Львів, 17 січня.
Дискусійний вечір, що його зорганізувала Спілка українських образотворчих мистців у Львові, приніс справжнє оживлення в ділянці нашого мистецького життя. Вже із слів голови Спілки проф. М. Осінчука, що відкрив вечір та повітав численно зібраних громадян, пізнати було, що різні питання з ділянки образотворчого мистецтва, від найвужчого до найширшого, спірні в самому тісному гурті образотворчих мистців. І не диво! Спілка об'єднує мистців, що до большевицьких часів належали до трьох різних угрупувань, а саме: анумівців, новаківців і т. зв. "закордонців". Крім цього в рядах Спілки об'єднані деякі мистці з України, що залишились у Львові після большевицького відступу. Вистава не дає повного образу українського образотворчого мистецтва у Львові під теперішню пору. Вона була зорганізована на скору руку, без довшої підготовки. Критики не могли писати ревеляцій, коли не знайшли ревеляцій на виставі, хоч і справедливо підкреслив проф. І. Свєнціцький, що критик мусить дати у всякому разі глибокий, фаховий, а не побіжний, репортерський перегляд творів. Найважливішим було під час вечора питання про український стиль та про візантинізм, що його видвигнув п. Гаврилюк, закликаючи наших мистців у новій тематиці новими засобами представити своє українське "я", як цього й вимагає теперішня доба. В цій справі висловлювалося багато учасників дискусії. Проф. І. Свєнціцький сумнівався у можливості відродження візантинізму у формі якогось "неовізантинізму" саме тому, що незвичайно любить і цінить візантійське мистецтво. Та були думки в обороні неовізантинізму. Проф. М. Осінчук висловив думку, що саме українські мистці повинні плекати візантійське мистецтво, бо воно веде до створення імпозантного українського стилю. Мистець-маляр М. Дмитренко у свому ширшому рефераті вимагав від українського мистецтва українського характеру саме в предметі твору. На базі цього реферату позначився поділ художників на, так сказати б, реалістів і формалістів-шукачів. Ця молода формалістична група, що внесла до дискусії багато життя, обстоювала найбільше саме мистецтво, як технічний осяг, відкидаючи стандартне творення з патріотичними етикетами. Устами пп. В. Ласовського та М. Ліщинського підкреслила ця група прагнення видвигнути українське мистецтво на щораз вищі висоти. Всі мистці — учасники вечора, хоч були приналежні до різних напрямків, підкреслювали однозгідно прагнення служити українському мистецтву, українській культурі. Та й це прагнення їх справді об'єднує. Дискусійні вечори будуть не тільки місцем для виміни думок, але і спонукою до ще більше відданої праці.
Організаторам вечора належиться признання за його організацію. Дискутанти торкнулися таких важливих питань мистецтва, як справи теми, форми, стилю, а дальше візантинізму і справи критики.
(от).
