За ідею прав людини я заплатив десятьма роками своєї свободи. Людина ніколи не буде віддавати роки свого життя, якщо ідея буде видаватися штучною чи неправильною. Мені приємно належати до тієї спільноти, яка платила ціну за свободу.
Є багато думок, звідки походить ідея боротьби за права людини. Одні шукають її витоки з Французької революції, інші — з природнього права. Для мене весь час — і в таборі, і на свободі — природнім джерелом прав людини було Євангеліє. Весь зміст прав людини — у формулі «Люби ближнього свого, як самого себе». Або ж у цих дивовижних словах Ісуса Христа: «Бо Я голодував був, і ви нагодували Мене; прагнув, і ви напоїли Мене; мандрівником Я був, і Мене прийняли ви. Був нагий, і Мене зодягли ви. Слабував, і Мене ви відвідали. У в'язниці Я був, і прийшли ви до Мене» (Мв. 25: 35–36).
Євангеліє — це виписана декларація прав людини, з якої чітко постає християнське джерело ідеї прав людини.
Кожен правозахисник — це добрий самарянин, який бачить людину в стражданнях і йде до неї. Свого часу Лєшек Колаковський сказав: «Християнський дух був семінарією європейського духу». Нинішня Європа як західна цивілізація — це цивілізація прав людини. З одного боку, теорія прав людини зробила колосальну річ, увібравши в себе любов до ближнього, позбавивши її конфесійних шат. У теорії прав людини немає нічого церковного. Для багатьох людей це є своєрідним спасінням, що ідеї людинолюбства можна подати в конфесійно нейтральний спосіб. Вони приймають цю ідею, не наражаючись на конфлікти.
Але те, що є добре, завжди має свою зворотну тінь. І часто маємо ситуацію, коли теорія прав людини перетворюється на нову релігію. Коли антропоцентричність теорії прав людини витісняє ідею Бога. Якщо ліквідувати абсолюта, то ми опиняємося перед давньою у світі проблемою. Все, що позбавлене абсолюта, деґрадує, падає і руйнується.
Нам треба обирати, як ми діємо. Треба розуміти, що людинолюбство й увага до прав людини завжди передбачають любов до Бога. Бо сам Бог сказав: «Любіть ближнього свого, як самого себе».
У таборах ми дискутували, чи може бути ідея прав людини небезпечною. Свого часу звучали думки, що права людини — це внутрішня справа держави, яка сама може вирішувати, карати людину чи ні. Я сам став жертвою такої ідеї. З іншого боку, звучать думки, що права людини — це іноземний вплив. Мені ж відразу пригадуються слова Володимира Мономаха, який вказав на наш найбільший обов'язок: не дайте сильним погубити людину. Знову ж таки, кількома словами загальна декларація прав людини, у якій центральна думка про те, як захистити людину від насильницького впливу держави.
Багато йдеться про те, що права людини — це протестантська ідея. Але у документах Православної Церкви Московського Патріархату звучить та сама думка. Ще на початку свого існування Інститут релігії та суспільства УКУ зібрав чимало історичних матеріалів про те, що права людини випливають із релігійних переконань людини. Я щасливий з того, що доктрина прав людини є у Католицькій Церкві, у православних колах — у роботах грецьких і румунських богословів.
Права людини є величезним захисним інструментом. Вони не дають «здерти з людини шкіру». Але водночас права людини можуть бути інтерпретовані в догматичний, а тому хибний спосіб.
Не можна абсолютизувати ідею, бо в руках грішної людини будь-яка ідея може набувати шкідливого виміру. Останніми роками ми стоїмо перед величезними викликами. Визнання права людини на власну думку є безперечно великим здобутком теорії права людини. Але водночас важливо визнати і те, що ніхто з нас не володіє абсолютною правдою. Бо абсолютна правда проглядається як середнє арифметичне між багатьма опініями.
Коли люди обговорюють проблеми, конфліктність зменшується. Немає носія абсолютної правди, є носії часткових правд, які треба узгоджувати. Ця ідея чудово працює, коли є люди доброї волі.
Що останнім часом відбувається у світі? Є потужна сила — машина Путіна-Суркова, яка продукує свідомі фейки. Таку собі абсолютно «вигадану правду». Ці фейки запускаються у західний світ і сприймаються як точка зору російського народу, як російська опінія. Правду визначають, враховуючи ці опінії, які начебто треба пошановувати. Не раз на Заході стикався з нерозумінням, коли пояснював, що це свідомо сконструйована облуда.
У даному випадку ми не можемо таку опінію вираховувати як середнє арифметичне між правдою та неправдою. Якщо правильну ідею сліпо догматизувати, то суспільство буде неспроможним розрізнити правду та брехню. Чи зможете ви захистити людину, якщо не вмієте розрізнити правду та брехню? Не зможете. Ви будете мати інструмент, але ви його робите недієвим, якщо догматизуєте, прикладаючи один і той же шаблон до різних ситуацій. У той час, коли треба просто з відкритими очима подивитися і чистим серцем відчути, хто страждає і кого треба захистити від атаки диявола.
Я радів з того, що цінності дисидентського часу, Помаранчевої революції, незалежності і цінності Революції Гідності – це одні і ті ж цінності. Але що сталося потім? Потім мене дещо схвилювало. Декотрі з тих, які щиро стояли на Майдані і докоряли Януковичу через приниження гідності, самі вдалися до смітникової люстрації. А давайте проаналізуємо цей феномен. Мовляв, ми не віримо у справедливість суду, тож ти, злочинцю, відчуй народний гнів, повалявшись в смітнику. А як щодо людської гідності? Ви кинули людину в смітник. І тут звучать виправдання: «Та яка людська гідність — він же ворог». Точно такою ж логікою керувався Янукович, коли принижував нашу гідність, бо ми були для нього ворогами.
Треба прагнути будувати світ, у якому ми зможемо домагатися покарання для злочинця, але вміти шанувати його гідність. Я за належне покарання чиновників, але я проти приниження людської гідності. Людську гідність нам дає сам Господь Бог. Ідея прав людини у практичному вимірі не повинна виражатися через емоції або рефлекси. Філософія ідеї якраз і полягає у тому, що ми маємо вміти побачити в іншій людині дитину Божу. Є запитання, відповіді на які неможливо знайти в підручниках, а можна знайти їх, маючи щире серце і бажання зрозуміти світ.
Листопад 2016 року.
Доповідь виголошена під час інавґурації студентів Маґістерської програми УКУ з прав людини в Українському католицькому університеті.
29.11.2016