В певних культурах доволі розповсюдженим є правило: що більше і жорстокіше б'єш жінку, то більше вона тебе кохає. Не буду тут глибоко лізти у психологію феміністичного мазохізму, лише коротко процитую свої «Афоризми про кохання»: «Жінка, отримуючи від чоловіка "удар по фейсу", отримує в реальному, опредмеченому вигляді іманентні риси чоловічого характеру, які сиґналізують їй про його силу і рішучість, що здебільшого й виставляє цього чоловіка у позитивному світлі і добре впливає на їхні взаємини».
Є ще таке поняття, як «любов на відстані», яке нібито доводить протилежне. Серби і чорногорці без тями люблять Росію, бо вони розташовані далеко від вогнища своєї любові. Побували б вони на місці поляків і українців, тобто географічно ближче до об'єкта любові, пережили б Катинь і Голодомор, ставилися б до неї вороже. Така думка лише зовні має логіку, насправді ж усе навпаки. 70% сербів мріють про те, аби їхні діти жили в ЄС (в Україні таких набагато менше), традиційно кількість тих, хто підтримує вступ Сербії до НАТО, набагато більша, аніж в Україні (незважаючи на бомбардування 1998 року, коли під натівськими бомбами загинули тисячі мирних сербів), а Чорногорія вже фактично в НАТО.
Натомість, за останніми опитуваннями, 64,6% поляків Литви позитивно ставляться до Путіна, в той час коли серед росіян в Литві таких — 72%. Те, що Росія — це край, дружній до Литви, вважають 63,8% поляків, тимчасом як таких росіян — 66,14%. Тобто поляки Литви люблять Росію не набагато менше, аніж самі росіяни. Про потужні проросійські тенденції в самій Польщі говорити зайве.
Та найбільший подив зі своїм закоренілим русофільством викликає Україна. Хоч війна, хоч анексія, хоч кіл на голові теши, а ватопутіноїдів у нас не меншає. Поряд із Білоруссю і Казахстаном, Україна й надалі залишається найбільш русофільською країною світу. Бо найбільше потерпала і надалі потерпає від Росії: мільйони й мільйони знищених — і мертвих, і живих, і ненароджених. Треба ще, як НАТО Сербію, трохи побомбардувати Путіну Україну — тоді прихильників Кремля тут стане незмірно більше.
А хто, хто Росію любить серед найближчих наших сусідів? В чому полягає феномен Мілоша Земана, Віктора Орбана і Роберта Фіцо? Росія туди вдиралася танками, знищуючи сотні й тисячі угорських, чеських і словацьких патріотів. 1956 і 1968 роки мали б теоретично у національній пам'яті цих народів викликати до Росії ненависть, насправді ж — навпаки. Що більше їх тлумиш, то більше вони тебе люблять.
Східна Німеччина як наслідок принизливої сорокарічної російської окупації винесла й виплекала дуже потужну симпатію до своїх окупантів — от де класичний стокгольмський синдром. За останніми опитуваннями, у Східній Німеччині Путіна «ферштеять» 23%, у Західній — менше 10%. В усіх ключових політичних питання німецькі східняки відрізняються від західних проросійськістю.
Грузію тлумили, тлумили, анексували чи не половину території, дотлумили до того, що там верховодить проросійська «Грузинська мрія», а колишня дуже добра подруга України і офігенна проєвропейська демократка Ніно Бурджанадзе визнає анексію Криму. За результатами останніх парламентських виборів, до «Газпромівської мрії» Іванішвілі додалися іще прокремлівські фашистики «Альянс патріотів».
Деколи російські аґресія і насильство породжували у підкорених націях феномени ґротеску: Дзержинські, Менжинські, Маліновські, Рокосовські і різні Лаціньші і Круміньші, які вешталися Україною у шкірянках з наганами і жорстокіше від будь-яких росіян на догоду Москві знищували найпрацьовитіших українських селян.
У часи СРСР казали, що «болгарський слон — найкращий друг радянського слона». Русофільство болгар вважалося неспростовним фактом. Насправді ж болгари вже давно мають Росію десь. Члени ЄС і НАТО, Південного потоку не хочуть, в них є лише мізерна пропутінська партійка «Атака» (менш впливова, аніж партія Кукіза в Польщі) з Воленом Сидеровим на чолі, на якого молиться наша «Свобода». Чого ж вийшов такий прокол з Болгарією, де «стоит над горою Алёша — Болгарии русский солдат»? Бо забули ввести туди війська у 1956-му чи 1968-му. Забули й 1981-го під час воєнного стану ввести війська до Польщі. Тепер мали б там набагато більше симпатиків і відвертої кремлівської аґентури.
Коли по Другій світовій упівці передислоковувалися з України до Західної Німеччини територією Чехо-Словаччини, словаки здивовано їх запитували: «А що ви не поділили з братами-русами?» Напевно, не розуміють цього й дотепер.
Так що Росія все правильно робить: хочеш заслужити любов і повагу — сильніше бий у писок, вбивай, знищуй побільше, анексуй території, мори голодоморами — матимеш більше прихильників. Феміністичний мазохізм виявляється річчю неспростовною.
12.10.2016