Девід Кемерон: людина, яка розколола Європу

Карлос Фреснеда

«Консерватори готують йому гідний похорон після цих шести років небезпечно прожитого життя. В Європі йому не пробачать ніколи»

Європа завжди була пасткою для лідерів консерваторів. Велике європейське питання пред'являло рахунок їм по черзі: від Маргарет Тетчер до Джона Мейджора, доки не дійшло до Девіда Кемерона, який зробив собі «харакірі» на очах усього континенту. Його політична епітафія тепер буде такою: «Людина, яка розколола Європу». Безсонні ночі йому гарантовано.

«Великі проблеми треба стрічати лицем до лиця, а не уникати їх». Так він виправдав призначення референдуму, і ніколи (аж до останніх тижнів) не думав, що це може стати його смертним вироком. «Зрада» Боріса Джонсона остаточно його добила, та правда в тому, що Кемерон почав копати собі могилу у 2011 р., коли насилу відвернув бунт 81 торі-євроскептика, які вимагали проведення референдуму щодо європейського питання.

Відтоді атмосфера почала розріджуватися, і це посилювалося консервативною пресою, яка замислила помсту. Нікові Клеґґу, на той час віце-прем'єр-міністру в коаліції з ліберальними демократами, це стало ясно і він забив тривогу. Кемерон визнав небезпеку, але дійшов висновку, що мусить призначити референдум, якщо хоче зберегти єдність консерваторів: «Мої депутати є неймовірними євроскептиками, а Ukip (Партія незалежності Сполученого Королівства) дихає мені в потилицю».

Ставши у 39 років лідером торі – як сучасна і консервативна відповідь на підупад Тоні Блера, – Кемерон удавав із себе «прагматичного» за своєю суттю політика. При відсутності глибоких переконань і візії на довгу перспективу, він набирав очки завдяки своїй спритності тактика (яка допомогла йому вивести з гри таких суперників, як Боріс Джонсон, який прийшов на зміну Майклові Говарду).

У 43 роки він став прем’єр-міністром, коли вже затівалася фінансова катастрофа, тож перші п’ять років на цій посаді пішли на вирішення невідкладних економічних проблем. Європейське питання почало набирати сили як тривожний фоновий шум, і в 2013 р. він врешті-решт вирішив розпочати гру в карти. У своїй знаменитій промові у лондонській штаб-квартирі компанії Bloomberg він вперше заговорив про можливість проведення референдуму, анонсуючи свою власну позицію на користь перебування у реформованій ЄУ.

Чи був він євроскептиком?

Його критики тепер закидають йому те, що на зміну його енергійному захисту європейського проекту тоді прийшла непростима порожнеча, яку невдовзі заповнив пишномовний дискурс євроскептиків. У подальших демонстраціях сили перед сильним крилом, він також уперто намагався нав’язати партію гри Брюсселю, використовуючи вето на бюджет і тиснучи на європейських союзників, які вже тоді почали з тривогою спостерігати за його подвійною грою.

У маніфесті консерваторів 2015 р. призначення референдуму про вихід з ЄУ фігурувало в переліку пріоритетів. І коли в його руках була перша абсолютна більшість (неймовірно, але рік тому), він подумав, що настала пора натиснути на акселератор і знову зіграти в рулетку, наче йому було мало референдуму про незалежність Шотландії.

Його метою був 2017 р., та євроскептики врешті-решт нав’язали навіть свій календар. «Якомога скоріше», – радили йому консультанти, попереджаючи, що проблеми єврозони і криза біженців можуть ускладнити партію. Його здатність до маневру ставала все обмеженішою, а його «перегляд умов» з Брюсселем нашвидкуруч залишив невдоволеними і своїх і чужих.

Кемерон пообіцяв вкласти «серце, голову і душу» у захист того, аби залишитись в ЄУ, але проти нього вже затівалась гарна буря. Для початку його друзі і вороги поставили під сумнів його вірчі грамоти в Європі. «Я є більшим євроскептиком, ніж ти собі уявляєш», кажуть, він якось сказав це лейбористові Денісу Макшейну. Навіть його друг, внук Черчилля Ніколас Сомс, врешті-решт визнав, що Кемерон «без жодної тіні сумніву» був євроскептиком, навіть часто дратувався і впадав у фрустрацію через Європу… «хоча не настільки, аби хотіти вийти».

Під час кампанії сам Кемерон визнав, що не є палким прихильником Європейської Унії і що вона часто завдає йому головного болю. При цьому безконечно наголошував, що Об’єднане Королівство є «найбільш безпечним, сильним і процвітаючим в ЄУ». Його надмірне підкреслення економічного меседжу і відсутність відповідей на питання імміграції (яке найбільше важило для прихильників Брекзіту) надто скоро випустили повітря з кампанії, яка лише трохи піднялася в повітря після вбивства депутата від лейбористів Джо Кокс.

Попри фінальний танець соціологічних опитувань жереб було вже кинуто. Його мучив страх програшу, і лише цим пояснюється його коротка поява у брамі на Даунінг-стрит за 48 годин до зловісної дати, коли він виголосив оте гасло, яке мало прислужилося: «Британці не здаються!»

Британці понад мільйоном голосів здалися перед аргументами Брекзіту. Кемерон знову говорив перед похмурою чорною брамою під номером 10 із золотистою засувкою, вже знаючи, що дні його полічені. Консерватори готують йому гідний похорон після цих шести років небезпечно прожитого життя. В Європі йому не пробачать ніколи.