Минає заспаная ніч;
Уже на сьвіт благословить ся;
Про Но́вий Рік весела річ
От-от усюди розлетить ся.
Старий Сатурн не спить, сидить
На перелазї' „для параду“,
Де слїдом день за днем біжить
У тую вічную леваду.
І рік старий туди припливсь,
Аж ледві ніженьки волочить;
Звичайно дїдови вклонивсь
І мостить ся, щоб перескочить.
„Тривай!“ — Сатурн загомонїв:
Попереду признай ся сину,
Чи все гаразд ти поробив,
А то намну тобі чуприну!“
І каже той: „Робив я те,
Чого бажала в сьвітї доля;
За що́-ж чуприну намнете́,
Коли моя не винна воля?“
Сатурн на його придививсь
І гнївно по косї заляпав...
„Ти, каже, і брехать навчивсь!
А хто-ж-то ніс тобі подряпав?"
— „Се... Чайченко так удружив,
Промовив той і засмутив ся:
Пошелестїти захотїв
І просторікать заходив ся.
Поетів наших осьміяв,
Чорнилом лїру їх обляпав;
Я дуже заступать ся став,
А він, завзятий, ніс подряпав“.
Старий Сатурн зареготавсь,
„Ну, добре-ж, каже, любий сину!
Хоч трохи лиха і набравсь,
Не жаль, бо за свою родину.
Ну, перелазь! Гляди-ж міні,
Шануй ся там, у царстві славнім
Вклонись кумі Старовинї,
Усім бувальцям стародавним".
І, крехчучи, старенький рік
За перелазом опинив ся;
„Прощайте!“ він гукнув
І — зник... був і нема, неначе снив ся.
* * *
Туман розвіяв ся, як дим;
Румяний ранок виглядає
І сьвітом золотим своїм
Ліси і гори обливає.
Устало сонце; Новий Рік
До нас поважно виступає,
А Кенир дїд, мов молодик,
З гори віршує-посипає:
„Зійшла „Зоря́“ на Новий Рік
І ясно сьвітить в поле наше.
Пошли вам, Боже, довгий вік!
Нехай радїє щастє ваше!
Нехай вам долецька сама
Дарує всякую пашницю,
Людші дотепних до письма
І гарних творів паровицю!
Дай, Боже, жити без біди,
Не убивать, як кажуть, муху,
А любо пить вино, меди
І на потуху варенуху!"
Леонід Глїбів.
[„Зоря“, 1892, ч. 1, с. 1]
13.01.1893