До 65-річчя з дня його народин
В перших днях березня 1930 року українські галицькі часописи подали жахливу вістку про черговий акт нашої трагедії: "Перед кількома днями зискав політичний світ нову сензацію — перед найвищим судом Радянської України почався великий розмірами, а ще більший своїм політичним значенням процес проти українських діячів і вчених, обвинувачених в приналежності до "Союзу Визволення України". Діяльність СВУ спершу поширена була на Київ, згодом на всю Україну. В програмі СВУ були акти саботажу, підготовлювання кадрів проти більшовицьких діячів та плекання національної свідомості серед української дітвори та шкільної молоді.
Процес тривав кілька тижнів. В залі харківської опери на лавах обвинувачених засіло 45 свідомих і чільних українців з акад. Єфремовим на чолі. Трибуналом, складеним з 7 осіб проводив секретар КП(б)У Любченко, обороняли адвокати, переважно жиди (15). Ходові процесу прислухувалася заля, повна большевицької товпи, жадної "панем ет цірцензес" страха ради вождя Сталіна, яка перебивала часто хід процесу бурхливими оплесками та оргіястичними вигуками і соковитою більшовицькою лайкою.
В результаті засуджено всіх людей, що бажали самостійної справжньої України, при чому С. Єфремова засуджено на 10 років тюрми з суворою ізоляцією, на 5 років позбавлення прав (після відбуття кари), на утрату виборчого права, утрату права займати державні й виборні посади і втрату права носити почесні звання. Разом засуджено 45 підсудних на 203 роки тюрми, 69 років позбавлення прав, 7 підсудних послано поза межі України, 9 підсудних засуджено на умовну тюрму з 3-річним іспитовим реченцем.
Між усіма засудженими найболючіша доля стрінула акад. Єфремова, корифея українського літературознавства і літературної критики.
Академік Сергій Олександрович Єфремов народився 6. X. 1876 р. в селі Пальчику, Звенигородського повіту на Київщині, в сім'ї сільського священника. Предки і по батькові і по матері належали до духовенства, вийшовши з місцевого селянства. Первісне прізвище "Охріменко" було перелицьоване на Єфремових вже в XIX. ст. за тодішнім звичаєм в духовних школах міняти українські прізвища на латинський або московський штиб.
Писати українською мовою почав Єфремов на шкільній лавці. Почав як белетрист, журналіст під різними псевдонімами в усіх майже журналах Придніпрянщинн, також у деяких Галичини ("Дзвінок", "Зоря", "Правда") та в чужомовних польських, німецьких, російських, а скоро перейшов на справжню наукову працю в ділянці історії літератури та літературної критики.
За царських часів, коли над українським науковим письменством тяжіла заборона, Єфремов видав дуже добрий "сурогат" історії української літератури — уміло добрану антологію "Вік" з біографіями письменників (3 томи — 1902 року), а коли настав дозвіл друкувати й наукові українські речі, Єфремов видав справжню "Історію українського письменства", починаючи з найдавніших ще великокняжих часів (1 і 2 вид. 1911 р., 3 вид. — 1917, коротке підручне 1918, — 4 вид. двотомове 1924 р. у видавництві Київ—Ляйпціг).
Спід пера Єфремова вийшли літературні критики або монографії про всіх майже українських письменників XIX. і поч. XX. ст. від Котляревського починаючи, а на Коцюбинськім, Винниченку й Олесю кінчаючи.
Не поминув теж і галицьких письменників, між іншими, Шашкевича і Франка, а найбільше уваги присвятив Шевченкові. Довелося Єфремову сказати слово і про найновіше письменство в 4 виданні "Історії літератури". Оцінка розвитку українського письменства під радянською владою подається на одній сторінці, де замість букв-слів стоять крапки. Український критик, що знаходився під радянською владою не міг сказати правди в очі своїм можновладцям. Опісля коли в інший спосіб став працювати для українського народу в "Спілці Визволення України", покарано його найжорстокіше. Людину, що жила пером, позбавлено цієї роботи, запроторено в Ярославську тюрму, де й досі може пробував, якщо не стрінула його доля тисячів нещасних жертв большевицького терору. У розквіті творчих сил відірвано від праці для рідної культури вченого, який по словам акад. А. Кримського, пише картинно, жваво, дотепно, розумно, прекрасно, бездоганною зразковою українською літературною мовою, пише глибоко та переконливо. Дай, Боже, щоб ще жив, щоб діждався волі і кращих днів та знову став працювати для українського письменства.
В. Л.
