Підгірці

Тінь від нуля.

Цілу ніч на верхньому поверсі замку горів червоний вогник. Вітер вистукував по шибках гілочками столітнього клена, шарпав мідні листи даху. З замкових сторожових башт зривалися кажани. Зі вікном чорна постать людини, освітлена огнем світильника, схилилася над розпеченим тиглем. Неспокійне палахкотіння світла передавало нервовість свого горбоносого обличчя, спалюваного пристрастями аскета, і виснажене зухвальство холодних і сірих, порожніх очей.

До графа Северина Ржевуського найбільше підходили слова Генриха Гейне:

"Сповнений величезних поривань, він був у своїй суспільній функції цілковитий нуль, та навіть краще, тінь від нуля".

У своєму підгірецькому замку граф проводив тоді час в таємничих і незвичайних заняттях. В потайній кімнаті з старовинними потртретами Альберта Великого і Роже-диякона, освітленій дивовижними лампами, які випромінювали криваве світло, — оздобленій гобеленами, стояли величезні реторти і колби, наповнені мигтючою темною рідиною. Це була алхімічна лабораторія, в якій Северин Ржевуський намагався дослідити "філософський камінь". При їх допомозі граф збирався перетворювати неблагородні метали на золото.

Ще був живий геніальний ошуканець, авантюрист і таємний агент Ватикана граф Каліостро. Його життя і пригоди незвичайні. Двері королівських палаців відчинися перед ним з магічною швидкістю. Чванлива знать Парижа, Рима, Лондона, Відня, Варшави і Берліна наввипередки запрошувала цього вихідця з Палермо.

Северин Ржевуський мріяв про "філософський камінь" та добуте ним золото.

Він познайомився з Каліостро, коли той був у Польщі, і привіз його в свій Підгірецький замок, щоб випитати секрет "червоного лева". Спритний італьянець, помістифікувавши вижившого з розуму магната, залишив йому на пам'ятку перстень з ієрогліфічними написами. Даремно граф робив у своїй лабораторії нескінчені досліди та перечитував товсті фоліанти геніальних шарлатанів мистецтва — перетворювати різні метали на золото він так і не досяг.

А золото було потрібне. Вже були продані з торгів чудовий гетьманський гардероб, срібло, бронза, скло, зброя, гетьманські клейноди, мебель і картини — все, чим славився підгірецький замок і яке зібрав коронний гетьман Вацлав Ржевуський. Спадкоємці гетьмана зуміли продати всі цінності замку, аж до листів міді, якими був покритий дах.

Мова століть.

По широких мармурових сходах ми входимо в замок. Чудова пишність замкових зал переносить нас в епоху воєнних гроз, кривавих і суворих подій.

Замок був побудований в 1655 році польським коронним гетьманом Станіславом Конецпольським "для забави і кращого відпочинку від воєнних та державних турбот". Автором його проекту був інженер гетьмана француз Боплан. Те, що збереглося тепер в замку після трьох століть різних бурхливих подій, ледве чи може передати всю велич розкоші, яка захоплювала сучасників і змушувала їх порівнювати Підгірці з прославленою резиденцією французьких королів в Сен-Жермені.

Підгірцями володіли Конецпольські, Собеські, Ржевуські і Сангушки. 3 високих вікон замку, обведеного кріпосними валами та кам’яними фортифікаціями, дивилися вони помутнілими очима нетопирів на ці убоге, солом'яне село, яке лежало біля підніжжя величної гори.

Внук кріпосного раба, що віддав своє життя на створення величі і благополуччя титулованих власників, вводить нас в замок, який тепер став народною власністю.

Столяр Іван Данилович Іліящук розповідає нам про історію замку, про цінні багатства, збережені в його стінах. Розповідаючи про людей, портрети яких відбиваються в холодних дзеркалах назавжди замовклих залів, старий згадав про своє дитяче хвилювання, коли вперше побачив ці твори мистецтва. Хлопчаком він обережно виходив на терасу і, притулившись до скла, довго оглядав старовинні картини, що висіли в залах. Вже тоді захоплювала його майстерність великих художників і йому хотілося милуватися ними без кінця.

...В золоті дні вересня 1939 року столітні стіни замку вперше почули грізний гуркіт радянських танків. Група запорошених командирів-танкістів оглядала розкішні апартаменти польських королів. Після огляду майор, начальник колони, звернувся до Івана Даниловича:

— Ось що, діду. Радянська влада довіряє тобі це народне багатство. Призначаю тебе директором музею. Бережи замок і все, що є в ньому, як зіницю ока. Не збережеш — відповідатимеш перед народом, а збережеш — народ тобі спасибі скаже.

Проходимо розкішними залами. Ось лицарський зал, вишневий, золотий, зелений... Кожний з них обставлений мебеллю, відповідно стилю епохи. Чудові різблені стільці з розмальованою шкірою оббивки були привезені з Кордови. Дзеркала і висячі світильники виготовлялися видатними венеціанськими майстрами. Стіни оздоблені гобеленами кращих парижських фабрик. На цьому фортепіано грала колись дружина короля Собеського, капризна красуня Аварія д'Аркіен. Портрет королеви поряд. На блідому високомірному обличчі гадючиться тонка посмішка. Оповідання про нелюдськість француженки до цього часу збереглися в селі.

В замку є одна кімната, обвішана від стелі до підлоги дзеркалами. Найдосвідченіші венеціанські дзеркальники виготовляли ці чудові дзеркала, які дають відбитки незвичайної ясності і глибини. Одного разу королева, випадково глянувши в дзеркало, побачила в ньому обличчя дивної краси. Це було обличчя її служниці-покоївки. Королева наказала виколоти очі необережній суперниці.

Іван Данилович звертає нашу увагу на сімейні портрети Ржевуських. Самовдоволені обличчя нічого не говорять про мужність і страждання думок. Між портретами особливо яскраво виділяється єзуїтське, зморщене обличчя алхіміка і політикана Северина Ржевуського. Поряд з Вишневецькими, Радзівілами, Потоцькими діяльність Ржевуських була згубною для польського народу.

Левова лапа перегорнула сторінку.

13 вересня 1939 року в замок несподівано приїхав князь Роман Сангушко — останній власник Підгірців. Він приїхав на лімузині, вимазаному глиною, очевидно, з метою маскування. В князя був переляканий вигляд, хоч він і вбрався в незвичну для нього військову форму. Супроводили його такі ж перелякані ясновельможні біженці в спортивних штанах та грубих черевиках, підкованих залізними бляшками.

Господар гостював тут недовго. За чотири дні він також несподівано виїхав у "невідомому напрямку". Причиною такого спішного від'їзду шляхтича була промова тов. Молотова про братську допомогу народам Західної України, яку князь вислухав по радіо.

В той час у низеньких селянських хатах старі й молоді готували червоні прапори для зустрічі Червоної Армії. В народі згадали про віщі слова Богдана Хмельницького. Коли в 1648 році Хмельницький стояв табором під Львовом, до нього прийшов убогий сліпець-бандурист і сказав: "Перед міською ратушею стоять два леви і мохнатою лапою з кігтями придержують сторінки книги. А написана цій книзі кріпацька правда. І коли леви перегорнуть сторінку бронзової книги, люди прочитають цю правду і ти, Богдане, будеш тоді у Львові". І нібито, відходячи від Львова на Замостя, Хмельницький залишив такий заповіт: "Сім раз пройде по 33 роки і левова лапа перегорне сторінку". Згадуючи цілий ряд довгих і тяжких років, діди підрахували, що настав час збутися віщуванню...

Останній раз замок був взятий Богданом Хмельницьким штурмом... в літку 1940 року. З високих кам’яних стін на наступаючих запоріжців і орду татар лилася розтоплена смола, рвалися картечі і летіло каміння. Подолавши заповнений водою рів, козаки по хитких драбинах вилазили на кріпосні бастіони і там билися в рукопашній схватці. Стенулася і втекла вбрана в залізо шляхта... Цей і багато інших епізодів прекрасного історичного фільму "Богдан Хмельницький" знімали тут, у Підгірцях.

Артисти кінофільму "Богдан Хмельницький" записали в книзі вражень такі слова: "Треба зберігати замок, цей прекрасний пам'ятник минулого. Тут зберігся аромат тієї грізної і страшної епохи".

Тепер замок і всю його територію в Підгірцях об'явлено державним заповідником. Не зважаючи на незручне сполучення, сюди раз-у-раз приїжджають екскурсанти. Люди різних професій і знань з однаковим зацікавленням оглядають замок, який пережив своїх власників.

Можна ще багато і багато написати про Підгірецький замок. Можна написати, що він в гарному місці, що з його терас видно на 100 кілометрів, що липам, що оточують замок вже 300 років.

Але найцікавіше в іншому. Видно, що левова лапа перегорнула сторінку чудової книги, бо нове життя в колись бідному українському селі розквітає яскравими радісними квітами. В Підгірцях організовано колгосп, на його полях гудуть трактори, пісні колгоспниць несуться в прекрасне голубе небо, що простягається над навіки вільною землею.

І ще. Замок, що колись наводив страх на околишні села, став уже своїм, а вчорашні бідняки стали господарями безсмертних творів мистецтва і пам'ятників грізного і великого історичного минулого.

[Вільна Україна]