Спадала на землю засапана, як совєтський танк, груднева ніч. Новоспечені громадяни СССР західних областей вкладалися до "спокійного і чутливого" сну.
Під ту пору з небесного цивільного аеродрому вилетів малий двоособовий літак. Пілотував круглолиций ангел, що замість крил мав легкопад на плечах. В кабінці, закутаний у правдиву медвежу шубу, з летунськими окулярами на носі сидів святий Микола.
Це вперше Святий зрезигнував із старого, випробованого небесного засобу локомоції — санок, і вибрався у світову подорож, на закупленому під час женевської ліцитації Ліги Націй, літаку.
Мотор гудів рівномірно. Небесний пілот, пройшовши спеціяльний шоферсько-летунський курс, швиденько позбувся треми і певною рукою вів апарат у напрямі Львова. Проминувши Дарданелі, балканські провалля і кордон під Заліщиками, бензиновий пегаз брав уже напрям на Чортків, і вже навіть здалеку майоріли світла цього міста, коли мотор раптом почав сопіти. Літак загойдався крилами раз управо, раз уліво, зовсім як п'яниця, що вийде з вузької вулички на широкий шлях і не може руками дошукатися плота.
— З нашим літаком щось сталося. Хвіст починає тяготіти до земської суєти, — озвався спантеличений пілот. — Мені важко приходиться керувати. Хіба будемо причалювати?
— Ей, хіба ні, тут рішуче за-близько границі. Але там назаді справді хтось сидить і нам рівновагу порушує. Хтось у рогатій шапці... Ясно! Це ж антипко встиг таки причепитися. Ще й кріса десь роздобув.
Чорт, побачивши, що його спереду вже запримітили, став спершу махати руками, а далі зложивши їх у трубку, гукнув:
— Здравствуйтє! Товариші, давайтє на землю. Нєльзя далі їхати.
Наче б у відповідь чортові здолу вискочив ясно-білий язик світла, а за ним другий, десятий і по кількох секундах літак скупався у повені світла. Ангел спершу осліп був від надміру світла, але швидко очунявши, "дав газу" і підірвав літака вгору. Та рефлєктори, як гончі собаки не покидали ні на мить своєї жертви... А там внизу озвалися вистріли...
Батерії зеніток заграли з усіх боків. При тому чорт почав що сили трясти хвостом, утруднюючи пілотові маневрування. Раптом сухий тріскіт під самим літаком, мотор застогнав і... втих. Літах стрімголов полетів униз. Не минуло й кільканадцяти секунд, як куплений на ліцитації б. Ліги Націй літак, зарившись передом у землю, закінчив свою кар'єру.
З теміні ночі вискочили постаті в рогатих післанців штики гукнули:
— Здавайсь! Ви хто такії? Паспорта у вас єсть?
Небесні післанці, викараськавшись із потрощеної кабінки, дивились спантеличені на рогатих примар.
— Ми з неба і паспортів у нас немає.
— Как же у вас без паспортів? Чесний гражданін должеч імєть свой паспорт. Людина без паспорту — не людина, а чорт зна шо.
— Правильно, товариші, правильно, — вискочив спід хвоста антипко. — Ето вєрно. Це чорт зна що, і я знаю. Це вороги народу.
— Не вірте антипкові. Адже нас тут кожна дитина знає і жде.
— Нєт, галубчік, ребйонкі то вас може і знають, но НКВД вас не знає. Давайтє, познакомимся.
— Я ж святий Миколай.
— А! Нікалай! О, це підозріле, дуже підозріле. Але, чекайте, чекайте, котрий же Ніколай. Ніколай Ніколаєвич удрал, Ніколай второй убіт. Що ж ви за Ніколай?
— Миколий Нікійський.
— А Нікійський. Значить, шляхтич. А з цими чемоданами на спекуляцію пустився? Так, харашо. В камеру їх.
_______
І попав таким чином св. о. Миколай аж у славну Луб'янку. Сидить він у камері тиждень, аж тут одного вечора відчиняються двері і у келію входить старий дідусь із довгою сивою бородою, в медвежій шубі, такий же самий як і св. Миколай.
— Ви за що сюди попали, товариш? — питає новий гість.
— Що ж паспорту не мав і ворога народу з мене зробили. А вас за що сюди запроторили?
— Вот я сам дурак попался. Я, розумієте, дід Мороз називаюсь. Так, бачите, одержав я наряд на мануфактуру, щоб ребйонкам на подарки з Новим Роком було. От наряд був на 1000 м. самої кращої мануфактури, а я дописав ще дві нольки, думав, зароблю який міліончик. Так ні, попався. А все через сволоч завідуючого. Він уже раніше спрятав лишки мануфактури і сам пустив її на спекуляцію. А я і не знав, так давай йому матюкати. А він за трубку, подзвонив і... накрили. Десять років це ще буде успіх.
В цьому менті задзвеніли ключі, заскрипіли двері і в камеру ввійшли чекісти.
— Де ж він, той дідок? Старому, то й не жалко помирати.
Дід Мороз швиденько зігнувся удвоє і показуючи на св. Миколая каже:
— Оце він! Це той, що розбазарює народне добро. Спекулянт!
І таким чином дід Мороз викрутився сіном, навівши біду на Святого.
_______
Суд тривав коротко. За спекуляцію засуджено діда Мороза на розстріл. Запевнювання, що дід Мороз залишився в камері, нічого не помогли.
— Тот Ніколай тоже пайдьот под стєнку. З усіма буржуйськими шпіонами у нас коротка справа.
Повели о. Миколая та ангела-пілота на розстріл. По дорозі ангел шепнув:
— Ще нічого не пропало. Я вже зорієнтувався в ситуації і договорився з комісарем. У них за хабарі можна цілий Союз купити. Є у вас якась закордонна валюта? Вони на доляри дуже ласі.
— Маю трохи девіз. Буде цього на кільканадцять тисяч. Все те було призначене на купівлю товарів, що їх не можна ввозити з заграниці.
Зашиті для певності в підшивку девізи врятували ситуацію. Комісар велів розстріляти якогось спекулянта, зробивши з нього діда Мороза. Небесних післанців, оголотивши з шуби та всяких дорожчих предметів, передягнув у казьонні шинелі, випустив.
Небесні післанці промандрували цілий Совєтський Союз пішки, залізницею, чим лиш удалося. Бачили вони все горе і нужду, сльози і кров, що широкими ріками плили в раю робітників і селян, відвідали "добровільних переселенців" у Сибірі і Казахстані, аж вкінці знову при допомозі хабаря вдалося вибрати за границю.
Тепер святий Микола знову вернувся до нас і на інші звільнені землі з новими клунками, щоб хоч трохи осушити людські сльози та облегчити біль.
[Львівські вісті]
19.12.1941