Підготувала Анна Цупко

 

Наприкінці жовтня львівська книгарня «Є» спільно з видавництвом «Богдан» презентували український переклад поем класика перської поезії Сааді Ширазі «Бустан» і «Ґулістан». Представляв цей книжковий тандем блискучий перекладацький дует Миколи Ільницького, професора, доктора філологічних наук, літературознавця, поета, перекладача, та Романа Гамади, сходознавця, перекладача, лауреата премії ім. Максима Рильського. Окрім своєї літературної цінності, подібні переклади важливі, зокрема, й тим, що допомагають нам краще зрозуміти культуру Сходу, а надто – на тлі сьогоднішніх процесів в Західній Європі та на самому Сході.

 

 

Іранський поет ХІІІ сторіччя Сааді – один з найбільш впливових перських поетів середньовічної епохи. В літературному світі він відомий своїм особливим поетичним стилем, а в духовному – глибиною своїх думок. Вершиною його творчості літературознавці називають роботи «Ґулістан» та «Бустан» – поезії, які просять людство про єдність, взаємодію та спілкування одне з одним, попри всі соціальні бар'єри та класи. Одна з його поезій, написана вісім сторіч тому, прикрашає вхід до будівлі Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку. «Бані Адам», «діти Адама», стала афоризмом, що закликає ламати бар'єри між людьми, і яку цитував президент США Барака Обама на своїй зустрічі з лідерами Ірану:

 

Сини Адама як одне єдине,

Усі з одної виліплені глини.

Як щось недобре станеться з рукою,

Не мають інші члени супокою.

А болі інших візьмеш ти на кпини,

Негідний будеш імені людині.

 

«Ґулістан» («Трояндовий сад», 1258) — вершинний твір перського поета Сааді Ширазі (1210–1291). Написаний у формі повчальних та захопливих оповідок, доповнених поетичними афоризмами, він увійшов до золотого фонду не лише перської, а й світової літератури. Понад сім століть «Ґулістан» правив за основний навчальний посібник з перської мови та літератури не лише в іранських школах, а й у тих країнах, де була поширена перська мова та споріднені їй таджицька й фарсі-кабулі.

 

«Бустан» («Плодовий сад», 1257) — написаний у формі віршованої поеми-маснаві, визнаний найпоетичнішим твором серед усієї суфійської літератури. Неперевершений майстер поетичної техніки, Сааді притчами, приповістками та історіями пропагує цілком житейський, практичний суфізм. Описуючи любов, Сааді показує її обмеженість, оскільки предметом кохання є лише людина, «яка сотворена, як ти, з води і глини». Істинна ж любов, «духовна любов», за словами поета, може бути лише до Бога. Переклад «Бустану» здійснено за найновішим критичним виданням відомого іранського вченого Ґулям-Хусейна Юсуфі.

 

 

Роман Гамада: Вихід цих двох книг – велика подія. Я поясню, чому. Нашій незалежності всього чверть віку, а Іранська Держава чверть сторіччя тому святкувала 2500 років від свого заснування – починаючи від царя Кіра, котрий правив ще до нашої ери. Україна перебувала в магнетичному полі Росії понад 300 років, і це не могло не позначитися на всіх сферах людського життя – на крові і плоті українця, на його мові, душі, тілі, розрізі очей. Якщо говорити про сходознавство, воно зазнало найбільш нищівної руйнації, бо «офіційна думка» вважала, що сходознавство Україні не потрібне; це елітарна наука, і це було лозунгом радянської сходознавчої школи. Україна надто далеко від Сходу; Росія ближче географічно. Тому всі центри сходознавства були розташовані в Москві, Ленінграді та на Закавказзі – в Баку, Тбілісі, Єревані. Цілком логічно, що вони були також в Середній Азії. А Україна десь була осторонь. За часів сплеску українізації і сходознавство теж відродилося; наприклад, в Харкові був сходознавчий червоний технікум.

 

Агатангел Кримський досліджував перську та арабську літератури, і видавав багатотомники, але це все брутально потоптали і знищили. А сам Кримський змушений був коротати віку на засланні у далекому Казахстані, де і відійшов у 1942 році, на чому, власне, і закінчилося українське сходознавство. У 20-30-ті рр. було зроблено надзвичайно мало, але кільком вченим-сходознавцям вдалося врятуватися – Василю Мисику та Леоніду Первомайському. Треба згадати ще Ярему Євгеновича Полотнюка, який був послідовником школи іраністіки в Україні. Тому, на щастя, «золотий ланцюг спадкоємності» не був перерваний. Тобто українське сходознавство і, зокрема, іраністика – велика прогалина, вакуум, який вдалося трохи заповнити зусиллями деяких сподвижників та фанатів. Тому важливо мати видавців, які розуміють важливість східної літератури. Наприклад, тернопільське видавництво «Богдан», де видають серію «Скарби Сходу». «Ґулістан» та «Бустан» – останні на сьогодні книжки з цієї колекції, а загалом вона налічує 18 томів. Ґулістан – це трояндовий сад, «гуль» в перекладі з перської «квітка», «троянда». Там зібрані найкращі квіти мудрості, мудрощі, афоризми, сентенції. Бустан – плодовий сад, там зібрані плоди софійської мудрості. Так можна пояснити назви цих двох книг. Перекладати їх було дуже важко, бо це метрична система: довгі голосні, і тому виникає враження речитативу. Закінчення там також абсолютно не подібні до слов'янських мов.

 

Микола Ільницький: Мені ріже вухо, коли кажуть – «екзотична поезія». Так, ця культура і поезія стали екзотичними, але ж сама іранська культура, і загалом, культура індоєвропейська – це основа всієї європейської цивілізації. Наприклад, зороастрійство – це релігія, ідеологія, філософія, все йшло звідти. Якщо взяти XVIII сторіччя, коли народилася так звана міфологічна школа, то вона взяла свої основи звідти, з Ірану, з тамтешніх міфів. В Середньовіччя це була культура ісламу, котра пішла по всьому арабському, тюркському світу, по азійському ареалу. І тому перська мова ставала мовою поезії не тільки в Ірані, але й для тюрків та арабів. А арабська мова була мовою науки, і нею писали свої наукові праці іранці. Вони поділилися мовами – одна мова для поезії, а інша для науки. І власне, це визначило, що іраномовна поезія – це поезія не тільки Ірану, але й для дуже великого простору.

 

Є цілий ряд поетів, якій займають значне місце в світовій культурі, і Сааді – саме в цій когорті, поряд з Фірдоусі, Омаром Хайямом, Хафізом. Він, мабуть, найбільш суфійський поет (але не в ортодоксальному, а в народному та поетичному сенсі). Ми не маємо такої доброї школи перекладу східної поезії, як європейської, навіть античних часів. А щодо східної поезії, то це все завдяки Агатангелу Кримському, який знав 60 мов, і сам був напівтюрком.

 

Пізніше найбільш помітною постаттю став Василь Мисик, з яким я мав щастя бути знайомим. Ще популяризував східну культуру в Україні Іван Франко, котрий перекладав індійську літературу та староєгипетський епос. Він користувався німецькими перекладами, щоб донести до українського читача культуру цих східних народів. Мене самого перській мові навчив Ярема Полотнюк, і я вивчив арабську в'язь, вмів читати, але мої лінощі не дозволили опанувати мені ту мову ідеально; втім, потяг до цієї поезії лишився дуже великим. Я прочитав чимало східних поетів, і мені, мабуть, вдалося ввійти в її суть і запах. Сподіваюся, що кожен, хто читатиме ці книжки, ввійде в той світ, де поєднано знання і життя, і де кожна життєва історія повертає нас у моральні сентенції, намагається з'єднатися з абсолютним, трансцендентним, містичним, божественним. Мені здається, це головне у цих поезіях.

 

Р.Г.: Я переконаний, що в час, коли виникає прірва між Сходом і Заходом, публікація таких книг особливо важлива. Сила слова, зокрема, Саадієвого, більше важить, ніж ракетні комплекси. Я знаю, що Іран купує в нас танки, бронетранспортери, зброю. І це, мабуть, важливо і потрібно. Але не менш важливим для іранського посольства було би купити певний тираж цього двотомника, і безкоштовно розіслати його українськими бібліотеками, від найбільшої столичної до найменшої сільської. Тільки в такому випадку можна говорити про порозуміння та співпрацю між двома країнами. А от в самому Тегерані наразі дуже популярні літературні вечори, де різні поети при повному залі читають свої поезії, а на тлі обов'язково звучить гарна музика.

 

Взагалі, іранці друкують «Ґулістан» та «Бустан» тисячними тиражами; практично кожне видавництво має своє версію, тому всі книжкові магазинів Ірану мають твори Сааді. «Ґулістан» написаний ритмічно організованою прозою, так званим сааджем, що в перекладі означає «голубине туркотіння». Проте Сааді не користувався виключно сааджем, у нього є лише вкраплення. Особливість «Ґулістану» ще й в тому, що проза тут змішана з поезію (поезію переклав М. Ільницький, прозу – Роман Гамада).

 

М.І.: Коли ми кажемо, що релігія ісламу абсолютно протилежна християнству, то це не так. Там дуже багато спільного – пророки: Ной, Йусуф, він же – Йосип, Марія, вона ж – Міріям. В наш час, коли на релігійному ґрунті знову виникають протистояння цілих народів, слід шукати саме те, що споріднює культури, мови і віри. Ця поетична мова дуже складна через складну гру звуків, слів, своєрідні поетичні засоби. Їх дуже важко передати адекватно українською мовою, але завжди треба шукати еквівалентів. Українська мова багата своїми власними мовними засобами, серед яких можна відшукати ті, які сповна передадуть специфіку східної поетики.

 

07.11.2016