У Львові дня 7 н. ст. липня 1891.
Потреби Русинів на поли шкільництва представив в радї державній пpи дебатї над буджетом міністерства просвіти посол Барвіньскій в звістній нaшим читателям обширній беїдї, про котру висказуєсь Neue freie Presse, що она поясняла важні питаня "з тверезою предметовостію і спокійним достоїньством" [mit nüchterner Sachlichkeit und ruhiger Würde].
Очевидно сей відзив Neue freie Presse відносить ся не лише до обговорених в бесїдї посла Барвіньского спеціяльних постулятів руских, але і до постулятів загального значіня для шкільництва в краю. Того рода постулятами суть в бесїдї нашого посла: справа перетяженя молодежи в середних школах і способів заради тому лиху [по-при ревізію плянів науки і учебників, методичне виобразуванє кандидатів на учителїв шкіл середних та концентрацію научних фахів в низшій ґімназії в одній руцї], дальше справа переповненя середних шкіл галицких і способи, якими би тому запобігти [через заснованє більше середних шкіл, семинарій учительских і шкіл фахових], дальше справа реформи шкіл народних в напрямі практичнім — і т. д. Всї ті постулати, в бесїдї посла Барвіньского основно умотивовані, заслужили собі на увагу в палатї послів, они певно звернули на себе бачну увагу також серед Русинів в краю і кождий, хто интересуєсь справами шкільними, мусить признати виводам посла Барвіньского повну рацію.
Що-до спеціяльних потреб Русинів на нинїшну хвилю піднїс посол Барвіньскій слїдуючі жаданя:
I. В університетї львівскім:
1) На видїлї фільософічнім установити катедру исторії руского народу;
2) на видїлї правничім: а) обсадити чим-скорше відповідною силою катедру цивільного права [по бл. Олександрі Огоновскім] і б) установити катедру для цивільної процедури;
3) частину з суми в буджетї на підмоги студентів шкіл висших ужити на виобразуванє доцентів руских.
ІІ. В школах середних:
1) Оснувати нову ґімназію руску у всхідній Галичинї [посол мав на думцї Бучач або Чортків];
2) при руских паралельках ґімназії в Перемишли завести руску клясу приготовляючу;
3) завести рускі кляси паралельні при нїмецкій ґімназії в Чернівцях.
III. В шкільництві народнім:
1. Оснувати у всхідній Галичинї бодай одну нову мужеску семинарію учителєву з характером руским;
2) утраквізм в истнуючих мужеских учительских семинаріях у всхідній Галичинї як найскорше вповнї перевести і строго єго придержуватись;
3) в семинаріях учительских в Станіславові і Тернополи доповнити одну руску клясу шкіл вправ на рускі школи вправ більшеклясові;
4) постепенно дїлити в рускій школї вправ при семинарії учительскій у Львові кляси хлопцїв і дївчат і так yтвopити окрему женьску руску школу вправ для женьскої львівскої семинарії;
5) основнійшої науки руского язика в семинаріях учительских (мужеских і женьских на Буковинї);
6) посади инспекторів окружних [в Галичинї] обсаджувати учительскими силами, котрі цїлком добре володїють язиком руским.
IV. До міністерства пpосвіти покликати на висшу посаду Pycина обізнаного з потребами pускoгo народу.
Oтсі жаданя Русинів, які посол Барвіньскій піднїс в свoїй бесїдї, застерiгаючи, що се"лиш найбільше необходимі потреби". Значна часть тих жадань була піднесена вже послом Романчуком в комісії буджетовій, а де-що з того увійшло в палату вже в видї революції ухваленої комісією.
З тексту повної бесїди посла Барвіньского пізнали наші читателї, що кожде жаданє було мотивоване дуже старанно що-до річи, а крім того посол підняв cя і нa висше становище політичне та й з того погляду піднїс потребу допомаганя розвоєви рускої народности в Австрії в интересї державнім. Интерес Австрії — мовив бесїдник — вимагає щоб она поступала инакше, як централізуюча і нівелююча Россія, — щоб виступала яко природний оборонець національних индівідуалізмів і помагала их розвоєви. — Національність і школа — казав посол Барвіньскій — нерозлучні з собою і єсли Австрія через школи і катедри рускі скріпляти буде національну самосвідомість Русинів, то марні будуть всї нашепти емісаріїв-пропаґандистів, і Русини в Галичинї та на Буковинї стануть для Австрії заборолом на всходї.
Сказано виразно, ясно. Бажати-б лише, щоби всї ті чинники, від котрих зависить допомогти народности рускій в Австрії до національного єї розвою і до відповідної сили, схотїли взнестись на висоту зрозуміня справи рускої і покинули — одні свою непростиму байдужність, другі свою необачну нетерпимість... Поживемо, побачимо!
[Дѣло]
07.07.1891