдається. На одній лише темі «Волинської трагедії» можна збудувати всю стратегію зіткнення лобами України й Польщі. А наша СБУ, замість того, щоб рішуче протидіяти цій стратегії стає додатковим її інструментом.
Польська сторона, як і очікувалося, зреагувала на інцидент з Хомою доволі оперативно й жорстко. Амбасада РП в Києві надіслала Міністерству закордонних справ України відповідну ноту з вимогою пояснень. Деякі польські урядовці заявили про своє небажання брати участь у спільних польсько-українських проектах. Зокрема, представники польської влади вчинили демарш на форумі «Україна-Європа», який проходив у Ряшеві.
Українська влада зрозуміла, що вшелепалася в лайно по самі вуха, тож почала алярмово шукати вихід з дурної ситуації. А вихід міг бути лише один – зняти заборону. І СБУ без жодних докорів сумління вивела Роберта Хому з категорій персон non grata. От так просто: захотіли – ввели, захотіли вивели. Ще кілька днів тому президент Перемишля був «ворогом» і «представляв небезпеку для української держави», а нині – він вже другі соратник.
Офіційно СБУ пояснила це так… Та зрештою офіційно ніяк не пояснила. Я, принаймні, не впевнений, що пост у Facebook’у речниці СБУ Олени Гітлянської можна вважати офіційним поясненням. Очевидно їй треба було провести прес-конференцію, де й дати детальне пояснення, чітко висвітлити позицію свого відомства й увести в контекст, тобто дати зрозуміти Urbi et Orbi, в яких випадках у майбутньому така заборона на в’їзд застосовуватиметься, які особи під неї можуть потрапити, якими можуть бути підстави скасування такої заборони тощо. Адже ситуація занадто складна й масштабна, аби відкараскатися від неї простим дописом у соцмережах.
Тим не менше, пост пані Гітлянської вартий цитування без купюр:
«Рішення про заборону чи скасування заборони на в’їзд до України будь-якої особи приймається з урахуванням комбінації безпекових та міжнародних чинників.
Саме під цим кутом Служба безпеки України аналізує ситуацію щодо осіб, яким забороняється в’їзд до нашої держави, і перебуває у постійному контакті з Міністерством закордонних справ України.
Українська сторона позитивно сприйняла оцінку мера Перемишля, яку він публічно надав антиукраїнським маршам у місті. Саме тому Служба прийняла відповідальне рішення про скасування заборони на в’їзд в Україну меру польського міста Перемишля Роберту Хомі.
Ми також розуміємо, що заборону в’їзду меру Перемишля активно намагалася використати "третя" сторона для внесення розколу у стосунки між Україною та Польщею.
Впевнені, що ця ситуація не зашкодить розвитку двосторонніх стосунків з братнім польським народом».
Я ж би аж ніяк не поділяв такої впевненості, бо «казус Хоми» вже зашкодив нашим стосункам. А цим дописом працівниця СБУ зайвий раз демонструє некомпетентність свого відомства. Наприклад, кожна мисляча людина, навіть не особливо напружуючи мозкові звивини, розуміла, що ситуацією з Хомою скористаються недоброзичливці. Для СБУ ж виявилося сюрпризом, що недолуге її рішення «намагалася використати "третя" сторона для внесення розколу у стосунки між Україною та Польщею». Допис зайвий раз засвідчує, що в наших спецслужб немає навіть близько якогось орієнтира для визначення «загрозливості» з боку тієї чи іншої особи для національної безпеки. Тому то так просто можна внести когось до «чорного списку» й так само просто викреслити його звідти.
І це ж далеко не вперше складається така ситуація, коли СБУ крутить «чорними списками» як циган сонцем. Згадати хоча б історію з російсько-українським журналістом Євгеном Кисельовим, коли заборона на в’їзд була за кілька годин скасована. Чи скандальне повернення рейсу «Белавиа» з погрозою використання винищувачів, аби лише затримати блогера Армена Мартиросяна, котрого теж блискавично відпустили, попри близькі контакти останнього з новоросійськими терористами. І таких прикладів можна назвати безліч.
Виникає логічне запитання: чому ж в СБУ не проводяться жодні реформи й не оновлюється штат, хоча б на кшталт того, як це відбувається в МВС. Адже багато співробітників цього відомства працюють там ще з часів КДБ СРСР, тому ніхто не здивувався, коли під час кримських чи донбаських подій 2014 року вони так легко переходили на бік ворога. Невже немає іншого методи перевірки лояльності й компетенції есбеушників, окрім окупації?
29.01.2017