Коли мовчання золото

Я інколи дивуюся, як люди, що не є фахівцями в тому чи іншому питанні, все ж намагаються висловитися. Справа навіть не у фаховості, а в звичайній поінформованості. Якщо хтось вважає себе публічною особою, то варто все ж було б ознайомитися з історією перш, ніж молоти дурниці.

Святослав Вакарчук чудовий співак, але не раз уже висловлювався так, що це викликало глибокий смуток і щире побажання для нього краще співати, аніж щось говорити.

Два роки тому на шоу Є. Кісєльова «Чорне дзеркало» він заявив, що не треба боятися референдумів, і що саме на референдумі можна вирішити усі проблемні питання, в тому числі і щодо другої державної мови.

Публіка плескала, бо публіці таке завжди подобається. Аякже – від народу залежить доля держави! Від народного віче, а не від обмеженого кола політиків!

Але голос народу – це міф. Народ не може мислити глобально та всеохопно. Якраз для цього й існують фахівці і політики. Якби держави керувалися голосом народу, їхня доля була б приречена. Покажіть мені державу, в якій би народ проголосував за зростання податків, цін на комуналку, на продукти, за закриття нерентабельних шахт, за повне роззброєння і т. д.

Чому народ має вирішувати питання мови, якщо МОВА – це стратегічний об'єкт і одна з найголовніших умов існування нації? Чому народ має вирішувати, чи маємо приєднатися до НАТО? Він же ж не вирішував, чи є сенс приєднуватися до ООН, СНД або до СОТ. Він не вирішував, чи варто нам позбуватися ядерного озброєння. Він також не вирішував, чи ратифікувати нам мовну хартію.

Вакарчук навів тоді приклад Фінляндії, де 5% шведів, але державні мови дві. Це дуже невдалий приклад. Фінської мови в царській Росії ніхто не забороняв. Фіни вільно друкували книжки, мали свою пресу, театр, школи і церкви. Більше того: мали свій парламент.

І головне: шведська і фінська мови належать до різних мовних груп. Знання шведської мови у Фінляндії само собою зрозуміле, як знання польської в Галичині або угорської на Закарпатті.

Останній виступ Вакарчука на львівському медіафорумі здивував ще більше. Важко зрозуміти, як взагалі спало на думку пропонувати читати лекцію естрадному співакові. Чому б з таким успіхом не запропонувати ще й Кличку або Вєрці Сердючці?

Вакарчук безперечно зірка, і кожне його слово відразу стає надбанням публіки та розлітається по всіх сайтах. Розлетілася і та банальність, яку ми почули: «Україна не є абсолютно природним утворенням, а була зшита з різних шматочків країн, людей, які ідентифікували себе українцями, які мали різну історію, різне бачення історії».

І цю людину, яка гірко плаче над цим фактом, уже багато хто хоче бачити своїм президентом?

А чим же відрізняються його слова від заяви Путіна про те, що Україна «лоскутноє государство»?

Це та сама думка. Це думка, яка на постійному озброєнні кацапської вати і їхніх політиків.

Хотілося б поцікавитися у співака: чи багато він знає країн, які б не були зшиті з різних шматочків? Хіба не збиралися докупи Німеччина, Італія, Франція, Іспанія, Великобританія? Не зібраними зі шматочків можна назвати хіба карликові держави (Сан-Маріно, Андорра, Монако, Мальта, Ліхтенштейн), а всі решта, у тому числі й Росія, нарощували свої території упродовж віків.

І це ж елементарні знання з історії. Тобто на якому інтелектуальному рівні треба перебувати, аби городити подібні речі?

Та на цьому наш новоспечений політолог не заспокоївся і видав ще одну антисентенцію: «Україна, яку часто порівнюють із Польщею, далеко не Польща. Ми ніколи не мали однорідної національної картинки по всій території»...

Тут мені вже навіть якось важко стриматися, щоб не висловитися з застосуванням лайливих слів. Бо на такому примітивному рівні реагувати виховано і тактовно неможливо. Це просто дно. Це ще одне свідчення малоосвіченості і тотального незнання історії.

Бо знову ж таки не існує держави, яка б мала упродовж своєї історії «однорідну національну картинку». Ну, нема й не було. На жодному з континентів.

І як тут можна приплітати Польщу, яка упродовж усієї своєї історії якраз і займалася тим, щоб зліпити докупи свою країну. І про якусь однорідну національну картинку навіть зараз важко говорити. До війни у Польщі жило кілька мільйонів євреїв, українців, німців, литовців, білорусів, чехів, словаків, а ще чимало етнічних меншин, які ніяк не вписувалися в ту картинку – гуралі, сілезці, кашуби, не кажу вже про представників різних конфесій.

Незнання історії не звільняє від відповідальності перед совістю. Один із активних блогерів з Днєпра обурився, що свічка, яка на телебаченні горіла 25 травня, горіла в пам’ять про загибель Симона Петлюри, а не сімох вояків, які загинули на фронті.

Маленьке уточнення: вояки загинули на день раніше. А що я ТВ не дивлюся, то не можу сказати, чи горіла вона 24-го. Але якщо бути справедливим, то свічка могла б горіти щодня, бо рідко випадає такий день, коли хтось на фронті не гине. І тут не має значення, скільки жертв – одна чи сім.

Але справа в іншому. Справа в тому, що для блогера постать Петлюри негативна, бо блогер не знає історії. Як і його френди, які його пост підтримали відповідними словами: «Какая гадость», «В следующем году – день рождения Гитлера». Хтось написав: «Когда был недавно день памяти жертв Шоа, вам украинцы такой х..ни не писали», йому відповіли: «В день памяти поминают жертв. Петлюра не только воевал за независимость Украины, но ещё и возглавил армию, убившую и покалечившую десятки тысяч евреев. Поэтому евреи небезразлично относятся к Петлюре. И, замечу заодно, к Б.Хмельницкому тоже».

Дискутувати тут зайве. Читати цілу лекцію для людей, які виросли на російській шовіністичній пропаганді? Людям, яким ліньки навіть Вікіпедію прочитати, де описано ставлення Петлюри до євреїв?

Питання погромів в Україні сфальшоване. Якби адепти Днєпра, які не прийняли Січеслава, прочитали пресу періоду УНР, то побачили б чимало свідчень про те, хто стояв за погромами. В основному це були самі більшовики й білогвардійці, а також дезертири з фронту. Армія УНР, якою командував Петлюра, участі в погромах не брала, а поодинокі стихійні випадки, які завжди присутні під час будь-яких війн, карались на горло.

Можна було б також нагадати і про те, що євреї були в уряді УНР, зацитувати їхні висловлювання про Петлюру, але сенсу нема. Упередження і некомпетентність лікуються важко. Шкода тільки, що лунають вони з вуст симпатичних людей.