Голос з публики.

Під розвагу всїм, кому на тім залежить, щоби так не було.

Маю на думцї партійні, особисті, чи котерийні, назвімо делікатно, "тертя" внутрі нашої суспільности.

Не хочу називати причини того "тертя" по імени. Возьмім, що вони мають свій корінь в найлїпшім, давіть патріотичнім переконаню. Та все вони нам шкодять не длятого, що вони є, лише тому, що спосіб їх полагоди, до чого кожда сторона ніби-то прямує, є поганий, і він нам дуже шкодить.

А той спосіб лежить в тім, що кожда сторона вважає себе за покликаного до осудженя тої справи судию. А то теж його власна справа і в своїй справі нїхто судиєю бути не може. Та коби ще полагоджував він як судия свою справу спірну з другою стороною явно во всеуслишеніє під контролею людий, то ще би пів біди. Тимчасом полагоджує ся дїло в той спосіб, що потайно в ріжних конвентиклях, по кофейнях і кнайпах "лає ся" свого, а властиво народного шкідника, виволїкає ся справу перед людьми некритичними або непокликаними і в той спосіб ведеть ся роботу підпольну, говорячи по воєнному: стріляє ся з декунків і маскованих батерій.

А той окричаний, митий на всї боки шкідник про нїщо не знає, оборонити себе не може і не знає, що стоїть на підмінованім теренї. Бо не зараз знайде ся такий приятель, котрий би прийшов і сказав: чоловіче, тебе миють, шукай рушника і обітри ся.

Напримір так: А, завідує публичним фондом (се найзвичайнїйше). Б. радби з того дещо облизати, та якось не йде. Тодї Б. ріжними натяками старає ся кинути на А. підозрінє о мальверзації. Але Б. не скаже отверто: А. вкрав, маю на се докази. Він так, політично підсуне те або се. При тім оправдує ся, що не хоче А. робити нещасливим, не хоче, щоб він за мальверзацію пішов під суд, не хоче впрочім справи виволїкати на стіл, бо се би зашкодило нашій справі. Тому він волить так сказати inter suos.

А людонькам іно се піддай, то піде як по росї, і бідний А. нїчого не прочуваючи, стає в опінії публичній злодїєм. Бо люди, все ті самі люди, бувають і фарисеї, про котрих говорить письмо св.: "Господи, дякую Тобі, що я не такий подлий, як он сей митар".

Таким чином робить ся кириню, шкодить ся людям, шкодить ся народній справі, і все чорт бере.

На те треба би вигадати якусь раду, і при добрій воли перевести її в дїло.

Коли воно правда, що nemo iudex in саusa sua, то кождий суд повинен складати ся з людий, що з даною справою не мають нчого спільного. Але бувають справи, що під суд цїсарській цїлком не підходять. Бо пословиця нїмецька говорить: "Verbrechen ist das nicht, aber schweinisch ist es doch!" (Воно хоч не злочин, але все ж таки свиньство).

Отже до осуд таких справ, які під суд цїсарській не підходять, треба установити суд громадський, суд народний.

Та я зовсїм не думаю, щоб такі справи, які грішать против народної етики, виволїкати перед широку громаду, напр. перед народний з'їзд.

Такі "чорні ради" не дають запоруки безсторонного осуду. За жим будуть краще говорити, той справу виграє. Впрочім не може бути і осуду без попередного підготовленя, без зібраня матеріялу доказового, а сего анї зібрати, анї його вартости доказової на таких великих збо рах оцїнити неможна. Се мусить перевести менче число людий: суд вибраний. Та я зовсїм не маю на думцї мирового суду. Тут не розходить ся о спори між двома сторонами, лиш о проступки против національної етики, о дїланя шкідливі для народа. Сі проступки хочби навіть не колідували з законом карним державним, можуть бути тяжкими злочинами з точки погляду народного інтересу.

Ми мусимо мати свій окремий закон національний, хочби він заключав в собі хочби лиш декілька статий.

Возьмім примір такий: Хтось з дїячів народних бере участь в нарадї строго довірочній, де розходить ся о те, щоб в тім а в тім часї зробити якийсь важний крок. Головна вaгa в тім і вдача сего кроку залежить від того, щоби противника заскочити неприготованого. Коли він довідає ся про те перед часом, уся робота піде на марне. А тимчасом знайдеть ся одиниця, котра се зрадить.

Після державного кодексу, се нїчого, бо він знає карати лиш зраду урядової тайни. Але після кодексу народнього, се злочин, який не може бути прощений.

Таких §§. може бути більше, їх може карати лиш громадський суд вибірний. Якже його вибирати?

Кожда повітова орґанїзація вибирає на протяг часу із свого повіту трьох судіїв і падає їх імена до відома народньої канцелярії.

На судиїв вибирає ся людий повнолїтних, розумних, бездоганних, які анї не є послами, анї не жиють головно з народних фондів, напр. директори і урядники народних інституцій.

В той спосіб зіставляє ся в народній канцелярії листу судіїв з цїлого краю.

Місцем урядованя того суду є Львів, як осередок краю. В виїмкових случаях, колиб справу треба переводити на місци, можна сю справу судити на провінції.

Суд той на народнім з'їздї уконституує ся і вибере старшину і прокуратора.

Коли дійде до відома одиницї факт народнього проступку, обовязана вона донести о тім вибірному народньому судови. Голова виделєґує одного члена до переведеня доходжень, котрі відтак предложить ся прокураторови. Прокуратор або внесе обжалованє, або справу залишить, а тодї вільно тому, хто о тім донїс, піддержати обжалованє.

Як обжалованє внесене, тодї предсїдник суду визначить по черзї 12 судіїв до тої справи і пішле листу так прокураторови або тому, що субсидіярно обжаловував і обжалованому. Обжалований має право з тих 12 судіїв відкинути 6. З осталих шість предсїдник вильосує 3 і вони обовязані справу розсудити. Колиб розходило ся о зраду народа, тодї повисші числа подвоють ся.

Таким чином вибраний суд переведе розправу і видасть засуд, котрий може бути в тяжших провинах (напр. виключенє з партії), оголошений в орґанї партії. Під той суд підходило би як провина навіть те, що хтось, знаючи о промаху другого, затаїв се, або замість віддати дїло під народний суд, зачав на власну руку противника "мити".

Коли маємо претенсію на людий культурних, на те, щоб нас поважано як людий статочних, то ми повинні в першім рядї завести між собою карність, а лиш при карности освободимо себе від всяких чираків, які гризуть наш орґанїзм.

Піддаю сей мій проєкт під дискусію, а від так під розвагу З. У. Р. і Народ. Комітету, щоб заняли ся орґанїзацією такого народнього суду.

[Дїло]