Популярність авторитарного лідера говорить багато що про нинішні ліберальні демократії
Це лиха пора для прихильників ліберального міжнародного порядку, чи ґлобалістів, якщо вжити улюблену лайку онлайн-поплічників Дональда Трампа.
Ліберальну ідею — філософію прав особистості й вільного ринку, яка формує спільну позицію великої політики на Заході, — нещадно критикують і не люблять. Захоплення Трампом Республіканської партії було лише останнім і найбільш гнітючим свідченням цього. Республіканці, співтворці повоєнного ліберального порядку, тепер покладають свої президентські сподівання на кандидата, який чорнить НАТО, виступає за скасування основних торговельних угод і просторікує про чужоземних банкірів і віроломних американців, які з усіх сил намагаються зруйнувати суверенітет США.
Хай би що сталося 8 листопада, ця антиліберальна хвиля не скоро відступить, у кожному разі не в Європі. Антиліберали знають, чого вони хочуть, і знають, як поділитися своїм баченням в епоху Twitter-тролінґу. Трамп не перший додумався назвати «ґлобалізм» ворогом здорової національної єдності. Такі ідеї мають глибоке коріння в Європі, де однодумці Трампа є краще вишколені і чіткіше висловлюють свої думки. Промови Марін Ле Пен не є тарабарським потоком свідомості.
Найважливіше те, що антиліберали знайшли світового лідера, і це на Трамп, а Владімір Путін. Російський авторитарний лідер використовує свою улесливу широкомовну мережу, аби сприяти росту популярності по-дружньому налаштованих до Москви партій на Заході, зазвичай ультраправих. Та більш помічною, ніж ці пропаґандистські зусилля, для антилібералів є ідеологічна альтернатива, яку пропонує Путін. Антиліберали знову тішаться: лібералізм має суперника. (Ісламізм, попри те що є диким і смертоносним, ніколи не був серйозним супротивником).
Отож Путін є явним моральним і політичним лакмусовим тестом на Заході.
Ось одна з версій цього тесту. Чи вважаєте ви Путіна очільником свавільного, авторитарного режиму, який вбиває дисидентів і становить загрозу для безпеки та інтересів Заходу? Чи ви вважаєте його уособленням національного суверенітету і християнської потуги, захистом супроти занепадницького лібералізму, який більше переймається турботою про робітників, які відчули на собі удари ґлобалізації, чи туалетами для транссексуалів, аніж поліційним контролем над кордонами Заходу?
Не може залишитися непоміченим, що майже всі європейські впливові антиліберали поділяють інший погляд. Національний фронт Ле Пен у Франції, рух «Альтернатива для Німеччини», угорська партія влади «Фідес» і навіть бридкий «Йоббік», Австрійська партія свободи, британська Партія незалежності Сполученого Королівства — усі вони різною мірою схвалюють проект Путіна. Угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан напрочуд лаконічно висловив їхню позицію, коли в 2014 р. розводився про «побудову антиліберальної держави» за взірцем Росії (і Китаю).
Трамп теж не раз висловлював своє захоплення Путіним і навіть виступав на захист порушень прав людини в Росії, заявивши, що американський уряд є таким самим кровожерним. Його захисники з Республіканської партії кажуть, що позірна взаємна симпатія Трампа з Кремлем є неідеологічною. Навіть заяви нью-йоркських забудовників були доволі частими і послідовними, щоб навести на думку, що тут задіяне щось більше, ніж особисте марнославство, тимчасом як різна путінофілія позначає ширшу трампівську орбіту.
Якщо хтось прагне оберегти світ від безпрецедентного економічного процвітання і культурного динамізму, що їх створив лібералізм, то їм не досить лиш стверджувати, що Путін керує бандократією.
Не досить наголошувати, що нібито побожний Путін прямує до суворого обмеження богослужінь і місіонерської діяльності в Росії для усіх вірувань, окрім російського православ'я, або що православне християнство не санкціонує кремлівські масштаби хабарництва, як вже на те пішлося.
Врешті-решт не досить вказувати, як цей захисник суверенітету намагається підкорити суверенні держави в різних реґіонах колишнього радянського простору.
Більшість виборців у Європі та США усвідомлюють все це, незважаючи на приблизно 300 млн. дол., які Кремль щороку витрачає лише на Russia Today. Вони це розуміють, проте багато з них і далі групуються довкола лідерів, які провалили моральний тест Путіним. І головною причиною цього є те, що ліберальний порядок десятиліття страждав від нікчемного лідерства по обидва боки Атлантики.
Під керівництвом президента Обами, Анґели Меркель, Франсуа Олланда і їм подібних ліберальне бачення і справді звелося до боротьби за права транссексуалів на громадські туалети, в той час коли світ палає. Для Обами ліберальний порядок насправді означає безконечний багатосторонній підхід і дипломатичну процедуру заради них самих. Європейським еквівалентом, на якому наполягають такі, як Меркель і Олланд, є ідея про те, що вирішенням будь-якої кризи є «більше Європи», більше «норм» і бюрократії Європейської Унії.
Ліберальні лідери не могли так довго виглядати такими нікчемними, не змусивши виглядати нікчемною і ліберально-демократичну модель, а путінську альтернативу — рішучою та сильною. Ймовірно, на долю президента Гілларі Клінтон випаде змінити цей ідеологічний баланс сил. Будемо сподіватися, що вона принесе в Овальний кабінет всі свої буцімто центристські здібності. Наразі немалою полегкістю є те, що кандидат від республіканців, який так явно провалив тест Путіним, мабуть, зазнає розгромної поразки на виборах.
Sohrab Ahmari
The Vladimir Putin Test
The Wall Street Journal Europe, 21.10.2016
Зреферувала Галина Грабовська
26.10.2016