Кіно-фото-світливство — це один із наймолодших винаходів останніх століть, як і радіо, телєґраф, тощо.
Українці як в інших, так і в цій ділянці — із зрозумілих причин — стоять на останньому місці.
По світовій війні — не враховуючи Совітської України — спорадично деякі люди брались за цю таку важну ділянку в культурному надбанні кожного народу.
Недавно тому (1933—1934) артист-маляр і вихованок французьких та італійських академій — Роман Турин — накрутив при допомозі свого товариша француза звукову фільму п. н. "Над Прутом у лузі", яка із артистичних поглядів була дуже добре опрацьована, але польська цензура не дозволила на її висвітлення, крім поодиноких сцен, як додаток до польського тижневика ПАТ-а.
Другу фільму накрутив цей самий Турин у Варшаві п. н. "Каюковий зїзд у Варшаві", яку пізніше висвітлювано в польських кінах. По цій другій фільмі залишив цю ділянку, а француз виїхав до Парижа.
Другий випадок — це остання вузько-стрічкова кооперативна фільма п. н. "До добра й краси", яку сфінансував і замовив РСУК у Львові. Світлив відомий українцям світливець зі Львова Юліян Дорош, а головну ролю грав український артист Поліщук.
Другу фільму п. н. "Крилос" фінансував проф. Пастернак зі Львова, в якій головні ролі грали артисти злучених театрів ім. Котляревського й яку також світлив Ю. Дорош. Та фільма ця не побачила вже денного світла внаслідок війни. А все ж таки мені доводилось бачити фраґменти із неї, опрацьовані дійсно по мистецьки.
Також в Америці відомий артист Авраменко накручував звукову фільму "Запорожець за Дунаєм", у якій головну ролю Марусі грає оперова співачка Марія Сокіл.
Та й цієї фільми ми не бачили знову ж із причини польської цензури.
Крім цього декілька людей за кордоном працювало на цьому полі, м. ін. п. Лисюк із Aмерики, який приїхав накрутити фільму в памятних днях березня 1939 р. із першого засідання сойму в Хусті. З причини відомих подій і нещасливого випаду з сином (його одинокий син згинув у вуличних боях у Хусті), фільма ця, мабуть, досі не побачила денного світла.
Від довшого часу п. Мишкевич працює у фільмовій ділянці в Празі.
Стільки про наше кіно-фото-світливство.
Тепер у цій ділянці ніхто не поцікавиться тим, яке велике пропаґандивне значіння має фільма. Перед війною деякі наші люди, закладаючи за почином рад. Василя Левицького і Юліяна"Дороша "Фільмо-виробничу Кооперативу", яка — до речі кажучи — не мала часу розвинути вповні свою діяльність, крім обїздного кіна з фільмою "До добра й краси", зробили гарний початок.
По цей бік Сяну й Буга часто бачимо на додатках тижневика Ґ. Ґ. сцени з українського життя, нпр.: "Передача собору в Холмі", "Висвячення Преосв. єпископа Палладія", "Свято ноші в Сяноці" та останньо висвітлювана в Відні фільма п. н. "Великдень в Україні"', яка викликує самозрозуміло подив і є найкращим пропаґандивним серединком для українства взагалі.
Про ціль і потребу української фільми зайво згадувати, бо це розуміє кожна людина. Згадаю тільки новітні держави (Німеччина, Італія, Болгарія, Еспанія), де фільма є важним пропаґандивним засобом і де не можна собі уявити пропаґанди без фільми.
Так, як пісня хору В. Божика робить велике вражіння серед чужинців і розносить добре імя українця (останні виступи в Мінхені й Берліні), так українська фільма може й мусить зробити це стократ краще.
Українська фільма, як засіб пропаґанди української краси природи, слова та пісні зробить багато більше й у більш доступній формі, ніж усякі свята, дискусії та промови.
Богдан Кецала.
