В редакції "Літературно-наукового вісника"
Деякий час я був співробітником редакції "Літературно-наукового вісника", в якому працював Іван Франко. Часто я не хотів підходити до нього, щоб не заважати в роботі. Іноді він мене запрошував зайти в неділю, щоб піти разом на прогулянку. Я не завжди скористовувався з запрошення, бо не хотів забирати дорогого йому часу.
Коли часом до нього заходив, ми, звичайно, сідали біля круглого столика. Мене завжди дивувала незвичайна працьовитість Франка, яка переходила всякі межі.
Одного року з Наддніпрянщини нам написали, щоб надсилати туди "Літературно-науковий вісник". Довгий час ми думали над тим, як це зробити. Нарешті придумали таке: змінили обгортку книжки і написали на ній "Воскресные чтения". Так нам удалося вислати багато номерів журналу. Довгий час все, здавалося, було в порядку. Але в кінці грудня 1900 і напочатку 1901 року кілька номерів журналу повернули назад. Виявилось, що книжок не тільки не пропустили, але навмисне так довго тримали, щоб обдурити редакцію. Після цього ми мусіли надсилати журнал на Україну поодинокими аркушами в рекомендованих листах. Це дорого коштувало і дуже виснажувало бюджет видавництва.
Франко дуже тепло ставився до молоді. Можна навіть сказати, що Франко завжди тримав пальці на пульсі молоді. Все те, що переживала наша молодь і чим вона цікавилась, його надзвичайно інтересувало.
В 1900 році в Галичині народилась декадентська література, якою почала захоплюватись частина молоді. Франкові ця література була чужа і його тривожило те, що молодь захоплюється декадентством.
Коли, наприклад, хтось звертався до нього за порадою для якоїсь модерністичної теми, Франко говорив, що не можна б зовсім інакше написати. Я сам раз, будучи молодим, побачив на вулиці дідугана, що продавав яблука і груші. В моїй уяві вирізьбилась тоді ціла романтична історія про цього дідугана. Але коли я запитав Франка про його думку, то він просто відповів мені: "Цей же старий зовсім не бідний, він заробляє великі гроші на продажі фруктів. Коли ви хочете писати про трудову людину, то для цього можна знайти більш характерний персонаж".
До нього часто зверталось багато молодих авторів, щоб поправив їх вірші. Франко робив це з охотою, але коли, наприклад, бачив, що багато поправок у тексті, тоді сам переписував ці вірші начисто.
Михайло Яцків, письменник.
В дні юнацтва
Минуло понад 50 років з того часу, коли я зблизився з Франком. Ми жили обидва дружно. Ще в час мого перебування студентом гімназії, він втягував мене до літературної роботи. Саме тоді почав виходити журнал "Народ" і я, будучи учнем V і VI класів, писав туди статті. Коли я, після закінчення гімназії, зібрався вступити у Віденський університет, мені вдалося при допомозі дружини Франка намовити і його поїхати у Відень. І так, в 1892 році ми поїхали до Відня. Мали там спільну хатинку. Провівши там цілий рік, він став доктором і повернувся у Львів.
Живучи з Франком у Відні, ми вчилися спільно за одним столом. Ліжка наші були поряд. Разом ми ходили і снідати і обідати, разом відвідували лекції. Так ми прожили в тісній дружбі увесь рік.
Свої спогади про Франка я вже друкував у різних газетах, а тепер би хотів повністю зібрати їх і, доповнивши дечим, описати в одній книжці. Мені здається, що такий збірник спогадів про Франка приніс би велику користь. На мою думку, треба було б опублікувати тільки такі спогади, які є правдиві і писані справжніми друзями письменника. Бо в нас були й такі, що за життя зовсім не цінували Франка, а потім, щоб примазатися до великої людини, друкували і друкують якісь спогади: мене, мовляв, Франко сюди посилав, а мене туди і т. ін. Але все це ні дочого.
Далі, мені здається, що ми взагалі мало ще маємо наукових статтей про творчість Франка і на цій ділянці треба також багато попрацювати.
З періоду ув'язнення Франка я пригадую собі такий факт. Він просив передати йому до тюрми єврейську граматику і там її вивчав. Я був тоді студентом 5 класу. Пригадую також, як було організовано так звану "яєчню" проти львівського митрополіта Сильвестра Сембратовича. Ми, тобто я і Франко, одержали спільне запрошення. На конверті було написано: "Іванові Франку, або В. Щурату". В листі зазначалося, що нас запрошується взяти участь у "влаштуванні великої овації митрополітові". Ми ще не знали тоді, що ці слова треба було розуміти дослівно, як "овва!". Франко на другий день чомусь не пішов, але я таки брав участь у цій "яєчні". Багато тоді студентів поліція затримала, а я, повернувшись додому, розповів про все Франкові. А наступного ранку прийшов до нас жандарм і агент поліції. Вони зробили обшук, але нічого, крім "запрошення", не знайшли.
Академік В. Щурат.
Друг молоді
Я належав до молодшого покоління і вважався учнем Франка. Наше знайомство почалося в 1901 році. Я тоді вчився в Чернівцях на Буковині і тому наші відносини з Франком були, так би мовити, "на віддаль". Пам'ятаю, як дуже тішився Франко молоддю і щиро піклувався про талановитих людей.
Я також мав щастя зустрічатися з ним. Під час кожної зустрічі він завжди розпитував мене, як живе черновецька молодь і чим вона займається. Особливо цікавився Франко мовознавством, і людям, які займалися мовою, міг подати ряд цінних вказівок. Вказував їм відповідну літературу, нові книги, які виходили тощо. У нас майже щороку відбувалися вічі. Так було і в 1889 році, коли приїхав до нас Франко. Молодь прийняла його з великим ентузіазмом і радістю. Тоді ще не було прийнято обирати почесну президію, а просто обиралося студентську президію. Але, як тільки названо ім'я Франка, молодь вітала його бурхливою овацією.
Згадую осінь 1904 року. Я був тоді учнем IV класу. Якраз відбувалися у нас Шевченківські свята і делегація наших студентів приїхала у Львів. Я мав нагоду багато говорити з Франком і мене просто зворушила йото прихильність і безпосередність. Приватними справами він ніколи не займався. Всі наші розмови були спрямовані на наукові справи, чим цікавиться молодь у Чернівцях, який вона має світогляд. А інформації треба було давати вичерпні, бо його не задоволяло будьщо.
Втім, скільки я разів був у Львові, завжди мав нагоду зустрічатися з Франком або вдома, або в книгарні Наукового товариства імені Шевченка або в бібліотеці. В 1908 році я звернувся до нього з питанням, як він дивиться на переклад "Петрії і Довбущуки" для молоді. Він похвалив мене за цю пропозицію і вважав її за корисну. Дуже шкодую, що листування моє з Франком під час першої імперіалістичної війни перервалося.
Пам’ятаю, що Франко ставився до мене надто прихильно. Взагалі наші відносини були дуже гарні. Але, коли це треба було, він говорив зовсім одверто і не рахувався ні з чим. Пригадую такий факт з 1903 року. Мені тоді жилося дуже погано і я потребував заробітку. Звернувся за роботою до видавничої спілки. Мені дали перекласти для молоді повість Шіллера. Переклад цей я робив без словника. Через деякий час одержав лист від Франка, в якому він писав приблизно таке: "Ви, молодий чоловіче, роблячи переклад, певно не думали про те, для кого він призначений. Адже подумайте, що це переклад для молоді". І тут він навів одну фразу, яку я також не дуже розумів у своєму перекладі і назвав її "зразком", який треба покласти на виставу, щоб люди на це дивилися.
Мені, звичайно, після такого листа стало дуже прикро. Відповів я Франкові приблизно так: "Тон Вашого листа міг бути й інший, але тому, що це писав Франко я не гніваюсь". Знову через деякий час я одержав лист від Франка, в якому він писав, щоб я не гнівався за тон його листа, але щоб зрозумів його ситуацію: він сам багато працює, завжди зайнятий, а тут дуже часто молоді люди роблять такі переклади, що аж страх бере. І через те він так дошкульно писав мені лист. А наприкінці, пам'ятаю, Франко писав так: "І що я маю з вами робити, коли ви всі такі недотепи".
Пам'ятаю ще, коли в 1913 році, під час ювілейних свят, Франко відвідав Чернівці. Це був справді його тріумфальний приїзд. Тоді саме так склалось, що і студенти не пішли до школи, бо було якесь свято. Молодь тісно оточила його на вокзалі, випрягли коні і самі везли його до міста. Дощ лив страшенний, але це ні трохи не зупиняло молоді, не гасило її ентузіазму. Зал народного дому був щільно набитий. Франко читав тоді свого "Мойсея".
Василь Сімович — професор львівського університету ім. Ів. Франка.
[Вільна Україна]
18.05.1941