[Рецензія] Антін Володиславич, Орли, Комедія в 4 діях.

Антін Володиславич, Орли, Комедія в 4 діях. Львів, накладом Українсько-руської видавничої спілки, 1907, стор. 148.

Се така комедія, що плакати хочеть ся. Плакати особливо над тим народом, якого обдурюють, ошукують, обдирають і ще й зневажають оті „Орли“, ті руські патріоти, радикали, націонал-­демократи і які там ще їх назви. Автор очевидно сидїв у однім із таких гнїзд патріотичної деморалїзації і придивив ся їй бист­рим оком. Він запустив глубоко сонду в безодню людської безха­рактерности, фарисейства та підлоти, ілюстрував її майже всї­ми типами виведеними в комедії, ілюстрував основно і всесто­ронно, так що читач аж рад би крикнути: та годїж сього! та не­вжеж можлива така безодня падлюцтва, яка видає себе за патріо­тизм, за працю для народу, за пожертвуванє своїх інтересів для загальних цілий? Страшно робить ся за чоловіка, за народню душу, за його будущину, коли справдї так виглядає та патріо­тична кухня, в якій варять ся „ідеали будущини“ нашого нещас­ного краю. А про те все се має бути правда, все се риси схоп­лені з дїйсного житя. Всї ті люди, описані в отсїй комедії, живі й досї, кандидують, бють ся одні з одними, обкидають себе боло­том, дурять народ і самих себе — і все се по що ? для патріо­тизму? Де там, для особистої амбіції, для матеріяльних зисків.

В першій дїї комедії маємо образ руської інтелїґенції про­вінціяльного міста. Карти, шахи, панни й паничі зібрані для проби концерту в одній кімнаті „Бесїди", в другій нарада полї­тичного збору з кільканацятьох мужів над передвиборчими при­готованими. Нїхто тими зборами не цїкавить ся, а найменше їх участники, панночки нетерпливлять ся, аби швидше почала ся проба, в салї нарад заводить ся суперечка між двома кандидата­ми на посла, адвокатом Роговським і місцевим попом Карпови­чем. З уст персонажів при картах та шахах падуть острі докори на руське лїнивство, недбальство, неточність, і показуєть ся, що ті докірники й самі визначують ся тими хибами. Кандидат піп промовляє за острою дісціплїною народною з тим, щоб він був головою над усїми, а всї инші безоглядно слухали його. Др. Ро­говський зі свойого боку жалуєть ся, що нїхто не має симпатії до нього, нїхто не помагає йому в його патріотичній працї, при чім із його бесїд видно, що він про ту працю має дуже бала­мутне понятє, раз нїби то голосить ґенеральний страйк але без террору, то знов хоче навязувати на козацькі традиції, то знов натякає на хвилю якогось таємного перевороту, що вимагатиме чимало жертв, чимало самовідречення від нас. І всї ті ідейні роз­мови густо переплетені сплетнями, пересварками, зневагами і перепросинами.

В дальших актах на перший плян виступає адвокат Ро­говський, радикал, органїзатор народнїх мас, що скликає віча, засновує Сїчи і стараєть ся звабити до себе селян не наукою, не просьвітою, а шумними фразами та значками, биндами, бляш­ками та хоруговками й прилюдними походами. При тім він часто підводить своїм прикладом селян до ріжних вибриків, а коли їх за се тягнуть до суду, він при помочи свойого помічника Чор­нодолї, покутного писаря і ошуканця, немилосердно здирає їх. Взагалї адвокатська канцелярія д-ра Роговського, се нора обрид­ливого визиску селян, в яку найчастїйше попадають власне більш осьвічені селяне, зваблені патріотичною фірмою Роговського. Він поводить ся з ними нїби чемно, але в найблизшій хвилї вибухає гидким цинїзмом, коли щось йому не до вподоби. Він держить собі до послуги і другого адвоката, дра Лободу, чоловіка розум­ного, але пяницю й цинїка, що пустив ся на легкодушне житє і дбає лише про теж, аби заробити на те житє і в тій цїли по­магає Роговському обдурювати та обдирати селян. Роговський громадить до себе також ґімназіяльну молодїж, а коли за се пе­реслїдують хлопцїв або виганяють їх із гімназії, він або приймає до себе такого хлопця на попихача, або цинїчно відмов­ляєть ся дати йому хоч би найменшу запомогу. І свою жін­ку, що одинока серед тої багнюки падлюцтва й безхарактерности заховала чесноту душі і щирість чутя, він лає і нехтує, держить її у проголодь, не жалуючи собі нїчого, так що вона нарештї покидає його. При тім він сам на адвокатстві не знаєть ся, сво­єї канцелярії не пильнує, одним словом грає найобридливійшу ко­медію, лїнивий до працї, нездібний нї до якого дїла, тілько бога­тий на пусті фрази.

Не лїпший і його противник, о. Карпович, також „.діяч“, що займаєть ся економічними спекуляціями, лупить із селян за треби, бє сьмілїйших у лице, при тім чоловік розпусний і само­любний, якого до полїтики тягне амбіція та надїя хабарів. Він провадить полїтику інтриґ, шахрує з людьми ріжних партій ду­рить їх обіцянками, яким сам не вірить. От на такім тлї в пе­редодень вибору являють ся дві пари селян виборцїв: одні доби­вали ся в своїй громадї вибору на виборцїв і платили за се мо­горич, надїючи ся за се відбити собі ті кошти в десятеро прода­ючи свої голоси пану. Та на їх лихо пан не кандидує і вони ходять від одного кандидата до другого, подаючи їм свої голоси на продаж; Роговський за намовою свого адвоката-заступика таки й дає їм по 10 гульденів. Та ось приходять до нього два вибор­цї-радикали і читальники і оповідають Роговському, що вони бу­ли у його контркандидата Карповича і сей обіцяв їм за кождий голос по 150 р. Отже вони чуючи себе близшими до Роговсько­го нїж до попа, пропонують йому купити їх голоси за таку саму цїну. Роговський, що з разу говорив з ними per „товаришу", вибухає гнївом і з цинїчною лайкою вигоняє їх із хати.

Отсе зміст комедії д. Володиславича. Нїчого сказати, не підхлї­бив своїм героям і всипав кождому його пайку. Тим сумнїйше, коли се все правда. І коли таких цівілїзаційних гнїзд і розсадників та­кого патріотизму більше, як оте одно, що змальоване в комедії, то справдї треба заплакати над тим народом, що його так ту­манять, обдирають і деморалїзують такі патріоти.

Комедія д. Во­лодиславича написана живо, просто і визначаєть ся доброю дра­матичною будовою. Варто б побачити її на сцені, може-б вона крім сценїчного ефекту мала й моральний.

І. Франко.

[Лїтературно-науковий вістник, 1907, т.38, кн.5, с.371—373]