Про це через фейсбук з сумом повідомив його давній товариш Юрко Волощак.
«Усім, хто знав і хто не знав Юрія Миколайовича Охріменка. Сьогодні в 11.40 він помер у себе вдома по вул. Івана Франка у Львові. Зараз в морзі. Ховати будуть (ще невідомо коли) на Янівському.
Лікар офтальмолог, краєзнавець, публіцист, дуже начитаний, критично мислячий чоловік. Писав і говорив коротко і вузлувато. Надруковано масу його фейлетонів, історичних і краєзнавчих розвідок. Своїм коштом 4 роки видавав тижневик "Mikroskop pana Jurka" з ілюстраціями Влодка Костирка [що виник з його колонок у «Поступі», див., напр., в 2003, 2004, 2005 рр.].
Саме завдяки йому Львів заговорив про 24 Меридіан — Львівський Меридіан. Завдяки Юркові піднялося питання про львівські раритетні дуби, тиси, вертикальне озеленення, їстивні каштани, виноград. Багато з посадженого ним нині росте і розвивається.
Мав широку щедру натуру. Заробляв мало, але з грошима не рахувався. Власне, на ті лікарські подачки видавав газету. Казав, що костюму вистарчить одного, бо й сам один. Коли міг, купував каску чи бронежилет для "АТО". У свій час був депутатом першого демократичного скликання.
Ми з ним тісно співпрацювали, хоча б тому, що син моєї хресної мами Мілі Кебус-Охріменко. Зналися з дитинства.
З усього виглядає, що таке життя його задовбало. Багато курив і пива пив. Останній місяць, виглядає, свідомо пішов на смерть, бо несправедливість, безгрошів'я, ідіотська політика, ще й болячки. Тому кинув їсти і пив горілку, поки не помер. Можливо, ідею голодування взяв у Надії Савченко. Але ж...
Шкода. Дуже розумний був чоловік.
Колись для свого сина Леоніда Юрко написав вірша:
МИ ЛЬВІВ’ЯНИ
Можливо на світі є й кращі міста
Бананами й пальмами вкриті,
Та Львів не покинеш, і це неспроста,
Бо він є єдиний на світі.
Коли докучають і шум, й тіснота
Та скрегіт трамваїв над рано –
Не лай місто Лева, бо ми, як і Львів –
Люди примхливі – Львів’яни.
Як бачиш чудових будинків різьбу,
Скульптуру і ковані брами,
Гордися красою, бо ми як і Львів –
Люди мистецькі – Львів’яни.
Колись на війні від атак ворогів
Свій край боронили, не лічачи рани,
Із левиним серцем, і кожен, як лев –
Люди відважні – Львів’яни.
Рости українцем – велика то честь,
Львів’янином бути – шана подвійна,
Бо в долі й недолі, в добрі і журбі
Львів Україні опора надійна.
Зате і обов’язків більше, як хтось,
Мусить Львів’янин сповняти.
Багато читає, малює, а ще
Декілька мов треба знати.
І гарні манери – бо то таки Львів,
Навчися іще в віці раннім.
Трать праці багато, а менше трать слів,
Якщо ти насправді Львів’янин»
= = = = = = = = =
Юрій Охріменко
На деревянім львівськім бруці
Моя злодійська біографія розширилася. Крав колись кавуни на радгоспному баштані. Бувало, що крав книжки з бібліотек. А оце, вже на схилі віку «заіванив», як колись казали, одну штуку з дерев’яної бруківки Львова. Колись уЛьвові побутувала дерев’яна бруківка. Вона була, мабуть, дорожчою, ніж звичайний кам’яний брук. Зате залізні ободи возів, дрожок – а це був у довоєнному Львові основний транспорт, не гримали так сильно, їдучи дерев’яною бруківкою. Як зазначає Олена Степанів у своїй книжці «Сучасний Львів», на 1943 рік у Львові було біля 400 метрів дерев’яної бруківки.
У якійсь мірі її можна вважати елітарною. Дерев’яна бруківка була на теперішній вулиці Грушевського, перед колишнім головним корпусом Університету. Це задля того, аби не заважати грюкотом возів панам професорам і панам студентам у їх наукових студіях. Окрім того, дерев’яну бруківку проклали і перед будівлею Галицького Сейму (теперішній головний корпус Університету). Теж мудро. Державотворчі процеси вимагають ліричної тиші.
Після того, як з вулиць міста зникли вози і карети, дерев’яна бруківка зробилася непотрібною, і її замінили звичайною. Ніколи не думав, що колись побачу такий брук на власні очі, але пощастило. Будинок №8 у стилі конструктивізму по вулиці Саксаганського добре відомий львів’янам, бо по сусідству розміщені нотаріальні контори. Він збудований за проектом архітекторів З. Вардзала та А. Курилло у 1938 році. Слід віддати належне авторам. Вони дотрималися основних канонів конструктивізму. Тобто, максимальної комфортності, високої якості будівельних робіт, використання місцевих будівельних матеріалів. Естетичний ефект при цьому досягався не за рахунок архітектурного декору, а за рахунок пропорційності форм.
От у під’їзді цього будинку я й натрапив на залишки дерев’яної бруківки. На час зведення будинку така конструкція була доцільною. У партері передбачалися крамниці, і гуркіт повозів з товарами, що в’їздили на подвір’я, не повинен був тривожити спокій «льокаторів„. Недурно конструктивістські будинки у Львові прийнято називати «люксівськими».
Розглядаючи єдину, поцуплену мною з під’їзду будинку №8 по вулиці Саксаганського, дерев’яну плитку, можу тепер сказати дещо і про дерев’яний брук загалом. Його клали на піскову основу. Проміжки заливали смолою. Думав раніше, що бруківки робили з якось твердішого дерева – дуба чи бука. Але ні. Вони – соснові. Зрештою, спіла сосна просочується власною живицею, і гниє погано. І ще один засіб від гниття, на жаль забутий, використали давні будівельники. Вони вкладали дерев’яні цеглинки, якби догори ногами. Тобто, та сторона, що ближче до крони дерева, йшла донизу. Це видно з ширини річних кілець. На нижній поверхні бруківок вони вужчі. Річ у тім, що навіть мертве дерево зберігає у собі капіляри, які колись тягли вологу від кореня до крони. Якщо поставити дерев’яну деталь, нехай навіть дошку у паркані, так, як вона росла, то капіляри зроблять свою справу, і наша дошка просякне водою. Коли зробимо навпаки – вона залишиться сухою, а відтак, довговічнішою. Це видно і з мого екземпляру. Незважаючи на 70-річний вік, він міг би служити ще довго. Але потреба у дерев’яних дорогах минула. Отож, зникнуть і їх залишки.
А наш обов’язок – зафіксувати знахідку, як одну із зернин в історії Львова. А ще – вклонитися невідомим Майстрам, без яких Львів не був би Львовом.
27.04.2016