На захід чи на схід?

Стратеґічна проблема антанту.

"Frankfurter Zeitung" розглядає проблєму, за яку йде тепер спір в західних державах антанту, а caмe, де антант повинен шукати, то значить, де він може знайти корисне для себе рішенє війни: на заходї чи на сходї.

Для середної Европи відповідь на таке питанє ясна: Гінденбурґ, ставши шефом ґенерального штабу нїмецької армії, розпочав офензиву проти Ромунїї й осягнув уже великий успіх.

За те західні держави антанту ще не рішили сього питаня. У Франції від самого початку війни були думки подїлені. Одні думали, що рішеня треба шукати на сходї і змаганєм до реалїзації ceї думки була виправа на Солунь, полїтика антанту супроти Греції і бої армії Сарая в Македонії. Инші з самого початку відносили ся до сеї східної стратеґії скептично. Щодо Анґлїї, то ідею західної стратеґії приписують Кіченерови, ідею східної стратеґії — Черчілеви. Перший напрям довів до офензиви над Соммою, другий — до виправи на Ґаллїполї; до свобіди не довів жадний. Від коли Черчіль уступив з кабінету Аскіта, Анґлїя хилила ся що-раз більше до західної стратеґії. Одначе полїтицї Аскіта закидали недостачу рішучости. І тим менші ставали вигляди на рішаючий успіх офензиви на заходї, тим сміливійше проголошувано думку, що рішеня треба було шукати на сходї, на Балканї. В погромі Ромунїї ся думка добачує велику стратеґічну помилку антанту.

Перетяти полученє між центральними державами і сходом.

Між обома партіями: партією західної і партією східної стратеґiї ведеть ся тепер в Анґлїї і Франції що-раз явнїйша боротьба за полїтичну власть. Одначе обі партії годять ся в тім, що головною воєнною цїлю антанту в теперішній хвилї мусить бути: перетяти полученє між центральними державами і сходом, між Берлїном і Царгородом. Ріжниця думок починаєть ся аж при питаню: як се зробити і хто має виконати головну задачу.

Чого можна ждати від Росії?

Тут найперше звертають ся очи на Росію з її невичерпаними резервами в людськім матеріялі. Одначе доси всї надїї на Росію завели. Там, де вона загрожувала центральним державам, понесла вона сама великі територіяльні втрати, супроти яких занятє Буковини й части Східної Галичини не є нїякoю рекомпензатою. А на Балканї, де Росія виступала як господар і опікун, всї столиці держав, які віддали ся в її опіку, знаходять ся в руках почвірного союза.

Чого можна сподївати ся від Росії в будучности? Щоби се знати — каже анґлїйський журнал "Nation" — треба знати сили Росії щодо людського матеріялу й мунїції лїпше, нїж се можливо поза границями Росії.

Що до людського матеріялу, знаходимо в "Züricher Post" отсе обчисленє: В порівнаню з довготою фронту Росія не має висшого числа населеня нїж Франція. Населенє Росії числить тепер 180 мілїонів; в р. 1897 р. виносило воно тільки 130 мілїонів. Від тодї Росія не збогатила ся новими територіями, отже населенє її зросло тільки природним способом. Одначе в хлопцїв, уроджених по 1897, при веденю війни входить в рахубу тілько один річник. Магометани на Кавказї і 3 мілїони Фінляндцїв є вільні від війска; части Росїї, яких населенє виносить до 20 мілїонів, є заняті центральними державами. Коли все те взяти на увагу, то основою російської війскової сили, є всего 110—115 міліонів населеня, з Ромунами (7½ міл.) кругло 120 мілїони. Східний фронт, навіть по теперішнім скороченю наслїдком погрому Ромунїї, виносить 1800 кільометрів, отже на один мілїон населеня припадає 15 км. фронту. Таке саме відношенє між числом населеня і довготою фронту є у Франції, яка при 36 міл. населеня (населенє занятих частий Франції не вчислене сюди), держить 540 км. фронту. З сього виходить, що проблєма людського матеріялу для війни стала для Росії таж само важною, як для Франції.

Про справу мунїції в Росії пише анґлїйський журнал "New Ade" з 2. падолиста с. р. Брусїлов звернув ся до Анґлїї і Франції, просячи більше гармат, особливо важкої артилєрії, і приналежної мунїції. А що його просьби не сповнено, то його положенє мусить бути ще гірше, нїж анґлїйського війска у Фляндрії в зимі 1914/15. В деяких частях його фронту його війско могло протиставити нїмецькому гарматному огневи тільки власне тїло. Не можна думати, щоб командант міг довго видержати такі відносини. Брусілов мусїв власними очима дивити ся, як десятки тисяч його найлїпших війск у безборонности розриває на куснї нїмецький гарматний огонь.

Вигляди російської балканської полїтики залежать від положеня Ромунїї, бо в долинї долїшного Дунаю є природна брама випаду і окрилююче становище російської армії.

Сарай по погромі Ромунїї.

З огляду на се значінє Ромунїї для балканської полїтики запанувало таке пригнобленє в кругах антанту, коли побачено, що Ромунїю жде погром. І прихильники і пpoтивники східної стратегії були згідні з тім, що власне Сарай мав ратувати Ромунїю від погрому, розгромлюючи Болгарію. Одначе армія Сарая не сповнила сеї задачі; для сього була вона за слаба.

Війна на Балканї й Італїя.

Коли взяти на увагу трудности, з якими мусить бороти ся Росія (довжезний фронт і недостача мунїції), коли взяти далї на увагу те, що балканські держави, які віддали ся в опіку антанту, зробили все можливе, вкінцї коли взяти на увагу трудности транспорту війск західних держав на Балкан, то стане зрозуміле, що очи держав антанту звертають ся на Італїю і від неї ждуть помочи на Балканї. Одначе Італїя доси опирала ся і крім незначних віддїлів не дала Caраєви нїякої помочи. Чи і далї буде опирати ся, годї передвидїти. Одначе характеристично, що індійська преса вже натякає на те, що Гінденбурґ готов тепер звернути всї сили центральних держав проти Італїї.

Що зробить Анґлїя?

Таким чином західні держави антанту не можуть сподївати ся від своїх союзників такої акції на Балканї, яка принесла би рішенє. Вони мусїли би самі спричинити се рішенє. Франція не має війска для висилки на Балкан. А що зробить Анґлїя?

Вона має перед собою три можливости: 1) ждати, 2) звернути ся на захід, 3) шукати рішеня на сходї. Ждати не може, бо самі Анґлїйцї признають, що здобутє Волощини уможливляє центральним державам вести війну далї. При тім антант внутрішно не є такий згідний і сильний, щоб усї його члени могли спокійно ждати. В кінци центральні держави не ждуть, тільки дають інїціятиву в воєнній акції. Звернути ся всїми силами на захід, — доля теперішної офензиви на заході показала, що тут антант рішеня не осягне. Які сили не виставила би Анґлїя і Франція на заходї, Нїмеччина протиставить їм відповідні сили. Не може антант числити також на те, що увязнить на заходї нїмецькі сили, бо ж власне останні події на східнім фронтї показують, що мимо того центральні держави можуть успішно відпирати офензиву на заходї і вести офензиву на сходї. В кінцї звернути ся на схід, — се для Анґлїї означає майже непоборимі транспортові трудности. Де взяти стільки кораблїв, щоб запевнити правильний транспорт жовнїрів, поживи й воєнних матеріялів для армії, яка могла би довести до рішеня на Балканї.

Безвиглядність плянів антанту.

Таким чином — кінчить "Frankf. Ztg." — антант анї на заходї анї на сходї не має сили, щоб довести до бажаного рішеня. Коли антант хоче довести до такої рішаючої побіди, щоб міг диктувати умови мира, то се є неможливе: нейтральні держави і їх союзники є непобідимі.

Та ходить о се, щоб держави антанту зрозуміли, що вони рішаючої побіди не осягнуть та що мусять рішити ся на мир на основі взаїмної угоди.

[Дїло]