У нашому ґлобалізованому всесвіті ми дуже віддалилися від поради, яку в 1680 р. маркіза де Севіньє дала своїй доньці в листі: «Думай правильно чи думай помилково, але думай сама!»
Чи помічали ви, наскільки всі медії, усі хроністи і всі політики у певний момент думають і кажуть одне й те саме, цікавляться тими самими подіями і пропонують те саме пояснення? Назвімо це явище «світовою мімікрією». Однодумність поширюється в суспільній думці, як вірус, і ясна річ, що соціальні мережі це прискорюють. Якщо хтось намагатиметься привернути увагу до інших, менш резонансних чи менш шаблонних подій або запропонувати інше пояснення домінуючих фактів, як-от потепління клімату, зростання нерівності чи піднесення націоналізму, — його нехтуватимуть й іґноруватимуть. Якщо він має імунітет проти цього вірусу, то стане парією; у нашому ґлобалізованому всесвіті ми дуже віддалилися від поради, яку в 1680 р. маркіза де Севіньє дала своїй доньці в листі: «Думай правильно чи думай помилково, але думай сама!». Маркіза де Севіньє залишається видатною постаттю в анналах французької літератури, але про цю пораду її дочці забули.
А думати не так, як усі решта, — чи не є це також хворобою духу, ще одним вірусом, який часто називають «духом сперечання»? Англійці навіть мають термін для означення цього: contrarian (нонконформіст). Можливо, але заперечення є необхідним для пошуку істини. Істиною є те, писав філософ наук Карл Поппер, неправдивість чого можна довести. Просто кажучи, це означає, що знання з'являється заледве тоді, коли розібрано домінуючі гіпотези. Це робить очевидним Галілеєве «І все-таки вона крутиться!».
Облишмо абстрактні міркування, щоб виявити буйні пагони однодумності в наші дні. Можна почути, наприклад, що націоналізми, які з'являються повсюди, є реакцією супроти ґлобалізації і що відбувається повернення до племені. Насправді, щоб довести цю тезу, порівнюють різні політичні феномени у різних цивілізаціях, які зумовлені різними причинами. Трамп, Марін Ле Пен і Сі Цзіньпін борються за одне й те саме? Мені здається, що треба було б помістити кожного з них у свій контекст, замість того щоб бачити в цьому спільне призначення.
Також варто було б помістити в історію це позірне піднесення націоналізмів: ми щойно вийшли зі світу, в якому існували лише націоналізми і трибалізми, тимчасом як особливістю нашої епохи є те, що вперше ґлобалізація, насправді всесвітня, так-сяк співіснує з трибалізмом і це є чимось новим. Так само, коли «усі на світі» морочать нам голову зростанням нетерпимості, я в цій щотижневій колонці нещодавно вказував, що обрання мером Лондона мусульманина, а мером Джакарти християнина є чимось дивовижнішим і більш знаменним, ніж «повернення» ксенофобії; ксенофобія існувала у всі епохи, тимчасом як ці вибори є прикметою лише нашого часу.
Іншим прикладом є зростання нерівності, теза про те, що 1% супербагатіїв експлуатують 99% усіх решта. Тут видимість плутають з дійсністю. Можливо, Білл Ґейтс і є найбагатшою в історії людиною, але він принаймні створив щось для щоденного вжитку, як-от програму Windows, в той час коли супербагатії минулого, індійські магараджі чи стамбульські султани, не створили нічого. Те, що «всі на світі» змагаються з 1%, є залишковим явищем вульгарного марксизму, який приписує всі нещастя одних експлуатації від іншого. Не було доведено, що нерівність загрожує економічному зростанню, як це повторює у Міжнародному валютному фонді світова папуга Крістін Лаґард, і мені видається абсурдним стверджувати це в той момент, коли з'являється світовий середній клас.
І на завершення — хоча можна провадити далі безконечно — кліматичні зміни як приклад однодумності. Я не заперечую існування кліматичних змін, тому що клімат за означенням є чимось, що змінюється. Я не заперечую потепління, бо його можна виміряти. Але однодумність дає зрозуміти, що єдиною причиною потепління є викиди вуглекислого газу, тобто індустріалізація, тобто капіталізм, а це ще треба довести. Також ще треба довести, що уряди можуть щось вдіяти супроти цієї споконвічної тенденції до потепління, яка безперечно є циклічною. Ясна річ, що політикам, які прагнуть підтвердити свою леґітимність, на руку, аби в це вірили, і однодумність є їхнім реле.
Однодумність не є пошуком істини, це зміцнення інтелектуальної влади і монополії на інтерпретацію від ґлобалізованої еліти, яка, з іншого боку, нині оголошує себе супротивником ґлобалізації. «Усі стверджують, що шукають істину, — казав філософ Ісайя Берлін, — але якби її знайшли, вона, можливо, виявилася б нецікавою». У кожному разі, шукаймо її.
Guy Sorman
El virus del pensamiento único
ABC, 11/07/2016
Зреферувала Галина Грабовська
20.07.2016