Оповістка.

Отся книжка „Житя і Слова“ запізнила ся —  не зовсім з нашоі вини. Другий рік нашого виданя кінчив ся з значним як на наші плечі дефіцитом і ми задумали з шестою книжкою другого року закінчити зовсім наше ви­данє, а радше залишити єго дальше видаванє. Сю свою постанову ми заявили ширшому кружкови наших товаришів і передплатників. Звістка про упадок „Житя і Слова“ викликала не тілько щирий жаль у на­ших товаришів, а втіху у противників (вони є й там, де б йіх ніхто й не надіяв ся), але також розмови про те, як би допомогти виданю і поставити його знов на ноги. Сі розмови протягли ся троха довго, як то у нас звичайно, і в головній свойій суті не довели ні до чого. З виємком одного товариша, що не довго радячись, поспішив зложити на наші руки свій даток, котрий ми повернули на часткове покритє де­фіциту другого року виданя, ми не могли похвалити ся діяльною по­мічю наших товаришів і прихильників і кілька разів збирали ся випу­стити в світ остатню книжку нашого виданя з заявою, — що вона оста­тня. Та про те нас здержували все і все повторювані уваги з ріжних боків, що виданя такого, як „Житє і Слово“, хоч у троха зміненій формі, доконче треба, що праці порозпочинані доси у нас конче треба покінчити, що супроти чим раз сильнійших та сістематичних заходів купки „удержавлених“ Русинів та стоячоі по за йіх плечима шляхет­сько-польськоі кліки конче потрібний є орган, котрий би і серед ін­телігенціі ширив та піддержував незалежні, критичні погляди, бодрість духа, віру в наші сили народні і погорду для всіх тих, що дорогою сервілізму, жебранини а в найліпшім разі безхарактерного опортунізму буцім то ратують, а на ділі компромітують нашу народню справу. Всі відчувають потребу виданя незалежного, політично-наукового, о шир­шім закрою і поважнім тоні, котре би не вдаючи ся в щоденну агіта­цію політичну пояснювало явища нашого політичного і суспільного житя з ширшого становища, виданя, котре би злучувало європейські поступові ідеі з потребами русько-украінськоі націі, хлопськоі націі, виданя стоячого на грунті програми русько-украінськоі радікальноі партіі.

Таким виданєм по упадку „Народа“ був якийсь час „Радикал“ видаваний д. Будзиновським. Ми вважаємо потрібним пригадати читаю­чій громаді головні політичні прінціпи, на яких мала стояти ся газета і які виложені були в передовій статі єго 1-го числа.

„Перша, загальна ціль наша є усвідомити і зорганізувати в бо­єву політичну армію руський народ, котрий в головній части ста­новить кляса мужицька, а в меншій — не спольонізована ще жмінка міщанства і пролетаріят інтелігенціі. Головна сила нашого народу— сама непросвічена і індіферентна маса, кляса мужицька. Тому то головною нашою метою буде робота над усвідомленєм тоі маси. Щоби се осягнути, мусимо наперед усвідомити сю клясу про єі ма­теріальні і просвітні інтереси, уложити йіх в політичну програму і показати мужикови, що все те дасть ся осягнути дорогою зако­нодавчого.

„В той тілько спосіб розбудить ся в народі інтерес і змаганє познайомити ся з цілим законодавчим апаратом, зі способом єго функціонованя. Коли мужик набере переконаня, що єго судьба, єго будучність, що осягненє єго постулатів залежить від сойму і ради державноі, розбудить ся в ній бажанє осягнути як найбільший вплив на ті тіла. Окрім цілого ряду дрібнійших реформ економічних, котрі дали-б перевести ся і в нинішнім соймі, як би ми були там засту­плені в поважнійшім числі, будемо добивати ся також реформи, ко­тра з коренем змінила би економічне положенє мужика. Тою рефор­мою буде націоналізація землі і рільноі продукціі. Сю переміну суспільного ладу будемо старати ся перевести частковими рефор­мами, котрі-б льоґічно довели до остаточноі нашоі ціли. Таку ре­форму мож буде однак перевести лиш тоді, коли ціла законодавча машина буде в руках робучих мас. Тілько тоді, коли мужик перейме ся такою програмою, стане ся він фанатичним прихильником за­гального голосованя, бо лиш воно може запевнити йому більшість в законодавчих тілах.

„З такоі роботи буде нам ще одна користь: коли маси виро­блять ся політично, виробить ся у них також зрозуміне для ідеальних дібр людськости, зродить ся потреба користати з тих дібр. В той спосіб „тягнучи маси на шнурку матеріальних інтересів до висших, ідеальних цілей“, будемо могли осягнути те, чого т. зв. „народо­вці“ не можуть осягнути, і при вузкости своєі програми ніколи не осягнуть. В нашій парламентарній роботі попруть нас безперечно і другі народи австрійські, котрі також невдоволені з політичних порядків Австріі і в котрих політичний радікалізм ширить ся ще скорше, як у нас, то-ж не маємо причини журити ся тим, що нас за мало в порівнаню до цілоі Австріі.

.„В нашій публіцістичній роботі будемо все о тім памятати, що границі нашоі національноі теріторіі не кінчать ся границями Галичини. Галицькі Русини, се лиш дрібна часть великого русько-­украінського народа, котрий в головній свойій масі живе в Россіі. Та часть нашого народа знаходить ся ще в гірших національно-по­літичних условинах, як галицькі Русини. Украінці в Россіі не мають навіть елементів національноі і політичноі волі, живуть в повнім безправю. Галицькій Руси прийде ся помогти Украіні вибороти собі волю. Таку ролю призначило вже нам наше політичне положенє. Бо хоч би ми в цілій нашій акціі не звертали навіть уваги на Украіну, то всеж таки той факт, що ми тут скріпимо ся, не лишить ся без впливу на хід справ в нашій ширшій рідні. Коли Галицька Русь стане силою політичною, коли справді удасть ся втягнути все му­жицтво в радікальну партію з представителями в соймі і парля­менті, з такою програмою, котра зацікавить одних, заімпонує дру­гим в Европі, тоді Украіна бачучи, як мала єі частина, завдяки кращим політичним умовам, змогла добити ся до повного національ­ного житя, набере духа і віри в свою справу і з більшою енергією, бо з надією побіди, стане добивати ся своіх прав. Ми однак не лиш посередно, то є боротьбою за нашу власну, галицьку справу будемо кріпити духа Украіни. Ми приймемо й діяльну участь в роботі Украінців, бо коли поступ справи у нас допоможе де в чім Украіні, то і vice versa, розвій справи на Украіні прискорює нашу побіду.

„Тому-ж „Радикал“ буде також органом Украіни, а власне тих Украінців, котрі у себе дома прямують до тоі діли, до котроі зма­гаємо ми. А що найважнійшою справою для Украіни є тепер — здо­бути політичну волю — розуміючи єі безусловно яко волю націо­нальну, краєву (областну), децентралізаційну, а ніяк не вбачаючи єі в централізмі і обрусительстві, котрі все будуть нищити Укра­іну — будемо в першім ряді давати місце таким статям, в яких розбирають ся оті питаня з висше вказаного погляду. А що боротьба за політичну волю дуже сложна, в Россіі до того ще дуже тяжка, то повинні допомагати собі в тій справі всі елементи, всі партіі, що першою метою поставили собі узисканє політичноі свободи.

„Для того „Радикал“, не обмежаючись одного Украіною, буде на своіх листках давати місце всім партіям Россіі, що мають з У­краінцями одні інтереси і погляди, хоч би вони по другим точкам програми ріжнили ся від них. Завсігди будемо протестувати против, усіх змагань тих партій, котрі неґуючи нашу самостійність націо­нальну, домагають ся такоі сістеми державноі, котра несучи за со­бою обрусінє довела-б Украіну до остаточноі денаціоналізаціі. Нашим жаданєм в приложеню до цілоі Россіі є політична воля, демо­кратична і національна, під охороною федератівно­го устрою всеі північно-східньоі Европи — через що централістичні, обрусительні партіі яко такі, і мусять в нас усе мати противників, хоч би вони були як найрадікальнійші і як най­рєволюційнійші“.

В повні згоджуючи ся на сю програму ми й зважили ся, по упадку „Радикала“ обняти, що так скажемо, єго спадщину, т, є. зре­формувати „Житє і Слово“ в такий спосіб, що б воно не тратячи свого дотеперішнього наукового характеру, розширило свойі рамки та­кож на справи політичні і провадило йіх в дусі виложеноі тут про­грами. Вже з самого змісту сеі програми кождий тямущий може поба­чити, що хоча до обнятих нею ідей признає ся поки що у нас неве­лика числом партія радікальна, то про те ся програма — не вузко партійна, а широко національна і наскрізь гуманна, являєть ся оди­ноким поки що у нас смілим, повним і консеквентним сполученєм но­вочасних ідей людськости і справедливости з нашою ідеєю національ­ною, з положенєм, потребами і ступнем освіти нашого народа. От тим то часопись наша, хоча стоіть твердо на основі програми русько-­украінськоі радікальноі партіі, солідарізує ся з нею не тілько в прінціпах, але також у всіх подробицях єі практичного приложеня, про те не буде офіціальним органом партіі, а яко приватна власність одного чоловіка хоче супроти радікальноі партіі так само як і супроти всіх дру­гих заховати собі свободу критики, бажає бути трибуною доступною для всіх прихильників поступу і розвою нашого народа, без огляду на йіх партійні відтінки, для поважноі обміни думок. Пошанованє особи противника, річева критика, ясність провідних думок і толєранція в річах меншоі ваги, — отсе ті засади; якими хочемо кермувати ся при веденю редакціі. До сего завважимо ще ось що. Бажаючи сполучити наше виданє як найтіснійше з духовими і ідейними інтересами посту­повоі части нашоі молодіжи ми запросили чільних єі представників до участи в веденю редакціі і до співробітництва. До тогож ми про­симо всіх тих людей з провінціі і з россійськоі Украіни, котрі по­чувають потребу вольного, незалежного слова, смілоі критики, поважноі діскусіі над усіми важнійшими питанями нашоі сучасности. Кождий щирий голос, кожда річева критика без огляду на партійне становище автора буде для нас пожадана, бо своім виданєм ми хочемо служити цілому народови, а не одній партіі.

Бажаючи надто своім виданєм доповнити ті наші виданя, які ви­ходять в Галичині, а також, на скілько можна, журнали россійські, ми думаємо се зробити, обертаючи особливу увагу на критику літературну і знайомлячи читачів з новими напрямами і важнійшими появами літе­ратури інших народів, а в науці подаючи праці чи то орігінальні чи перекладні про такі теми, яких у Россіі не позволяє торкати ся цен­зура.

Редакція „Житя і Слова“.

[Житє і слово, 1895, т.IV, ч.6, с.485—488]