Ярина Шумська

Харків завжди мені здавався близьким, хоча знаходиться так далеко. Ще з часів школи він запам’ятався дуже знаковим містом, бажаним, вартим відвідин. І ось я сюди нарешті потрапила, хоча й проґавила один гостинний ранок через львівський дощ, корки на дорогах, і брак кількох секунд до поїзду... У цьому величезному місті було зимно, але дуже добре: спокійно, без дикого поспіху, і дуже культурно.

 
Масштабна подія цьогорічної осені у Харкові – Культурний форум «ПогранКульт: ГаліціяКульт» тривав майже два місяці. Чимало мистецьких організацій та особистостей з різних міст України долучилися до представлення Галичини у східній столиці України. Планувалися всі заходи ще з весни, щоб у жовтні галереї, мистецькі центри, арт-кафе, клуби наповнилися проектами та подіями. Ми – група перформерів зі Львова – мали можливість відвідати лише декілька вечірніх лекцій: Богдана Шумиловича про «Братів Гадюкіних» та зустріч зі Станіславським феноменом. Але цього було достатньо, щоби дуже захотілося почути також у Львові розповіді про таку Галичину – цікаву, різну, колоритну землю і культуру, де ми живемо, але так часто буваємо тут відсутні.

 

Однією з частин візуальної програми форуму стали перформанси, що впродовж трьох днів відбувалися у ЄрміловЦентрі. У програмі взяли участь перформери Володимир Кауфман (Львів), Михайло Барабаш (Львів), Антон Саєнко (Київ), Януш Балдиґа (Варшава, Польща) та авторка цих рядків.

 

Лекція Володимира Кауфмана

 

У перший день Володимир Кауфман провів лекцію-перфоманс, яка базувалася на аналізі відеодокументації його попередньої праці – перфомансу у дрогобицькій синагозі в рамках  цьогорічного фестивалю Бруно Шульца. Поєднання відеопроекції, коментарів та дій митця перетворилося у певний діалог автора з самим собою: собою теперішнім і минулим, зі собою реальним і віртуальним, справжнім та ілюзійним. Ця робота набула абсолютно нового характеру; по-іншому зазвучала і її вихідна версія. Споглядаючи разом з публікою відеозапис, Влодко періодично промовляв слова, котрі стосувалися його ж дій під час перфомансу. Він записував їх на дошці одне на одному, таким чином підкреслюючи скороминущість, плинність цього акту. Але залишався слід, що проявлявся все більше, ставав плямою, де кожне попередньо промовлене слово зникло у зображенні й у часі.

 

Лекція Януша Балдиги

 

Наступний день розпочався ранковою лекцією Януша Балдиґи про перфоманс у мистецтві Польщі від перших його проявів і дотепер. Як зауважив сам автор: «Майстер-клас мистецтва перфоманс "Простір візуальної комунікації", реалізований в Харкові в рамках проекту ГаліціяКульт, зазнав фундаментальної трансформації порівняно з львівською "Школою перфомансу". Перш за все, він повинен був виконувати інформаційні функції. Завдання було: представити освітні ідеї "Школи перфомансу" в середовищі, де вони мало відомі. Я вибрав для цього форму лекції, що переходитиме у майстер-клас, і в такий спосіб  активізує публіку». Балдиґа розповів про польських митців Єжи Береша, Тадеуша Кантора, Едварда Крашінського, Анджея та Еву Партум, Збіґнєва Варпеховського, Артура Тайбера – про тих, чиї імена на сьогодні є ключовими, якщо говорити про появу та розвиток перфомансу в польському мистецтві. Ця історія у певні моменти перепліталася з власною творчістю і досвідом Януша Балдиги. У лекції йшлося і про вуличний театр Академія Руху, діяльність якого постійно знаходиться на межі перфомансу й театру, і де Балдиґа вже понад тридцять років бере активну участь.

 

Майстер-клас Януша Балдиги

 

Можливість поспілкуватися з Балдиґою особисто стала вельми привабливою для аудиторії. Серед учасників було багато студентів Харківської академії (ХДАДМ) – переважно учні молодих викладачів, митців Юрія Штайди і Костянтина Зоркіна, котрі займаються перфомасом. Також прийшли послухати люди без мистецької освіти, серед інших – допитливі пенсіонери. Як зауважив автор лекції: «Всі вони були спостерігачами, людьми відкритими, готовими до співпраці, але вони не зголошувалися завчасно до участі. Тому форму, що природно проявилася в Харкові, я би назвав "lecture workshop" (лекція-майстер-клас) або перформативною лекцією, а, може, практичною лекцією».

 

На другий день майстер-класу розповідь змінила активна візуальна мова. Під час практичних годин глядачі долучилися до запропонованого Янушем Балдигою процесу. Результатом стала низка дій, які стосувалися елементарної проблематики використання простору, присутності, відстані, фігури або критичної точки. Певний вплив театрального середовища міста проявлявся у показах, і у питаннях учасників та слухачів лекції: а чим це (перфоманс) відрізняється від театру? Чому це не театр? В результаті, за словами Януша Балдиґи, ці два чотиригодинні цикли занять розповіли про перфоманс як такий, підготували слухачів практично, і можуть вважатися «вступом», підготовкою до участі у довшому циклі занять, від якого вже можна очікувати індивідуального результату.

 

Під час двох вечірніх показів перформерів у ЄрміловЦентрі публіки не бракувало. Частина глядачів проявляла більше ініціативи до співпраці, хтось залишився спостерігати збоку. У перфомансі Володимира Кауфмана, який він вже неодноразово повторював у різних містах та країнах, і який, за слова самого ж автора, «ніяк його не відпускає», глядачі стали учасниками дійства. Кожен з присутніх, стаючи на шмат довжелезного паперу, раптом опинявся «відірваним» на своєму острівці. Згодом автор посклеював ці шматки, так що цей аркуш став нагадувати карту, закрутився в нього, і намагався прокотитися по сходах нагору (що, ясна річ, неможливо). Цей перфоманс торкається поділу, відірваності, меж, поєднання, творення, склеювання… Як констатує сам автор: «Чи то через близькість до кордону, але у Харкові я відчував неймовірну напругу, і надзвичайно сильно пережив цей перфоманс».

 

Перформанс Влодка Кауфмана

 

Перформанси Януша Балдиґи мають універсальну мову. Знайдений автором мистецький знак постає у різних контекстах як революційний, інтимний, урівноважений або ж надірваний жест. Кожне середовище, місто, люди в ньому сприймають ці перфоманси, враховуючи власні особливості. В роботі у Харкові при різних конфігураціях промовлених автором слів «фігура», «постамент», «маска», щоразу змінювалася комбінація контексту, з’являлося рішення з новим значенням. Це та мова мистецтва, котра не має кордонів і обмежень. Перфоманс Балдиґи промовляє то голосно, то тихо, про те, що існує, інколи приховане глибоко у кожному з нас.

 

Перформанс Михайла Барабаша

 

Представник молодшого покоління Михайло Барабаш налаштував два радіоприймачі – і всі присутні могли чути, як голосно перекрикують, переспівують одне одного голоси, що звідти лунали. Автор одягнув навушники, і сів читати книжку. У своєму перфомансі Барабаш звернувся до ситуації, зрозумілої всюди – незалежно, Харків це чи Львів, чи інші країни. Він загострив увагу на тому, як ми постійно поза власною волею стаємо заручниками інформації навколо нас, і лише інколи вона служить інструментом у наших руках.

 

Перформанс Антона Саєнка

 

Художник із Сум Антон Саєнко нині мешкає в Києві, але через неодноразову участь у «Школі перфомансу» та у фестивалі «Дні мистецтва перфоманс у Львові» зробив і свій внесок у програму ГаліціяКульту. Його перфоманс тонко підкреслив поетичну душу митця, водночас людини, чоловіка, який докладає чимало зусиль для створення і вибору власної дороги. Намоченим шнуром він малював на підлозі коло; повільно, зосереджено; а потім, закидаючи пас за плечі, проявив кільканадцять прямих ліній, що з’явилися від ударів. Час, спокій і сила обмалювали простір на нижньому ярусі ЄрміловЦентру, де все відбувалося. Вода висохла, а враження і роздуми залишилися.

 

Перформанс Ярини Шумської

 

Я ж продовжила власний цикл перфомансів, у якому намагаюся творити певний контакт, діалог між специфікою місця, об’єктів у ньому, з тілом як скульптурою. Довга сукня стала наче обмеженням для повільного, тягучого руху вставання, котрий тривав кілька хвилин. У певний момент фігура, що стояла між двох бетонних колон, напнувши максимально тканину одягу, уподібнилася тим двом вертикалям, і врешті вирвалася з тої сірої напруги. Ця робота стосувалася теми обмеження, лімітів, котрі ми часто самі собі створюємо, і самі ж мусимо з них виходити, звільнятися від обтяжливих матерій.

 

Не маю сумнівів, що кожен з присутніх у ЄрміловЦентрі міг би озвучити власну версію-інтерпретацію побачених робіт. Як зауважив Влодко Кауфман: «Важливо те, що ми всі – різні: різні засоби вираження, різні теми». Але, незважаючи на розмаїття, всі перфоманси були поєднані спільною ниткою – ситуації, місця, часу, і так чи інакше ставили питання межі, на якій існує кожен. 

 

PS. Сьогодні листопад, вже минуло кілька тижнів, як закінчився ГаліціяКульт. Хтось зітхнув з полегшенням, хтось інспірований, а хтось, можливо, й розчарований; щось вдалося, щось загубилося у процесі. Але цінним є те, що десятки цікавих подій в рамках форуму ГаліціяКульт відбулися, і відбулися саме зараз. І те, що мистецтво перфомансу поширюється у різних містах України, і у кожному регіоні має свою специфіку, свідчить про його розвиток – що важливо, адже перфоманс як жанр має властивість особливо гостро реагувати на проблеми сучасності.

 

21.11.2016