„Хто нехтує мірою, згине від надмірності.”
Напис на натюрморті з вудилом Торентіуса (Нідерланди, 17 ст.)
„Якщо хочете знати, де джерела глобальної кризи, то моя думка така: ми є свідками помсти надмірностей.”
Поль Круґман, The New York Times, 02.03.2009
Спробуймо дати відповідь на таке здавалось би просте, але щораз актуальніше запитання: Що таке культура? Чіткої дефініції цього поняття не існує і не може існувати. Відповідь на нього залежить від часу і місця, від роду занять і освіти, від етичних, естетичних, політичних й ідеологічних уподобань, від рівня розвитку економіки і політики у суспільстві, одним словом відповідь залежить від багатьох обумовленостей. Можна сказати, що поняття „культура“ мультидискурсивне. Всі такі поняття, у яких семіотично об’єднується цілісний процес, не підлягають дефініції. „Визначення можна давати тільки тому, що не має історії“. (Ф. Ніцше) [1]. А поняття культури історичне, його значення трансформувалось в різні історичні епохи.
Еволюція трактування поняття культури відбувалась разом з політичними, соціальними, економічними змінами у світі. В другій половині ХХ ст. перегляд офіційного тлумачення культури і тих складників, які вона має охоплювати, стало ключовим питанням для зміни парадигми культурної політики з метою врахування культури як важливого чинника розвитку суспільства.
В середині ХХ ст. гуманітарна наука зосередилась на тому, щоб без ідеологічного редукціонізму виявити і точно визначити два головні аналітичні питання: культуру та соціальну структуру [2]. Кліфорд Гірц, оцінюючи ці спроби, відзначив, що у такому двобічному розвиткові культурний бік виявився непіддатливішим і залишається більш уповільненим [3]. Така інерційність і сповільненість культурного розвитку викликана самою природою цього складного феномену, мультидискурсійністю самого поняття культури, складністю чіткого визначення предмету наукових досліджень. Тому й наукове вивчення культури, як слушно зауважує К. Гірц, найчастіше застрягало в простій описовості [4]. Події останнього часу стали серйозним поштовхом, щоб знову поглянути на двоякість розвитку в умовах глобалізації.
Детермінізм, ідеологічний редукціонізм, описовість і фрагментарність тлумачення культури створює перешкоди узгодженим і системним діям щодо сфери культури. Суспільні зміни в Україні за останні десятиліття, виклики, які постали перед нашим суспільством, вимагають переглянути погляд на культуру і розгорнути широку дискусію про роль і місце культури у трансформаційних, модернізаційних процесах.
Ми живемо у відкритому суспільстві і є споживачами не тільки матеріальних товарів, вироблених у різних куточках світу, але й цінностей, які поширюються з тими товарами. Сучасні інформаційні технології доносять до нас нові цінності, символи, значення. Ми стали учасниками екранної культури, коли з різних екранів нам пропонують наперед сформоване уявлення про світ, не кажучи вже про різноманітні спокуси бути кимсь, але тільки не собою. Технообрази витісняють самостійне образне мислення. Нам пропонують готовий, створений сучасними технологіями, образ світу, в якому вже закладені оцінки, позиції. Людина стає часткою технологічного ланцюжка, втрачає здатність творити, здатність вибирати, керуючись своїми особистими етичними і естетичними критеріями, здатність протистояти спокусам і бути собою, пізнати й удосконалювати себе. Така екранна або кліпова культура апелює до інстинктів, зміщує акцент на спрощену рухову комунікацію, руйнує ієрархію цінностей і деконструює ідентичність. Це все створює загрозу для демократичної самоорганізації суспільства на основі тяглого розвитку цінностей, естетичних і етичних уявлень.
Культура – це противага технологізації, матеріалізації, інструменталізації чи навіть монетаризації суспільних відносин. Але, щоб забезпечити відповідне функціонування культури у процесах модернізації суспільства, треба розуміти і міжнародний контекст. Сьогоднішній час вимагає мислити глобально, а діяти локально. Діяти локально, бо у сучасному світі культура твориться і діє на рівні міста, де зосереджуються культурні ресурси, але мислити глобально, бо ці процеси перебувають під впливом загальносвітових чинників.
Тому розуміння культури, закладене в тлумаченні її поняття, впливає на ефективність власне культурної діяльності як чинника розвитку суспільства – через формування цих культурно-політичних процесів, через визначення функцій відповідних органів управління, через, зрештою, окреслення самої сфери культури.
Культура як поняття має історичний, філософський і політичний аспекти, що тісно взаємопов’язані. Історично поняття „культура” еволюціонувало десь у XVII-XVIII ст. до такого близького нам розуміння, а саме як:
а) як процесу інтелектуального, духовного, естетичного розвитку (так зване „галузеве” розуміння);
б) як „увесь спосіб життя” певної спільноти („антропологічне” розуміння);
в) сукупність творів та процесів (практик) інтелектуальної та мистецької діяльності („документальне” розуміння) [5].
Але початково це поняття було функціональним (відповідно до його первинного значення: лат. cultura – обробіток), тільки перенесено на конкретну людину чи радше групу людей. Згодом, особливо у 19 ст., поняття під впливом гуманітарних наук абстрагувалось, а носієм, виразником і об’єктом культури стала нація, суспільство, при чому держава мала визначальний вплив на культурну діяльність. В останнє десятиліття поняття „культура” знову стає функціональним, культура як процес, як чинник розвитку людини і суспільства. Об’єктом культури знову стає окрема людина.
Зупинимось на кількох важливих для практики аспектах поняття культура. Розглянемо їх як абстрактні моделі з метою кращого розуміння цілісності культури, її внутрішніх цінностей та значення, а не щоб протиставляти різні погляди.
Культура в антропологічному сенсі – це увесь спосіб життя певної спільноти, складна динамічна система, до якої належать її вірування та звичаї, господарські та дозвіллєві практики, мораль та цінності, уся сукупність накопичених цією спільнотою знань, понять, мистецьких творів та продуктів інтелектуальної діяльності тощо [6]. Така концепція дає нам змогу зрозуміти, в чому полягає інтеграційний характер культури, як культура впливає на різні сфери суспільної діяльності, на моделі людської поведінки. За антропологічною концепцією людина – це одночасно продукт і творець культури, а еволюція людини триває далі уже на рівні культурному, суспільному. Моделі поведінки людини як суспільної істоти обумовлені культурно. Ці моделі виявляють ставлення до світу, до оточення, наповнюють його смислами – і етичними, і естетичними, визначають якість буття. Культура – це соціальна дія, обумовлена символічними вимірами.
Цікавий аспект культури в рамках антропологічного підходу пропонує американський культуролог Л. Гарісон [7]. На основі своїх досліджень у Латинській Америці він визначив десять ознак динамічної і статичної культури за домінуючим ставленням до різних форм суспільного буття:
1. За ставленням до часу: (критичне осмислення сучасного і формування візій майбутнього чи міфологізація минулого і намагання перенести його в майбутнє, “народ без сучасного”, „невтямлена історія”),
2. За ставлення до праці (вільна чи вимушена),
3. За ставленням до результатів праці чи у вияві почуття достатності (інвестування чи накопичення),
4. За ставленням до навчання і виховання (дбайливе чи занедбане, крім еліти)
5. За формами оплати праці (виключно грішми чи система пільг доступу до розподілу),
6. За рівнем довіри у суспільних групах (довіра до всіх чи тільки до членів сім’ї),
7. За ставленням до етичних норм (пошана чи зневага, хоч і скрита),
8. За ставленням до права і справедливості (до всіх рівне чи вибіркове),
9. За повагою авторитету (горизонтальна полі-ієрархія чи вертикальна ієрархія),
10. За рівнем секуляризації (екуменізм чи ортодоксальність)
Такий погляд показує взаємозалежність культури і цінностей, способів мислення й ідеалів, які мають визначальний вплив на формування і розвиток людини й суспільства. Ще Поль Валері зауважив, що з поля зору погано втямленої історії вислизають "відносини першорядної ваги", а позаяк добір "фактів" ведуть на її ділянці довільно, вона є "жахливою мішаниною", містить у собі все і дає приклади усьому. Так погано втямлена історія нічому не вчить, не допомагає збагнути сенси, а, навпаки, "змушує мріяти, п’янить народи, породжує у них помилкові спогади, роз’ятрює їхні старі рани, викликає у них манію величі та манію переслідування, робить нації жовчними, зарозумілими, нетерпимими й пихатими", і в цьому сенсі "історія – найнебезпечніший продукт, вироблений хімією інтелекту" [8].
“Галузева” концепція розглядає культуру як окрему сферу суспільної діяльності зі своєю інфраструктурою, з окремою професійною групою, із специфічними практиками з одного боку і споживачами культурного продукту з іншого. Така концепція історично еволюціонувала від державного патерналізму над культурною сферою до її підтримки.
Сьогодні така концепція дозволяє окреслити форми культурної діяльності та її впливи на інші галузі суспільної діяльності. Галузевий підхід дає змогу чіткіше визначити об’єкти і суб’єкти культурної політики, формувати стосунки між ними, впливати на професіональний рівень суб’єктів галузі культури, вдосконалювати технології та практики галузі культури з метою ефективнішого виконання своєї соціальної місії.
„Декларація про світову культуру”, прийнята на Всесвітній конференції з культурної політики під егідою ЮНЕСКО (1982 г., Мехіко), визначає культуру так: „В найширшому розумінні культурою можна назвати весь комплекс найяскравіших духовних, матеріальних, інтелектуальних і емоціональних рис, які характеризують суспільство чи соціальні групи. Культура включає в себе не тільки мистецтво і літературу, але й спосіб життя, основні права людини, систему цінностей традиції і світогляд”. Такий комплексний підхід поєднує галузевий і антропологічний аспекти.
В сучасних концепціях розвитку культура поряд з екологією визнається визначальним чинником сталого розвитку – розвитку, скерованого на задоволення потреб нинішнього покоління, не створюючи загроз для можливостей майбутніх поколінь у задоволенні їх потреб. Так міждержавна конференція під егідою ЮНЕСКО в Стокгольмі 1998 року визнала серед багатьох принципів і такі основні, що сталий розвиток і культурний розвиток є взаємозалежними, а одним із головних завдань гуманітарного розвитку вважають культурний розвій особистості [9].
Різні аспекти і концепції допомагають сформувати цілісний погляд на культуру і зрозуміти її значення для модернізації суспільства. Цьому може сприяти сучасне бачення культури в сенсі функціональному як діяльності, зорієнтованої на продукт.
Культурну діяльність можна оцінювати як тривалий процес, який можна розглядати в аспекті історичного розвитку, інновацій, мульти- і транскультуного контексту, фінансового забезпечення цього процесу, спільності інтересів різних соціальних груп, особливостей творчого процесу і мистецького лідерства [10].
Процес культури можна зобразити схематично, опираючись думку директора Інституту перспективних досліджень др. Володимира Нікітіна [11] і розвиваючи її. Схема показує напружені взаємозв’язки між чотирма важливими секторами (або зонами): творення, оцінювання, систематизації і збереження, які забезпечують динаміку і цілісність комплексного процесу. Щоб забезпечити функціонування кожного сектору і ефективно управляти цілісним процесом треба наповнити ці сектори відповідними інституціями та фахівцями з потрібними для цього компетенціями: митцями, критиками, педагогами, культурологами, соціологами, культуротехніками, менеджерами тощо.
Останнім часом поняття культури розширюють до розуміння її як формотворчого комунікаційного і поведінкового модусу, за допомогою якого розвиваються, осмислюються, змінюються вартісні орієнтації та урівноважуються економічні, екологічні й соціальні інтереси. Тобто культура впливає на вартісні орієнтації й комплексні інтереси, важливі для розвитку суспільства. Так культура осмислюється технологічно як комплексний процес, тісно пов’язаний з розвитком, з модернізацією суспільства. Тобто культурна діяльність як одна із форм людської діяльності, пов’язаної з формуванням цінностей, смислів і значень, має суттєвий вплив на інші сфери суспільної діяльності.
На тлі світової економічної кризи особливо важливий погляд на культуру як вияв цілісності й ідентичності світової спільноти, що пронизує всі важливі сфери її екзистенції та життя: державні й політичні, економічні й соціальні структури, в тому числі простір і громадянського суспільства, і навчальні інституції, і мистецтво, і спортивне життя, і релігійна сфера – тобто весь простір, де нормативні вимоги трактуються у подібний спосіб [12]. Проф. др. Курт Біденкопф, один із ініціаторів світового форуму культури у Дрездені, розглядає культуру у взаємозв’язку з іншими секторами суспільної діяльності в умовах глобалізації та підкреслює взаємозалежність цих секторів і важливість їх збалансованості. Тільки тоді, коли розвиток цілісності спільноти – а заразом і культури – відбувається у такій динамічній рівновазі різних секторів, світова спільнота зможе використати для повноцінного розвитку всі зосереджені в ній потенціальні можливості. Тривале домінування одного із секторів – чи це економіка, чи соціальна система, наука чи релігія – редукує цілісність спільноти до рівня закономірностей домінуючої сфери. Таке домінування гальмує творчі взаємовпливи між різними секторами. В свою чергу різні сектори намагаються звільнитися від невигідної залежності і уникнути впливу такого домінування завдяки спеціалізації й інституційної автономізації (усамостійнення). Уже через це зменшується культурний потенціал спільноти [13]. Домінування економіки підвищує її статус як екзистенційної передумови сучасного демократичного державного і суспільного устрою, в певній мірі як цінності самої по собі. Таке переконання не може не впливати на взаємовідносини економічного з іншими секторами суспільства. Воно посилює їх сервільну функцію – аж до уявлення, що культура „служить” економіці і саме у цьому полягає її корисність. Таке тенденційне сприйняття культури є важливою причиною кризи культурних обмежень [14], яка згодом переростає у кризу фінансову, економічну та соціальну. В дальшій перспективі таке ставлення до культури криє небезпеку зробити культурну субстанцію послужливою і підпорядкувати її економічним цілям.
Нове функціональне розуміння культури змінює її місце в системі суспільної діяльності, її роль і функціонування в суспільстві. Культура вже не (тільки) як окремий сектор суспільної діяльності, як окрема галузь з відповідними управлінськими підходами, а базова сфера, яка продукує смисли, цінності, що збалансовують інші сектори, не допускаючи до домінування якогось з них. Культура як джерело етики динамічно реагує на зміни і формує в суспільстві культурні обмеження, і тому така динамічність є причиною зміни парадигми культурної політики. Суспільство не може самовизначатись виключно за ринковими законами і покладатися на провайдерів та маркетологів продуктів масового виробництва і споживання. Громадянські права, соціальна і етична відповідальність, екологічна компетентність та права людини – це ті параметри, які треба активно розробляти, формулювати і розвивати поза дією цих законів. Розвивати, враховуючи різноманітні естетичні критерії, а не переймаючи їх сліпо з ринку розваг і шоу-бізнесу. Для соціалізації ринкової економіки, для розвитку критичного мислення як безперечного права кожного демократичного суспільства і вищої мети культури важливою є здатність розуміти естетичні явища, цінити й оцінювати, а також розвивати їх за власними уявленнями добробуту і щастя в контексті загального суспільного розвитку. Тому культурну політику розглядають тепер як головну складову частину зорієнтованої на зростання політики сталого розвитку, а через те і здійснювати її треба в рамках цілісного процесу, чітко узгодженого з політичними діями в інших суспільних сферах.
Функціональне трактування культури як процесу, зорієнтованого на виробництво культурного продукту, створює передумови і для ефективного управління цим процесом в інтересах суспільства загалом, і для задоволення потреб окремих людей. При цьому для узгодження інтересів і захисту основних прав людини використовують механізми вільного ринку і демократичні процедури ухвалення рішень.
Функціональний погляд на культурно-мистецький процес підвищує ефективність управління цим процесом. Саме такий погляд стає підставою переходу від управління як набору методів забезпечення та розподілу ресурсів (оптимізації господарського стану) до комплексного управління культурними контекстами. Культурний менеджмент перестає бути механічно-одновимірним процесом управління, а стає парадигматично комплексним процесом узгодження завдяки своїй гнучкості й відкритості до потреб, інтересів, обмежень, які швидко змінюються в динамічній системі, котра завдяки таким процесам модифікується й сама [15]. При цьому відкриваються нові можливості для того, щоб глибше зрозуміти комплексні системні процеси і опиратися не на лінійну причинно-наслідкову залежність, а на теоретичні засади теорії комплексних динамічних систем, що ближче відповідає сучасному стану суспільства. А нова теоретична база дозволить глибше розуміти, досліджувати і впливати на такі важливі виміри культурно-мистецького процесу, як цілісність, системність, динамічність і комплексність.
————————————————————————
1. Цитується за Wagner, Manfred. Stopp das Kulturgeschwätz. Wien, böhllau, 2000.
2. Гірц К. Інтерпретація культур: Вибрані есе/Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2001. стор. 420.
3. Там же, стор. 421.
4. Там же.
5. Гриценко О.А. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі. - Київ: УЦКД, стор. 7.
6. Там же.
7. Harrison, L. E., Huntington, S. P.Cultural Matters: How Values Shape Human Progress. Bagia Books, N.Y. 2000. S. 299.
8. Афанасьев Ю. Трагедия победившего большинства. Размышления об отечественной истории и ее интерпретациях. Часть I. Понять прошлое, чтобы осмыслить настоящее. “Новая газета” 22.10.2007, цитується за: zgroup.com.ua
9. ЮНЕСКО. Міждержавна конференція про культурну політику заради розвитку. (30 березня – 2 квітня 1998, Стокгольм, Швеція)
10. Гагоорт, Гіп. Менеджмент мистецтва. Підприємницький стиль. Львів, „Літопис”, 2008, стор. 39.
11. Нікітін В. Що означає мати культурну стратегію розвитку регіону. Інформаційно-аналітичний вісник ДІАЛОГ. Випуск 7. Львів-Київ, жовтень – листопад 2007 р. Стор. 24.
12. Biedenkopf K. Zum Verhältnis von Wirtschaft und Kultur. World Culture Forum.Dresden. 2007
13. Там же.
14. Там же
15. Seger, Bruno. Kulturmanagement ist dynamisches Management. Das Monatsmagazin von Kulturmanagement Network. 2008, № 7, S. 25.