Розбудова гімназії та катастрофа в магазині фарб

110 років тому в Станиславові – очима газети «Kurjer Stanislawowski». ПОЧАТОК СЕРІАЛУ.

 

Напередодні нового 1906/07 навчального року в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) виникла необхідність утворити ще одну державну гімназію з польською мовою викладання, оскільки охочих здобувати гімназійну освіту в місті ставало щораз більше.

 

 

Одна з найпопулярніших на той час місцевих газет Kurjer Stanislawowski (загалом у Станиславові тоді виходило 10 газет: 5 польських, дві українські, дві німецькі й одна єврейська) зауважила, що за кількістю учнів станиславівська гімназія стала чи не найбільшою в цілій австрійській державі. На той час, за даними газетярів, у ній навчалося аж 1 200 гімназистів. «У німецьких провінціях з такою кількістю утворили би щонайменше чотири гімназії», - іронізує видання.

 

Хоча того року Крайова шкільна рада у Львові погодила поділ гімназії у Станиславові на два навчальних заклади, далі паперових формальностей справа не рухалася. Роботи з реконструкції гімназійних приміщень і переобладнання їх під нову кількість учнів ніяк не могли розпочатись.

 

«Уже за два тижні має починатися навчання, а ще нічого не зроблено. Навіть не приготовлене місце для нової гімназії. Ніхто у Львові нічого не зробив, хоча кошторис ще взимку було складено, відтоді минуло вже понад півроку. Панство виїхало на модні тепер купальні, а робота стоїть», - обурювалися газетярі.

 

 

У той час єдина в місті гімназія займала будівлю колишнього єзуїтського колегіуму, збудованого ще у 1744 році (тепер – приміщення морфологічного корпусу медичного університету, пам’ятка національного значення). Рівно через 40 років, у 1784-му, коли австрійська влада заборонила діяльність єзуїтів, у цьому приміщенні відкрили одну з перших у Східній Галичині гімназій. Спершу всі предмети тут читали винятково німецькою мовою. Після «Весни народів» (революційних подій 1848-го) – у 1851-1856 роках – викладовою мовою була українська, потім використовували українську та польську, а від 1867-го повністю перейшли на польську. Серед гімназистів було багато видатних людей: літописець Станиславова Садок Баронч, учасник «Руської трійці» Іван Вагилевич, будівничий храмів Ян Сас-Зубжицький, творець Української Галицької армії Дмитро Вітовський тощо.

 

 

У першій половині ХІХ століття це була найбільша світська споруда Станиславова, яка разом з греко-католицьким кафедральним собором (колишній єзуїтський костел) та римо-католицьким фарним костелом (тепер – музей мистецтв Прикарпаття) обмежувала одну з центральних площ міста – імені Цісаря Франца І (тепер – майдан Шептицького), пам’ятник якому було встановлено при вході до гімназії. До 1881 року в цьому приміщенні містилася також початкова школа і службові помешкання деяких чиновників. Тепер тут мали би розміститися навчальні класи для обох польських гімназій.

 

 

Kurjer Stanislawowski нарікав, що роботи з реконструкції приміщень, за наданою інформацією, не можуть розпочатися до закінчення шкільних канікул, тобто, до того часу, коли в гімназії почнуться вступні записи й іспити, і в тісних приміщеннях старої єзуїтської будівлі станеться чималий наплив публіки.

 

«Тоді усі разом будуть тіснитися, а ремісники різних гатунків і робітники будуть розносити вапно, глину, цеглу і різні будівельні матеріали. Тоді ж будуть валити та мурувати стіни, білити і малювати, стелити підлоги та виконувати інші роботи, які триватимуть довго, а тим часом має відбуватися шкільне навчання, наражаючи учнів на каліцтво і навіть на загибель через такі роботи», - нагнітали в дописі газетярі.

 

Польський тижневик також звернув увагу на те, що в класах, розрахованих на 30-40 учнів, відтепер змушені будуть займатися по 100 і навіть 150 гімназистів. «Яка то буде наука в таких умовах, кожен собі може уявити», - пише Kurjer Stanislawowski.

 

Українська гімназія на розі вулиць Собєського та Ґолуховського (будинок ліворуч)

 

 

Поквапливе «роздвоєння» польської гімназії можна також пояснити гострою конкуренцією з українською громадою міста, яка за рік до того, у 1905 році, домоглася від австрійської влади створення цісарсько-королівської гімназії «з викладовою руською (українською) мовою». Цьому намірові дуже противилася польська більшість Галицького сейму, запевняючи, що на таку річ у бюджеті немає достатньо коштів. Щоби домогтися права для українців Станиславова здобувати гімназійну освіту рідною мовою, в жовтні 1903 року українські сеймові посли вчинили демарш – склали свої мандати і покинули сейм. Під натиском віденського уряду галицьке намісництво згодилося на створення української гімназії. У перший рік своєї діяльності вона ділила приміщення з польською гімназією, а згодом перебралася в орендовані приміщення у будинку на розі вулиць Собєського та Ґолуховського (тепер – будинок на вул. Січових Стрільців, 24), частину якого у той час займав також ресторан «Ройял».

 

Сучасний вигляд колишньої будівлі української гімназії

 

 

Тоді ж у цьому будинку представники української громади почали облаштовувати приміщення для Народного дому. Газета  Kurjer Stanislawowski поінформувала, що з цією метою було придбано нерухомість паном Миколою Сабатом – першим директором української гімназії. Через два роки сусідства із третьосортною ресторацією, від якої гімназію відділяла лише тонка стіна, навчальний заклад перемістили до новозбудованого приміщення на вулиці Липовій (тепер – Шевченка), а «Руська бесіда» ще до 1909 року існувала поруч із цим доволі шумним закладом.  

 

 

Разом із освітніми закладами, які перед початком навчального року публікували в газеті умови вступу, у Станиславові так само активно пропонували свої послуги приватні вчителі та репетитори. Скажімо, якийсь Казимир Голендер, який мав помешкання на вулиці Сапєжинській, запрошував на підготовчі курси до іспиту з бухгалтерського обліку.  Вартість навчання у нього становила 100 корон.   

 

Тим часом у місті закінчився страйк бляхарів. Вони повернулися до праці, здобувши перемогу: відстояли собі право на 9-годинний робочий день замість 11-годинного.

 

 

Тоді ж у Станиславові суттєво подорожчало будівельне дерево: за чотирикубовий стос букових колод на складі просили на 1,6 корони більше, ніж кілька місяців тому. До осені, за оцінкою газетярів, дерево ще мало додати в ціні 2 корони і вартість стосу мала сягнути аж 30 корон.

 

А будівельні матеріали у місті могли би навіть дуже знадобитися, якби місцевим вогнеборцям не вдалося так швидко приборкати катастрофічну пожежу, яка виникла в Станиславові у середу, 15 серпня, і тільки через відсутність сильного вітру не поширилася цілим середмістям. У тильній частині будинку Регенштрайфа на розі вулиць Собєського та Голуховського (тепер – руїни на вул. Січових Стрільців, 18) близько 9-ї години вечора раптом стався вибух у магазині (по-теперішньому, складі) лаків і фарб.

 

 

Як писала газета Kurjer Stanislawowski, мешканці довколишніх будинків були стривожені гучним вибухом і вогняною загравою у південній частині неба. Потім – побачили дві постаті, охоплені полум’ям, які вибігли з магазину і волали про порятунок. Потерпілими виявилися власник магазину Давид Айслер і його помічник Берг Гутвальд.  

 

Рятувати магазин і людей від вогню одразу кинулися випадкові перехожі. Пан Раух, касир Іпотечного банку, своїм плащем збив вогонь з одежі Гутвальда, а Айслерові допоміг загасити полум’я якийсь офіцер. Окрім того, люди виводили із сусідньої будівлі, на яку міг перекинутися вогонь і яка належала пану Водічці, почтові фіакри та коней, яких там утримували. До ліквідації пожежі долучилися вогнеборці з добровільних дружин міста та приміського села Княгинина. На місце події прибув віце-бургомістр Фідлер, який керував рятувальною операцією.

 

Газета припустила, що причиною загорання став вибух випарів суміші під час розведення лаку скипидаром. Це нещастя призвело до смерті Берга Гутвальда, який отримав важкі опіки двох третіх поверхні тіла і помер на другий день після пожежі.

 

Оскільки Давид Айслер не мав права займатися виготовленням лаків в цьому приміщення без особливого дозволу, після отримання медичної допомоги він ще мав стати перед судом. Окрім того, вогонь спалив йому товару на 20 тисяч корон і ще півтори тисячі корон збитків потрібно було вкласти в ремонт магазину.

 

 

 

Будинок Реґенштрайфа був найдавнішою кам'яницею за межами колишніх фортечних стін Станиславова. Він вирізнявся художніми барельєфами на біблійні теми: у підвіконних нішах другого поверху були зображення ангелів, які відпочивають у райських кущах, а під крайнім лівим вікном фасаду була зображена сцена жертвопринесення Ісаака. Цей унікальний будинок був збудований ще у 1827 році єврейським купцем Шмаєю Регенштрайфом і пережив руйнівну «Мармулядову пожежу» 1868 року, яка знищила третину всіх споруд у місті. Вдалося йому витримати і удар вогню у 1906 році.

 

 

До його цілковитого знищення дійшло тільки у 2012 році, коли раптом обвалилися міжповерхові перекриття. Прикметно, що обвал підлоги стався у приміщенні, яке орендувала інспекція з питань благоустрою Івано-Франківського міськвиконкому. На щастя, у міських чиновників уже закінчився робочий час, тож ніхто не постраждав. А через два роки, у 2014 році, обвалилася стіна другого поверху, після чого руїну почали розбирати, щоб на її місці звести чотириповерхову новобудову «під старовину».

 

 

 

Продовження – "Розбудова міського парку та сморід на Пасічній" 

 

 

20.08.2016