Юрій Винничук

 

Недавно взявшись упорядковувати твори письменників-модерністів початку ХХ сторіччя, натрапив я на просто обурливі речі. Люди, які не тямлять в галицькій літературній мові, сміливо беруться за упорядкування творів минулого.

 

Одним з таких анальфабетів був професор Микола Дубина, який у 70-80-тих вправлявся в дослідженні ленінської тематики та писанні політичних памфлетів. Згодом узявшись за упорядкування творів Василя Бобинського, він явив жахливий приклад неуцтва. Цей з дозволу сказати учений, який спеціалізувався на західноукраїнській літературі, як виявляється, не знав не тільки польської мови, але й галицької говірки. Про це слід пам’ятати при підготуванні наступних видань одубинених поетів Галичини, тому наведу кілька дубинізмів.

 

У вірші «Воскресіння» Бобинського натрапляємо на загадковий рядок «на спину зігнуту спадав гарац». Що останнє слово було прикрою опискою, свідчило уже те, що рима до таємничого і неіснуючого слова «гарац» була «раб». Тобто йшлося про «гарап» – гарапник. Але Дубина з подиву гідною незворушністю коментує: «гарац – вантаж».

 

В іншому вірші вітер «несе мені пахучі зітхи косатнів, пралісок, смілок». Кому не ясно, що мова про квіти? Дубині. На його думку «косатні – вид птахів». Просто і дохідливо. Виходить, що вітер несе ПАХУЧІ зітхання певного виду птахів.

 

Польською мовою акули – «рекіни», але не в Дубини. Для нього рекіни – це «злі істоти» (міфол.). А Гекля – «одна з річок підземного царства», хоча насправді вулкан в Ісландії.

 

«От засвіти хоч тіцьке світло», – пише поет, а Дубина тлумачить: «тіцьке – світити скіпкою». Це знову ж таки фантазія упорядника, бо «тіцьке» те саме, що «отакісіньке».

 

«Шиншил» у нього «коштовний камінь», а йшлося про хутро. Натрапивши на «вахляр», переробляє його на «вихляр» і тлумачить: «вихор», хоча це віяло. «Касино» не «кафетерій», а клуб. «Сліпий тор» не «вільна, незаймана колія», а сліпа колія. «Шмінка» не «грим», а помада.

 

І такого безглуздя повно у всіх виданнях, що їх готував Дубина, заодно ще й втручаючись у тексти і псуючи їх бездарним редагуванням.

 

Узявши для антології фантазію Ольги Кобилянської «Поети», я зі здивуванням натрапив на чудернацьку примітку до такого рядка: «В хаті, до котрої ввесь день з усміхом заглядає сонце, позолочуючи все, що є в ній, цілуючи й буйністю надихаючи добірні квітки і вимітаючи своїм промінням з кутків усіх кобольдів понурості, що наводить слабість на душу...» Примітка незабутня: «Кобольд – порода собак».

 

Оповідання я смикнув з інтернету з совєтського видання. Але є в мене перші томи сучасного десятитомного зібрання творів О. Кобилянської з 2013 року (Чернівці, Букрек). Цікаво, як там трактують кобольдів. Подиву не було меж – там те саме безглуздя. І це в епоху інтернету. Навіть, якщо не знати, що це лихі духи з німецької міфології, то вже здоровий глузд міг підказати, що «собаки понурості» – якась дурниця. Та й чому б собакам боятися сонця? А духи якраз світла й бояться.

 

Коли ж дійшла черга до творів Теодота Галіпа того ж видавництва (2015), то тут уже очі розбігалися.

 

Зі свого досвіду знаю, що інколи неправильне прочитання слова чи то через одрук в оригіналі (а таке часто трапляється), або через те, що так комп’ютер поправив, може тягнути за собою нісенітниці. Але для чого здоровий глузд? У Т. Галіпа надибуємо слово «надзередити»: «Я вже й горло надзередив». Примітка переконує нас, що тут значення «надірвати». Воно то так, але в оригіналі мусило бути «надвередив», бо жодного «надзередив» наша література не знає.

 

Те саме стосується дивного слова «рівкий» з приміткою «різкий». Але «рівкий» – це просто одрук. Як і «лянка» («обідраних до лянки»), вочевидь, йшлося про лямку (тягнути лямку). Примітка переконує, що це «нитка».

 

«Деклямував він також повалені речі і був неначе трубадуром української пісні і поезії». Примітка: «повалені – забуті». А я думаю, що мало бути «поважні». Бо ніколи повалені не вживалося в такому значенні.

 

Працюючи над старими текстами, часто треба мати чуття до слів. Особливо, коли це усне мовлення, де персонажі часто самі перекручують іншомовні слова. У кумедному діалозі двох кавалерів, де вони обговорюють дівчат на балю, один з них каже: «ану подивися, як тобі сподобалася отся кругленька смаранда?»

 

Що нам каже примітка? «Смаранда – тут: у значенні намистина, від смарагд – коштовний камінь». Тобто підбирається будь-що, аби було близьке до значення. Але смарагд чоловічого роду і не дуже сюди клеїться. Як на мене, це покруч від Есмеральди. Тим більше, що є й ім’я Смаранда.

 

Перекручені слова не варто тлумачити так, мовби жодного покручу не було і примітка «Оргаптина – вид прозорої тканини» виглядає дивно. Спочатку треба було пояснити, що йдеться про «органдину». Те саме стосується «пуперлятиву», який пояснено без зауваги, що мова про «суперлятив».

 

«Сороківці – рахункова одиниця». Насправді це сорок крейцарів. Не думаю, що у фразі: «Вона була тим раднійша, що нараяла товариству се місце» щось треба було пояснювати. Слово «раяти» зустрічається в українській класиці безліч разів і не знати його значення – дуже дивно. Але є, виявляється, є варіанти: «Нараяти – повернутися». Хоча «раяти» – це завжди «радити».

 

Хто б подумав, що «уроїти – подумати»? Насправді – переконати в чомусь. «Наглити» не «змушувати», а «приспішувати».

 

Кумедно звучить пояснення до фрази «підполковник славився репутацією рубашного гайдука». Як на мене тут і пояснювати нема що, але пояснено: «повстанець». І це при тім, що ніде у повісті той підполковник не бере участі в жодному повстанні.

 

На тій же сторінці здибаємо «турму баранів», яка в примітці перетворюється на «труму», але пояснюється, о диво, правильно: «юрба, гурт».

 

Звичайне слово «клієнтеля», яке зустрічається навіть у Гната Хоткевича, і тлумачиться як «клієнтура», в примітці вражає своїм безглуздям: «Клієнтела – форма соціальної залежності між плебеями та патриціями». Це особливо знаменито звучить, якщо навести фразу, якої стосується примітка: «Ці гроші розпливалися по краю і зникали в чересах мужицької клієнтелі». Де Рим, а де Буковина. І яким чином «клієнтеля» перетворилася на «клієнтелу»?

 

Фраза «висловився уємно» уже за контекстом дає зрозуміти, що «уємно» означає «негативно», однак примітка переконує нас у протилежному: «значуще».

 

«Може, вам показати лєґітимацію?» – запитує поліцай. Хтось би подумав, що мова про посвідчення, але упорядниця вважає не так: для неї це «узаконення». Показати узаконення! Щось нового.

 

«Посесор відвозив належні рати», тобто платіж, купити щось на рати означає розподілити виплату на певні терміни. Але в примітках маємо чомусь «прибутки».

 

З тих приміток можна добряче нареготатися. Ось читаємо: «треба було прихилити для проєкту різних канцелярських потентатів, що ставилися до таких проєктів з явною неохотою, бо се завдавало клопоту і не приносило їм самим ніякої користі». У прямому розумінні «потентат» – це «магнат», але тут йшлося про канцеляристів вищої ранги. Примітка: «потентат – коронована особа». Цікаво, хто й коли коронував канцеляристів?

 

«Сас» тлумачиться, як «прусак», хоча мова саме про «семигородського саса», а це німець з Трансільванії, а не з Пруссії. «Гонвед» тлумачиться як «захисник вітчизни», хоча це лише переклад з угорської, а означає все ж ополченця.

 

Інколи звичайні літературні слова тлумачаться русизмами: катеринка – шарманка, сурдутик – сюртук.

 

У творах Сильвестра Яричевського того ж видавництва (2009) довідуємося, що «карабелі» – це «зброя», хоча насправді різновид шаблі, а «Крез – античний бог», а не цар Лідії.

 

Чернівецьке видавництво «Букрек» робить добру справу, видаючи класику, але в той же час заплутує читача, а ще більше майбутніх молодих науковців, які візьмуться писати наукові праці на основі цих творів.  Хто їм розтлумачить справжнє значення усіх цих слів?

 

 

10.01.2017