Вчера подали ми спис цїлого торжества инавґурації синоду і опись членів комісій: обрядової під проводом еп. д-ра Пелеша, дисціплінарної під проводом еп. Куїловского і комісії для студій під проводом архипресвитера Сїнгалевича.
Сегодня через цїлий ранок всї три комісії окремо відбували свої засїданя в будинку духовної семинарії. Підчас нарад загостив до семинарії Впреосв. митрополит з папским делєґатом Чяскою. Аеп. Чяска тілько вказав ся, а митрополит брав участь за чергою в нарадах комісій.
Перше торжественне засїданє синоду відбуде ся сеї недїлї. О годинї 9-ій рано наспіють процесії всїх церквей львівских і відправить ся архієрейска литургія. По литургії вийдуть з церкви всї не належачі до синоду, а члени синоду остануть ся на засїданє.
Ві второк відбуде ся загальне засїданє всїх трех комісій в церкві семинарицкій, на котрім буде вестись ще раз дискусія над предметами обговорюваними в секціях.
Візвані на синод священики явили ся громадно, — мало хто не прибув. В будинку духовної семинарії рух оживлений. Кождий член синоду дуже занятий, мусить студіювати предложеня синодальні, котрі роздано членам синоду, доперва вчера вечером, і обговорювати их з товаришами.
Все, що дїєсь на синодї, осгаєсь для нечленів синоду тайною, бо члени зложили обіт глубокої тайни. [Того обіту вже якійсь член, знакомий з "Галицкою Русію", не додержав, бо вчера "Галицкая Русь" вже знала подати, що на вчерашнім засїданю "оо. Негребецкій і Малиняк промовляли, визказуючи надїю, що Рим і епископи не схотять нїчого такого перевести на синодї, що противилось би папским буллям, запоручаючим ненарушимість наших церковних обрядів". Чи се правда, ми, розумієсь, не хочемо навіть питати знакомих нам членів синода, шануючи их обіт, совість их священичу.]
Однакож, на скілько чувства людей не дадуть ся замаскувати і укрити, то кождий, хто мав нагоду бачитись вчера з участниками синоду, не міг вичитати з их лиць погодного вдоволеня, а противно, вичитував якесь занепокоєнє... З того можна догадуватись, що певно в предложенях, які им роздано в остатній хвили, стрітили щось такого, их застановило. Безперечно, кождий участник синоду може справедливо почувати жаль, що тих предложень не дістав скорше, аж в остатній хвили, бо коли б був знав предмет перед виїздом на синод, міг був у важнїйших бодай питанях засягнути опінії у духовеньства, котре на синодї має заступати. Але годї, — видко, инакше бути не могло, — тож кождий член синоду мусить тим глубше сягнути в свою власну совість.
Не звістно нам: що то именно може бути причиною поміченого нами занепокоєня членів синоду, — але єсли наші поміченя і заключенє не завели нас, — єсли справдї истнують якісь причини спосібні занепокоїти участників синоду, — то ми за святий уважаємо собі обовязок — ободрити представителїв нашої церкви, щоб з цїлої сили пересвідченя свого стояли за правами і прикметами нашого обряду і церкви. Цїле духовеньство, котре они репрезентують, і весь галицко-рускій нарід не може навіть допускати гадки, щоби нинїшний синод міг принести що небудь суперечного правам і прикметам нашого обряду і церкви.
[Дѣло, 25.09.1891]
Як мрачний день нинїшний в нашім Львові — так якійсь мрачний — синод теперішний від самого початку аж до сеї хвилї — хотяй не дасть ся заперечити, що всї щиро-мислячі Русини, як з кругів духовеньства так і з світскої суспільности, раді були бачити синод той як найпогіднїйшим... Мрачність того синоду відбиваєсь — як ми вже констатували остатним разом — на лицях участників синоду, відбиваєсь она і на настрою усеї суспільности львівскої. Досить сказати, що маси населеня Львівского тілько о тім і говорить, що "вже тепер скасують рускі свята а священики рускі будуть так як польскі безженні". З-відки пійшов той погляд межи масами, годї вгадати, ми констатуємо лише факт.
Руских священиків, зїхавших ся на синод і привізших з собою уже з дому чувство непевности, — бо не знали предложень синодальних, — зараз в день відкритя синоду мусїв застановити факт, що супротив відкритя синоду світска суспільність львівска, хоч о привязаню єї до своєї церкви не може бути сумнїву, — заняла становище пасивне, — на богослуженє в церкви св. Юра майже зовсїм не явила ся. Очевидно не за-для чого иншого, як лиш длятого, що світску суспільність руску майже зовсїм виключено від участи в синодї, бо коли ще нaвiть в синодї Замойскім засїдало двох світских Русинів, то в теперішнім засїдає вже лиш один, хоч свідомої католицкої рускої интеліґенції єсть нинї без порівнаня більше, нїж бувало в часах синоду Замойского, і маси народу взагалї нинї більше свідомі і освічені.
Другого-ж уже дня по відкритю синоду почали по Львові кружити вісти на темат, що зібране на синод духовеньство руске знайшло в розданих єму предложенях такі внесеня, на котрі оно згодитись не може, а хоч внесеня подані в формі мягкій, то все-таки прозирає з них властива не мягка річ сама. До таких внесень має належати проєкт введеня деяких латинників-монахів між святих рускої церкви [першій крок до зрівнаня свят] і внесенє: впливати на питомцїв семинарій, аби ординувались безженно [першій крок до заведеня целібату]. Хотяй в слїд за тим понеслись відраднїйші вісти, що духовеньство наше в комісіях енерґічно стоїть на сторожи прикмет нашого обряду і церкви, то все-таки затревоженє не уляглось, тим більше, що делєґат папскій aeп. Чяска, яко латинник, не розуміє привязаня руского духовеньства і руского народу до свого обряду...
Між тим вчера відбулось перше торжественне явне засїданє синоду. Зі всїх львівских церквей і з деяких поблизьких сел явились процесії з хоругвами і битком заповнили святоюрску церков. Богослуженє правили три архієреї, Впреосв. митрополит і оба Преосв. епископи при участи членів всїх трех капітул. Аеп. Чяска був на цїлій відправі. Сам митрополит держав довгу краснорічиву проповідь. По відправі церков випорожнювалась, а члени синоду, поступивши до палати митрополичої на короткій віддих і чашку буліону около 12-ої години зібрали ся знов в церкві і при зачинених дверех під проводом аеп. Чяски відбули засїданє, на котрім митрополит, епископи і всї члени синоду по раз другій зложили присягу.
Повне засїданє в церкви семинарскій не відбуде ся ві второк, але в четвер, а се з тої причини, що комісії (видко, за-для довгих дискусій) не покінчили своїх праць. Сегодня відбувають комісії свої засїданя.
[Дѣло, 28.09.1891]
Сегодна відбуває ся в церкви семинарскій повне засїданє членів синоду.
Вчера Gazeta Narodowa помістила такі вісти про синод:
"В пятницю і в суботу відбували комісії синодальні форсовні засїданя; иде там остро і опозиційно, священики pускі без женади висказують при делєґатї папскім і епископах свoю гадку, не обвиваючи нїчого в бавовну.
"Характеристичні суть відповіди на деякi питаня. На запитанє: "Чи належало би деякі посади, вимагаючі свобідного ума і безнастанного посвященя, обсаджувати священиками безженними?" — відповіли вітцї собору резолюцією до папи, щоби взагалї знїс целібат, бо він причинюєсь в значній части до реліґійного индеферентизму і єсть причиною богато соблазней.
"На запитанє: чи не належало би з огляду на syllabus Пія IX. змінити відповідно катихизми і підручники шкільні, висказали отцї собору свою гадку, що в нинїшний час, прикрий для церкви католицкої і віри, невідповідно займати ся дрібничками схолястичними, а годилось би звернути головно увагу на те, щоби віра взагалї не упадала і недовірство не ширило ся. Сам арх. Чяска признав справедливість богато удачним замітам практичних душпастирів. О. Чяска вдоволений из отвертостію і кілька разів висказав ся, що клир єсть дїяльний і образований, але невведенє целібату о. Чяска приписує тому, що священики рускі читають більше дїла світскі в язиках краєвих, нїж аскетичні латиньскі.
"Супротив рішучої неохоти отцїв собору до всїх дальше сягаючих новин, синод по ухвалї деяких дрібниць буде розвязаний, а дебати будуть зужиті яко матеріял до предложень для слїдуючого синоду.
"Нинї [с. є. в понедїлок] приходить на порядок дневний важне питанє: чи і о скілько належало би для добра реліґії обмежити священикам мішати ся до справ політичних."
Подаємо статью Gazet-и Nar., подібно як вчера статью Kurjer-a Lw., полишаючи одвічальність за зміст редакції.
Нинїшний Dziennik Polski повтаряє вчерашну, звістну нашим читателям, статью Kurjer-a Lw. п. заг. "Z tajemnic Synodu ruskiego". Хотяй Dziennik на вступі застерігає ся, що вісти Kurjer-а подає "очевидно на єго одвічальність", то все-таки опісля до поодиноких уступів Kurjer-ової статьї додає від себе менторскі для синоду замітки, очевидно зовсїм злишні, бо насамперед треба би сконстатувати: чи все, що подав Kurjer, єсть правдою? — а дуже велике питанє: чи як-раз найбільше "сензаційні" уступи не суть видумкою... Найбільшу "сензацію" в статьї будять уступи про мниме переконуванє делєґата папского одним членом синоду, що в синодї не повинен засїдати еп. Куїловскій, бо будучи в повстаню він проливав кров, а в Парижи при висвячуваню єго о тім не знали, а дальше уступ про мнимий проєкт введеня яко святих до церкви рускої навіть Арбуеса і Торквемади. Нам в такі "сензації" не хоче ся вірити — як се вже й вчера ми зазначили, — і радимо польским дневникам справу руского синоду трактувати поважнїйше.
[Дѣло, 29.09.1891]
Wiener Allgemeine Zeitung умістила в н-рі 4032 з 80 н. ст. вересня замітну вступну статью п. заг. "Kirchlicher Uebereifer in Galizien", котрої важнїйші уступи уважаємо своїм обовязком подати в повній основі.
"Значінє греко-католицкого синоду — починає Wien. Allg. Ztg. — котрий тепер відбуваєсь під проводом делєґата з Риму Чяски у Львові, єсть в першій лінії політичне, і длятого ухвали єго мусять мати великій вплив не тілько для Русинів і для краю Галичини, але і для цїлої держави. Як в Конґресівцї і в мало-руских провінціях в Россії, так і в Галичинї нїяк не можна справу церковну віддїлити від політичної." [Дальше Wien. Allgem. Ztg. подає баламутно характеристику сторонництв руских в Галичинї, як звичайно Нїмцї того докладно не знають, а потім пише:
"Коли наємники московщини в Галичинї при своїй політичній аґітації звичайно старають ся аґітувати серед народу тим, що Поляки і правительство намагають ся зовсїм зілляти церков уніятску з римскою, то в першій лінії синодови припадає обовязок через свої ухвали підорвати ґрунт тим злобним поголоскам і доказати, що римска курія має серіозну волю самостійність (die Selbstständigkeit) уніятскої церкви берегти і всякі забаги надто ревних прозелітів засуджувати.
"Вже при скликаню синоду занепокоєно низшій клир і селяньство різними поголосками. Говорено о намірі курії — ввести целібат також у уніятского духовеньства, віддати рускі монастирі Єзуїтам, ввести Игнатія з Льойолї до уніятскої церкви і т. п.
"При починаючій що раз більше грозити церкві a передовсїм державі москвофільскій аґітації в Галичинї можна було думати, що церковний синод заздалегідь мусить виключити з нарад забаги таких новин, котрі мусїли би реліґійне чувство народу глубоко уразити і статись лиш водою на млин россійскій. Міродайним повинен би тут бути політичний интерес держави. Однакож, на жаль, сталось инакше і підмулений грунт Галичини знов чиясь горячковість хоче зробити ареною церковно-реформаторских своїх плянів.
"Хотяй наради синоду ведуть ся в тайнї, то все-таки те, що перейшло до загальної відомости, достаточно оправдує повисшій докір. Питанє целібату і введеня нових святих дїйстно поставлено синодови. Особливо перше питанє, розбвране на синодї, викликало — яв нам телєґрафують зі Львова — дуже завзяту дебату. Остаточно проєкт введеня целібату відкинено. Річ певна, що така сама доля стрітить і другі проби новин, — але що полишить ся з того, то глубоке невдоволенє, недовіріє, яке трудно буде викоренити, і одно небезпечне оружіє більше в руках ворогів Австрії.
"Ecclesia militans в своїй надмірній ревности завдала знов идеї державній одну рану, котра засклепить ся не так скоро."
Отсе зміст статьї Wien. Allg. Ztg. Характеристична она тим, що глядить на синод из становища політичного, а хоч виводи в нїй може й пересадні, то все-таки не дасть ся заперечити, що синод сей справдї готові визискувати всякі розкладові елєменти для своїх цїлей. Ми не хочемо вірити, щоби з синоду сего вийшло щось некористного для нашої церкви і для народу нашого, а все-таки жаль, що першій той новітний синод нашої церкви не міг відбути ся без — нехай і хвилевого — затревоженя...
Після послїдних впечатлїнь наших — єсли они вповнї удатні — ситуація випогоджуєсь. Наш висказаний здогад, що вісти подані про синод в Kurjer-ї Lwowsk-ім і подібні в Neue Freue Presse не зовсїм згідні з дїйстним станом річей, показуєсь правдою. У вчерашній Gazet-ї Lwowsk-ій появилось загально стилізоване dementi тих пересадних вістей; сказано, що они не то не вірні, але навіть не имовірні. І справдї, вісти ті були пересадні. Духовеньство синодальне — після послїдних наших помічень — виявляє очевидну енерґію і вдоволенє; пробиває ся се на лицях кождого, з ким лучить ся стрітитись. Мабуть і відношенє папского делєґата до синоду, коли розглянув ся в нїм, мусїло стати дружне, — безперечно, ерудиція, свідомість і отвертість нашого духовеньства мусїла єму заимпонувати. Що-до справи горожаньских обовязків духовеньства нашого супротив свого народу, то ми певні, що справи той, за-для єї натури, синод не буде тикати.
Синод потреває мабуть до 8 н. ст. жовтня.
[Дѣло, 01.10.1891]
Після найновійших вістей про синод можемо сегодня сконстатувати, що — дякуючи фаховим відомостям, отвертости і енерґії загалу нашого духовеньства зібраного на синодї — из предложень мігших нарушити окремішність і самостійність нашого обряду, де що вже рішучо усунено, а проче, надїятись, буде усунене.
Так именно усунено вже справу введеня між святих руско-католицкої церкви Єзуїта Игнатія Льойолї і всїх других латинників, котрі можуть мати місце в церкві обряду руского. Против введеня тих латинників між святих нашого обряду заявило ся зібране на синодї духовеньство дуже енерґічно і солідарно.
Рівно енерґічну і солідарну опозицію заявило зібране на синодї духовеньство против проби заводженя целібату в нашій церкві. Хотяй справа ся ще остаточно не порішена, то все таки можна надїятись, що буде так само зложена ad acta, як справа нових святих.
Розуміє cя, вже само усуненє тих двох справ мусить наповнити кождого участника синоду великим вдоволенєм, хотя й до повного вдоволеня сего за мало.
Так ходять вісти, що в деяких комісіях при справах дразлившої натури предсїдатель стїсняє свободу слова членів комісії і тії мусять против того рішучо застерігати ся, зазначуючи, що єсли членови синоду не вільно відступити, але мусить витревати до кінця синоду, то нехай же-ж і має волю висказувати свої погляди.
Дальше ходять вісти, що при проголошуваню (промульґованю) постанов синоду не увзгляднюєсь ухвал в поодиноких комісіях і на plenum. Між иншим мала запасти в дотичній комісії і на plenum ухвала, щоби в Римі був постійний поважний представитель рускої католицкої церкви, а предложеня того не промульґовано. Зібране на синодї духовеньство має рацію жалувати, що о так важній і користній для нашої церкви постанові може довідають ся в Римі хиба з протоколів, а не надано їй належної ваги проголошенєм яко постанови синоду.
Синод скінчить ся мабуть в четвер. Чимало членів з різних причин дістали дозвіл виїхати домів; тепер в синодї бере участь около 140 духовних.
Сегодня депутація зложена з владик, аеп. Часки і капітул була у намістника з заявленєм радости синоду, що Є. Вел. цїсареви при пригодї на зелїзници в Чехії не лучило ся нїчого злого.
[Дѣло, 03.10.1891]
Остатним разом (в суботу) ми зазначили, що справа заведеня целібату ще не порушена і висказали надїю, що і ся справа, подібно як справа введеня латинників між святих рускої церкви, буде зложена ad acta. Між тим того-ж дня (в суботу), коли ми писали свою статью, мусїло зайти щось незвичайного, бо ще того-ж дня в ночи рознесла ся з св. Юра вість, що зібране на синодї духовеньство вислало до делєґата папского аеп. Чяски наглу депутацію, тая депутація, зложена з трех священиків, удалась пізним вечером до аеп. Чяски і пробула у него на конференції аж півтора години. Уже з самого того факту можна вносити, що ситуація на синодї мусїла в суботу під вечер стати дуже поважною.
Kurjer. Lwowski в нинїшнім числї подає в статьї Synod ruski характеристику ситуації, котру ми з обовязку дневникарского тут повторимо, очевидно полишаючи одвічальність редакції "Kurjer-a".
"З жерела зовсїм компетентного — починає Kurjer — довідуємось о нових подрібностях дотикаючих нарад синоду руского. Подаємо их тут до прилюдної відомости з огляду на их доносиму важність. Додаємо при тім, що тото жерело потвердило майже цїлком всї подрібности, які ми подали поперед а заперечено их безименно в часописях урядових.
"Отже на перекір всїм запереченим, котрих жерело пізнають читателї з дальшого нашого представленя, твердимо, що справа целїбату духовеньства руского єсть головною справою теперішного синоду. Була она в пятницю і в суботу предметом незвичайно оживлених нарад комісійних в семинарії рускій. Ся справа була первітно придїлена до комісії обрядової, котрій предсїдає о. Куїловскій. Однак він, видячи неохоту зібраного духовеньства, постараєсь те, що передано єї комісії, котрій предсїдає о. Пелеш. Духовеньство, зібране на синод, зараз по перечитаню квестіонаря, предложеного для нарад, ухвалило — справу целібату з гори виключити від нарад і не дoпускати єї під наради комісійні. Дотичну революцію подано на руки митрополита, однакож він полишив єї не увзгляднивши.
"Отже в пятницю прийшла на стіл комісії квестія целібату в слїдуючій формі: епископи за посередництвом ректорів і префектів семинарій духовних мають впливати на питомцїв, щоби як найбільша их часть висвячувала ся в целібатї. Наради над тим предметом були дуже оживлені. Майже всї участники синоду, не належачі до инших комісій, зібрали ся на тоту нараду, в котрій взяв участь і о. митрополит. Він уживав усякого впливу, щоби ухвалу за целібатом переперти. Дійшло на віть до того, що о. митрополит, бачучи, що священики дієцезії перемискої найкріпше виступають против целібату, котрому неприхильний єсть і о. Пелеш, узнав за річ відповідну остерегти священиків своєї дієцезії перед "тими бунтівниками", а в противнім случаю грозив суспензією кождому парохови, котрий не буде голосувати за целібатом. Однак навіть така досадна погроза не вспіла зігнути священиків і они з правдиво руским стоїцизмом відповіли: "Єсли так, то нехай нас Ваше Преосвященство зараз всїх засуспендує." і дїйстно, по майже дводневних дебатах ухвалено всїми голосами против трех чи чотирох справу целібату відкинути.
"Упавши в комісії, справа не повинна вже прийти під ухвалу повного синоду. Однак бачучи упір митрополита, духовеньство вислало депутацію до кс. Чяски, щоби представити єму небезпечні для розвою церкви рускої наслїдки — підношеня тої нещасливої справи. Кс. Чяска приняв делєґацію лише на три мінути, однак розмовляв з нею пять квадрансів. На представленє делєґатів відповів дуже ввічливо: "Рим зовсїм не налягає на переведенє тої справи. Рівно-ж я висланий сюда не для урґованя єї а тілько propter fidem. Справу целібату форсує властиво тілько о. митрополит Сембратович з власної иніціятиви. Арґументи духовеньства дуже поважні і предложу их на нарадї епископів."
"Нарада епископів відбула ся вчера, в недїлю. По кількагодинній контроверсії о. митрополит капітулював о стілько, що згодив ся поставити комісія ще одну версію i квестії целібату: "Кождому питомцеви має бути вільно женити ся перед висвяченєм, однак єсть пожадане, щоби на становиска, де священикови з женою вижити або екзистувати не можна, ишли тілько безженні священики".
"Длячого о. митрополит Сембратович так упираєсь при заведеню целібату, о тім кружать всякі версії. Сам він мав висказатись при священиках, що при своїм именованю на епископа зложив торжественне приреченє, що одною з головних задач єго буде — завести целібат в клирі рускім. На чиї руки зложив він се приреченє, легко догадатись."
Отсе статья Kurjer-a Lwowsk-ого.
Кілько в нїй дїйстної правди, а кілько пересади або й неправди, годї знати при строгій тайности синоду. Особливо-ж трудно сконстатувати правду в подрібностях. Нам передовсїм просто не хочесь вірити, щоби Впрв. митрополит мав назвати виступивших против целібату священиків "бунтівниками" та щоби грозив суспензією парохам зі своєї дієцезії. Се просто неимовірне, рівно як і те, що нїби-тo сам признав ся перед священиками о своїм приреченю перевести целібат. Ми ще раз вискажемо свою гадку, що львівскі дневники при наводженю подрібностей з нарад синоду повинні поступати осторожно.
Судячи після всего, ми за факт можемо приняти лиш се, що митрополит всїми силами упараєсь при тім, щоби теперішний синод дав початок до заводженя целібату духовеньства нашої церкви, а зібране на синодї духовеньство — певна річ, що мабуть з дрібними виїмками — опираєсь тому як найенерґічнїйше. Безперечно в звязи з тим стояла депутація до аеп. Чяски. Ситуація нa всякій спосіб мусїла стати дуже неважною, коли духовеньство уважало за річ конечну вислати депутацію до делєґата папского. Конференція єго з делєґатами мусїла бути дуже цїкава і важна, коли тяглась так довго і то пізним вечером. Та про автентичний зміст тої розмови буде можна довідатись аж в своїм часї. Які мотиви руководять митрополитом, що він всїми силами упираєсь за зробленєм уже на теперішнім синодї початку заведеня целібату нашого духовеньства, не знаємо і не хочемо вгадувати, хоч то правда, як каже Kurjer, що кружать різні вісти.
Дальше з остатних подїй на синодї видно, що загал духовеньства стоїть енерґічно за ненарушимостію свого обряду і своєї церкви, та й можна сподїватись, що в тім настрою витреває до кінця, тим більше, що має за собою цїле духовеньство в краю і весь нapід. Всяка проба вводженя целібату в руcкe духовеньство єсть загалови Русинів несимпатична, скажемо більше, єсть просто ненавистна, а коли-б кому-небудь удалось перефорсувати єї, то в відносинах руских настав би такій хаос, що розмірів єго нинї годї навіть угадати хоч дневники польскі, бажаючі в интерес польщини і латинізму як найскоршого введеня целібату, напали на нас за наш висказ, що заводженє целібату було би тілько водою на млин православія, — ми все-таки обстаємо при тім своїм висказї. Має бути се факт, що православний митрополит буковиньскій Морарію-Андрієвич, довідавшись о внесених на синод у Львові предложенях що-до введеня латинників до рускої католицкої церкви і що-до проб з целібатом — мав дуже утїшитись і сердечно побажати, щоби бодай одно з тих предложень було переведене в дїло... І знов з сеї нагоди скажемо: Sapienti sat.
Синод скінчить ся вже на певно сего четверга. Вчера в церкві св. Юра відбуло ся по величавім богослуженю, котре відправив еп. Куїловскій, a проповідь держав о. Богонос з Хоросткова, торжественне засїданє синоду. Нинї дальше радять комісії, а завтра, як ходять вісти, має рішати ся справа целібату.
[Дѣло, 05.10.1891]
Справу целібату, котра стілько наробила гамору і колоту, вчера, як се вже загально звістно, — погребано на повнім засїданю участників синоду в семинарскій церкві. Ми певні, що сю вість повитають усюда з найбільшим вдоволенєм. В своїм часї справа буде могла бути розказана та вияснена, тогдї все представить ся в правдивім світлї і наша суспільність дізнає ся, кілько в сучасних вістях було правди, а кілько пересади або просто й видумки. Ми від себе нинї лиш то можемо зазначити сміло, що зібране на синодї духовеньство, зобовязавшись до строгої тайни, тайну тую доховувало, і за нїякі ревеляції по дневниках польских оно одвічати не тоже.
В справі целібату предложив синодови на руки Впреосв. митрополита Сильвестра єдиний світскій член синода д-р Исидор Шараневич основний меморіял против заводженя целібату руско-католицкого духовеньства. В меморіялї тім сказано, що заведенє целібату захитало би і підорвало би унію, чому, мимоходом сказавши, Gazeta Narodowa, завівши на-ново полєміку з "Дѣлом", не вірить, a знов повтаряє своє, що се могло би статись лиш тогдї, коли-б Россія заняла Галичину на час довшій.
Синод скінчить ся завтра. По скінченю синоду того ж дня дає митрополит пир. Той пир мав відбути ся вчера, але відложено єго на завтра.
Нинї автентично можемо подати число участників синоду. Из завізваних на синод, 7 духовних оправдало свою неприсутність слабостію, а взяло участь в синодї 168.
В звязи з справою целібату стоїть також один доволї цїкавий епізод. Оногди прибув з Довгополя на Буковинї д-р Окуневскій, лїкар повітовий [бувшій священик, що повдовівши за-молоду скінчив факультет медичний] і предложив митрополитови і аеп. Часцї (сему в латиньскій мові) слїдуючу просьбу:
Ваша Ексцелєнціє!
"В жовтни 1880 р. подав я, яко бувшій дупшастир, а тепер доктор всїх наук лїкарских і ц. к. повітовий лїкар в Довгополи (Кимполюнґ) на Буковинї, прошенє безпосередно на руки Єго Еміненції всесвітлїйшого кардинала, префекта Конґреґації для розширеня віри у всхідних дїлах в Римі, а в місяци липни 1886 р. на руки тогдїшного епископа в Станіславові, Преосв. д-ра Юліяна Пелеша, о усуненє перешкод висших чинів єрейских в цїли заключеня супружества. В обох тих прошенях я зсилав ся на то, що, яко вдовець-священик греко-кат. не повню вже від многих лїт священичих дїйствій, уживаю мирскої одежі, і строго взявши, не потребую, згідно з канонічними постановами і практикою грецкої церкви, розрішеня, бо в греко-кат. церкві таким повторно женившим ся священикам дозволений приступ до престола і ношенє священичої одежі.
"До нинїшного дня я не дістав нї на одно из моїх прошень одвіта, хоч менї тогдї, в 1886 р., Преосв. еп. д-р Ю. Пелеш приобіцяв вихлопотати в Римі приклонне рішенє, потім при тогдїшних політичних відношенях радив менї бути терпеливим, а наконець потїшував близьким скликанєм синоду і запевняв, що на нїм буде моє дїло приклонно рішене. На основі тих запевнювань осмілив ся я, коли скликанє провінціяльного синоду було уже постановлено, звернутись до Преосв. еп. д-ра Ю. Пелеша з прошенєм о удїленє менї необхідних информацій. Однак не діставши одвіта на мої письменні прошеня, не оставсь менї нїчого инчого, як просити В. Ексцелєнцію о предложенє мого дїла на рішенє провінціяльного синода, з тою смиренною заміткою, що рівночасно предкладаю моє прошенє і посланникови Є. Св. папи, аеп. Чясцї.
"В. Ексцеленція не будуть від мене, яко лїкаря, займаючого ся практичним сповнюванєм любови в ближньому, жадати предложеня наукової диссертації дотично права повторного вступленя в супружество.
"Не зсилаючись отже на 26 апостольскій канон, на 1-ій неокесарійскій, на 6 канон VІ вселеньского або труліаньского собора і розпорядженя грецких императорів, Юстиніяна Cod. Lib. I., Tit. 3. Leg. 45, Льва Myдрого з 960 г. новеля 79, на практику в Семигородї (Samuel Klein — Dissertatio canonica de matrimonio iuxta disciplinаm graeco-orientalis Ecclesiae. Vindobona 1781 pag. 151), на бреве папи Венедикта XIV з 19 червня 1750 ad Missionarios copticos (Kutschker's Ehereсht III, pag. 254, §. 135), після котрих римскі папи дозволяли свяшеникам грецкої церкви вступати в повторне супружество і задержувати священичій чин, ограничусь тілько на згадку, що Впреосв. митрополит д-р Іосиф Сембратович дня 4 сїчня 1881 р. в часї даної менї авдієнції можність вступленя в повторне супружество священиків-вдівцїв без найменшого ограниченя допускав і пізнїйше при удїленю свого мнїня на моє прошенє, яко бувшого лїкаря-асистента з річною пенсією низше 600 зр., о розрішенє вступити в супружество, ц. к. краєвому правительству в Чернівцях (в 1885 р.) таким способом виразив ся, що допускаєсь можність вступити в повторне супружество священикам-вдівцям греко-кат. церкви, єсли они з священичої звязи виступають, що така практика фактично истнує не тілько в Австрії, но і в других державах, як у уніятів, так і у неуніятів, а мому повторному супружеству стають на перешкодї тілько рішеня Замойского синоду. Позаяк згідно з канонічним правом рішеня провінціяльного синода обовязують лише в тих провінціях, в котрих заступники були на синодї, а Буковина, де я живу, до бувшої польскої держави не належала і своїх заступників на Замойскім синодї не мала, то для мене рішеня того синоду не мають нїякої сили. Тую ограниченість законности рішень синода потвердив також Преосв. еп. д-р Юл. Пелеш при нагодї удїленої менї 11 мая 1886 р. авдієнції. Впреосв. митрополит д-р Іосиф Сембратович зробив менї підчиненєм того дїла під рішеня Замойского синоду несправедливість і длятого я маю право згідно з уставами моральної жадати, щоби зроблена менї несправедливість була направлена.
"Право до заключеня повторного супружества доказав я тут з канонічної точки погляду.
"В виводи §.63 цивільного державного закона, після котрого висші чини єрейскі становлять перешкоду до супружества не повинен би я властиво запускатись, однак для лучшого поясненя наведу, що найсвітлїйші австрійскі учителї і коментатори цивільного державного закона і церковного права, а то: Zeiler: Commentar über das allgem. bürgerliche Gesetzbuch. Wien und Triest 1811-13. I. 210. Anmerkung zum §. 63: Handbuch des in Oesterreich geltenden Eherechtes. Wien und Triest 1813—18 160; Idem: Ausführliche Erläuterung des 2-ten Hauptstückes des allgem. bürg. Gesetzbuches Wien 1835. I., 191 Anmerkung 3; Gustermann; Oesterreichisches Kirchenrecht in den deutschen, ungarischen und galizischen Erbstaaten. Wien 1807, 69, zweite Auflage 1812, II., 69; Pehem: Praelectiones in ius ecclesiasticum univers. Viennae 1785 II. 64 et 74; Klein: Dissertatio canonica. Wien 1881, 5 und 63 ff.; Dr. E. Rittner: Oesterreichisches Eherecht. Leipzig 1876., 89, — були погляду, що цивільна законна перепона висших чинів єрейских не має місця в тих случаях, в котрих зі сторони церковної не заходять перепони, уневажняючі супружество.
"Дотично самого змисла, містячого ся в §. 63 цивільного закона, то він в сопоставленю єго до §. 6 того закона, — після котрого "законови при єго сповненю не може прикладатись инчій змисл, як лише той, якій из ясного наміреня законодавця випливає" — може бути примінений лише до священиків того віроисповіданя, котрим згідно з канонічними постановленями дотичної церкви то безусловно заборонено. Цивільний закон з 1 червня 1811 р. основуєсь дотично своїх правних поглядів на вис. патентї з 16 сїчня 1783 р., дальше слїдує т. зв. Іосифиньскій патент о супружестві з 1 падолиста 1786 р. (Іосифиньска книга законів). Зі всего виходить зовсїм точне канонічно і исторично незбите мнїнє, що висші єрейскі чини у всхідній, а именно і в грецкій церкви, і то в уніятскій і в неуніятскій, становлять не уневажняючу, тілько заборонюючу супружеску перешкоду і длятого грецкі священики, уніятскі і неуніятскі, важне супружество можуть заключати, і тогдї лише тратять духовний уряд, з єдиною виїмкою итало-греки, для котрих міродайна єсть постанова в конституції папи Венедикта XIV: Etsi pastoralis з 26 мая 1742 р. § VII, 27.
"Погляд той, що в грецкій, увіятскій і неуніятскій церкви висші єрейскі чини не становлять згідно з церковними уставами уневажняючої перешкоди до супружества, заступав в 1808 р. тогдїшній львівскій митрополит по случаю виданя книги цивільних законів в своїх письмах до центральних властей, як то видко из твору: Dr. Franz Laurin, Universitätsprofessor in Wien: Der Coelibat der Geistlichen. Wien 1880, 209.
"Єсли дальше взяти на увагу, що на засїданях надворної комісії ревізійної, установленої вис. цїсарским білєтом з 20 падолиста 1796 р. для укладу австрійского загального цивільного закона з 22 лютого 1802 р. до висше наведених параґрафів по слові "священики" був уміщений додаток "латиньскої церкви", отже в первістній стилізації той параґраф яко 73 звучав: "Католицкі священики латиньскої церкви, котрі одержали вже висші чини єрейскі... не можуть заключати важних супружеских договорів" і той додаток дотично священиків латиньскої церкви в другім читаню цивільного закона, почавшім ся 4 мая 1807 р. а скінчившім ся 14 сїчня 1808 р. яко §. 61 безмінно був полишений (Pfaffs Uiber die Materialien des oesterr. allgem. Gesetzbuches в Grünhuts Zeitschrift für das Privat und öffentliche Recht der Gegenwart. II. Jahrgang Wien 1875, 295 ff.), а в послїдній стилізації яко §. 63 був пропущений длятого, що то було питанє дисціплінарне, котре духовними законами вже єсть рішене, отже ясно, що той §. 63 цивільного закона вібдносить ся лише до священиків латиньскої церкви і само собою розумієсь, що инші священики можуть в супружество вступати. Законодатство тим менше не повинно входити в окремішности греків, бо в такім случаю оно мусїло би о священиках всяких реліґій пересправляти окремо. (Dr. Laurin: Der Coelibat. Seite 207.)
"Я доказав зеликами на найзнаменитших учених змисл канонічного устава, що я, яко священик-вдовець гр. кат. церкви маю право вступити в супружество і що тому повторному супружеству не перепиняють нї церковні нї цивільні закони. Позволю собі навести ще, що за часів св. Іосафата і Шумляньского у Львові священики-вдівцї повторно женились і дальше священичі дїйствія сповняли. Оржеховскій, священик латиньского обряда (Bukowski: Dzieje Reformacyi, Kraków 1886, т. IL, 213), оженившись, дістав від свого архіепископа на провінціяльнім синодї в присутности всего епископату освободженє від екскомуніки за женитьбу. В 1851 р. заключив супружество професор ґімназії Арон Помнул, яко бувшій уніятскій священик в Семигородї; по принятю ним православія єго супружество було признане за законне не тілько тогдїшним православним митрополитом Евгенієм Гакманом на основі єго предложеня до президента буковиньского правительства з 15 (27) липня 1853 р. і тогдїшним карловицким патріярхом Іосифом Раячичем на основі єго посланія з 8 червня 1851 р. ч. 474 до черновецкого митрополита, но також і ц. к. краєвим правительством при удїленю пенсії вдові по смерти Арона Помнуля, — на основі чого я, оказавшій ожиданєм много терпеливости і увзглядненя відношень, заслугую на то, щоби Ваша Ексцеленція удїлили менї на основі рішеня синоду розрішенє вступити в супружество.
Кимполюнґ 17 (29) вересня 1891 р.
Д-р Атанасій Окуневскій
________
Тепер подаємо кілька вістей, котрі вправдї не стоять в тїсній звязї з синодом, але вяжуть ся з видними в нїм личностями.
По Львові від кількох днїв кружила вість, мов-то в день именин цїсаря, коли митрополит Сильвестер з капітулою явив ся у намістника ґр. Баденього поблагожелати цїсареви, намістник мав по офіціяльній відповіди приступити до митрополита, взяти єго за волосє на голові і сказати, що митрополит "мимо синоду держить ся добре, бо ще все волося має на голові, не вимикано єму". Вість сю подала вчера одна ґазета, тож годилось би, щоби компетентні особи заявили публично, як оно було, бо просто віритись не хоче, щоби щось такого могло справдї стати ся...
Аеп. Чяска нинї або в сих днях (бо відїздить до Риму аж в понедїлок) відвідав музей Ставропігійскій. В понедїлок від відав в товаристві митрополита, о. Дольницкого і своїх секретарів будинок соймовий, де єго приймав заступник маршалка Хамєц, потім музей ґр. Вол. Дїдушицкого, де особливо подивляв вироби Шкрибляка і взагалї етноґрафічний віддїл Гуцульщини, опісля музей промисловий в ратуши, де впровадив єго в заступстві президента міста д-р Шараневич, а наконець институт Оссолиньских. Вчера-ж о годинї 4-ій виїхало було то саме товариство до Винник і оглянули фабрику тютюну. Принятє було величне: всї урядники виступили в мундурах, а в сали зібраних 850 женщин-робітниць приняли достойних гостей стрійним відспіванєм нашого "многая лїта".
[Дѣло, 07.10.1891]
У Львові дня 9 н. ст. жовтня 1891.
Вчера скінчив ся руско-католицкiй синод у Львові. Замісцеві участники єго розьїхались, делєґат папскій виїздить до Риму в понедїлок.
Синод закінчив ся щасливо, руске духовенство розпращало ся вдоволене і вертає по кількатиждневих трудах до своїх щоденних занять з гордовитим чувством совістно сповненого обовязку.
За якійсь час стануть звістні постанови синоду і все, що дїяло ся в часї нарад синодальних. Тогдї доперва розяснить ся неодно, що при строгій тайнї, взірцево доховуваній членами синоду, серед публики ширилось лише в видї вістей, може бути — єсли не в сути річей, то бодай в подрібностях пересадних або й просто неправдивих. Наша часопись, нотуючи ті вісти, хоч з одної сторони завсїгди рішучо і неустрашимо висказувала свої погляди, маючі на цїли лише добро і честь нашої церкви та руского народу, остерігала перед евентуальними похибками і одобряла зібранє на синодї духовеньство твердо стояти на сторожи окремішности свого обряду і самостійности своєї церкви (за що, сказавши мимоходом, з деяких ворожих рускій справі дневників польских до нинї сиплють ся на нас громи, розумієсь нешкідні), — так з другої знов сторони ми всякі вісти брали совістно під скальпель критики і зводили их на властиву міру — в интересї поваги зібраних на синодї представителїв і заступників руского духовеньства. Так поступаючи за весь час треваня синоду, і ми сегодня можемо сказати про себе, що совістно сповнили свій обовязок, і з тим більшим правом можемо нинї висказати кілька слів з нагоди закритя синоду.
Що синод сей буде мати якусь суму позитивно користних наслїдків для нашої церкви, того можна сподївати ся. З одної сторони відомо, що три комісії мали придїлену собі велику масу підготованих проєктів, а з другої сторони знаємо, що духовеньство зібране на синодї виявило богато фахових відомостей — се навіть звернуло увагу папского делєґата — і рівночасно кождий проєкт розбирало з обережностію, маючи завсїгди на оцї самостійний свій обряд і свою церков. При такім станї річи годї не надїятись, що синод принесе для рускої католицкої церкви якусь суму наслїдків користних. Що именно він принесе, того докладно нинї не знаємо і говорити о тім не можемо, — але що загал зібраного на синодї духовеньства постарав ся из підданих єму під оговори і рішанє проєктів виелімінувати все, що предкладаючі на свій погляд узнавали за добре, а він після свого пересвідченя за недобре і шкідне для рускої церкви, о тім можемо нинї говорити яко о річи певній.
За кожде добро якого небудь розміру і якого небудь напряму, котре евентуально вийде в результатї з сего синоду, заслуга припаде безперечно передовсїм Впреосв. митрополитови Сильвестрови, иніціяторови синоду і найбільше потрудившому ся через більше як два роки в підготовленю множества предложень синодальних, а відтак очевидно і єго співтруженникам при тім тяжкім дїлї. Заслуга нїкому справдї заслужившому ся не уйме ся і коли стане всїм видко результати трудів, означать ся самі собою і границї заслуги. Нинї о тім говорити ще годї, але натомість не завадить з досвіду набутого на сїм синодї зазначити — яко указку на будуче, — деякі хиби, які нас, неучастників синоду, головно ударили.
Се дві річи: перша дотикаюча складу синоду, друга — предложень синодальних, на скілько они, при нинїшнім великім розвитку репортерства дневникарского, против волї участників віча і на их найбільше зачудуванє, стали звістними по-за синодом і мають характер безперечної певности.
Що до складу синоду, то певна річ, що він не відповідав традиції нашої церкви обряду всхідного. Рівночасно з синодом у Львові відбуваєсь синод в Чернівцях. Як же-ж відмінний склад одного а другого! До якоїсь міри можна й поблажити звістній тенденції католицизму що до світских членів церкви, а все-таки цїла наша суспільність на зредукованє світскихь членів церкви аж до одної-одинокої особи на синодї, хоч на синодї Замойскім були бодай дві взглядно три, — згодитись не може і мусить, з огляду на будучність, против такої практики рішучо застерегтись. Нема сумнїву, що повага синоду львівского була би лише зискала, коли-б візвані були на него також представителї світских членів церкви, по можности всїх верств нашої суспільности — властителїв дібр і коляторів, світскої интеліґенції і міщаньства та селяньства. В кождій з тих верств находять ся прецїнь люде з кваліфікацією брати участь в нарадах для добра своєї церкви.
Що-до предложень підготованих синодови, то деякі з них були на всякій спосіб що-найменше не всесторонно розважені, бо при розглядї их через цїле зібране на синодї духовеньство они показались неможливими до принятя і остаточно провалились, а стали ся причиною заколоту і тих різнородних вістей серед публики та в дневникарстві галицкім, австрійскім і заграничнім, котрі будь-що-будь не могли причинитись до приданя поваги синодови, а кромі того — що ще важнїйше — упадок не можливих до принятя предложень міг би бути тут чи там хибно толкований, поминувши вже те, що і деструктивним елєментам посеред Русинів послужить він за средство аґітаційне до их спеціяльних цїлей. Жаль, що не обійшлось без усего того, а оно було би дуже користно, коли-б синод відбув ся був як найспокійнїйше, без ніякого прояву суперечних собі поглядів у руского духовеньства з одної сторони а у єго єрархії з другої.
Однак стало ся! Синод сповнив по совісти свій обовязок а бувші участники єго нинї з спокоєм дожидають дальшої судьби результатів свого нелегкого труду...
[Дѣло, 09.10.1891]
Дрібні посинодальні вісти.
3 виїздом аеп. Чяски зі Львова — сказали ми вчера — закінчило ся вже все, що мало звязь з синодом львівским, — остались тілько спомини і рефлєксії. Отож нинї доповняємо знане вже нашим Впов. читателям деякими дрібними вістями.
В недїлю, на день перед виїздом делєґата папского аеп. Чяски зі Львова відбув ся в єго честь у Є. Е. митрополита пир, в котрім взяло участь 36 осіб самих духовних: оба рускі епископи, аеп. Чяска з своїм секретарем Сальвім, крилошане, офіціял о. Малиновскій, проф. д-р Омелян Огоновскій і другі. Тоасти підношено в мові латиньскій. Митрополит підносив тоасти в честь папи римского і єго делєґата, — аеп. Чяска тоасти в честь митрополита та епископів руских і в честь духовеньства руского, — еп. д-р Пелеш в честь секретаря Сальвіого, — потім офіціял о. Малиновскій, крилошане оо. Сїнгалевич і Готеровскій і проф. д-р Бартошевскій в честь о. Чяски. З послїдних бесїдників одні дякували аеп. Чясцї за провід в синодї, другі підносили бажанє, щоби в синоду вийшла як найбільша користь для рускої церкви і висказували надїю, що делєґат причинить ся до того. Один з бесїдників, характеризуючи суспільність руску в Галичинї, піднїс, що Русини мали колись свою шляхту, але опісля, через всякі невзгодини вікові, стратили єї і нинї не мають. На те в другім своїм тоастї відповів аеп. Чяска, що Русини, хоч не мають nobilitatem sanguinis (шляхти з крови), то за те мають nobilitatem virtutum, scientiae et meritorum (шляхту з чеснот, відомостей і заслуг), тою своєю шляхтою можуть величатись і она заступить им шляхту з крови. [Очевидно, аеп. Чяска, коли виповів се щиро, то певно на основі личного досвіду з часу треваня синоду, пізнавши наше духовеньство по єго представителях, між котрими многі справдї импонували широкими фаховими і загальними відомостями і гуманними поглядами на всякі справи.] Старенькій, поважний віком і учений в дїлах рускої церкви та посїдаючій дуже богато досвіду про відносини руско-католицкої церкви офіціял о. Малиновскій висказав — suaviter in modo forti ter in re — бажанє, щоби руску церков перестали трактувати як-би якусь причіпку латинізму... В відповідь на те заявив aeп. Чяска, що він з своєї сторони промовить у папи в тім дусї, ut ecclesіa ruthena non secunda habeatur (щоби руску церков не уважано за щось низшого). Підчас пиру співав хор питомцїв рускі піснї, a між иншими відспівав пісню "Ще не вмерла Україна".
Делєґат папскій, приїхавши на синод до Львова, заявив був митрополитови Сильвестрови, що кошти удержаня делєґата і єго секретаря покриє пропаґанда, однакож митрополит на те не згодив ся і просив делєґата, щоби був вповнї єго гостем. Кромі делєґата папского і єго секретаря мав митрополит за весь час синоду гостями у себе обох епископів з их капелянами і членів синоду з своєї родини, — отже можна собі представити, які великі мусїв мати видатки. Кажуть, що звичайний видаток поденний виносив 200 зр., a кромі того були видатки на снїданя для синодального духовеньства і пири, на оплату дороги делєґатови і т. и. Загальний видаток митрополита на синод обчислюють на 7—8.000 зр. Кромі того митрополит подав аеп. Чясцї в дарунку золотий хрест з золотим ланьцухом, а секретареви Сальвіому рівно-ж цїнний дарунок. Аеп. Чяска лишив на памятку побуту на синодї свою капу.
______
Звістна річ, що польске латиньске духовеньство і взагалї Поляки заняли cyпpoтив синоду руского становище не конче paде, а з відзивів ґазет польских перед синодом (пригадаймо собі лише статью в Gazet-ї Narodow-ій) можна було міркувати, що Поляки хотїли, аби і латиньскі духовні мали деколи вступ і на синод рускій і щоби делєґатом папским був хтось из галицких Поляків, єсли не кардинал Дунаєвскій, то відай аеп. Исакович. З другої знов сторони бажало, видко, і правительство щоби на синодї був заступник правительства, — писали-ж прецїнь польскі дневники, що в синодї засїдати буде совітник львівского намістництва ґр. Лось. Між тим не сповнило ся анї одно, анї друге. На делєґата на синод визначив Рим не Поляка, але Италіянця, і правительственного комісаря на синод не допущено. Мабуть з тої причини латиньске духовеньство підчас побуту аеп. Чяски у Львові не вказувалось до него і єго не витало. Се впадало загально в очи. А щодо допущеня делєґата правительственного на синод, то на дотичне питанє з компетентного місця мав аеп. Чяска заявити, що синод — справа церковна внутрішна, отже делєґат правительства зовсїм злишний.
Якій суд виробив собі аеп. Чяска о Русинах, позитивно сказати очевидно годї. З єго прилюдних заявлень підчас синоду і на прощальнім пирі можна вносити, що він з одної сторони пересвідчив ся о льояльности руского духовепьства, чорненого в Римі, отже і підозріваного, а з другої сторони набрав поважаня для него за-для єго фахових і загальних відомостей. Як аеп. Чяска глядїв на опозицію, котру заявило зібране на синодї духовеньство против предложень що-до введеня латинників між святих рускої церкви а особливо що-до заохочуваня питомцїв до целібату — се в своїм часї вияснить ся. Звістно, що з депутацією, котра в справі целібату удалась була до него, він конферував півтора години, а кожуть, що тая конференція цікава именно енунціяціями делєґата, на котрі делєґати мали відповідати дуже енерґічно, рівно як енерґічно против деяких предложень виступало наше духовеньство на засїданях в комісіях і в церкві семинарскій. Остаточно аеп. Чяска мав депутації заявити, що не Рим ставив предложеня, але митрополит; Римови — казав, не йде о целібат і т. п., єму йде тілько о доґми.
Справа целібату — як нинї вже по трохи вияснюєсь — не була би наробила собою стільки гамору, заколоту і неприятностей межи митрополитом з одної а духовеньством синодальним з другої сторони, коли-б митрополит не був за нею сильно опирав ся. Очевидно, з самого предложеня того предмету зібране на синодї духовеньство було вже невдоволене, але думало, що до крайности не дійде, — що коли дотична комісія предложенє відкинула митрополит не буде напирати. Між тим стало ся инакше і се дало причину до наглої депутації від духовеньства до делєґата папского, а потім до тої роздразненої ситуації, серед котрої один з членів синоду, покликуючись на заявленє делєґата папского, закинув в комісії митрополитови, що він при именованю своїм приняв на себе зобовязанє — ввести целібат в рускім духовеньстві, бо нїби то коли митрополит зараз по своїм именованю приїхав до еп. Ступницкого, той мав, витаючи єго, сказати, що і він (Ступницкій) був би став митрополитом, коли-би був згодив ся підписати предложені єму пакти, але він на те не згодив ся. Кольпортована вість, мов-би то сам митрополит сказав: "я обіцяв" — не єсть правдива, — се один член синода сказав митрополитови. Члени синода очевидно мали свободу слова, a ситуація тогдї була дуже прикра, духовеньством опанувало було велике роздразненє. Митрополита мусїли повисші слова очевидно глубоко вразити і він кляв ся, що яко Русин любить руску церков і народ, висшого достоїньства вже не осягне, отже й не можна винити єго та підозрівати, і висказав жаль свій, що духовеньство може не мати до него повного довірія. Остаточно справа целібату упала. За предложенєм стояла лише дрібна частина членів синоду — де-хто з крилошан а з душпастирів н. пр. о. Келестин Костецкій, парох Черновець, котрий, хоч жонатий і отець дїтям, не може — казав — віджалувати, що женив ся, бо жінка і дїти стоять священикови на перешкодї сповняти свою місію. Натомість загал духовеньства заявив ся рішучо против усяких проб целібатових. В день рішеня тої справи знаменито промовляли в имени зібраного на синодї духовеньства оо. д-р Омелян Огоновскій і д-р Іосиф Левицкій а і д-р Шараневич дістав позволенє відчитати свій меморіял против целібату.
Цїлий матеріял синодальний (протоколи з нарад, внесеня і постанови) заким відошлесь их до Риму, мусять бути переложені на язик латиньскій. Ся робота потреває що найменше зо три місяцї, отже аж по такім часї акти львівского синоду опинять ся в Римі. Розумієсь, до тої пори там будуть мати вже докладне справозданє делєґата аеп. Чяски.
[Дѣло, 15.10.1891]
15.10.1891