Володимир СЕМКІВ

Уже минув якийсь час після призначення Юрія Луценка генеральним прокурором України, то, може, тепер хтось із перших осіб нарешті пояснить нам: до чого був той поспіх? Квапилися так, наче мусили терміново щось зробити руками осідланої Луценком прокуратури. Та ба, ні: досі нікого не посадили, недоторканності не позбавили, алярмових спецоперацій не здійснили (якщо не брати до уваги саму операцію призначення Луценка).

 

Владні гілки подали приклад блискавичної, якщо того вимагають обставини, законодавчої роботи: 12 травня вранці депутати схвалили закон, який дозволив президентові номінувати у прокурори особу без юридичної освіти, в обід хутко підписали закон і надрукували його в екстреному випуску «Голосу України» — і вже перед вечором під оркестр провели Луценка на Різницьку.

 

Луценко перешіптується з Порошенком за мить перед призначенням

 

Охололе після Віктора Шокіна крісло наробило Петрові Порошенку неабиякої мороки. На початку «прокурорського» тижня Адміністрація Президента мусила повідомити про скасування візиту Порошенка до Великої Британії і зазначила, що однією з причин відмови була проблемна ситуація з генпрокуратурою. На перший погляд скидалося, що пан президент боїться повторення в Лондоні оказії, яка трапилася з ним під час поїздки до Вашинґтона: сподівався полетіти до США з указом про призначення нового прем'єр-міністра, а мусив позичати в Cірка очей. Утім політичні експерти виявилися прозаїчнішими до Порошенка, назвавши причиною скасування візиту до Британії нову порцію документів з теки Panama Papers, яка могла зіпсувати президентську з'яву на поважному антикорупційному форумі, що був одним із цвяшків тепер уже змарнованого візиту.

 

Отож на 12 травня у Верховній Раді запланували «прокурорський» бліцкриґ. Як каже у коментарі «Z» експерт «Реанімаційного пакету реформ» Олександр Лємєнов, блискавичний сценарій був покликаний усунути ризики, пов'язані з крихкістю домовленостей. Зрештою, намір Банкової спрацював: голоси «під Луценка» збирали дуже завзято, і наприкінці дорахувалися ще й трьох «за» із «Опозиційного блоку».

 

Для Порошенка то вже третій генпрокурор. Два попередніх ішли у відставку з ганьбою. При тім президент й далі торочить про реформування прокуратури, намагаючись уникнути відповідальності за ці провальні кадрові рішення, а кажучи масштабніше — намагаючись приховати відсутність волі до зміни системи. За влучним висловлюванням Мустафи Найєма, Луценко — «це найкраще, що може собі дозволити Петро Порошенко, аби запропонувати суспільству»; сплав лояльності й харизми. Друге — то для народу, перше — для себе. 

 

Юрій Луценко, хоч і не сподобився юридичної освіти, але вже має досвід керівництва у правоохоронному відомстві. За «помаранчевих» часів він очолював Міністерство внутрішніх справ протягом чотирьох років із перервами. Саме за ту міністерську діяльність пізніше став в'язнем режиму Януковича. Згідно зі спрощеною версією, «донецькі» мстилися Луценкові за арешт Бориса Колеснікова й «панцеромобілі» біля резиденції Ріната Ахметова у Донецьку.

 

Тепер Луценко твердить: свою «юридичну» освіту він здобув «на лаві підозрюваного, на лаві засудженого».

 

Луценко дивиться на прокурорів. 2012 рік

 

Чи готовий він зі старим завзяттям взятися за покарання «реґіоналів»? Принаймні у 2013 році, вийшовши на волю, Юрій Луценко в своєму першому інтерв'ю казав, що не має наміру мститися ворогам, бо провів у в'язниці занадто багато часу, щоб марнувати його на відплату. До речі, те інтерв'ю є вельми цікавим, бо в ньому Луценко міркував, зокрема, і про реформу прокуратури, і навіть трохи виявився прогнозистом. Казав, що відновлення справедливості — не його прагнення, а то буде прагнення «з боку наступного справедливого суспільства, наступного справедливого суду і прокуратури». Тоді ведуча вже спочилого телеканалу ТВі розсміялася:  про «справедливу прокуратуру» на апогеї Януковичевого правління міг говорити хіба дивак. А Луценко зреагував: «Посмішку поділяю — згоден, це фантастика. Але так буде». Якби якийсь маг тоді нашепотів у студії, що Луценко через три роки очолить генпрокуратуру, а Янукович дивитиметься на це кадрове призначення з Росії, то тоді Юрій Віталійович міг би вжити навіть міцніше словечко, ніж «фантастика» — якраз це він дуже добре вміє.

 

Процитуємо також і план Луценка на реформування правоохоронних органів, оголошений у тому самому інтерв'ю: «Стикаючись з цією системою, я впевнений — систему МВС, прокуратури і судів змінити, реформувати неможливо. Відповідь — напалм і ще раз напалм! Це називається прибалтійський варіант — закрити цю систему, набрати персонал з нуля».

 

«Z» питає в експертів — менеджера антикорупційної групи «Реанімаційного пакету реформ» Олександра Лємєнова та колишнього політичного соратника Луценка Тараса Стецьківа — чи буде «напалм» від нового генпрокурора, і чи будуть зміни?

 

 

Тарас СТЕЦЬКІВ:

Луценко точно не буде незалежним від Порошенка

 

– Я критично оцінюю призначення Луценка, незважаючи на те що це мій товариш і що і у нас із ним є щонайменше 15 років спільної політичної боротьби — і в рамках акції «Україна без Кучми», і польовими командирами Помаранчевої революції, і в «Народній самообороні», і в парламентській нашій історії. Те, що я скажу, не стосується особистості Луценка, а лише моєї політичної оцінки.

 

Саме ухвалення закону, котрий уможливив обрання Луценка, відбувалося з порушенням реґламенту. Коли закон змінюється під одну людину — це точно не правовий шлях, це є азіатська модель, коли живемо не за правилами, а маніпулюємо правилами під впливом політичної доцільності. Цілком зрозуміло, що ця зміна закону під одного чоловіка була потрібна Петрові Порошенку для того, щоб поставити лояльного до себе Луценка на посаду генерального прокурора і в такий спосіб використовувати Генпрокуратуру як механізм управління державою. Адже Петро Олексійович і попередніх прокурорів — Ярему, Шокіна — ставив тільки через їхню лояльність до себе. Ця кандидатура точно не буде — при всьому моєму доброму особистому ставленні до Луценка та його попередніх заслуг — незалежною і незаанґажованою. Він лояльний до Порошенка і не зможе його не слухати.

 

Окрім того, входження у прокуратуру в такий спосіб — це величезна пляма на репутації самого Юрія Луценка. І ухвалення цього закону, і обрання відбулося не голосами демократичної коаліції, а завдяки підтримці колишніх «реґіоналів». Зрозуміло, що за такі голосування доведеться чимось платити.

 

Показовими будуть перші місяці. Якщо він займатиметься самопіаром і так званим заочним засудженням Януковича, то треба зазначити: це не те, чого чекає суспільство. Якщо ж він дійсно почне наводити порядок у системі, карати приспішників Януковича, які винні не менше, ніж він, у корупції й вибуху на Майдані, якщо він поверне до прокуратури справжніх борців із корупцією, якщо звільнить людей Шокіна, переконає, що «закон один для всіх» — тоді, можливо, мій скепсис і почне зменшуватись.

 

 

 

Олександр ЛЄМЄНОВ:

Коли Луценко був міністром, він уживався з системою добре

 

– У Верховній Раді поспішали з призначенням Юрія Луценка, бо розуміли, що вже існують певні політичні, а можливо, і бізнесові домовленості, котрі вимагали негайного рішення. Ми усвідомлюємо, що під «протягнення» закону і під обрання потрібні голоси, а голоси — це така річ, котра має здатність розсіюватися, і тоді доводиться передомовлятися, при чому не обов'язково на кращих умовах. Тому всю процедуру вирішили провести протягом одного дня, щоб не втратити шанс.

 

Луценко є політиком і залишатиметься політиком на посаді прокурора. На мою думку, це прорахунок, бо правоохоронний орган, який має найвищий статус у процесуальній сфері, мав би очолювати юрист, професіонал своєї справи. Я підтримував ідею, щоб прокурора обирали на відкритому конкурсі. Але, як бачимо, перемогла політична доцільність (а можливо, і кумівство).

 

Не хочу Юрію Віталійовичу заздалегідь закидати якісь гріхи, але, як свідчить практика, в Україні подібні історії розгортаються по спіралі. Маємо вже третього «любого друга» в прокуратурі. Два попередніх прокурори анічогісінько не зробили для того, щоб довести до кінця резонансні справи: покарати злочинців, винних у вбивствах на Майдані, покарати людей, які виводили з країни мільярди. Сьогодні вони всі відновлюються в «невинному» статусі, перемагають у судах. Чому перемагають? Одна з причин — те, що прокуратура недбало представляє державне обвинувачення.

 

Також я не вірю в те, що ми станемо свідками протистояння Юрія Луценка та системи. Коли Луценко був міністром внутрішніх справ, він цілком добре уживався з системою. При МВС діяли схеми, про котрі він як керівник відомства не міг не знати. Вважаю, він не кидатиме справжній виклик системі — і система не чинитиме йому опір. Як увійшов у воду, так за певний час з води і вийде.

 

Прокуратура в нинішньому вигляді не може бути реформована. Реформа прокуратури провалена. Внаслідок так званого процесу «очищення» у прокуратурі майже всі керівні посади у місцевих прокуратурах дісталися старим обличчям, котрі лише трішки «перетасувались» усередині самої структури. Це «фейкова» реформа. Найгірше, що можеш вчинити при реформі — зробити вигляд, що її зробили, але нічого не змінити. Система законсервована. І справді, реформування системи — основне питання, на яке має дати відповідь Луценко. Час покаже. Але наразі я не наважуся стверджувати, що відповідь буде для нас позитивною.

 

13.05.2016