Коли б ми в своій публичній праці руководились особистими мотівами, то ми тепер мали би повне право радіти: все, що ми говорили про т. зв. "нову еру" з єi "угодою" сповняєся і майже сповнилось до кінця. І хід виборів у раду державну і хід справ у тій раді показують, що нема в тій ері нічого нового і що самоі угоди майже нема. Самі угодовскі органи, Діло та навіть Правда мусять говорити щось подібне до прямого признаня сего кінця бучно похваленого ними діла.
Діло се бучно звалось угодою між Русинами й Поляками, між народами, котрих інтереси однакові! На лихо, бесідники угоди забували дві речі: 1) що народи руский і польский ніколи й не сварились між собою, бо навіть в часи старих війн т. зв. руско-польских, устрій держави був такий, що ні в соймах, ні в війску плебс польский не мав ніякоі участи, так що всі ті війни були між народом руским і шляхтою польскою; 2) що наш народ є не тілько нація, а й кляса плебейска, котроі інтереси так само противні інтересам польскоі шляхти, як огонь ледови. Возьмім хоть такий новійший примір. Недавно в раді державній з двох боків, від нім. лівиці і молодочехів, поставлено внесок про виборчу реформу, котра давши сільскому плебсу право прямого вибору послів, могла би хоть по части вменшити напір панства й жандармів на вибори. Так польскі посли в раді державній зараз же стали протів того внеску, тим часом, коли не може бути такого Русина, котрий би був протів него, так що навіть угодове Діло мусило припоручити руским послам підпирати той внесок. Яка-ж тут угода?! Такаж сама незгода вийде між інтересами руского народу і польскоі шляхти і в усякій політичній, а тим більше соціяльно-економічній справі.
От через що програми угодових Русинів і в соймі і в раді державній й мусіли бути порожними словами, як се ми показали в нашій газеті. Властиво скілько небудь реальні подачки приобіцювались Русинам в часи робленя угоди тілько на полі шкільнім. Тепер, в державній раді показалось, що й ті подачки висять на волоску. Міністерство державне мусить тепер опиратись на згоді німецкого богатого міщанства з польскою шляхтою, то ні воно, ні німецка міщанска партія не сміють дати від себе що Русинам, а через те конець внескам д. Романчука про подачки Русинам в справі шкільній вийшов такий, що Русинів відіслали до сойму, то б то до польскоі шляхти. Що вона дасть зі своєі ласки Русинам, те й буде. Ну, а з ласки ніхто богато не дає, а особливо шляхта.
Навіть наші угодовці не такі вже сліпі, щоби не бачити сумного, хоть з другого боку й кумедного стану, в котрім вони опинились. От і вони почали шукати виходів, і одні надумались виголосити в пра-матері угоди, Правді, що спасе Русинів не парламентаризм, а щось інше, а другі, в Ділі, почали шептати про можливість для руских послів перейти в опозицію.
Перше зовсім уже дурниця, або, коли руске слово за терпке в печати, то скажемо по латинскому: абсурд бо тепер вже "батьківска рука" мусить все таки держатись границь і форми парламентаризму. Друге було би розумне, як би сказано було ясно, в чім буде опозиція Русинів, про можливість котроі нарешті заговорило й Діло.
Можна було чекати, що спеціяльний бесідник руский, д. Романчук вияснить нам сю справу. Так ні! Єго довга бесіда порожнісінька в усім, окрім тоі части, де він виступив яко гімназіяльний професор перед віденьскими політиками з елєментарною лєкцією з етнографіі про самостійність Русинів. Звісно, й високим політикам не пошкодить иноді послухати гімназіяльну науку, — жаль тілько, що д. Романчук сам не дуже добре вибрав для себе підручник в слабенькій брошурці Делямара, за котрим сидить д. Духінский — людина предобра, та котрого, на лихо, не беруть тепер в сурйоз в науковім світі. Вся властиво політична частина промови д. Романчука вже через те неполітична, що зовсім порожна. Ми дуже жалуємо, що Діла не пускають у Росію, бо якби тамошні украйінолюбці прочитали цілу промову д. Романчука, то се дуже влекшило би нам завдачу виявляти йім порожнечу політики наших народовців і потребу іншоі політики для Русинів.
Д. Романчук не поставив виразно ні одного бажаня Русинів, навіть ні одного з тих пунктів, котрі були ухвалені на зборах Народноі Ради, а поновив порожні фрази своєі соймовоі програми та програми руского клюбу в раді державній. До міністерства він обернувся так: я мусів би відмовити вам буджету, але буду голосувати за буджетом, бо ми чекаємо від вас добра. Так само чекає д. Романчук чогось і від сойму галицкого. При такій порожнечі практичноі части програми, д. Романчук доволі високим тоном і заманює правительство і грозить єму. Але й ті замани і грозьби пусті, бо темні. В заманах говориться про важне для Австріі "географічне положенє" Русинів, а в грозьбах сказано: "коли ж би ще й тепер наші сподіваня завели нас, то на тім стратить держава ще більше, ніж наш народ". Пригадуючи звичайні натяки народовскоі печати, а також промови дд. Романчука й Січинского в соймі, замани сі треба би зрозуміти так: "коли австрійско-польский уряд вдовольнить Русинів, то ті поможуть йім у війні проти Росіі", а відповідно сему, грозьбу треба розуміти так, що "коли Русинів заведуть, то вони стануть на бік Росіі". Слова д. Романчука треба розуміти або так, або вони зовсім нічого не значуть.
Впрочім вони в усякім разі пусті. При теперішнім стані і ради державноі і сойму галицкого, Русини нічого не можуть осягнути сурйозного й сталого. Коли-ж надіі скілько небудь щирих, хоть необачних Русинів-угодовців будуть заведені, то на тім не стратить ні народ наш ні австрійска держава, а обоє виграють, бо народ наш рішучо пристане до руху політичноі реформи Австріі, починаючи з реформи виборчоі, на більше демократичних основах, — до руху, що вже пробуджуєся й серед Німців і серед Славян, і коли той рух доведе до свого, хотьби в пункті реформи виборчоі, то держава австрійска стане тілько міцнійшою, бо справедлившою до всіх єі народів.
Порожні тепер і натяки народовців, що вони можуть перейти в опозицію. В яку опозицію? Тепер у раді державній виявились уже початки опозиціі власне на тім боці, котрим ще недавно держалось міністерство: серед клерикалів, феодалів і. т. і. Як би наші посли пристали до таких опозицій, то се не значило би рівно нічого і нічого не давало би нашому народови, бо недавно, коли правительство держалось правицею + Поляки, а наші посли були з правицею ж, ми нічого не дістали; тепер, коли міністерство держиться лівицею + Поляки, а наші посли стоять в "прихильно очікуючім" стані і нічого зате не дістануть, нічого не зміниться, коли посли ті перейдуть до пів-опозиціі правиці, котра завтра може стати впять міністерскою підпорою, впять вкупі з Поляками. Ce bonnet blanс, blanc bonnet, як кажуть Французи.
Єдина розумна й пожиточна опозиція для Русинів, се виступити на дорогу радикалізму, домагатись реформ в радикальнім напрямку, з котрих деякі назначені навіть в ухвалах "Народноі Ради". Рускі посли в раді державній зробили би далеко розумнійше, як би замісць зовсім порожноі програми руского клюбу та промови д. Романчука, поставили перед радою державною хоть ті ухвали, в редакціі котрих ачейже щиро брав участь і д. Романчук. Чому вони того не зробили?
Зрештою й тепер ще не за пізно. В раді державній зачеплено вже дві точки, котрі згадуються і в ухвалах Народноі Ради і котрі входять і в програму радикальну: се справа реформи закону про печать і про безпосередні вибори з куріі сільскоі. Певно, польский клюб буде протів тих реформ, а надто виборчоі. Певно також, що й значна частина Німців лівиці, щоби приподобатись польскому клюбови, залишить навіть своі проєкти реформ у тих справах. Нехай наші посли, вкупі з радикальнійшими елементами в раді державній, з Німців, Чехів і. т. і. піднесуть сі проєкти, а поряд з тим возьмуть на себе ініціативу енергічноі агітаціі за ними й за подібними справами серед маси нашого народу. Хотьби зразу наші реформовці в раді державній з другими остались меншости в раді державній, то все ж таки така політика не осталась би без плоду на далі, і між іншим поставила би наш народ в можливість свідомо користуватись правами своіми, коли прийде час єму получити йіх, а тим: часом перешкодила би замірам провести в Австріі радикальні реформи поминувши Галичину, як на се натякнули Німці з лівиці в справі реформи виборчоі.
Правда, якби серед теперішних руских послів появилась думка стати на таку дорогу, то ті з послів, котрі вийшли з виборів явними мамелюками або хрунями, напевно не пристали би до такоі політики, та воно й усім теперішнім руским послам трохи ніяково ставати до неі, бо всі вони більше-менше похрунились. Та треба-ж кому небудь з руских послів, хто хоть трохи цінить себе й руску справу, зважитись, бо далі стояти в теперішнім стані значить все більше набиратись сорому і як прийде час нових виборів, то все одно прийдеся або посипати попелом голови (що для певних осіб буде вже й запізно) або рішучо переходити в хруні.
В усякім разі, коли вже й угодовці допускають можливість переходу в опозицію, то нехай би вони розважили над тим, чи можлива для Русинів яка небудь дійсна й пожиточна опозиція без переходу на дорогу радикалізму?...
[Народ]
15.07.1891