Ґімназія Українських Сїчових Стрільцїв.

Минає вже майже рік, як істнує в Коші У. С. С. ґімназійний курс, який гуртує довкола себе всю ґімназійну, а також семинарійну молодь, яка принагідно перебуває в стрілецькім Коші. Ориґінальність того курсу й та роля, яку він відграє бодай в одній поважній частинї стрілецького загалу, спонукують автора отсеї дописи як його інїціятора та провідника оповісти коротко історію так названої стрільцями "етапної ґімназії У. С. С.".

 

Заінїціював я її при кінцї мая 1915 р. в Замковій Паланцї коло Мукачева на угорській Українї. Причин засновання ґімназії дуже легко догадати ся. Найголовнїйшими завданнями курсу було: відсвіжити розум молодих людей, привернути їм попередню благородність і чистість почувань, вивести їх на якийсь час з тої очайдушности, яка опановує цїлу істоту людини на місцї вічної небезпеки, та використати час, присвячений зміцненню фізичних сил, на відпочинок духа й серця.

 

Не зважаючи на більші та менші перерви, викликані неабиякими перепонами, додержав ся курс іще до сього часу. Відповідно до ступня його чинности можна розріжнити три головні фази його розвитку. Перша фаза обіймає час від засновання курсу до часу переселення Коша до Галичини. Друга фаза припадає на час мандрівки Коша від Камінки аж до Свистїльник, третя знов фаза, найкраща, продовжуєть ся в сїм останнїм селї через увесь час нашого побуту в нїм аж до нинї.

 

В коротких нарисах кождої з тих фаз знайде читач близші дати про спосіб, місце й час провадження науки, про успіхи курсу та значіннє його для стрілецької ідеї.

 

Як по кождій більшій боротьбі, так і в місяць по боротьбі на Маківцї збільшило ся число таких стрільцїв, що перебувають у Коші. В тім то часї повернув також я до Коша зі шпиталю. Між стрільцями, що приходили до здоровля, знаходило ся дуже багато ґімназистів. Придивляючи ся їхньому тодїшньому життю, впав я на думку утворити для них курс, на якім могли-б повторити собі те з шкільної науки, що призабули, та набути собі дещо нового знання. До отсеї думки віднїс ся дуже ввічливо кошовий батько й помістив у деннім приказї оповістку про заведеннє ґімназійної науки. Дотичний приказ, що надав наче право прилюдности ґімназії, кінчив ся словами: "Кождий стрілець-ґімназист повинен використати учинність товариша й обернути вільний час на науку".

 

Зараз на другий день розпочала ся наука зі стрільцями, яких зголосило ся в першім днї пятьнадцять. З кожним днем прибувало щораз більше учеників з чотирьох найвищих кляс. З початку відбувала ся наука в стрілецькій касарнї, де з одної кімнати зробили собі ученики шкільну залю. По серединї уставили собі довгий стіл, зроблений зі скринок на консерви й дощок з поблизького плота, а довкруги нього таким самим способом зладили лавки. За таблицю служила помальована на чорно дошка, на якій виписано ріжні рубрики з харчового дїлу військової штуки. Опісля перенесли ся ми до народньої малярської школи.

 

Наука відбувала ся від раннього ранку до пізньої ночі з перервами, які відпадали на полагодженнє стрілецьких чинитьб (збірки, вправи, обіди і т. ин.). Входячи до кляси, кождий відкладав на бік оружє й, витягаючи свої зшитки, сїдав до лавки. Нa дворі були тодї гарячі, лїтнї днї, як звичайно в місяцї червнї. Рясний піт спливав тодї з чола стрільцїв, похилених над математичними задачами або над книжками. Кожний скидав з себе блюзку та розчінкавши ся, брав ся завзято до науки. З тих то часів заховали ся в мене як найкращі вражіння. Як приємно було тодї вчити, коли в нїкого не бачило ся якогось вимушення або знудження, коли кожний з повною свободою виповідав свої думки або зі сміливістю хапав ся за математичну задачу. Приємно почувало ся також в їхнім окруженню. Було обостороннє довірє до себе, бачило ся також щирість і дружність. Їм самим було з тим краще. Ті одиницї, що до того часу жили розсїяні між стрілецтвом своїм окремішнїм життєм, утворили один тїсний дружнїй гурток — характеристична риса курсу, що виступає через увесь час його істнування.

 

Кляси були комбіновані й ученики одної кляси ходили завжди на виклади низшої кляси. Склали ся так самі з себе. Відбувала ся наука математики для всїх кляс, обох клясичних мов, льоґіки й психольоґії. Ту науку провадив я (канд. фільософії на віденськім унїверситетї, клясична фільольоґія). Науки инших предметів не було, як також не було инших учителїв. Кожна остання лєкція відбувала ся на моїй кватирі. Читав я там зі старшими учениками Плятона та при тім викладав льоґіку й психольоґію. Найтруднїйше було з підручниками. В поблизькім Мукачеві роздобув я тільки тексти клясичних авторів і льоґаритми, всї видання в мадярській мові. Одначе сї підручники вистарчили менї вповнї тим більше, що до науки математики не потребував я нїяких книжок.

 

Доволї правильно тягнула ся наука через один місяць. При обостороннїм завзяттю вичерпано в двох третїх частях приписаний матеріял. Поминаю тут цїлий ряд викладів, що своїм змістом вибігали поза приписаний у школї матеріял і дотикали відомостей, що входять у круг загальної освіти. Була се правдива наука в тих учеників-жовнїрів, бо не вчили ся вони до іспитів, а ради задоволення внутрішньої потреби. Сe заразом і найкращі мої спомини й переживання з сеї доби істнування курсу.

 

Надійшов час відходу в поле й рівночасно переселення цїлого Коша до Галичини, при якім зоставив я ще один місяць до покінчення моєї відпустки. Більша половина товаришів-учеників відходила в поле. Щиро прощали ся вони з своїм учителем, а на спомин зробив підх. Микола Венгжин фотографічні знимки з нашої науки.

 

З їх відходом у поле перервав я на якийсь час науку й тим закінчила ся перша нангарнїйша доба в істнуванню курсу. В своїй дописї до "Громадського Голосу" назвав др. Назарук сей курс одинокою українською ґімназією на Мадярщинї.

 

Не так щастило ся стрілецькій ґімназії на рідній землї. Щодо числа тих, що побирали науку, зросла вона до величезних розмірів, але що торкаєть ся мериторичної справи, не осягнула нї в части тих моральних успіхів, що в першій добі свого буття. На нїщо не здали ся ті невсипущі старання та змагання одиниць, що піддержували її. Безнастанна мандрівка счеркувала всї наміри та зусилля, а її неповодженнє викликувало зневіру не тільки в учеників, але також у декотрих учителїв. За цїлих чотири місяцї був може тільки один місяць науки. Учеників було тодї коло двіста, учителїв вісїм. Як перші, так і другі зміняли ся в коротких часах. Цїла ґімназія дїлила ся на два курси, один для "старої войни" під моєю управою, другий під управою проф. української ґімназії у Львові Сави Никифоряка для "нової войни". Обі ті "войни" стояли окремими таборами й так у серпнї 1915 р. в Камінцї й Дубинї, а в вереснї в Майданї й Боднарові. У жовтні зійшли ся в Гнильчу разом, але довго не пожили з собою вкупі, бо "нова война" вибрала ся зараз у перших днях у поле.

 

Отже наука була утруднена. Деякі вчителї мусїли ходити що дня милями від одних до других. На курсї для "старої войни" вчили побіч мене товариші: укінч. філь. Іван Гуцуляк і ук. філь. Іван Дїдик. Від часу до часу удїляв науку фізики проф. др. Юлїян Гірняк, приїзджаючи на конику з Дубини. Сей останнїй був директором збірної "етапної ґімназії" й він то поставив курс на такий високий ступінь.

 

Для новобранцїв провадили науку тов. проф. Сава Никофоряк, проф. Микола Венгжин, ук. філь. Федь Вишиваний, ук. філь. Юлїян Мінко, ук. філь. Антін Жила і я, заходячи сюди що другий день з Камінки. Удїляв науки також сам курінний отаман др. Никифор Гірняк. Не вважаючи на те, що було більше вчителів, що заступлені були всї предмети, не можна було як слїд попровадити науки. Причиною того були ріжні непорозуміння, що зайшли тодї в стрілецтві, та їх наслїдки.

 

Наука для "старої войни" відбувала ся на кватирах, а коли, як напр. у Камінцї, не було відповідних кімнат, то ученики самі закінчили собі одну недобудовану хату й там вигідно слухали викладів у романтично уладженій кімнатї. Підх. Венгжин відфотографував навіть cей ґімназійний будинок. Наука для новобранцїв відбувала ся по сократівськи, де небудь, чи під голим небом у садку або гаю, чи під церквою або на дзвіницї, чи під оборогом, а в разї негоди в хатї. Одначе не зоставало вже багато часу на науку. День відпадав у більшій части на ріжні чинитьби військової натури. Тим то й не багато можна було навчити потомлених стрільцїв, що другий день відпадала наука, отже й не диво, що не розвинула ся вона як слїд. Таке було в Камінцї, такеж саме й у Боднарові, не змінило ся се також у Гнильчу, де був чистий заворот усього кошового життя. З Гнильча, де то найдїяльнїйшим показав ся проф. української ґімназії в Рогатинї Лев Смулка, перенїс ся стрілецький кіш до Славятина, а звідти по однім тижнї до Свистїльник. У Славятинї не було навіть часу розбити скриньок з книжками, як прийшло ся вже вирушати. І тут кінчить ся друга доба стрілецької ґімназії, доба повна всяких безуспішних зусиль, що розбивали ся об Гераклеві перешкоди, й цїлковитого неповодження. Подивляю в нїй тільки ту велику вирозумілість старих стрільцїв до науки, яких справдї можу ставити за приклад усїм ученикам, що можуть спокійно побирати науку в державних ґімназіях.

 

Вінчаєть ся на надсподїваними успіхами третя доба ґімназійного курсу, яка триває через увесь час нашого побуту в Свистїльниках. Тут відсапнув трохи увесь Кіш і став повертати до спокійного життя. Цїлу зиму відбувала ся по кватирах учителїв наука для старих стрільцїв-учеників, між якими було вже багато перших новобранцїв, що в Гнильчу вийшли в поле. Кождий день минав на завзятущій науцї, тим інтензивнїйшій, що всї відїздили по переробленню матеріялу до іспитів. За весь час свого істнування вислано до іспитів майже одну сотню учеників і досї не було випадку, щоб який не здав іспиту. По найбільшій части висилано до української ґімназії у Львові, яка сього року має справдїшню муку з тими іспитами. Багато є таких, що з відзначеннєм поздавали матуру.

 

Найдїяльнїйші споміж учителїв покапали ся тов. Юлїян Мінко, проф. Антін Лотоцький, т. Іван Гуцуляк і т. І. Дїдик. Себе не вчисляю. Заступлені були всї предмети. Науку побирали також семинаристи, ходячи на виклади всїх предметів крім латини та греки.

 

І тепер ведеть ся ще науку. Всїх учеників, що ходять на науку, є ще пятьдесять три. Користаючи зі спокою на стрілецькім фронтї, використовуєть ся кожду годинку, щоб як найбільше виобразувати ту молодь, що має стати опісля в рядах народнїх робітників. Наука відбувають ся тепер під погідним, весняним небом дуже симпатичним способом, що мило вражає.

 

Весна влила нових сил, нової охоти. Декілька фотоґрафічних картин, які зладив для Вістника підх. Венгжин, віддадуть вірно спосіб і дух науки.

 

У нас весело й радісно на науцї. Тут ученик не вчить ся з страху перед двійкою, не потребує також вязати ся особою учителя. Обостороннє довірє й товариськість, свобідність і взаїмна пошана надають стрілецькій ґімназії ідилїчної закраски. На ідилю сходить те все тут описане ґімназійпе життє, коли пригадаємо собі латинську приповідку: "Іnter arma silent musae".

 

Нї, війна учить цїнити музи.

 

(Пр. Kв. У. С С.)

 

[Вістник Союза визволення України]

07.05.1916