виголошена при дебатї буджетовій над позицією "центральна управа" міністерства просвіти.
Висока палато!
Я просив о голос, щоби при уступі "центральний заряд" висказати як найкоротше кілька заміток що-до надзору шкільного в Галичинї.
Вже підчас послїдної сесії вказував я на се, що надзір народних шкіл в Галичинї мимо збільшеня числа повітів шкільних і повітових инспекторів шкільних все ще недостаточний. Причина сих лихих відносин лежить з одної сторони в тім, що шкільні повіти в Галичинї розмірно дуже великі, a мимо того 31 повітових инспекторів шкільних мають надзір кождий над двома повітами; з другої-ж сторони причина лежить в перетяженю повітових инспекторів шкільних адміністраційними справами. Через те для инспекторів або фізично неможливо відбути що-найменше два рази в шкільнім poцї инспекцію шкіл, або знов, єcли єї відбудуть, она не в силї відповісти всесторонним вимогам инструкції о надзорі шкільнім, виданій 1 грудня 1870 р. на основі міністерского розпорядженя. В обох випадках така инспекція шкіл не може бути користва анї для піднесеня і поступу народного шкільництва, анї для методичного виобразованя учителїв. Єсли повітовий инспектор шкільний побуде одну або дві години в одно-клясовій народній школї, — а таких в Галичинї найбільше — то трудно єму на підставі такої побіжної инспекції виробити собі вірне і правдиве понятє о поступі шкільної молодежи в педаґоґічно-дидактичній спосібности учителя, а о відповіднім поученю учителя нема що й казати. Така поверховна инспекція веде нераз з одної сторони до безосновного осуду спосібности учителїв, — а се дуже часто має рішаючій вплив на дальшу судьбу неодного учителя, — з другої-ж сторони не звертає ся уваги на такі недостатки, котрих усуненє конечно потрібне для успішного розвою школи.
Длятого поправа тих відносив була би дуже пожадана в интересї народного шкільництва в Галичинї. Зарадити сему можна би або збільшенєм числа повітових инспекторів шкільних, щоби кождий з них мав надзирати лиш один шкільний повіт, — з того, розуміє ся, вийшли би більші видатки для держави, — або треба би що найменше увільнити инспекторів від надмірної роботи адміністраційної. Потребу заради в тім напрямі узналa і галицка краєва рада шкільна і вже в 1876 р. президія намістництва у Львові зажадала від староств, щоби після §.35 краєвого закона шкільного з 25 червня 1873 р. увільнили повітових инспекторів шкільних від надмірної бюрової роботи і щоби через те дати им можність сповняти свій властивий обовязок. Таке увільненє повітових инспекторів шкільних було би тепер тим більше потрібне, що в наслїдок зросту числа шкіл, які вже заложено або які ще мають заложити ся, значно зросли і аґенди. А тимчасом згадане розпорядженє президії намістництва осталось, на жаль, лиш на папери, бо концептовий персонал староств не відповідає вимогам, а инспектори мусять вдоволити се, коли им додадуть якого діюрвіста. Тому-ж я позволю собі просити міністерство просвіти, щоби в тім взглядї зарядило, що потрібно.
А тепер хочу поговорити о иншій справі, що дотикає повітових инспекторів шкільних, т. є. о системізованю повітових инспекторів шкільних. Справу сю названо пожаданою ще в справозданю комісії буджетової о предложеню правительственнім на рік 1889; a підчас послїдної сесії порушив єї поважаний посол з Кракова. Дотеперішна провізорія має не лише такі наслїдки, що мало можна найти відповідних сил для надзору шкільного, але з неї походить і шкоди для тих заведень шкільних, в котрих ті сили перше були учителями, і для тих учителїв, котрих в заступстві покликано на их місце. Коли кількох учителїв вправ именують повітовими инспекторами шкільними а их заступлять найчастїйше ще недосвідними учителями, то більша часть шкіл вправ при семинаріях учительских не може сповнити своєї тяжкої задачі так, як би треба. А богато провізоричних учителїв, котрі через кілька лїт заступають місця повітових инспекторів шкільних, тратить на тім черех сe, що их в наслїдок провізорії повітових инспекторів шкільних не стабілізують і тому не можуть они мати права до квінквеній. Длятого жаданє системізованя повітових инспекторів шкільних і зовсїм оправдане і справедливе.
Але я, сподїваючись, що міністерство просвіти увзгляднить се жаданє, не можу не звернути уваги на потреби всхідної Галичини, замешканої Русинами: У всхідній части Галичини єсть около 1.800 народних шкіл з викладовим язиком руским, a лише звиш 700 з польским. Отже з огляду на мову і на педаґоґію треба би у всхідній Галичинї именувати повітовими инспекторами шкільними лише тих, котрі зовсїм добре знають руску мову і можуть виказати ся свідоцтвом, що можуть рускою мовою учити.
З початку своєї промови згадав я o піднесеню образованя учителїв. В тім взглядї повітові конференції шкільні мають велике значінє для учителїв народних шкіл. Однакож при образованю учителїв не ходить лиш о фахове знанє і методичне образованє, але і о вправу в мові. Що-до сего послїдного, то учителям особливо з околиць, де єсть дві або й більше мов, треба дати відповідну нагоду, щоби зовсїм добре навчили ся викладового язика. Тимчасом у всхідній Галичинї лучає ся, що окружні ради шкільні поміж кількома тематами, котрі мають ся на конференції обговорити, не кажуть анї одного, або лиш один-однїсенькій виробити в язицї рускім, a дискусія над руским тематом, винявши хиба лиш рідкі случаї, веде ся правильно лишe в польскім язицї.
Такого поступованя з педаґоґічного боку зовсїм не можна похвалити, бо тим учителям, котрі не знають добре рускої мови, не дає ся нагоди — набути вправи в тій мові. Зміни сего поступованя жадала кілька разів комісія испитова для народних і видїлових шкіл у Львові. Цїлковите знанє руского язика викладового єсть особливо у всхідній Галичинї конче потрібне, бо тут число народних руских шкіл далеко висше, як инших. Длятого прошу Є. Е. п. міністра просвіти, щоби в тій справі зарядив, що потрібні. [Оплески з правицї.]
[Дѣло]
10.11.1891