А.Кримський до І. Я. Франка
Москва, 1891, 13/25 жовтня
Глибокоповажаний писателю, пане Франко!
Цього року наша печать дуже часто зачіпала язикове питання, і з усього видко, що дуже-дуже нам треба науково зложеного словаря російсько-вкраїнського. Нема чого й розводитись, яку велику вагу, який великий вплив мав би цей словар. Тільки ж біда, що робота це колосальна, одній людині з нею впоратися важко, бо тут треба було б довгих років праці; тим часом такий словар вже давно страшно потрібний, і немає українця, котрий би не відчував недостачі його. І от мені прийшла гадка, але я вельми незвісна людина, щоб вона мала вплив на других: задля ініціатора треба бути таким славним письмовцем, такою повагою, як, напр., Ви¹. Якщо цю гадку оголосите Ви, то можна бути певним, що щось вийде.
Чому б не зложити нам такий словник гуртом? Коли ми подивимося, чим займається загал нашого українофільства, то побачимо, що працювати всі аж прагнуть, тільки ж майже всім руки зв’язані, бо такі наші обставини. Добре, коли хто має письменницький хист,— він ще може що- небудь робити, робити пером. А решта?— Решта рветься до праці; та звідкіля ж узяти того поля задля праці? Складаються громадки, кружки, балакається дуже багацько, а в кінці кінців, як я часто завважав, людина почуває якусь порожнечу, невдоволення, бо не бачить змоги, способу, як віддати себе на службу своєму народові. Тим-то, я гадаю, з радощами згодиться всякий на таке предложення, котре дасть йому силу зробити щось коли не на полі економічнім, то на національнім. Може б, Ви захтіли оголосити в «Зорі» та в «Народі» (коли можна, то й у «Буков.» чи деінде), що запрохуєте всіх патріотів до складання словаря? (Треба буде подати й точну адресу Вашу). Мій план, котрий Ви зможете поправити де в чім, такий:
Хто хоче брати участь у цій роботі, пише до Вас лист і називає скількісь українських книжок, що з одної з-поміж них він готовий повідписувати слова — з російської мови на вкраїнську; кожний мусить сам подати Вам спис книжок, а не Ви призначите йому, бо в цім останнім случаю могло би трапитися, що учасник не має в своїм розпорядженні вказаної Вами йому книжки. Ви пишете до нього, щоб він зложив словарчик з такої-то книжки (однієї), і записуєте назву того твору, щоб уже його не дати комусь іншому². Неодмінно треба визначити речинець, коли треба скінчити свою завдачу та прислати на Ваші руки (рекомендовано).
З однісінької книжки зложити словарчики неважко: присвятити в день яку-небудь одну годину на цю роботу зможе всякий, і таким способом легко і в недовгий час кожен виконає свою частку спільної праці. Кожен щирий українець притягатиме й других до цієї роботи; це робота безпечна, поліції лякатися нема чого, всякий могтиме працювати сміливо і навіть одкрито,— учасників буде багацько.
При цьому Ви дасте вказівки: як треба відписувати слова. Також кожний з учасників напише Вам, що, по його гадці, треба узгляднити.
За півроку, нехай навіть за рік, Ви матимете на своїх руках матеріал. Впорядкувати його вже буде неважко, бо адже ж кожен маленький словарчик буде зложений по альфабету. Знайдуться люди, котрі візьмуть на себе обов’язок впорядкувати якусь одну букву, с. знов робота буде спільна (в цій частині, так як вона механічна і не вимагає дуже точного знаття рос. мови, можуть помогти і галицькі русини).
Коли словар буде готовий, тоді надійде питання про кошти друкарські. Тут знов треба буде вдатися до спільних жертв, датків; Ви, зрештою, краще, ніж я, зможете придумати, як зробити з цим питанням.— І от ми матимем словарі Не кажучи вже про значення самого словаря, погадаємо тільки, яке моральне значення матиме спільне працюванняі Тут ми відчуємо духовну связь між собою. Не забудьмо, що до цієї роботи пристануть українці всіх партій, всіх пересвідчень, бо це питання задля всіх однаково важне. Це справді буде приклад, єдиний між слов’янами, це буде monumentum, aere perennius.
Я особисто беруся Вам пособляти якнайщиріше, якнайпильніше. Я радніший повибирати слова не з однієї книжки, а з кількох (думаю, що багато знайдеться й других українців, котрі захтять взяти на себе більше ніж одну книжку). Я ревно притягатиму других до роботи над словником, і взагалі Ви можете на мене рахувати. До речі, скажу, що з декількох книжок слова у мене вже повідписувані, повідписувані як слід, з точним указанням сторін. Маю я й матеріал, записаний з уст народу (знаю, що збірки слів, чутих з народних уст, є в багатьох українців; теж у багатьох українців уже є готові маленькі словарики; нарешті — багатий матеріал лишився, як звісно, після Лиманського-Мови). Додати можу, що в мене є багацько рідких українських книжок, а до того в тутешнім Румянцевськім музеї є бібліотека, де знаходяться всі книжки, друковані в Росії (NB. така бібліотека «Императорская» є й у Петербурзі). Так що я беруся вибирати слова власне з тих книжок, які найважче роздобути.
Взагалі Ви можете й не займатися самі вибиранням слів: Ви будете тільки ініціатором та душею діла. Зате Ви, може, візьмете на себе обов’язок постачати учасникам праці галицькі видання, котрі буде важко роздобути в Росії. Вам належатиме честь усього діла, Вашим іменням буде зватися словар; хоч, запевне, варто буде в передмові відписати ймення всіх учасників праці³, але ж Ваше ймення буде на чолі.
В відозві варто буде звернути увагу ще от на що:
1) Через те, що кожен працюватиме окроме, не раз трапиться повторення того самого слова. Але це не зайва річ, навпаки — дуже корисна, бо видко буде, в яких авторів (не в одного!) вжито дане слово; можна буде вивіряти його точне значення. От, напр.:
Похорони. Похорон. М. Вовч., І, 103; Макс., І, 23 і т. д. Це важно й для звичайних слів, а що ж казати про слова, вживані рідше!
2) Виясниться питання, які слова, схожі з російськими, справді російські, а які щиро вкраїнські: адже ж при кожнім слові, внесенім у словар, будуть вказані джерела та сторониця.
3) Великий співуділ візьме в цім ділі жіноцтво, котрому найважче бува нашукати собі діла.
Мені здається, що Ви згодитесь узяти на себе почин. В усякім разі, не занедбайте цього питання; може, коли вже Вам неможливо прийняти на себе ініціативу, Ви знайдете когось другого? А втім, на мою гадку, тільки Ви й можете вчинити це діло.
Жду одповіді (рекомендов. листом).
Ваш щирий прихильник
А. Кримський
Москва. Чистые пруды, Мыльников переулок, д. Кашкина, кв. Леве.
_______________
¹ Ви, може, й не знаєте, як Вас шанують російські українці. Я наведу Вам для прикладу одну подію один українець, котрий вважає непотрібним гаяти час на читання більшості сучасних писателів і котрий волить вживати того часу на заняття наукою, сам переписав усеньку книжку «З вершин і низин». Міг би навести й інші приклади.
² Не завадило би й друком оголошувати заголовки цих взятих творів, щоб кожен українець знав, з чого йому зостається вибирати.
³ В відозві зазначте, що хто все-таки стіснятиметься, щоб його ймення було надруковане, той любісінько зможе собі дібрати псевдонім. Це увага не злишня задля звісної кількості українців
[А.Ю.Кримський, Твори в п'яти томах, т.5, кн.1, с.33—36]
А.Кримський до І. Я. Франка
Москва, 1891, 19/31 жовт.
Глибокоповажаний писателю!
Хоч я ще не одержав одповіді на мій недавно висланий до Вас лист, але, здобувши сьогодні Вашу часопись, пишу до Вас знову. В часописі я знайшов повідомлення, що моє оповідання («В обіймах старшого брата») не буде надруковане для браку місця. Отож я вдаюся до Вас із проханням: я знаю, що Ви багацько повидавали чужих творів; хоч, правда, я нічого певного не знаю, але мені здається, що, либонь, в Вас є якийсь фонд, призначений задля того, абощо. Будьте ласкаві, розгляньте той мій рукопис: може, його можна буде видати окремою книжечкою або як-небудь інакше надрукувати? Навіть і я сам міг би дати на друк частку грошей, аби не дуже багацько. Я, бачте, живу дуже ощадно, через те можу так-сяк призбирати собі трошки грошей, але ж, запевне, на ціле видання ніколи не спроможуся.
Коли ж мого оповідання ніде до друку Ви не зможете притулити, то звольте, шановний пане, одіслати його мені рекомендованою опаскою. Вдаюся з цим ділом (с. з отсилкою) до Вас, а не Ганкевича, бо шкода тратити ще одну марку: краще я замість марки ощадю ті 10 коп. та незабаром прийшлю на користь Вашої часописі.
Будьте ж ласкаві, любий писателю, дати мені одповідь.
При цьому прохатиму ще ось об чім: так як Ваш суд я високо ставлю, то мені дуже важно буде почути од Вас, що Ви гадаєте про оповідання «В обіймах старшого брата», а надто про оповідання «Батьківське право», котре, мабуть, надруковано в 20-м числі «Зорі». Будьте ласкаві, скажіть мені про них Вашу щиру думку. Я не покривдюся ніяким осудом, а тим часом Ваше слово матиме на мене великий вплив. Як Ви думаєте: чи варто мені щось самому писати, чи краще обмежитися перекладанням?
До речі, про переклади. В мене вже є чимало поперекладеного зо східних мов, переважно з перської (Сааді та Гафіз). До Гафіза я зможу дати докладну передмову, де виясню багацько речей, цікавих задля європейця. «Суфізм та Гафіз» — це, власне, тема моєї кандидатської дисертації (бо я кінчаю цього року і теперечки все обробляю свою дисертацію). Колись Ви казали, що розвідку про Гафіза Ви змогли би надрукувати в «Наук. бібліотеці». Питання: чи й на той рік (с. в кінці 1892) матиме силу ця обіцянка?
От, будьте добрі, одвітьте на ці мої запити. Коли ще не одписали мені про мій проект зложення рос.- укр. словаря, то теж відпишіть.
А в кінці маю до Вас ще просьбу велику-велику: якщо вона не до ладу, то вибачте,— я ж просю од щирого серця. Чи не пришлете Ви мені, мій любимий писателю, славний наш діяче, Вашої фотографії? Я завжди Вас страшенно поважав, а тепер, коли в мені одбувся за цей рік сильний переворот, мені часто страсно бажається мати Вашу карточку. Яку б одрадість Ви мені зробили, якби прислали її! Коли б Ви прислали Вашу фотографію, то дали б «єгипетського цукру попугаєві мого серця», дали б «пахощі рожі соловейкові моєї душі», як мовляють турки 17-го віку, коли хтять виразити найбільше вдоволення.
Довіку Ваш щирий прихильник
А. Кримський
[А.Ю.Кримський, Твори в п'яти томах, т.5, кн.1, с.36—38]
І.Франко А. Кримського
Львів, 4 листопада 1891
Шановний земляче!
Листи Ваші застали мене недужим, і для того я тільки тепер збираюся відписати Вам. Даруйте, що поперед усього попрошу Вас об одній формальності: пишіть мені без компліментів, просто як товариш до товариша. Я ані не панночка, ані не жоден великий писатель, а в додатку ще чоловік не без злоби, так щоби часом у мене не зародилася думка, що пише чоловік до мене так для того, щоб і я йому платив такою ж монетою. Я знаю, що Ви орієнталіст і людина щира, та все-таки орієнтальна парфюмерія не для мужицького носа. А найліпше говорімо попросту.
Зачну від Вашого першого листа, від справи словника. Я дуже добре розумію, що тут ходить більш о зав’язок якої-небудь гуртової роботи серед української громади, ніж о сам словар, та не знаю, чи іменно словар є щасливий зав’язок до такої роботи. Окільки знаю, над таким словарем від кількох літ роблять у Одесі, і доробилися до того, що не тільки словаря нема, а й до всякої ширшої роботи і думки антипатії набрали. Взагалі робота над словарем, по-моєму, може і повинна бути тільки ділом одного-двох спеціалістів; запрягати до такої роботи гурт молодежі, палкої, котра бажає живого діла, а щонайменше живих думок, — се значило би по короткім часі розігнати її і від того діла, і від цілого українофільства, котре, мовляв, у таку важку пору не вміло для молодежі придумати нічого живішого та зворушнішого. Певна річ, що якби Ви спитали мене, що ж його робити вкраїнській громаді, а особливо молодшій, то я не зумів би на се відповісти одним словом. Та мені здається, що одним словом на се питання одповісти зовсім не можна і що всі проби найти якусь одну роботу на всіх, без огляду на те, чи вони хочуть і вміють се робити, — будуть шаблоном, знаком духової безсильності укр. громади. Життя громадське—діло зложене і вимагає праці різностайної, в усіх напрямах: чим різностайніша буде ся праця, тим ліпше. Нехай одні роблять словники, другі збирають матеріал етнографічний, треті придивляються до економічного побиту селян та міщан, інші — іншим дечим займаються, а всі нехай рівночасно здобувають широку книжкову науку — і загальну, і спеціальну, бо тільки тоді їм стане ясний смисл і шлях їх власної роботи. По моїй думці, найменше надії треба покладати на загальні рецепти, на формули хоч би й які ясні та логічні, а противно, завсігди треба дивитися на них скептично: чим вони ширші, тим менше в них реального змісту; чим більше блискучі, тим небезпечніші. Життя йде відразу тисячами шляхів, усіх їх у одну формулу не вбгаєш. От тому-то я думаю, що з словарем нам нічого робити. Коли вважаєте, що його тепер конче потрібно, то питайте в Одесі, що там з ним чувати, і пристібніть туди свою роботу. Ми в Галичині не почуваємо потреби такого словаря; звісно, коли у вас його зроблять і зажадають від нас помочі при виданні, ми радо зробимо, що буде наша спромога.
Оба Ваші оповідання я перечитав і скажу Вам про них свою думку зовсім щиро. «Батьківське право» мені видалося доволі слабеньке, якесь шаблонне і дуже нагадує великоруську школу, котра напродукувала таких речей багато. Психологія неглибока, особливо психологія батьків, по- моєму, зовсім невірна. Та все-таки в оповіданні є проблиски таланту (сценка з служницею і її дівчиною, хоч також трохи утрирована). Мова трохи штучна, підроблена, та здається, що велику часть вини несе глупий коректор він же і редактор). Взагалі оповідання на мене зробило таке враження: се не образок, вихоплений з дійсного життя, а формула абстрактна, розіграна драматично кількома особами. Не знаю, може, я несправедливий, але більша часть «новел» молодих укр. писателів (Чайченка, Катренка, Обачного і др.) робить на мене іменно таке враження. Формули, доктрина драматизована, а при тім елементарна невмілість схопити і передати найпростіший факт, найзвичайнішу фізіономію з окружаючого життя. Далеко краще враження зробило на мене друге Ваше оповідання (чому Ви дали йому такий абстрактний титул?). Правда, і тут розмова в кухні трохи розтягнена і ненатуральна, так що здалось би її ще раз переробити, але дальша характеристика Захарка дуже гарна. Характеристика панича трохи нескладна, якось одні риси не в’яжуться з другими, та все- таки в цілості се фігурка інтересна. Нескладним мені видалося українофільство панича, його 7-ма класа й побожність. Певно, все це може міститися вкупі в одній душі, та треба б зазирнути в неї глибше, показати, як воно там виростало і на якім грунті, як спліталося і т. ін. Та й загалом треба б було зважитися Вам на одно: чи центром оповідання має бути Захарко — і тоді все перевести з його тону, на все дивитися його очима, — чи має ним бути панич, і тоді всю композицію достроїти до нього. Може, се принцип застарілий, але я в своїх композиціях усе так роблю і, вибравши собі одну фігуру чи одну подію, групую довкола неї все те, що вважаю потрібним до найрельєфнішої обрисовки і характеристики. В романі, певно, треба б робити інакше, та от те й лихо, що мені (помимо кількох спроб) не вдалося досі написати роману, коли не числити сюди «Захара Беркута», котрий властиво також новела, не роман.
Про все те я вважаю «Захарка» пригожим до друку, навіть коли б Ви не хотіли його перероблювати. З друком його ось яке діло. В «Народі» годі. Лишалась би або моя «Літературно-наукова бібліотека», або «Зоря», або «Буковина». У мене на видавання нема ніякого фонду, крім тих грошей, які я можу заробити своєю працею в польській газеті і відняти від рота собі й дітям. А що заробляю я не що багато (90 гульд. місячно), то зрозумієте й самі, що видання йде у мене не швидко. Тепер назбиралося кілька більших праць: «Нові досліди про П’ятикнижжя», дальша частина інтересних споминів Др—ова про Австрійську Русь і його ж праця популярна про 600-ліття Швейцарії. Поки сі праці не будуть видані, я не можу братися до чого-небудь іншого. Далі хотілось би к роковинам Шевченка видати щось для пошанування його пам’яті. Значить, бібліотека моя на довший час занята, навіть коли б у мене найшлися гроші на те, щоб поперти видання швидше, ніж ішло досі. Коли б Вам задовго було ждати, то не знаю, чому б Вам не обернутися з сим оповіданням до «Зорі» або до «Буковини». В такім разі тільки звістіть мене, куди маю послати Ваше оповідання, і я зроблю се. Певно, по-моєму, найліпше було б узяти його ще раз на варстат, га, може, у Вас час дуже занятий, та й при тім я не знаю, чи Ви привикли перероблювати свої речі, чи ні,— так міркуйте, як знаєте, і пишіть мені свій рішенець.
Про переклади з Гафіза і Сааді скажу те саме, що про новелу: я готов надрукувати в своїй бібліотеці книжечку або й дві — вибір кращих речей з одного й другого писателя, тільки не напирайте на мене, щоб се було зроблено зараз. Лагодьте переклади і передмови і присилайте, а вже в сьому будьте певні, що я їх напечатаю хоч за півроку, хоч за рік. Се діло не видається мені поспішне, хоч певно, що й йому буде своя ціна, а ніяке інше видання його не помістить. Розпочалося тут у нас іще одно видання — ювілейне видання «Акад. братства», в котрому тепер має йти мій переклад Гейне «Германії». Коли б се пішло добре, то я не сумніваюся, що можна би туди вперти й антологію орієнтальних поетів; з західних лагодиться сюди переклад «Пісні про Роланда» із старофранцузького і ще деякі другі речі.
Радо я прислав би Вам свою фотографію, та не маю наразі ані одної карточки. Але скоро тільки знімуся, то вишлю Вам.
Позволю собі обернутися до Вас з одною просьбою, а властиво з повторенням давньої просьби: чи не могли б Ви винайти мені в якій московській книгарні або антикварні книжку «Содержание Чтений в Московском обществе истории и древностей». Книгу сю я бачив колись у Києві у Оглобліна, та не купив, а тепер годі достати. Розпитайте також, чи і по чому можна б роздобувати поодинокі книжки «Чтений», якби мені було їх потрібно. Коли б найшли «Содержание», то, будьте ласкаві, купіть і вишліть, а я Вам гроші зараз зверну. Посилаючи, приложігь також якмога більш каталогів книгарських (нових книг) і антикварських, може, мені що-небудь понадобиться купити.
На сьому кінчу і стискаю Вашу руку.
Ваш Іван Франко.
Львів, ул. Зиблікевича, 10.
Д. 4 н.с. ноября 1891
Р. S. Оце в останній хвилі найшов одну карточку, хоч і дрантивеньку, то й посилаю Вам. Вибачайте, що не маю кращої, як буде, то пришлю.
І. Ф.
[І.Франко, Зібрання творів у 50-ти томах, т. 49, с.302—306]
А.Кримський до І. Франка
Москва, 1891, 2/14 новембра
Шановний земляче!
Наперед усього, позвольте щиро подякувати за фотографію. Останніми часами я живу сливе на самотині-одині, рідко бачуся з кимсь, і через те Ваш любий лист із присилкою зробив мені велику-велику втіху... Ох, несподівано знов пишу в тім стилю, який Ви мені заборонили. Але повірте, що коли часом у мене трапиться якась безпосередність, якийсь вибух чуття, то все це виходить тільки од щирого серця. Признаюсь навіть, що мене трохи покривдило те місце Вашого листа, де Ви кажете, що мої «восторги» можуть викликати підозріння в їх нещирості. Коли я в нездержаних виразах висловлюю свої почування, то цьому винна моя страшенна нервова вдача, яка навіть примусила Вашого beau frere’a (Трегуб.) сказати моєму братові про мене: «Він причинний або й божевільний». Очевидячки, це вже сміхота, бо якщо я причинний, то й усі, в кого часом бува зденервування, теж причинні!
Не знаю я, чи не буде часом Вам нелюбо слухати чужу сповідь, але я просто почуваю потребу висловитись перед Вами, бо за цей або попередній рік я наробив стільки помилок, котрі Вам стали відомі і мусили запевне кинути тінь на мене: я кажу про мої відносини до деяких гал.народовців. Почати треба буде ab ovo. Мій батько з білоруського міщанського роду, мати — полька литовська,— я, значця, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні. Саме моє походження мусило мене зробити демократом. Скінчив я гімназіальний курс у колегії Галагана, де був стипендіатом (бо я скрізь був першим учеником)¹; але ж в колегії половина вихованців складається із «своєкоштних», багатирів та аристократів,— ми, стипендіати-бідаки, мусили з ними вести раз у раз боротьбу. Деякі з нас перейшли на бік аристократів, підлизувалися до них, помагали їм виконувати завдані «уроки» (бо стипендіати в колегію Галагана приймаються по конкурсному екзамену), а зате гуляли разом з аристократиками, вкупі впивалися, вкупі вчиняли всякі оргії, їздили по лупанарях і т. ін. Мабуть, у ніякій гімназії так яскраво, так різко не визначається різниця суспільних верств, як у цій колегії (вона — інтернат). Я, як і другі стипендіати, дуже рано мусив пізнати, що я «поганого роду», «неблагородний», що в мене кров не така, як у «вищої породи» (с. в дворян та багатирів). Не важко зрозуміти, що ми — стипендіати — зненавиділи од усієї душі той аристократизм; тільки ж доводилося ді- знавати чимало минут гіркоти, образ. З другого боку, нас сильне давив нагніт вихователів, заснований на авторитеті. Кажуть, що в других гімназіях педагоги далеко гірші, але ж там хлопець не живе під їх вічним доглядом, як колегіати в інтернаті, там він не знаходиться під постійним контролем. Наші ж вихователі займалися психологією кожного, залазили брудними лаписьками в душу вихованця, а коли він пробував спитати, через віщо він мусить що-небудь зробити так, а не так, то вони ще й гнівилися, звали це резонерством. При такій системі не дивниця, що вченикові хочеться робити все навпаки; тим-то своєкоштні і їх прихвосні так залюбки вдавалися в оргії, тим-то стипендіати так любили казати вихователям зухвалості, коли тільки це було можливе. Чи диво, що при такій обста- нові нерви можуть геть розхитатися! а Трегубов (непогана людина, скільки я знаю, але кепський педагог) зве це божевільністю! (Зрештою, це я тільки тепер можу признати, що от, наприклад, Трегубов є непогана людина. Тоді ж я його ненавидів, мабуть, гірше, ніж кого). [...]
Тепер одвітю на Ваш лист. Мені здається, що не завадить таки спробувати план словника: тут же не бозна-скільки роботи, не більш як на рік. Попробую я оголосити той план в «Зорі».
Щодо моїх оповідань, то спасибі Вам, що висказали Вашу щиру гадку. Тільки ж як чудно дивився я на них: мені здавалося, що «Батьківське право» далеко сильніше, ніж другі оповідання. Ви тільки от у чому помиляєтесь: «Батьківське право» є дійсність, а не «драматизована формула». Це епізод з мого власного життя, тільки що я не був тоді таким наївним, як Гнат, і старшого брата не мав. Так само й у другім оповіданні, все— правда, навіть розмова в кухні — вихоплене з життя. Тільки дякуючи браку талану в мене, дещо в обидвох оповіданнях видалось Вам неприродним. В мене ще є оповідання, усі мають сюжет дійсний. Одно з них («Оповідання про поганого жида») було друковано в «Зорі» торік; друге, з міщанського побуту, лежить в теці «Зорі». До «Зорі» під час редакторування Скобельського я послав був довшу повість «На чужім грунті»,— мені її вернули, як «ненормальну», Гладилович навіть сміявся з тії заборони, іронізував, що редакція боїться «попсувати панночок», а зрештою сам покликався на «такі наші обставини». Торік, коли «Правда» була перервалась і сам я на якийсь час, дякуючи «Н.», почав критично відноситися до патріотів, народних корогов, святощів та т. ін., себто тоді, коли я послав до «Н.» турецькі пісні і статейку про Хейяма, я був написав оповідання «В народ!», де виставив такого самого панича, як «В обіймах старшого брата». Гладилович мені одвітив, що його друкувати не можна, бо там насміх над народними святощами. Маю я й ще скількись оповідань. А втім, постараюся навпредки свого власного писати якнайменше: краще візьмуся до перекладів; скінчивши Гафеза та Саадія, приступлю до «Шах-наме», перських народних пісень, Мігрі (турецька Сапфо) і т. ін.,— тут поле стоїть облогом. На той рік я не поступлю на службу, а піду на другий факультет— історично-філологічний, так що зоставатимуся тутечки біля бібліотеки нашого інституту і матиму всі засоби працювати й далі над орієнталістикою.
Посилаю Вам «Указатель чтений». Я перетрусив усі книгарні букіністів, але подержаного примірника це знайшов; довелося купити новий, в двох випусках. 1,25 + 50 = 1 крб. 75 коп. Назбирав я Вам і цінників, але в декотрих книгарнях саме тепер друкуються нові; в книгарні «Нового времени» цінник коштує 30 коп., а в Вольфа— 3 крб.,— я їх не брав. От чому так мало я Вам висилаю. І Вас попросю прислати мені цінник Ставропігії та Бодека. Що ж до 1 крб. 75 коп., то карбованця оддайте на Вашу часопись, а 75 коп. зостаньтесь мені винні.
Поодинокі книжки «Чтений» роздобувати можна, але ціни сталої нема: все зависить од того, хто купує і де купує. Букіністи правлять одразу дуже велику ціну, але досвідчений купець може купити за пів тієї ціни. Торгуватися я не міг (бо випадало б купити), але думаю, що в декотрих «ларях» міг би виторгувати за ціну од 75 коп. до 1 крб. А втім, будьте певні, що коли Вам буде треба книжку, то я вже постараюсь купити її якнайдешевш.
NB. В останнім ч. «Н.» я прочитав, що надрукування 1 аркуша коштуватиме усього не більш як 30 зр.! Це мене навело на гадку видати моє оповідання на свої гроші. Дещо я зібрав торік, коли ладнався їхати до Львова (мене поліція не пустила), а дещо могу позичити, а потім потроху виплачувати. Тож будьте ласкаві повідомити мене, скільки коштувало би видати «В обіймах старшого брата» окремою книжечкою. А також, що коштувало би видання цього оповідання вкупі з другим, написаним на 40 таких самих сторонах? А може, можна було б додати аркуш чи скільки до якогось ч. «Н.» і надрукувати моє оповідання там, тоді скільки б це не коштувало? Неодмінно звістіть мене.
Маю ще кумедну просьбу. Коли одвічатимете мені, то пришліть, будь ласка, вжитих австрійських марок по парі: в 1 крб., в 8, 12, 24, 30. Про це мене дуже просили знайомі. Коли не матимете вжитих, то наліпіть на конверті деякі та й, коли можна, саму коверту візьміть стемпльову. Вибачайте, що Вас клопочу.
Ваш щирий прихильник
А. Кримський
Р. S. Коли не секрет, то скажіть мені: звідкіля Ви знаєте, що я Агафангел?
_____________________
¹ Бога ради, не думайте, що я якийсь самохвал!
[А.Ю.Кримський, Твори в п'яти томах, т.5, кн.1, с.38—41]
І. Франко до А. Кримського
Львів, 29 листопада 1891 р.
Шановний земляче!
Даруйте, що так опізнився з відповіддю на Ваш лист. Дуже він для мене інтересний як документ, що посвідчує, як розвиваються і виростають тепер в Росії люди молодого покоління. Як жаль, що Ви не могли приїхати на кілька часу в Галичину та придивитися до наших людей і обставин; думаю, що се було би для Вас, певно, з користю. Для Вашого сангвінічного темпераменту конче треба якнайширшої знайомості світу, особливо того тіснішого світу, що зветься русько-укр. землею, на котрій Ви хочете працювати. Тільки така знайомість охоронить Вас від помилок і надто сангвінічних надій на одну якусь партію, одного якогось чоловіка, навчить Вас відрізнювати фразу від діла. Я в тім пункті наробив також багато сумних і важких досвідів, і дай боже, щоб нікому не прийшлось їх робити. У мене кілька разів доходило до того, щоб або з ума зійти, або втопитися, так я був сам собі обрид через хитання «между чахи и ляхи», і для того для таких помилок у мене багато співчуття і толеранції.
З словником робіть як знаєте, тільки вже як починати, то доводьте конче до кінця, бо проспекти, відозви і т. ін., за котрими нема діла, підкопують кредит цілого пишучого гурту. А на мою думку, ліпше би було Вам особисто не виступати з сим планом тепер, а лишити його трохи на пізніше, коли покінчите свої екзамени, а то словник може Вас затягнути в роботу, котра Вам тепер не по дорозі і могла б забрати багато часу.
Щодо друку Ваших оповідань, то я радо згоджуюся допомогти Вам не тільки своєю радою, але й кредитом у друкарні. Коли б Ви хотіли взяти на себе часть видатку, то я готов видрукувати Ваші оповідання в своїй «Літ.- наук. бібліотеці», де воно вийде найдешевше. В тім виданні аркуш друку (32 маленькі сторони) коштує 16 гульд. Ваше оповіданнячко «В обіймах старшого брата» винесло б, я думаю, не більше двох аркушів. Половину кошту я візьму на себе, так що Вам прийшлось би заплатити не більше 15-ти рублів (числю вже обложку і брошуровку). Я радив би Вам у разі Вашої охоти друкувати й другі оповідання, держатись і далі сього способу і випускати малими книжечками, котрі все-таки у нас швидше йдуть і котрі легше й Вам переслати. По видрукуванні, звісно, Вам приходиться половина екземплярів. Правда, переслати Вам їх буде трудно, але можна продавати тут, а половину виручки слати Вам. Буде се, звісно, капанина: наклад в 600 екземпл. розходиться у нас не швидше як в 3—4 роки, та все-таки капати потроху буде, а Вам не прийдеться запозичуватися. На Вашу орієнталістику надіюся також найти місце. У нас розпочало товариство «Академічне братство» видавати осібними книжечками всякі праці на пам'ятку cboгo 20-літнього існування. Перша книжечка «Жіноча неволя в історичнім розвою» М. Ганкевича була конфіскована. Друкується друга книжечка, політичні поезії Гейне («Deutschland» і ще деякі) мого перекладання. Ся книжечка (вона буде обнімати 6 або більше листів друку) має бути початком «Антології заграничної поезії» в перекладах на нашу мову. Така антологія була віддавна моєю мрією, і я старався 3 роки тому назад підбити до співробітництва над нею Сивенького, та з сею полтавською галушкою годі було договоритися до діла. На другий томик антології у нас є приладжено дещо з Віктора Гюго, і я надіюся на співробітництво при сьому томику Лесі Українки. Чому б, напр., на третій томик не можна дати Вашу антологію з перських поетів, з коротеньким нарисом історії перського письменства і біографійками видніших поетів? У мене є така перська антологія по-німецькії (впорядкував Гарт), і вона мені дуже сподобалася. Чи Ви й санскритист? Чи могли би перекладувати дещо й з індійського? І на яку Ви службу думаєте поступати?
За «Указатель Чтений» велике Вам спасибі, а так само й за каталоги. З них мені пригодився тільки каталог Шибанова, з котрого я просив би Вас закупити мені ось які книги:
Каталог XIII.
№ 32. Буслаев, Исторические очерки русской нар. словесности (8 руб.).
№ 131. Кирпичников, Опыт... Поэмы ломбардского цикла (50 коп.).
№ 224. Никитский, Очерк внутренней истории церкви в Великом Новгороде (1 р. 50 коп ).
№ 293. А. Попов, Изборник славянских и русских учинений і т. д. (3 руб.).
Дуже і дуже потрібні були б мені також речі № 150 Кушелев-Безбородко, Памятники старинной русской литературы, вып. 1, 3 і 4 (вип. 2 у мене є), та цілість дуже дорога, 20 руб., а поодиноких випусків, мабуть, годі буде дістати. Та якби можна було дістати за дешевшу ціну (я за 2 вип. у Львові заплатив 1 гульд.), то, будьте ласкаві, купіть.
Вищевиписані книжки по каталогу коштували би 13 руб. На се я посилаю Вам тепер 4 руб., бо більше не маю під руками. Та я прошу Вас ось о що: коли у Вас також нема під руками лишніх грошей, то не спішіться купувати книжок, а напишіть мені зараз, і я по першім вишлю Вам решту. Коли ж маєте зайві гроші, напр., призначені на друк Вашої повістки, то зробімо так: доложіть своїх грошей до тих, що Вам посилаю, купіть книжки і вишліть мені, а гроші, видані Вами, підуть на рахунок друку Вашого твору. Звісно якби можна у Шибанова дещо виторгувати, то було б добре. Крім Кушелева-Безбородька, мені дуже потрібні би були ще Тихонравова «Летописи русской литературы». Я, мабуть, уже колись писав Вам про них. Будьте ласкаві і пошукайте за ними по книгарнях та «ларях»: коли б можна було дешево купити (10—15 руб.), а у Вас були би гроші, то купіть, а коли видання (його, мабуть, щось 4 томи) стоїть дорожче, то напишіть мені, а я поміркую, чи і в якім часі міг би стягнутися на гроші.
Не прогнівайтесь, що навалюю на Вас так багато роботи. Може, доведеться колись чим-небудь відслужитися. Бувайте здорові!
Ваш Ів. Франко.
29/11 1891. Львів
Що Ви Агафангел, се Ви самі колись писали, значить, не секрет.
[І.Франко, Зібрання творів у 50-ти томах, т. 49, с.310—313]
І.Франко до А. Кримського
Львів, 18 лютого 1892 р.
Шановний земляче!
Даруйте, що так довго не писав Вам; зразу не знав, де Ви обертаєтесь, чи в Москві, чи де, а опісля часу не було. Поперед усього мушу Вам подякувати за присилку книжок. Особливо «Памятники» Костомарова—Кушелева мені дуже пригодились. І «Очерки» Буслаєва дуже інтересна книжка, хоч більш по матеріалу, ніж по методу роботи і по виводах. Жаль, що Ви не прислали мені рахунку, так що я й досі не знаю, скільки Ви заплатили за закуплення і висилку тих книжок. 4 руб. я послав Вам, щоб покрити часть Ваших видатків, і нехай вони лежать у Вас, поки не буде видрукувана Ваша новела і я буду міг зовсім обрахуватися з Вами. А рахунок за книжки, будьте ласкаві, пришліть конче!
Друк Вашої новели опізнився через те, що досі друкувався Гейне, а друкарня не дає мені ніколи більш одного наборщика. Вчора Гойне вийшов, і я сими днями даю до друку Вашу річ. Пробні аркуші буду Вам присилати в міру, як будуть видрукувані.
Щиро мушу Вам погратулювати за статтю о нашім язиковім безголов’ї. Се, признаюсь Вам, перша Ваша стаття, котра мені вповні подобалася і під котрої виводами і аргументацією я готов майже всюди підписатися. Не міг би я тільки згодитися на Ваш суд про Чайченка — не для того, що Ви порівняли його зі мною — я о своїм таланті дуже невисокої думки, — але для того, що Ви зачислюєте його до якогось прогресивного табору і бачите в нім якісь свіжі тони чи ноти. По-моєму, він обсерватор життя дуже мізерний, по думках не йде далі пересічного російського ліберала, так що навіть консервативний М. Комар не раз іде дальше його, а його белетристика, а особливо поезія, доволі чисте пустомельство. Пробував я читати його «Сонячний промінь», і хоч я читець досить терпеливий і, як німець каже, erpicht (ласий) на всякі проблиски таланту, та за один такий проблиск готов дарувати дуже багато, — та все-таки не міг дочитати до кінця сеї вкучно-однотонної папки, повторюючої зади російської післятургенєвської школи.
Думаєте Ви, може, сього року бути в Галичині? Здоровлю Вас щиро і стискаю Вашу руку.
Ваш Іван Франки.
Львів, 18/2 92
[І.Франко, Зібрання творів у 50-ти томах, т. 49, с.315—316]
А.Кримський до І. Я. Франка
Москва, 1892, 18 февр. / 2 м.
Шановний земляче!
Вибачте, що не зараз одвічав на Ваш лист: я був слабий, лякався навіть, чи не неврастенія починається в мене!
Перш усього дозвольте Вам щиро подякувати за Вашого Гейне: мене дуже врадувала така Ваша пам’ятка. Але сто разів любіше було б мені, якби що Ви щось написали на книжці. І знаєте, що я рішив зробити? посилаю до Вас окладнику: якщо ласка, то надпишіть ізверху Ваше ймення. Мого ж ім’я, якщо хочете, то й не пишіть; бо це мені байдуже: мені любо буде знати задля себе самого тільки те, що це Ваша пам’ятка. Коли ж Вам мої слова здаються сентиментальністю, то не ображайтесь, а вибачте. Що ж до самої книжки, то скажу Вам, що переклад мені дуже сподобавсь, за виїмкою хіба перших глав «Німеччини»: чогось вони писані не такою мовою, як решта, а надто не такою, як «Байки»! Зате ж уся книжка — цінне придбання нашого письменства. Я її скількись разів перечитав дуже залюбки.
Переходю до діла. Як я бачу, ви не одержали мого величезного листа, котрий я був послав рівночасно з книжками. Це мене дуже занепокоїло, бо мені зовсім не хтілося би, щоб хтось перехопив того листа. Найбільше мені дошкулює його втеря через те, що, одвічаючи на Ваші питання, які в мене плани на будуче, я був розписався за свої надії та за кафедру професорську, яку мені обіцяно в будучім. Бачте, я про таку делікатну річ рідко-рідко з ким розбалакуюся, бо зараз могли би наректи хвальком; і як погадаю, що мій лист попавсь не в Ваші, а в чужі чиїсь руки, то й досада пориває й сором якийсь. Любий пане, може, Ви тільки якось забулися за той лист, а справді одержали? Ось я Вам нагадаю: там я писав про недогоди студентських кружків, про теє розчарування, яке почуває член кружка в кінці університетського курсу, про верхоглядство і занедбання науки, до якого часто веде надмірна кружковість; писав я про зустріч і балачку з Коснірським, про Гладиловича. Пригадайте, може бути, Ви й одержали листа? Звістіть мене. Тепер удруге напишу всей рахунок. Од «Указателя» Ви мені зоставалися винні 75 коп.; Буслаєва я замість 8-ох купив за 7 крб., бо купував не в Шибанова, а в «ларях». Через те саме і Попова «Изборник» я зміг купити не за 3 крб., а лиш за 2 крб. 50 коп.; Кушелева-Безбородко я знайшов на щонедільнім книжнім ярмаркові («на Сухаревке») та й дав за 3-й том — 1 крб. 50 коп., а за 4-й — 1 крб.; 1-го тому поки що ніде не міг нашукати, але скрізь мені казали, що за нього довелось би заплатити карбованців 4—5; Кирпичникова куплено в Шибанова за 50 коп.; там, як зазначено було й у цінникові, не стає декількох сторін, але я міг би Вам відписати їх зміст (тільки ж не в цім місяці); Никитский коштує 1 крб. 50 коп. На пересилку пішло 2 крб. 80 коп. Заразом — 17 крб. 55 коп. Зо Звенигородки я був надіслав ще 3 крб. і просив або віддати на орган, або додати до цих 17 крб. 55 коп.— на друк мого оповідання (більш як ці 20 крб. я не міг дати). Як бачите, Ваші 4 крб. зосталися в мене цілісінькі. Всі 5 частин «Летописи русской литературьі» Тихонравова можна купити за 12 крб., коли у мене вже не стало б стільки грошей зайвих, через те я «Летописей» Вам не купив, а Ваші 4 крб. лишилися в мене. Жду приказу, що з ними робити.
До речі. На висланих мною Ваших книжках були поналіплювані крупні російські марки; якщо Ви їх часом не закинули нікуди, то будьте ласкаві прислати їх мені, бо мене сильне за них просять тут. Та от іще прохають мене якось роздобути австрійські зужиті марки в 8 та 17 кр. Якщо можете, пришліть; я сподіваюся, що це я вас турбуватиму такою річчю вже востаннє: вдруге я нізащо не даватиму подібних обіцянок — роздобувати марки!
Тепер одвітю Вам про Чайченка. Я його особисто не знаю, як не знає його й більшість києвлян. Коли я писав, що в нього трапляються або краще — траплялися навіть радикальні ноти, то я мав на думці зовсім не такі речі, як «Сонячний промінь» (котрий зрештою, якщо не бере думками, то все-таки може читатись не без інтересу; а вже коли рівняти Марка до Нечуєвого Радюка, то він не більше виграє). Мені ж подобаються в Чайченка його дрібні оповідання, напр., «Без хліба», «Хата» і т. ін.; так само й оповідання за дітей, за школярів бувають у нього дуже гарні, хоч певне, що не можна там скрізь шукати надто великої глибочини. І між віршами Чайченка стрічаються поруч усяких «Зрадників» такі, як «Убогії ниви, убогії села...»; цей останній вірш можна привести в pendant1 до Вашого «Не винен тому я, що смутно співаю...» (не кривдьтеся, що знов ставлю його поруч Вас).— А знаєте, Чайченко ані кришечки не образивсь на мене за мою статтю. Навпаки, після того ще й завелася між мною і ним переписна, і діло дійшло до того, що я взявсь бути посередником між ним та московськими лубочниками, щоб зорганізувати правильне українське лубочне видавництво. Я ще торік мав цю гадку, заручився навіть згодою московських лубочників, але ані я сам, ані ніхто з тутешніх українців не міг зложити нікоторої книжки задля народу. Ось нарешті моя мрія буде сповнена; крім Чайченка та Загірньої, обіцялися помагати (творами) і другі деякі українці. Якби що цензура дозволила друкувати щось Ваше, то чи Ви згодилися би дати щось, напр., із «В поті чола»? Завважу тільки, що лубочники — страшенні крутії та визискувачі: платять дуже-дуже мізерно. Про інакші погляди, опроче як на мову, я з Чайченком не хочу зачинати розмови, тим-то й теперечки не знаю ще його напевне, а тільки можу гадати.
Питаєтеся, чи буду цього року в Галичині. Ні, не буду, бо й грошей не встигну зібрати стільки, скільки тра, та й ще одна причина перебиває. Бачте, я вже далі-далі скінчу східний факультет,— значця, муситиму влітку займатися своєю дисертацією, над котрою вже цілий цей академічний рік працюю. Треба неодмінно скінчити свій твір літом-таки, після того знов доведеться вчитися: я непохитно рішився скінчити ще один факультет — історично-філологічний. Вчитимуся й далі в Москві, а не в Києві, бо, крім тих причин, за які я Вам був писав у загубленому листі, моє особисте бажання в’яже мене з Москвою. Я ж не хочу закидати своїх східних студій, а всі засоби до цього я можу знайти тільки в Москві: тут є спеціальні східні бібліотеки, тут є вчене східне товариство. Найбільше я важу на те «Восточное общество». Маю надію, що мене по скінченню інституту приймуть туди в члени: реферат я прочитаю на підставі своєї дисертації, а зрештою якби що вона вийшла й не такою, як я сподіваюся (бо хіба можна з певністю ручитися самому за себе?!), то все-таки під час голосування я здобуду потрібну кількість голосів, бо маю доволі знайомих поміж членами, а ті знайомі розносять за мене такі гарні відомості, що я дуже радів би, коли б мав хоч десяту частку всіх тих якостей. Ну, та будь-як-будь, мені важно тільки, що я матиму безборонний вольний доступ до всяких рідких східних книг і таким способом могтиму займатися орієнталістикою і запевне ж перекладами з східних мов на нашу. Коли б мені вдалося роздобути перську «Шах-наме» на літо (бо своїх власних книжок у мене не гурт, вони дорогії), я б дещо переложив ще й улітку. А от, до речі: Ви не знайомі з «Шах-наме» по перекладах,— чи пристало б, на Вашу думку, перекладати цей твір гекзаметром? Як Ви думаєте?
Тра скінчати.
Ваш щирий прихильник
А. К.
Р. S. Перекажіть Охрімовичу, що «Русские ведомости» його похвалили.
[А.Ю.Кримський, Твори в п'яти томах, т.5, кн.1, с.46—49]
І.Франко до А. Кримського
[Львів, 11 березня 1892 р.]
Шановний земляче!
Посилаю Вам окладку з підписом і марки. Вашого обширного листа, про котрий Ви згадуєте, я рішуче не дістав — дуже жаль. Ваш суд про мій переклад Гейне дуже для мене прихильний. Що «Німеччина» трохи нерівна по мові, сьому не подивуєтесь, коли Вам скажу, що зачав я її перекладати ще в 1876 році, докінчив переклад 1880, відтак перероблював разів зо два частки, а тепер перед друком усю роботу зробив майже наново. Іменно перші голови найбільше заховали давньої роботи. Байки ж усі нової роботи, навіть ті, що були вже давніше друковані («Вандруючі щури», 1876, в «Друзі», «Цар Довгоух»), тепер перероблені зовсім наново. У мене лишилося ще декілька тих «байок», в тім числі «Spanische Atriden», де розказано дальшу часть історії дон Педра Жорстокого. Дуже рад був умістити їх в сю ж книжку, та боявся, щоб вона не вийшла надто товста і надто коштовна.
Спасибі Вам за рахунок. Три карб., надіслані Вами з Звенигородки, я повернув на рахунок нашого фонду партійного, так що на друк Вашого оповідання є у мене Ваших 17 руб. 55 коп. Сього, я думаю, вповні досить на Ваш пай. По видрукуванні я пришлю Вам рахунок. Друк почнеться на днях, і скоро буде готовий перший аркуш, я зашлю Вам його в листі. Сьогодні посилаю Вам 8 руб. і прошу доложити їх до тих 4, що у Вас є, і купити «Летописи» Тихонравова. Гроші, які видасте на пересилку, я Вам при нагоді зверну. Про Чайченка я з Вами не спорю — ніяково якось. Ми ж з ним колись-то кореспондували, я навіть через його писання, за котрими встоював, коли був редактором «Зорі», потерпів одно з моїх кораблекрушеній серед народовців, а його вірші, друковані в «Світі» під псевдонімом Перекотиполя, мені дуже були сподобались. Та оце-то мені й досадно, що замість поступати далі, поглиблюватись і міцніти, він почав продукувати, як у нас кажуть, «хоть рідкого, але много». В «Сонячному промені», як і в других його оповіданнях, які я читав, я не чіпляюсь до думок, а в першому ряді мене вдаряє брак живих фактів і живих людей, обсервованих самим автором; читавши досить російської белетристики столичних журналів, я зараз бачу у Чайченка перемелювання того ж самого — ліберальні ідеї і шаблоново мальована, хоч нібито й реальна, дійсність.
І одно, й друге роззброює критика: що ж, мовляв, против ідей нічого не скажеш, а дійсність, хто його зна, може, вона й така. Але ні одно, ні друге не вдоволяє душі і чуття — читаєш і чуєш, що тут не все сказано, що все це не жива правда, що переболіла у автора в душі, а так собі, непоганий шкільний вироб. А вже такі речі, як «Одна, зовсім одна» — навіть доволі дрантивий шкільний вироб, котрого б автор не повинен був пустити зі своєї теки. Що Чайч. не образивсь на Вас за Вашу статтю, се мене не дивує, бо й за що ж було ображуватися? А кореспонденції його з Вами я дуже рад. Не знаю, з ким він кореспондує на Україні, але міркую тільки, що його кореспонденція з нашими галичанами не може нічогісінько причинитися до зросту і розвитку його таланту і його критичної думки. А Ви, може, трохи загрієте його своїм огнем.
Щодо лубочників, то я даю Вам повну волю розпоряджатись моїми творами, як схочете. Я думаю, що цензура не повинна мати нічого против тих новел, що у «В поті чола», бо ж майже всі вони були друковані в Росії по-польськи, перейшли цензуру коли не петербурзьку, то варшавську. А торгуватися з лубочниками, звісно, Ваше діло,— я на все пристану.
Дуже мене тішить, що Ви хочете взятися перекладувати дещо з орієнтальної поезії на нашу мову «Шахнаме» я не читав цілого, а читав тільки деякі епізоди (Рустем і Сограб, Бішен і Меніше і др.). Я не маю виображення о розмірі оригіналу і для того не можу сказати, чи підходить він до гекзаметра. Та все-таки мені здається, що перекладати з розміру перського на грецький — українською мовою — якось ніяково. Коли вже не можна передати розмір первотвору, то чи не ліпше б ужити космополітичний розмір нового часу — п’ятистопний ямб, рифмований або й не рифмований? Гекзаметр для нас надто чужий і непривичний. Оце і все, про що хотілося з Вами побалакати. А тепер прощавайте!
Ваш Ів. Франко
Р. S. Писатель, звісний Вам з «Зорі» по підпису «Панько», а з «Народу» по підпису «Харько Воля», прислав мені кілька зшитків віршів своїх і перекладених, в тім числі переклад віршів Рамшева і першу главу Пушкінового «Євгенія Онєгіна». Переклади ті мені досить сподобались, та що з ними робити? Де їх друкувати? Відколи «Зоря» заперла свої листки для перекладів — у нас нема для них місця, а друкувати своїм коштом осібною книжкою — не швидко спроможешся.
І. Фр.
P.P.S. Марок за 8 і 17 кр. у нас нема і дістати не можна.
[І.Франко, Зібрання творів у 50-ти томах, т. 49, с.321—323]
А.Кримський до І. Я. Франка
М., 1892 р., 8/20 марта
Шановний земляче!
Спасибі Вам і за Вашу книжку і за щирість, з якою Ви відноситеся до мене. Любо мені діставати од Вас листи: не звик я бачити між українцями людей, з котрими можна та варто було б балакати од щирого серця,— в кінці кінців, задля якоїсь дрібнички діло перейде на особистості, на вузькі особисті рахунки... Ні, досі я дуже не любив листуватися з земляками! Цур їм! Вони можуть бути і дуже гарними людьми під інакшими зглядами, але листуватися з ними — борони аллах! тільки посваришся, та й більш нічого. А до Вас я відносюся такечки довірчиво, бо бачу, що Ви не осудите, коли часом висловлю щось не зовсім по-вашому,— не виведете з того, що, мовляв, Хванько є такий та сякий! Хай Вас не дивує мій такий гіркий суд про вкраїнців, але я Вам потім розкажу дещо з мого останнього побуту в Києві і Ви побачите, що там таке продіється!
Хоча Ваш лист я вже здобув давненько, але не одвічав аж досі ось через що. Я Вам був писав, що можна купити «Летописи русск. литерат.» за 12 крб., — аж той примірник, за який я писав, вже проданий (питався ж я за нього ще в ноябрі, коли висилав Вам книжки). Ходив я по других книгарнях та ларях, але ніде не знайшов: усі примірники, що зоставалися од видання, закупив Васильєв. Вдався до нього,— він править 15 крб., не менш, та й каже, що незабаром іще підвищить ціну. Поміркував я, поміркував та й згадавши, що Ви в декабрському листі згоджувалися видати на «Летописи» навіть 14 крб., купив за 15. Пересилка коштуватиме 1 крб.— отже, Ви мені зостаєтеся винні (16—12) =4 крб. Порахуємось тоді, коли скінчиться друк мого оповідання.
NB. Книжки прийдуть до Вас дниною пізніше од листа. Там будуть наліплені крупні рос., котрі, якщо це Вам не заважа, будьте ласкаві відіслать мені. Дивне піло: тутечки займаються зібранням марок люди навіть доважні. Коли я хочу одмовлятися од їх прохань, то мені кажуть, що це таке діло, котре виконати не важко. Отож я Вас і просю: і згадані рос. марки, і які-небудь марки слов’янських земель, коли вони Вам трапляться, висилайте іноді мені, але робіть це тільки в тім випадку, коли це Вас не стіснить.
А тепер розкажу Вам одну мою пригоду в Києві. Коли в «Зорі» з’явилася моя стаття про мову, дістав я од Семена Жука лист. (А до того часу я ані бачивсь, ані листувався з ним). В листі зовсім не до речі, говорячи про язикове питання, Семен Жук зачепив і мої відносини до «Правди», причому виправдувавсь передо мною, пишучи, що на нього скидають багацько зовсім чужих гріхів. Лист мене здивував. Я (з дому) відписав йому, що мені аж ніяково стало читати його письмо, бо він поставив мене у становище якогось судді, а себе в становище обвинуваченого, підсудимого. «Зрештою,— додав я, — я й сам був зайшов до Вас одного разу, щоб вияснити самому собі, що таке «Правда», але Вас удома не було». (Це було торік у маї). Після того приходить од С. Жука новий довжезний лист, де він знову виправдується, розказує історію заснування «П—и» і запрошує мене неодмінно зайти до нього в Києві. Я, пам’ятаючи Вашу раду, що тра якнайбільше пізнавати людей, щоб одрізняти слово й фразу од діла, рішивсь зайти до С. Жука. Крім того, мені тра було набрати рукописів задля лубочників. Бувши в Києві, я сказав про свою гадку одному з прихильників Вашої часописі, з котрим я був в дуже гарних стосунках. Потім пішов до С. Жука, де зустрів цілу компанію націоналів усякої масті. С. Жук знов мене здивував: він і не думав боронити тих принципів, які часто висловлюються в «Правді»,— ні, він одхрещувавсь од них і казав, що в цьому винен львівський редактор. Почав я з ним розмову про «Н.»,— він каже, що під «Оповісткою» 1892 р. він радо підпишеться обома руками, «шкода тільки, бачте, що «Народ» не держиться в практиці тих принципів». Я почав споритись. Він, як і другі, давай скидати на голову «Народу» гріхи київських радикалів! Ну що було мені робити! Я, застерігши, що не берусь судити київських радикалів, почав доводити, що в кожної гарної ідеї можуть одшукатися фальшиві партизани, але ж ідея через те не тратить вартості. Бачив я, що мої докази вплинули на декого з молодих націоналів, принаймні мені ними сказано було, що я їх зохотив передплатити «Н.». Що ж до Жука, то він уперто стояв на своїй гадці, що «Н.» не держиться (на практиці) своєї програми, але з програмою він (Жук) згоджувавсь (?!). Не сподобавсь він мені чогось, але формально я не мав ніякого поводу вважати його за щось мерзенне: адже ж перед усією чесною компанією він сказав, що не може мати нічого проти принципів «Н—у», що такому Ковалевському він через вулицю в пояс поклониться, а ненавидить тільки тих людей, котрі, закриваючись маскою драгоманівства, проповідують нівеляцію всіх націй. Я і тоді не міг і досі не можу витолкувати собі поступування Жука. Я й досі недовміваю, що він властиво за людина.
Другого дня заходю я до свого знайомого, щоб висловити йому своє здивування, а він мене зустрічає сердито, кажучи щось в такім роді, що чесна людина, мовляв, не повинна знайомитися з Жуками, Перебендями і Спілкою. Я, почуваючи, що поводивсь учора зовсім благородно і не одступив ні на крихту од своїх пересвідчень, образивсь, але не виявив свого покривдження і тільки попробував допитуватись у нього, яку підставу має він таке проповідувати. (А треба Вам сказати, що ця людина — одна з найвидатніших між київськими драгоманівцями). І що я почув! З одного боку, побачив я якусь сектярську вузькість і нетерпимість, котра заборонює мати навіть розмову з людьми інакших думок, а з другого боку — цілий океан усяких спліток, в яких купаються київські українофіли. Я почув якесь обридження.
На біду, того самого дня я мусив ще раз піти до С. Жука-Перебенді, бо обіцявся побалакати з ним наодинці. Щось мене одштовхувало од тієї людини: хоч С. Жук і доводив мені, що помилки «Правди» то ніяк не його помилки, хоч він і підписувавсь «обома руками» під «Оповісткою» Павлика,— але в мене була якась антипатія до нього, якась антипатія несвідома. Коли я прийшов до нього, показалося, що йому хочеться на самоті вияснити мені деякі дуже делікатні точки «непорозумінь». Між іншим, він запевнював мене, що він дуже встоював за надрукуванням у «Правді» звісної відповіді Драгоманова, але шість других видавців (чи сотрудників) не дозволили. Я був ні в сих ні в тих, але тільки далі розпочалася моя тортура: знов я попав в безодню пліток, клевет і т. ін., але вже з інакшого боку (себто проти ненаціоналів). [...]
Бачу я, що я Вам не висловив усього того, що в мене накипіло: не можна в коротких словах. Скажу Вам тільки, що і з попередніх одвідин, і з листів, і з останнього побуту — з усього я виніс якнайпоганіше враження: київські націонали — сервілісти або люди допотопних думок, а київські космополіти—страхополохи, котрим своя шкура дорожче над усе на світі. А й ті й другі заразом— нетерпимі, дрібнотливі, вузькі та ще й до того діти в політичнім відношенні. Боюся, що я переборщую (я навіть радий буду, якщо в цім суді помиляюся), але поки що не бачу нічого відрадісного в киянах. Мені здається, що «шкурне питання» так і виписано кожному на лобі. Ну та годі про це.
Народовські часописі іронічно відносяться до Вашого некролога Гладиловича. В мене зосталися по нім листи, котрі теж доводять, що покійник був опозицією серед народовців і стосувавсь до «Н.» ще в 1890-м році коли не зовсім прихильно, то в усякім разі не ворожо. Щиро стискаю Вашу руку, дорогий земляче.
Ваш А. К.
Р. S. Перекажіть Охрімовичеві, що в 38-м ч. «Русских ведомостей» похвалено його статтю.
[А.Ю.Кримський, Твори в п'яти томах, т.5, кн.1, с.52—55]
І.Франко до А. Кримського
Львів, 7 жовтня 1893 р.
Дорогий друже!
Вірші мої зачну пересилати Вам сими днями по частих у конвертах. Кошти пересилки винесуть 5—6 гульденів. Коли Ваша воля взяти на себе той кошт, то, може б, Ви були такі добрі добути мені через проф. Сперанського в «Общ. ист. и древн.» «безсоновські «Калики перехожие», котрих там лежить купа нерозпроданих. Сеї книги, як також Пипіна «Очерк истории др.-русск. повестей, сказок» і т.д. (Ученые записки II отд. Акад., 1854, кн. IV), мені дуже потрібно. Якби се друге можна було здобути де у антикварія, то купіть навіть швидше, ніж Безсонова, котрого я тепер маю позиченого від Драгоманова.
Заким піду далі, ділюся з Вами ось якою звісткою: мені удалося найти тут чоловіка, котрий готов дати наклад на видання літературно-наукового журналу. Я предложив йому такий план: видати річно 6 книжок, одну що 2 місяці, кожну в 10 листів об’єму, посвячену через половину белетристиці, критиці та історії літератури, а в другій половині фольклору (статті оригінальні або переклади), а далі матеріали наші, хроніка і бібліографія.
Звісно, з українців я Вас першого запрошую до співробітництва як у відділі белетристики, так і в відділі наукової роботи. З белетристики мені пожадані, розуміється, оригінальні новели і повісті, та трохи чи не ще більше переклади знаменитих творів світової літератури. Ваша орієнталістика може нам тут стати дуже в пригоді, і коли Ви думали про мій колишній проект — познайомити нашу публіку з вибраними епізодами із «Шахнаме», — то се була б найкраща пора до його осущення. Спішитися надто не потребуєте, бо для перших книжок ми маємо готовий уже переклад старофранцузької «Chanson de Roland». Бажалось би мені також подати нашій публіці вибір найкращих великоруських билин і легенд народних, то й тут, думаю, можна буде числити на Вашу поміч.
Для наукового відділу мені було б пожадане ось що:
1) Коротші або довші статті про наукове життя і інституції в Росії, головно ж в Москві (опис Румянцевського музею, діяльності «Общ. ист. и др.», «Общ. любителей др.-р. письм.)», враз з характеристикою їх видань і вичисленням того, що в них є спеціально інтересне і важне для українського вченого, характеристики вчених людей, таких, як Тихонравов, Буслаєв (з вичисленням і оцінкою їх праць), а врешті хроніка і бібліографія нових наукових видань (по історії літератури, критиці і фольклору), причім, треба би звернути увагу на журнали і подавати все, що в них попадається інтересного в тих відділах, по змозі з поданням змісту статті. Я думаю, що таку роботу Ви будете могли робити і що вона і для Вас, і для публіки буде далеко корисніша, ніж шпортання по смітниках літератури вроді того, до якого Вас заставляв Лукич у «Зорі» з лубочними образками і т. ін.
Мені бажалось би, щоби мій журнал, з котрого виключена буде всяка політика, дістав вільний вхід у Росію; се, я думаю, обезпечило би його існування і надалі, бо при невеликих коштах друку і невеликім накладі (все стоїти буде в рік не більш 2000 гульд.) треба би 400 підписчиків, щоб кошти верталися. Я думаю, що Галичина в першім році дасть 200—250 (ціна підписки за рік 5 гульд., за поодиноку книжку 1 гульд.), і міркую, що Україна, певно, дала б друге тільки, коли б видання було дозволене. Для сього стоїть понести деякі жертви в відділі літератури і критики, хоч і як се неприємно для авторів і видавця.
Будьте ж ласкаві написати мені свою думку про мій план видання, як також про те, чи і що Ви схочете робити в новому журналі і що могли б Ви доставити мені для першої книжки, котра повинна вийти к лат. 1 янв. 1894 р. Коли план Вам сподобається, то будьте ласкаві вказати мені ще декого з Ваших знайомих і приятелів. до котрих я міг би обернутися чи то в справі вербування підписчиків, чи в справі дописування. Мені важко було б найти декого в Петербурзі, Києві, Харкові і Одесі, щоб вели аналогічну хроніку і подавали характеристики тамтошніх наукових інституцій та видань. У Харкові я думаю обернутися до Сумцова, та в других університетських] городах не маю тепер нікого знайомого, здатного на таке діло.
Куди Вам обернутися з рецензією на мої вірші, я й сам не знаю. Певна річ, що найліпше було б, якби її надрукувала «Зоря», та, з другого боку, не менш певне й те, що без зрізок тут не обійдеться. Так чи не лучче буде Вам відразу розділити Вашу роботу — коли будете вважати, що мої вірші того стоять, — на дві часті: оцінку форми, мови, речей побутових і т. ін. дати до «Зорі», а оцінку політичних та соціальних віршів і загалом усе те, що не підійде під рамці «Зорі», вперти в «Народ». Трохи се кумедно, та що діяти! В оцінюванні мови й форми будьте строгі — тут я із найгострішого суду, навіть з несправедливих закидів, вроді декотрих Чайченкових, ніколи не залишаю користати: порівняння першого видання «З вершин і низин» з отсим другим і поправок, які я в ньому всюди поробив, вкаже Вам, що не брешу. Впрочім, я настільки вірю Вашій щирості і прямодушності та любові до нашої рідної мови і її розвою, що вважаю лишнім давати Вам які-не- будь інструкції або замітки. Робіть, як узнаєте відповідним, а я певний, що і я, і публіка скористаємо з Вашого суду, тим більше, що се буде перший суд українця про галицькі вірші, що не зупиниться (надіюсь) на самій формі, як се вчинив Чайченко.
Про Ваші оповідання я маю намір написати критику в «Народі», де я зачну вести літературну хроніку.
Ваш намір — покинути белетристику і віддатися праці над укр. філологією не дуже мене тішить, хоч Ваша стаття в спорі Чайченка contra1 галичан показує Вашу здатність до філології. Та все-таки мені здається, що Ви вменшуєте себе, думаючи, що белетриста з Вас не буде, а, з другого боку, я боюсь, що, пішовши слідом за Житецьким, Ви влізете в яку-небудь спеціальну нору філологічну, як той щедрінський премудрий ковбель, і то в пору, коли українське діло потребує не мудрих ковблів, але смілих і рухливих щук та кленів, котрі б усюди плавали, усюди виявляли життя і будили других до життя. А на Україні, крім Чайченка і Вас, таких людей поки що нема та й хто знає, чи швидко й будуть: помре Чайченко, заховаєтеся Ви в філологічну нору — і запанує знов мертва тиша. Я не маю нічого проти того, щоб Ви з часом зробилися спеціалістом — чи філологом, чи чим хочете, та все- таки мені здається, що спеціаліст уже не цілий чоловік, се вже машина, приспособлена до одної тільки роботи. Значить, не обрізуйте себе завчасно! Жийте повним духовним життям, доки живеться, давайте волю своїм поривам, доки вони у Вас молоді, сильні та здорові, доки рвуть Вас вони на загальне, добре діло. Прийде час, життя поб’є і поморозить Вас — виспеціалізує так, що й не раді будете, то тоді лізьте в філологію по слідах Житецького чи хоч би й Михальчука! Се моя неміродайна думка, виведена з мого власного досвіду. На тім і кінчу і поздоровляю Вас щиро.
Ваш Іван Франко.
Львів, ул. Глибока, ч. 7
7/Х 93
[І.Франко, Зібрання творів у 50-ти томах, т. 49, с.421—424]
І.Франко до А. Кримського
Львів, 13 травня 1894 р.
Дорогий друже!
Вчора дістав Ваш лист і Галахова, котрого зараз же й одсилаю назад. Ви, мабуть, не зрозуміли мене. Мені ходить о перші томи (літературу до Карамзіна), та й то ніяк не о старе видання, котре тепер має тільки бібліографічну вартість, а о найновіше, котре, мабуть, прийдеться купити в книгарні. В такім разі купуйте цілість. Що зробите з сим, котре Вам відсилаю, я й не знаю; чень вже ан-тиквар візьме його назад, хоч би в заміну за що іншого. Попова про «Палею» купіть і вишліть, так само й Сковороду запренумеруйте і купіть видання «Палеї», хоч би тільки те, що досі вийшло. А щодо Корша-Кирпичникова, Ви, мабуть, таки помиляєтесь: у покажчику виразно цитують т. III, ч. 2 і сторони такі, котрих в першій часті зовсім нема. Чень же зовсім фантастичних цифр цитувати не будуть. У мене є один випуск дублет, я вишлю Вам його, може б, удалось виміняти за нього що-небудь інше.
Жду на Вашу статтю про Румяндевський музей і на інші обіцяні новинки. Якби могли написати ще кілька рецензій, то добре б було. Чи не зрецензувати б Граба «Пролісок», що вийшов у Львові? Ви, певно, маєте його, а коли ні, то напишіть, а я вишлю Вам його. Вийшла тепер також книга віршів Чайченка. От би інтересно було розібрати її! Поміркуйте, чи могли б Ви зробити для мене розбір, а в такім разі я вишлю Вам книжку. Посилаю декілька марок і цілую Вас.
Ваш Ів. Франко.
Львів, 13/5 94
[І.Франко, Зібрання творів у 50-ти томах, т. 49, с.501—502]
І.Франко до А. Кримського
Львів, 25 вересня 1894 р.
Дорогий друже!
Жду не діждуся від Вас якої-небудь звістки та посилки рукописів. Шоста книжка вже друкується. Напишіть, будьте ласкаві, чи Ви одержали кн. V, далі послані мною в Звенигородку том Галахова і 1 випуск Корша-Кирпичникова? Та поперед усього напишіть про своє здоров’я, як Ви себе чуєте на силах і над чим працюєте?
Не можете собі уявити, як нетерпеливо дожидаю я Вашого Фірдоусі. Не забувайте, що через місяць його треба буде вже зачати друкувати.
Як бачите з окладки V кн., ми рішилися продовжити життя «Ж. і сл.» ще на один рік. Сей рік закінчимо дефіцитом — се вже так і бог приказав, та все-таки пренумерантів набралося около 260 — компанійка невеличка та така, що можна для неї і ризикувати тих пару сот гульденів. Побачимо, чи в другім році ся компанійка приросте, чи дотеперішнім галицьким звичаєм змаліє. Я рад би ожи-вити зміст «Ж. і сл.», та при наших слабих силах се доволі тяжко. Особливо мені бажалось би розширити відділ критики та рефератів із книжок та часописів, та власне для сього найтяжче знайти помічників.
Чи Ви тепер сидите в Москві і можете добувати для «Ж. і сл.» деякі виписки із Рум. муз.? Особливо пожадані були б кореспонденції наших письменників, для котрих я завсігди зможу найти місце.
Коли б Ви думали на слід. рік пренумерувати «Ж. і сл.», то прошу Вас не присилати грошей. Мені треба буде знов деяких книжок, котрі я Вас попрошу закупити і вислати мені. Наразі я просив би Вас роздобути для мене Буслаєва «Историческую грамматику русского языка». Книжка тепер без вартості, та мені потрібно її до зарізу — і не для себе, а для другого чоловічка, у котрого я колись позичив її, котрому віддав її, та він тепер твердить, що не одержав, і задля неї робить велику історію. Якби Ви роздобули мені сю книгу, то зробили б мені велику прислугу.
Просив би я Вас написати мені для VI кн. дещо до рубрики критики або нових книжок, та не знаю, чи в пору Вам буде моя просьба. Мені хотілось би подати оцінку віршів Чайченка. Мені вони en general не сподобалися, а дещо, як, прим., «Хома Макогін», я вважаю прямо скандальним. Та я не хочу сам писати про сю книжку, щоб не сказано, що я маю гнів до автора і для того дивлюсь на нього присторонно. Чи хотіли б Ви написати критику? Моєю думкою не потребуєте в’язатися. Я прийму і з найбільшими похвалами, коли тільки річ буде мотивована, а не голословна.
Також хотів я Вас просити — хоч для VI, хоч для І кн. о реферат із дотеперішніх річників «Этнографич. обоз.», зладжений вроді тих, які у нас були про «Wisłu», «By. Zeitsch.» та праці Зібрта. З огляду на багатство змісту сього часопису і багатство матеріалів власне українських Ви можете розписатися ширше, на аркуш або й на 2 арк. друку, подавати докладніше зміст праць, особливо таких, що відносяться до України, писати взагалі так, щоб о виданні мали поняття люди, що не бачать його на очі. Такий реферат був би для нас дуже пожаданий, а тут його зробити не можемо, не маючи «Этн. обозр.» під рукою. Чи редакція «Энт. обоз.» не хотіла б мінятися за «Ж. і сл.» своїм виданням? В такім разі я вислав би їй комплект 1894 р. за її комплект з того ж року. З давніших років («Этн. об.») у мене є тільки рік 3-й, кн. VIII і рік 4-й, кн. XII. Про скомплектування сього цінного видання поки що нема ані мови, бо се вимагало б багато грошей, котрих у мене дасть біг.
Я кінчу, власне, друкувати свою працю про Івана Вишенського. Праця доволі обширна, 16 аркушів друку. Коли б Ви хотіли мати її, то напишіть, а я висилатиму Вам у конвертах. Я дуже рад би почути суд про неї Ваш і декого з московських учених.
На сьому кінчу і щиро поздоровляю Вас.
Ваш Ів. Франко.
Львів, 25/9 94
[І.Франко, Зібрання творів у 50-ти томах, т. 49, с.518—519]
13.10.1891