Барвінок цвів і зеленїв,
Слав ся, розстеляв ся,
Та недосвіт перед світом
В садочок украв ся.
Потоптав веселі квіти,
Побив, поморозив...
(Т. Шевченко).
Отсї слова нашого Кобзаря — се один живий образок з життя наших стрільцїв. Вони — веселі квіти, зелений барвінок, що з кождим роком своїми новими — сміливими думками "слав ся, розстеляв ся"... Та "недосвіт украв ся" й потоптав — поморозив їх тодї, як розцвітали ся їх думки перед світом... Поморозив, убив, та не всїх... Одні пішли дальше своїм шляхом, до здїйснення мрій — надїй, инші лягли спочивати по важкій працї, "поморожені недосвітом". І як глянеш оком від містечка Мукачева на угорській Українї через Карпати, горбки Підгіря й лани Поділля, побачиш довге цвинтарище... Менші й більші могили сумують вздовж шляху, котрим судило ся продирати ся молодим стрільцям. А в них сидять вічним сном "потоптані квіти" українського народу...
У вереснї с. р. минуло два роки, як молоді, незагартовані ще хлопцї, та з огнем завзяття й любови до свого народу, пішли у бій. Минуло два повні роки... І молоді Українські Стрільцї доказали світови, що український народ живе, що має ще синів, котрі на перший поклик стали в оборонї рідної країни, посвятили своє життє для неї... Вони зірвали ту темну заслону, що закривала довгі віки наше істнуваннє й животїннє перед світом, змили ганебну пляму, що кинули на наш народ наші вороги в перших днях заверюхи...
Дня 24 вересня 1914 р. падуть перші стрілецькі жертви. В тих днях рішають стрільцї бій на хребтї Ужока в Карпатах у свою користь, дістають похвали, а урядове звідомленнє австрійської пресової кватири подає до відома цілому світови по часописях. Що зробили отсею першою побідою стрільцї для нашого народу, знають добре наші народнї провідники й ті люде, що в той час яко збігцї перебували у Віднї й ріжних закутках монархії, а на котрих глядїли не дуже ласкавим оком.
Стрільцї-ж, відірвані від світа, в диких горах, пішли дальше своїм шляхом, щоб доказами вірности й хоробрости рятувати народ. На ними замаячіли свіжі — перші могили...
Наше око спочивас тепер на сторінцї історії Сїчових Стрільцїв, букви котрої записані кровю, а мережані болем і терпіннями синів України. Не час тепер писати історію, коли дїло ще не скінчене, та ми тільки коротко перебіжимо оком ту сторінку від початку виступу стрільцїв на сцену театру світової війни до сьогоднїшнього дня.
У вереснї 1914 р. беруть участь стрільцї (сотня Семенюка й Дїдушка) в битвах* під Беречками й Сянками в Карпатах. Бій рішають у свою користь й гонять за розбитим ворогом, що подаєть ся в неладї горами назад. В жовтнї приходить до битви під Старим Самбором, на Лисїй Горі (сот. Семенюка), під Нагуєвичами (ІІІ курінь) коло Борислава на горі Кобилї, здобувають Дрогобич (І курінь) і Стрий (сот. Дудинського). В падолистї приступ на гору Ключ близько Сколього, де, не зважаючи на поважні втрати, стрільці проганяють ворога й здобувають становища. Пізнїйше йдуть завзяті битви на Бескидї, де й пробувають стрільцї часть лютої — гірської зими.
В 1915 р. в лютім сотня Ґутковського бере участь у загальнім приступі під Вишковом, де забирає в полон ворогів і здобуває немало воєнного матеріялу. Від квітня починають ся боротьби на горі Татарівцї, Маківцї й Кливі за Лавочнем. При кінцї квітня та з початком мая стрільцї доказують чудес геройства на Маківцї, де здобувають її кілька разів, проганяють ворога та йдуть слїдом за ним. Під Болexовом приходить до великої битви, Москалї проломлюють ся на однім крилї й окружають частину стрільцїв, котрі по короткій, але завзятій боротьбі вибивають ся з окруження. Йдуть дальше більші битви за Викторовом, Галичем (перехід через Днїстер), над Гнилою Липою, аж задержують ся довше над Золотою Липою. Та й тут збирають сили й роблять пролом та заганяють ся за ворогами аж над Серет. Тут ждали на них великі московські сили, що зараз ударяють на стрільцїв, проломлюють ся на крилах й окружують один стрілецький курінь. З погордою смерти вибиваєть ся курінь назад з перстеня ворогів і вертаєть ся разом я иншими курінями дуже вдатним і зручним відворотом над Стрипу, де й займає становища.
Дня 1, 2 й 3 падолиста приходить під Семиківцями до страшної — безпереривної битви, де стрільцї виходять знову побідниками. Потім почали ся позиційні боротьби аж до серпня 1916 р., себто до плянового — найновійшого відвороту в часї російської офензиви.
Лєґіон Укр. Сїч. Стрільцїв займає становища на потуторівських полях близько Бережан. Вже в перших днях приходить до завзятої боротьби, де Москалї старають ся за всяку цїну продерти ся, одначе се їм не вдаєть ся. Наступи принесли їм тільки великі втрати, одначе, не зважаючи на се, вони намагають ся таки проломити ся. Не дивно, що й кидають вони великі маси своїх військ, до того найлїпші полки.
Надійшов день 2 вересня с. р. Москалям пощастило в ночі при помочи сильного артилєрійного вогню добути окопи одного полку краєвої оборони. Становища того полку були на горбках вздовж річки Цинївки та в лїску над нею. Долиною Цинївки задумав ворог проломити ся й промостити собі дорогу в глибину краю.
Відсунений полк старав ся кількома наступами відобрати утрачені становища, та все безуспішно. Ворог мав переважаючі сили, а до того й немалий запас.
Затрівожено лєґіон УСС., що розтаборив ся в селї Посухові. Нa становища відійшла 1 й 2 сотня (Сушка й Мельника). Перша сотня зміцнила полк кр. оборони під лїсом, друга яко запас обкопала ся на північ від дороги Потутори—Бережани. Цїлу ніч з 2 на 3 повторювали ся наступи ворогів і полку краєвої оборони зі стрілецькою сотнею. До раня змалїла перша сотня до половини, а сам сотник Сушко або вбитий або тяжко ранений пропав. Рано 3 вересня відійшли дві инші сотнї (1-го куріня, Кучабського й Будзиновського) а отаманом Лесником на становища.
Сотня Мельника вже наступала серед страшного — невидержаного артилєрійного вогню. Від нього клали ся стрільцї, як скошена трава. Поле вкрили хмари диму з шрапнелїв і чорні вибухи ґранатів... В сїй смертельній куряві заховала ся стрілецька розстрільна...
В рукопашнім бою здобули стрільцї першу запасну лїнїю й там обкопали ся. Здобуттє сих становищ було вельми важне.
Тимчасом на правім крилї ворог ще держав ся на давнїх становищах і намагав ся відтяти тих, що в лїсї здобули лїнїю. Отаман висилає проти них сотню Кучабського, котра враз з частю гонведського куріня серед страшного вогню артилєрії, скоропалів і крісів ворогів випирає їх і лучить ся з "мельниківцями" в лїсї. Та ворог напирає ще з полудня й загрожує правому крилу. Сотня Будзиновського розвиває розстрільну й наступає на них. Перед стрілецькою розстрільною пішла офіцерська: сотник, четарі й підофіцери. Враз з нею пішли й два скоропали під командою хорунжого Черника. Почала ся боротьба на життє і смерть. Сотня борола ся справдї по геройськи, але й вороги показали немало завзяття. Котрий втратив кріс, кидав каміннєм, кусав, різав ножем, а не подавав ся. Поле встелило ся трупами. Стрільцї полонили 200 Москалїв, але й самі понесли втрати. Зі сторони старшини впав хорунжий Іван Максимишин, хор. Юлїян Соколовський, підхор. Романишин, Мальований і Тадей Алексевич.
Один московський віддїл закрав ся яром (коло 10 год. перед пол.) на зади куріня й ненадїйно полонив цїлу курінну управу, сотника Будзиновського та прибічника д-ра Суховерського. Хорунжий Ясеницький пoспiшив з четою на відсїч і відбив полонених, котрих за несповна пятнадцять хвиль обрабував московський офіцер з салдатами до чиста. (От московська культура!!).
Прибув другий курінь Ґорука. По приказу рушив він до протинаступу. Верх гори, котру мали здобути стрільцї, обсадили дуже сильно Москалї й уставили кілька скоропалів. Віддаль була невелика, тому й цїляти було Москалям добре. Серед граду куль курінь посував ся вперід. Затарахкотїли скоропали. Лягло немало стрільцїв. Впав хорунжий Ярослав Кузьмич, а з ним всї стрільцї його чети до одного. Сконали враз з своїм командантом. Курінь пішов дальше. — "Що дїяло ся дальше, — пише про се очевидець-четарь,— годї описати. Почуттє обовязку, близькість відвічного ворога з одного боку, а свідомість несправедливого осуду своїх з другого зробила з людей прямо звірів... Крик, зойк, метушня відбирали кождому з нас всяку думку. Навіть найбільше зимнокровний губив ся в сїм пеклї: се били ся не жовнїри, але скажені льви. Тут йшла боротьба на ножі за поодинокі сяжнї землї..."
В лїсї кипів також завзятий бій. Стрільцї підсунули ся двічі аж під першу московську лїнїю та й уступили перевазї. В тій тяганинї пропадає ранений сотник Мельник, падуть тяжко ранені четарь Кобєрський, хор. Ковалик і Безпалко, а над вечір четарь Гнатевич.
Смерком зажадали помочи. Прийшов один баварський полк. Се додало ще більшої охоти стрільцям.
— Не даймо засоромити ся, — говорили вони, — Нїмцї підуть з нами!... Ніч проминула на більших і менших перестрілках.
Над ранком 4 вересня часть Баварцїв зміцнила лїве стрілецьке крило. Приступ почав ся між год. 5—6 рано. По короткім, але дуже крівавім бою здобувають стрільцї з Баварцями становища. В сїм наступі йшли стрільцї й їх коменданти так сміло, з такою погордою смерти, як може нїколи ще за цїлих два роки. На них падав град куль, одні падали, як скошена трава, та инші (навіть легко ранені) йшли вперід. Баварські офіцери не могли прямо надивувати ся стрілецькій відвазї.
— Im Westen — говорили вони (дослївно) — haben wir Маnn gegen Mann gekämpft und hier kämpfen die Ukrainer wie Теufel gegen Teufel..." (Нa заходї (у Франції, де були неменше завзяті бої) йшли ми муж проти мужа, а тут борють ся Українцї, як чорти з чортами.)
В сїм приступі здобули стрільцї два московські скоропали самі, а один у спілцї з Баварцями.
Та Москалї стягнули великі запаси, укріпили ся ще лїпше й цїлий день били безперестанно з гармат.
Коло 6 год. ввечері озвали ся австро-нїмецькі гармати. Спершу повільно, потім скорше, сильнїйше з усїх боків. Почав ся гураґанний вогонь. Під його охороною посували ся стрільцї та в рукопашнім-крівавім бою здобули о год. 8 вечері першу утрачену лїнїю.
Відітхнули молоді сїчовики по тяжкій дводневій працї й оглянули ся. Поле застелене трупами, ворожими та своїми...
В тих страшних днях земського пекла дали стрільцї доказ своєї завзятости й хоробрости, а як що втрати в людях є мірилом того, то й на се є доказ.
Стрільцїв подано до відзначень, австрійських і нїмецьких і прочитано корпусну похвалу. Делєґації старшин баварського та кр. оборони полку зложили в управі лєґіону УСС. щирі признання з нагоди величньої побіди.
Дня 10 вересня пробували Москалї ще раз проломити ся. Сим разом вибрали вони місце, де були турецькі становища. Слаба турецька обсада не видержала й уступила. Затрівожено дивізію, до якої належать У. С. С. На першу поміч пішов — курінь кр. оборони, а незабаром за ним і всї курінї першого стрілецького полку. По недовгій боротьбі виперли вони й полонили цїлу ворожу обсаду в здобутих становищах. За те діждали ся стрільцї двох похвальних письм під турецької — австрійської дивізії, а деяких подано до турецьких відзначень.
В московськім війську повстав переполох. Салдати не хотїли наступати на становища, що були обсаджені стрільцями. Тодї — як оповідали полонені — прочитали їм в приказї, що «"мазєпінских, страшних стрелков" уже нема, забрали їх на італїйський фронт...». Дня 29—30 вересня зачали вони нові наступи. Й знову полляла ся стрілецька кров, знову показали вони своє завзяттє. Держали ся до останньої хвилї...
На потуторівських полях виросли свіжі могили, в котрих зложили тїла невмірущих сїчовиків...
По важкій працї відпочивають тепер перемучені стрільцї, щоб набрати нових сих.
Оттак відсвяткували стрільцї дворічницю свого істнування на воєнній естрадї. Відсвяткували гучним пиром, де лила ся кров, пянїли люде з завзятости й шалу, а для більшої поваги били гармати влучно... Справдї гучний був пир, про котрий нїколи не забуде український народ! Гучний був тільки на потуторівських колах, а його відгуки тільки в українській пресї...
* Згадую тільки важнїйші битви.
[Вістник Союза визволення України]
05.11.1916