Минулого тижня у Львові відлунав Другий Міжнародний конкурс Олега Криси – без перебільшення, одна із культурних подій світового рівня в Україні. У неділю, 30 жовтня, прозвучав його останній акорд. Що тут такого особливого? Хіба мало музичних конкурсів проводиться в нашому місті? Однозначно – ні. Проте, саме цей (щойно Другий) конкурс вже набув міжнародного розголосу.
Фото: Salat.com.ua
Творче об’єднання «Світ класичної музики» на чолі зі своїм керівником Сергієм Подолянчуком взяло на себе амбітну і благородну місію – популяризувати високу класику у світі, та допомогти українській скрипковій музиці інтегруватися і утвердитися у світовому контексті. Об’єднавши свої зусилля, Громадська організація «СКМ» та Благодійний фонд Олега Криси сколихнули українську скрипкову школу не лише організацією міжнародного конкурсу в Україні, а й відкриттям Музичної Академії «СКМ». Цьогорічний Конкурс став певним звітом їхньої діяльності впродовж останніх трьох років (2013-2016 рр.). А те, що подія цікава не лише для вузького кола виконавців та їхніх педагогів, засвідчила достатньо численна публіка, яка впродовж всіх етапів відслідковувала перебіг подій, і вболівала за своїх фаворитів. Але про все – по черзі.
В передчутті: Відкриття
Зізнаюся, що не дуже полюбляю бувати на відкриттях різноманітних конкурсів чи фестивалів – офіційна частина зазвичай серйозно випробовує терпіння. Цього разу навіть перспектива тривалого очікування на музичну частину поки «кесареве віддадуть кесарю», не змусила мене залишитися вдома – адже нагода побувати на концерті Олега Криси буває не так часто.
Переглядала незадовго до початку Конкурсу список обов’язкових та рекомендованих конкурсних творів (шедеври скрипкової літератури від бароко і до сучасності), і не могла навіть уявити: що звучатиме на відкритті? Для вечора-візитівки Олег Криса обрав твори зі списку must have скрипаля-віртуоза: Концерт для двох скрипок з оркестром ля мінор Антоніо Вівальді та Перший концерт для скрипки з оркестром соль мінор Макса Бруха. Зала Львівської філармонії була повна – як це, зрештою, буває щоразу коли Олег Криса грає у Львові. Серед слухачів було чимало таких, хто прийшов спеціально послухати гру Легенди.
Тим паче, що 21 жовтня на сцені філармонії зійшлися аж дві легенди львівської та світової скрипкової школи: Юрій Мазуркевич та Олег Криса. Скажу одразу: скептики були розчаровані. Олег Криса – виконавець, над яким час не має влади. Всупереч об’єктивним факторам (з плином часу більшість музикантів втрачають роками випрацьовану біглість пальців і природну плавність ведення смичка), він з кожним роком звучить все краще. І партнер, з яким скрипаль вирішив розділити сцену, був абсолютно рівним. Разом з академічним камерним оркестром «Віртуози Львова» (диригент Сергій Бурко), поважні члени журі, колишні однокласники і друзі, Юрій Мазуркевич та Олег Криса продемонстрували, як звучить досконалість. Концерт Вівальді для двох скрипок та камерного оркестру (який, до слова, до снаги виконавцям від четвертого-п’ятого класу музичної школи) задав тональність не тільки вечора-відкриття, а й всього Конкурсу. Здавалось би, що це технічно надто легкий твір для виконавців такого рівня. Але тільки під час звучання концерту ля мінор Вівальді для двох скрипок під смичками таких виконавців відкривається все багатство прихованої майстерності «Червоного Падре».
Другий твір, який виконав Олег Криса у супроводі Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії (диригент – Сергій Хоровець), давно утвердився в класичному скрипковому репертуарі. Попри довге (і незаслужене) забуття творчості німецького романтика Макса Бруха, його Перший концерт для скрипки соль мінор залишався знаним і, можливо, розпалив зацікавлення до творчості композитора, яке з кожним роком зростає. На партитурі Концерту зазначено присвяту: видатному угорському скрипалю-віртуозу Йозефу Йоахиму. Концерт є досить масштабним, всі три частини написані у сонатній формі. Але завдяки тому, що композитор був яскравим мелодистом, вміло комбінував найсміливіші і вражаюче складні прийоми скрипкової гри, вибудовував цікаву оркестрову партію – твір сприймається на одному диханні. У репертуарі Олега Криси є також і інші твори великої форми Бруха, адже він може собі дозволити віртуозність такого рівня. Не забуваймо, що свій концерт Брух написав в другій половині ХІХ ст., коли марафон виконавської віртуозності досягнув свого апогею, і після згасання зірки Паганіні було складно навіть уявити, як можна «наздогнати» генія. На таку музику в такому доброму виконанні варто було почекати нескінченно довгі сорок хвилин офіціозу.
Олег Криса
Фото: прес-служба Львівської облдержадміністрації
Нехай переможе найкращий
Варто одразу зазначити, що виконавський рівень ІІ Конкурсу був значно вищим в порівнянні з першим. Навіть ті, хто не відстежував конкурс 2013 року, можуть переконатися у беззаперечному прогресі (всі відео надалі доступні в мережі). Як висловився у одному з інтерв’ю Олег Криса (голова журі конкурсу), неперспективних учасників не було. Їх відсіяли на попередньому відборі: до 10 серпня цього року всі бажаючі взяти участь мали надіслати відеозаписи Партити № 3 Й.С.Баха та одного із славнозвісних каприсів Н.Паганіні. Ті, хто свого часу грав на скрипці або цікавиться цим інструментом, чудово знають – це серйозний виклик для виконавців. З 50 заяв перепустку до Львова отримали близько 40 учасників.
22 жовтня на жеребкуванні в холі Львівської філармонії зустрілися 29 скрипалів з різних країн: Японії, Південної Кореї, Китаю, Казахстану, США, Ірландії, Франції, Іспанії, Польщі та України.
Крім можливості «людей побачити і себе показати» на міжнародній сцені, була ще одна серйозна мотивація – солідний призовий фонд: перша премія – 20 тис. євро (премію у такому ж розмірі, до слова, можна вибороти на конкурсі Паганіні в Генуї), друга премія – 10 тис. євро, третя премія – 8 тис. євро, та три спеціальні нагороди вартістю до тисячі євро (фірмовий футляр, смичок від Олега Криси, та витвір Скрипкової майстерні «СКМ», скрипка Юрія Куюна). Дипломи одержали всі учасники другого туру (9 осіб) та двоє наймолодших учасників – п’ятнадцятирічні Антоні Інгєлєвіч (Польща) та Юкіно Оцука (Японія).
Впродовж тижня учасники демонстрували своє володіння не тільки бездоганною технікою правої та лівої рук, а й вміння підпорядкувати біглість пальців та темброве розмаїття штрихової палітри художній мові епохи, до якої належав твір. В першому турі конкурсанти залишилися на сцені один на один із своїм творчим «я». Всі твори, як це передбачав регламент, були написані для скрипки соло: Партита № 3 Й.С.Баха, один з 24 каприсів Н.Паганіні, один із етюдів Г.Венявського, а також Каприс для скрипки соло М.Скорика. Отже, учасникам потрібно було подати переконливу інтерпретацію звукового портрету епох бароко, романтизму та ХХ сторіччя. Скажу наперед: майже одразу було очевидно, хто з учасників потрапить до наступного туру.
Один із фіналістів, що був дуже близьким до перемоги (лауреат 4 місця), студент Університету мистецтв в Токіо, запам’ятався вже з перших нот. Впевнена гра, надзвичайно потужний та дзвінкий тембр його інструменту, блискуче вміння ловити стильову суть епохи забезпечили японцю місце у фіналі. Впевнену конкуренцію Шусако Като з-поміж першої семірки виконавців склала учениця Олега Криси Джі Єон-Лі. Свої дрібні огріхи в Прелюдії з Партити Баха виконавиця достойно реабілітувала в наступних пунктах програми. Свого часу, готуючись до участі в олімпіаді з творчості Паганіні, я переслуховувала його каприси в різноманітних виконаннях. Тепер у мене є ще одне улюблене (після Яші Хейфеца) виконання капрису № 13.
У перший день конкурсу до другого туру потрапила ще одна фіналістка – Еймі Вакуй, студентка одного із учнів легендарного Яші Хейфеца, французького скрипаля П’єра Амояля. Її гра вразила не тільки технічною довершеністю, а й надзвичайно вдумливою інтерпретацією. 17 каприс Паганіні (на який можна було провести окремий конкурс, бо його обрали шестеро конкурсантів) в її виконанні звучав найпереконливіше. Була повнота звучання і грація, емоційність і філософські роздуми. Ця виконавиця стала улюбленицею публіки від початку конкурсного марафону, а після виконання конкурсної програми у третьому турі глядачі аплодисментами викликали її ще двічі.
Скрипалька із Казахстану, Меруерт Карменова запам’яталася мені сміливістю. Сміливістю зламати усталені традиції виконання музики Баха: її надзвичайно вивірене димінуендо та крещендо в Прелюдії з Партити допомогло додатково підкреслити повноту та «багатошаровість» фактури Баха. Саме завдяки такому прийому, за яким, однак, не «загубився» жоден з голосів прихованого багатоголосся, Бах прозвучав і бароково, і сучасно водночас. Хто знає, як виконав би свої твори Бах (який також був скрипалем), якби жив в наші дні?
Ще однією улюбленицею публіки з першого виступу стала студентка славнозвісного «Моцартеуму» (також учениця Амояля), учасниця з Південної Кореї, яка на конкурсі представляла США, – Еллі Сах. Складно навіть уявити, які зауваження до неї могли б виникнути у вельми шанованого журі. Видно було, що вона сама отримувала насолоду від виступу, і це не могло не вплинути на настрій публіки. «Замкнула» шестірку фіналістів учасниця з Польщі Роксана Квашніковська. По-бароковому витончений і граційний звук, легке та чітке, майже ідеальне стакато в етюді Венявського вирізнили її з-поміж інших виконавців.
Щодо учасників з України, то не всі вони витримали конкуренцію вже в першому турі (з гри вийшли Альона Єфіменко, Галина Корінець та львів’янка Ярослава Милявська). Поряд з Кристал Кі (США), Антоні Інгілєвічем (Польща), ученицями Сачіки Мізуно з Японії Мірай та Окіно Оцука, до другого туру увійшли студенти НМА ім.. П. Чайковського Яна Стадник та Антоній Кедровський, студент Чернівецького музичного училища ім.. С. Воробкевича Костянтин Лукинюк, та Олег Курочкін, який зараз навчається у вищій школі ім.. Р. Шумана. Разом зі згаданими вище фіналістами вони склали «велику п'ятнадцятку», і дістали можливість розкрити свій потенціал у камерному репертуарі.
Цьогоріч журі запропонувало на вибір першу частину з Третього або П’ятого концертів для скрипки В.А.Моцарта, одну із романтичних віртуозних п’єс (Равеля, Венявського, Сарасате, Паганіні, Чайковського, Сен-Санса, сонату Ізаї – деякі з них можна знайти також у списку рекомендованих творів конкурсу Паганіні), а також сонату – класичну (№1, 5 чи 10 Моцарта), романтичну (№1 чи 3 Брамса, Ля мажорну Франка чи Другу сонату Равеля), або ж сонату, написану в ХХ с. (№1 чи 2 Прокоф’єва, №1 Шнітке, чи сонату Лятошинського). Думаю, після цього туру зробити вибір було ще важче – всі учасники грали достойно. Кращі з кращих увійшли до фіналу. За умовами конкурсу фіналісти виконали два твори у супроводі оркестру: Концерт для скрипки з оркестром Віталія Губаренка та композицію за вибором учасника (у списку були концерти ре мажор Бетховена, Брамса, Чайковського або Паганіні, концерт ре мінор Сібеліуса, Другий концерт Прокоф’єва, Перший концерт Шостаковича).
Всі фіналісти у третьому турі показали себе якнайкраще, та Еллі Сах і Еймі Вакуй виділялися з-поміж них. Дуже добре звучав Академічний симфонічний оркестру Львівської філармонії під керівництвом Тараса Криси.
Третій тур був для конкурсантів тестом на витримку, адже заграти два великі концертні твори у одному відділі – амбітне завдання і для досвідчених виконавців. І хоч Концерт Губаренка – твір одночастинний, він ставить перед виконавцями низку нелегких завдань: поєднати ніжну філігранну лірику, витончене скерцо з присмаком сарказму, та сильний діяльний драматичний образ в єдине ціле. Четверо учасників приготували концерт Брамса, а Джі-Єон Лі та Еймі Вакуй виконали концерт Сібеліуса і Прокоф’єва. Стало ясно, що нагороди додому повезуть Е. Сах та Е. Вакуй – саме вони були «зірками» третього туру 28 та 29 жовтня. Хто ж буде третім переможцем: Ш. Като, М. Карменова чи Р. Квашніковська?
Еллі Сах, переможниця Конкурсу 2016. Фото: thestrad.com
Гала-концерт
Всі крапки над «і» розставила заключна подія – Гала-концерт, який відбувся 30 жовтня. Публіка (а глядачів було як ніколи багато) врешті задовольнила свою цікавість, і ще раз, перед трирічним очікуванням наступного конкурсу Олега Криси, почула гру кращих скрипалів 2016 року.
Після того, як незалежна консалтингова компанія підрахувала на основі анонімних голосувань бали від усіх членів журі (про творчу кар’єру кожного з них можна написати окрему статтю: голова журі – Олег Криса, США; віце-голова – Кшиштоф Якович, Польща; склад: Сачіка Мізунo, Японія; Володимир Заранський, Україна; Юрій Мазуркевич, Канада/США; Пяйвют Меллер, Фінляндія; Едвард Зєнковскі, Австрія), виявилося, що першу премію одержала фіналістка минулорічного 54 конкурсу ім. Паганіні Еллі Сах. Другу премію присудили Еймі Вакуй, а третю – Меруерт Карменовій. Також, як це обумовлювалось у регламенті конкурсу, журі вручило три спеціальні нагороди: Девід Тобін з Ірландії одержав футляр для скрипки, Яна Стадник (Україна) – майстрову скрипку, а студентка ЛНМА ім.. М. Лисенка Ярослава Милявська (клас В.Заранського) – майстровий смичок від О. Криси. Диплом кращого концертмейстера одержав Денис Яворський.
На завершення тижневого скрипкового марафону фіналісти та володарі спеціальних призів заграли ті твори, в яких звучали найбільш ефектно. Джі-Єон Лі потішила твором К.Сен-Санса, Шусаку Като приніс карпатський вітер до зали філармонії разом з Каприсом Скорика, Девід Тобін зачарував виконанням примхливого капрису №6 Н. Паганіні, Яна Стадник повторила Сонату Е. Ізаї, Роксана Квашніковська запросила до танцю з віртуозним Полонезом Ля мажор Г. Венявського, а Меруерт Карменова продемонструвала темперамент в пристрасній п’єсі Равеля Tzigane. У другому відділі прозвучав чудовий твір В. Губаренка у виконанні Еймі Вакуй, а останніми нотами Конкурсу стали ІІ та ІІІ частини концерту Брамса у виконанні переможниці Еллі Сах.
Другий конкурс скрипалів Олега Криси у Львові – не лише подія музичного життя. Це також приклад того, як кожен на своєму місці може вже сьогодні докладатися до творення кращого майбутнього. Звісно, одна ініціатива не переважить усталеного образу «України з купою проблем». Але так – поступово, систематичною роботою і стратегічним підходом – і виникає Україна, яка приймає престижний міжнародний конкурс, і навіть може запропонувати молодим виконавцям свої високохудожні віртуозні твори. Варто подякувати організаторам: і за виняткову подію в житті Львова, і особливо – за те, що молоді музиканти світу завдяки цій події знають, хто такий Скорик, Губаренко і Лятошинський. Сподіваюся, що така жорстка професійна конкуренція стане стимулом для українських скрипалів, і нагороди ІІІ Конкурсу Олега Криси у 2019 році не покинуть межі України.
08.11.2016