Ярослав Підгора-Гвяздовський

«Нова ера Z», що наразі йде в українському прокаті, — це несподіваний стрибок в розвитку жанру зомбі-трилера, нове слово в усім відомому реченні про інфікованих жертв апокаліпсису. А для тих, кому цей жанр видається смішним і несерйозним, додамо: фільм набагато важливіший через міжрядковий сенс, точніше — через аналогії, породжені сюжетом, за яким люди мають відмовитися від Землі й передати її новому — еволюційному? — витку.

 

 

Фільм є екранізацією роману «Дівчина, що приносить дари» британця Майка Кері і в ориґіналі має таку саму назву. Але українські дистриб'ютори обіграли формальні, жанрові ознаки, бажаючи наштовхнути глядачів на порівняння з однією з кращих в цій царині стрічок «Світова війна Z» або популярним телесеріалом «Нація Z», 3-й сезон якого саме демонструють в ефірі телеканалу Syfy. І дистриб'ютори мали не те досить підстав. Бо «Нова ера Z» — типовий представник жанру про зомбі, з усіма відповідними деталями. Тут заражені вірусом вже-не-люди штурмують військову базу, на якій ще залишилися поки-що-люди. Перші зжирають других або заражають їх через укус. В цьому сенсі все зрозуміло і навіть банально. Хоча банальність не заважає дістати задоволення від її втілення: атмосфера — один з плюсів фільму, від чого і поціновувач жанру, і звичайний глядач, вочевидь, зловить кайф.

 

Постапокаліптичність тут трилерова, вона йде від напруги, таємниці за рогом, несподіванки в наступну секунду. Якщо ти не читав книжки, ти не знаєш, що буде далі, а навіть якщо й читав, все одно не знаєш, як режисер потрактує відомий тобі сюжетний хід. А режисер, шотландець Колм Маккарті, вміє підігрівати стілець під тобою й чудово продемонстрував це серіалами «Закон Мерфі», «Тюдори» і, зокрема, «Гострі козирки». Так само вправно зроблений і антураж фільму: Лондон після нашестя зомбі виглядає вже не так, як ми це пам'ятаємо за дилогією «28 днів по тому». Він весь поріс паростками, наступною формою розвитку зомбі-вірусу. Це відсилає глядача до «Дня триффідів», апокаліптичного роману Джона Віндема, тричі екранізованого за 65 років існування роману.

 

 

Доречно сказати, що допомогою режисерові в створенні нового, «зарослого» вигляду Лондона, був наш Чорнобиль. Ще перед початком фільмування команда творців домовилася про те, щоб послати до Прип'яті мікродрон і зняти тамтешні будинки. Та все ж відправним пунктом для створення атмосфери запустіння і загального стилю стрічки є фільм «Монстри» Ґарета Едвардса. А самих зомбі, з їх нестримним бажанням людської плоті та швидкими рухами, режисер запозичив з трилеру Денні Бойла.

 

 

Акторський склад — ще одна безумовна перемога «Нової ери Z». Це вражаюче поєднання, здається, непоєднуваних акторів. Джемма Артертон, відома за пластиковими бойовиками «Битва титанів», «Принц Персії» та «Мисливці за відьмами», тут просто переродилася: відсутність макіяжу зробила її людиною. І саме такою героїнею, яка й має втілювати все органічне і живе в людстві: з чуйними, трохи підпухлими від сліз та недосипання очима, з недоладними рухами з автоматом в руках і бажанням врятувати дитину за будь-яку ціну. Так само парадоксально бачити у фільмі про зомбі зірку інтелектуального кіно Ґленн Клоуз («Небезпечні зв'язки», «Альберт Ноббс»). Але як же чудово вона вписалася в колектив, граючи свою роль холодного і прагматичного науковця на найвищому акторському рівні, що суттєво додає балів стрічці, яка, загалом беручи, і не претендувала на такий вже виграш. Педді Консідайн тут єдиний у своєму традиційному амплуа — для нього звично грати в екшенах і трилерах; інша річ, що всі його попередні ролі — як в «Субмарині», «Номері 44» чи «Макбеті» — далекі від прозаїчності. Разом гра цієї трійці акторів створює дивну, але ориґінальну страву, і смак її цілком прийнятний навіть для вибагливого фаната жанру.

 

Однак першу скрипку грає дебютантка у великому кіно, тоді ще 12-річна Сенніа Нануа з Ноттінгема, що була обрана з-поміж 500 інших дівчат. Її виконання захоплює. Таке емоційне і безпосереднє, таке веселе і сповнене прагнення бути на своєму місці — на місці чи то монстра в овечій шкурі, чи овечки у шкурі вовка. Власне, саме її героїня стає чарівною паличкою і одним помахом міняє парадигму жанру, ставлячи філософське питання, дотичне до кіно: чи таким вже примітивним є жанр зомбі-трилера; а щодо людства — чи насправді ми є вінцем природи, чи все-таки Землю успадкують не сумирні, як сказано, а… інші?

 

 

У фіналі героїня Сеннії спитає у лікаря: «Тож скажіть, чи я жива?». «Так, — відповість лікарка, — жива». «В такому разі, чому я маю гинути заради вас?» — задасть своє головне питання дівчинка. Вона має на увазі всіх здорових людей, бо сама була інфікована вірусом ще в лоні матері й, коли «народилась» у неприродний спосіб, стала новою формою життя — напівлюдиною, напівзомбі. Прикметно, що героїня Артертон, як висновок, починає навчати дітей нового виду, дає їм уроки так само, як це раніше робила для героїні Сеннії. І в цьому проявляється страшна і дика для нас, «нормальних» людей, ситуація, характерна тільки для винищених, еволюційно стертих гілок життя. Бо ж такими були динозаври, потім неандертальці, а тепер можемо бути й ми. Причому з огляду на демократичність і ліберальність Європи ми можемо стерти самі себе: мирно передати владу і майбутнє в руки «інших». Вчити «інших», виховувати, годувати, бути поруч. І в жодному разі не називати «інших» «іншими», бо це ж не толерантно. А потім толерантно програти на виборах «іншим». «Інші» виграють (майже) демократично. Як націонал-соціалісти в 1933 році. А 1945-го вони програли тільки завдяки об'єднанню всіх (окрім нейтральних) країн, але ціною десятків мільйонів полеглих у Другій світовій війні. Натомість до влади прийшли переможці, яких не судять, та саме вони породили воєнних злочинців зі Сполучених Штатів, Ізраїлю, Югославії та, врешті, Росії, і безконечні війни за сфери впливу, нафту і «минуле великої Імперії та велікого-і-могучєго».

 

 

Фінал «Нової ери Z» порушує питання про наше життя, наше світобачення і наш подальший розвиток. Чи можна фільм назвати пророчим? Чи еволюція людини може проходити шляхом реґресу, де-еволюції? Чи зникнемо ми як вид? Адже в перспективі ми легко можемо надати зомбі права самовизначення, голосування та породження собі подібних? Порушення фільмом з такою несподіваною доречністю фундаментальних питань — чи це моя інтерпретація сюжетних ходів? — вимагає пошуку відповідей і винесення їх на обговорення. Звісно, приклад стародавньої Еллади з обговоренням проблем в театрах нам не підходить, а в парламентах давно і міцно засіли лобісти. Утім рішення все одно треба буде ухвалювати. Ціле щастя, що маємо «Нову еру Z», кіно, що клює нас в дупу, примушує відволіктися від своїх смартфонів, згадати долю неандертальців, роззирнутися навкруги — і подумати, що ми можемо зробити сьогодні, щоб не потрапити в халепу завтра.

08.12.2016