Спогад про Джона Мейнарда Кейнса

Виповнилось 70 років з дня смерті людини, яка посприяла революції в економічній політиці. Кейнс, який запропонував ефективні засоби для виходу з Великої депресії, запропонував би їх і тепер, щоб боротися з Великою рецесією

 

Джон Мейнард Кейнс (1883–1946)

 

21 квітня виповнилося 70 років, як пішов з життя Джон Мейнард Кейнс. Його колеґа Артур Піґу визнав, що той був найважливішим і найвпливовішим економістом свого часу. Через сім десятиліть після його смерті треба погодитися, що найважливіший поступ в економічному мисленні ХХ століття пов'язаний з його ім'ям і його творами. В «Загальній теорії зайнятості, відсотків і грошей», опублікованій 1936 р., Кейнс заклав підвалини, на яких засновувалася економічна політика, починаючи з Другої світової війни.

 

Кейнс народився у Кембриджі 5 червня 1883 р. Почав навчання в Ітоні, найкращому британському коледжі того часу. Згодом здобув стипендію для вивчення математики в Королівському коледжі й втупив до таємного Кембриджського дискусійного товариства, більше знаного як «Кембриджські апостоли», до якого належали особистості такої величини, як Дж. Е. Мур, Бертран Расселл, Леонард Вулф, Е. М. Форстер, Людвіґ Вітґенштайн і Літтон Стрейчі. Розумні, ексцентричні люди, які цікавилися інтелектуальними й мистецькими проблемами, обстоювали право на особисте щастя супроти суспільної згоди. Після закінчення коледжу Кейнс вступив на службу в державне управління у справах Індії і написав свою докторську дисертацію «Трактат про ймовірність» під керівництвом Альфреда Маршалла, й завдяки цьому дістав місце в університеті.

 

Коли більшість «апостолів» переїхали жити у Блумсбері, лондонський район, який мав богемну славу, Кейнс поїхав за ними і, починаючи з 1910 р., жив у двох світах: у Кембриджі, провадячи академічну діяльність, і в Лондоні, зі своїми друзями. То була група інтелектуалів, митців і філософів, які поділяли ідеї і почуття. Центром їхніх зустрічей був будинок на Ґордон-сквер, 46, де збиралися вже згадувані, до яких приєдналися Дункан Ґрант, Дора Каррінґтон, Вірджінія Вулф, Кетрін Менсфілд і Джеральд Бреннан. У 1925 р. він одружився з Лідією Лопуховою, балериною з російської трупи Дягілєва, яка залишалась його дружиною до кінця його життя і була одним з ключів до його щастя. Його зачарували її екзотичність, мистецтво та інтуїція.

 

Коли почалася Велика війна, друзі Кейнса відмовилися від державної служби через переконання, тимчасом як сам він став служити у казначействі. Його звинуватили у зрадництві, і він також заявив про відмову від служби. Коли війна закінчилася, Кейнс увійшов до складу британської делеґації в переговорах, які привели до укладення Версальської угоди. Незгідний з нею, він покинув Париж і написав книжку «Економічні наслідки миру», яка стала світовим бестселером. На думку її автора, Версальська угода порушувала умови перемир'я й  унеможливлювала відновлення німецької та європейської економіки. Так і сталося.    

 

Як кембриджський економіст Кейнс був людиною своєї епохи, його книжки стосувалися економічних проблем, якими були позначені міжвоєнні роки. У 1923 р. він опублікував «Трактат про грошову реформу». Прихильник відновлення золотого стандарту, він вважав, що його треба поліпшити, і виступив проти інтересів Сіті й рішення Вінстона Черчілля зафіксувати номінальну вартість фунта стерлінґів на рівні 1914 р. В наступній праці, «Трактаті про гроші», написаній 1930 р., він аналізував коливання індустріальних економік і стверджував, що проти застою належить застосовувати податкову політику, яка б боролася з безробіттям.

 

А потім, у 1929 р., трапився обвал Нью-йоркської біржі і настала Велика депресія. Свої найбільші зусилля Кейнс доклав до того, щоб видозмінити теорію, яку він вважав непридатною для боротьби з проблемами світової економіки: падінням виробничої діяльності. В Кембриджі він тлумачив Велику депресію як проблему недостатності платоспроможного попиту, яка мала вирішитися завдяки діям, які б стимулювали споживання та інвестиції, і через державні видатки. Нестача платоспроможного попиту вимагала втручання влади, тому що система була неспроможна відновитися сама по собі. З написанням «Загальної теорії» зародилося кейнсіанство, яке є основою сучасної макроекономіки.

 

У 1941 р. Кейнс поїхав у Вашинґтон, щоб почути думку американської адміністрації щодо валютного режиму для післявоєнного часу: валютний світ з фіксованими обмінними курсами, з доларом як якірною валютою і відновленням багатосторонності в міжнародній торгівлі. Наступного року почалися переговори, які завершилися підписанням угод на Бреттон-Вудській конференції. Відповідальні за американську державну скарбницю розробили план, і Кейнс взявся підготувати британський. Гору взяв американський, і це було природно, зважаючи на економічне лідерство Сполучених Штатів у світі. З'явилися Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Кейнс був там, свій проект він не просував, але дав відчути силу свого інтелекту та особистості.

 

Іспанію Кейнс відвідував тричі. У 1907 і 1909 рр., подорожуючи арагонськими Піренеями. Втретє, у 1930 р., він приїхав у Мадрид на запрошення Іспансько-англійського комітету і прочитав для студентів лекцію «Економічні можливості наших внуків». Він сказав, що вірить у постійне зростання в довгостроковому плані, яке дозволить насолоджуватися більшим дозвіллям і віддаватися радощам життя. Все те узгоджувалося з духом Блумсбері та його мистецькими й інтелектуальними інтересами.

 

Кейнс помер 21 квітня 1946 р. від серцевого нападу. Ось як описує кембриджського економіста Луїс Анхель Рохо у книжці «Кейнс: його час і наш»: він був розумний і покладався на ідеї, щоб вирішити труднощі; яскравий і талановитий, терплячий зі своїми опонентами, відкритий, ґречний, щедрий, вірний своїм друзям і численним інтересам в таких різних сферах, як література, балет, музика і живопис. Він був ориґінальним економістом, уміло провадив переговори, вдало грав на біржі. Також йому щастило в коханні: спершу в Блумсберському гуртку, де він часто міняв пару, не надто зосереджуючи свою увагу на відмінностях статі; відтак — у його шлюбі з Лідією Лопуховою. Бертран Расселл сказав, що інтелект Кейнса гостріший і ясніший, ніж всі йому відомі, а його сучасник Шумпетер — що він був вихованою, привітною, некорисливою, товариською і балакучою людиною.

 

Кейнс брав участь у  всіх великих подіях свого часу. Його академічний спадок вражає, він залишив по собі революцію в сфері економічної політики. З ним зародилося кейнсіанство, що його усе ще чекає довгий пробіг, як нещодавно згадав Скідельскі в «Поверненні маестро». Кейнс, який запропонував ефективні засоби для виходу в Великої депресії, безперечно, запропонував би їх і тепер, щоб боротися з Великою рецесією. І з огляду на брак ідей мусимо сказати: нам потрібен Кейнс!

 


Пабло Мартін-Асенья, професор економічної історії Університету Алькала

 


Pablo Martín-Aceña
John Maynard Keynes: un recuerdo
El País,  21/Abr/2016
Зреферувала Галина Грабовська

 

22.04.2016