Трохи про архетипи...

 

 

Людському мисленню загалом властива певна двоїстість у розумінні світу. Окрім начала, яке Ніцше називав «аполлонівським» (раціональним, етичним, впорядкованим, гармонійним і под.), існує ще й його «тінь» — «діонісійське» (ірраціональне, природне, те, яке уособлює первісний хаос, відштовхує, але водночас принаджує до себе). Ці два начала завжди нерозривні і йдуть в парі. У слов'янському міфі про створення світу, наприклад, над первісним морем літав білобог у вигляді лебедя. Білобога супроводжувала лише його тінь, яка стала чорнобогом — протилежністю білобога... І якщо для давніх греків Зевс був уособленням офіційної «аполлонівської» культури, то Діоніс, якого зображували з козлячою бородою, хирявим тілом і в стані екстатичного сп'яніння, персоніфікував собою анти-Зевса. Те саме можна сказати і про Локі зі скандинавського пантеону, який був тінню Одіна, і ще про багато різних стародавніх міфологій. Британський антрополог Віктор Тернер в цьому контексті висунув концепцію антиструктур. В будь-якій структурі (культурі), за Тернером, іманентно присутня її тінь — антиструктура, що ґрунтується на діонісійському началі. Так, середньовічна карнавальна культура ваґантів (на Русі — скоморохів) була тінню офіційної церковно-феодальної культури. Мандрівні жонґлери, цигани, розбійники, монахи-розстриги, авантюристи та блазні у своєму фольклорі передразнювали церковні піснеспіви, артикулюючи (зазвичай в дуже непристойній формі) табуйоване діонісійське начало:


            Ego sum abbas Cucaniensis 
            et consilium meum est cum bibulis, 
            et in secta Decii voluntas mea est, 
            et qui mane me quaesierit in taberna 
            post vesperam nudus egredietur, 
            et sic denudatus veste clamabit: 
            Wafna, wafna! quid fecisti, Sors turpissima? 
            nostrae vitae gaudia 
            abstulisti omnia!* (з «Carmina Burana»).

 

Щоб максимально достовірно показати життя середньовічної Русі, кінорежисер Андрій Тарковський у фільмі «Андрей Рублёв» хотів спершу використати ориґінальні пісні скоморохів, які зберігалися в закритих спецфондах бібліотек. Але від ідеї довелося відмовитись. Як виявилося, навіть за сучасними мірками частушки скоморохів були жахливо непристойні.

           

Локі

 

Повертаючись до архетипу трікстера (блазня)... В епоху Середньовіччя блазень був присутній при кожному королівському дворі й був чимось більшим, ніж просто клоуном, який звеселяв короля та його гостей. Він радше був alter ego короля, його тінню, що персоніфікувала темне, хтонічне, діонісійське начало. У скандинавській міфології, наприклад, Локі був сином велетня-йотуна Фарбауті, якому боги дозволили жити разом з ними в Асґарді. Велетні-йотуни, як і грецькі титани, уособлювали хаос і темні сили природи. Мабуть, саме з архетипічної природи блазня як персоніфікації цих хтонічних сил випливає глибоко вкорінений страх дітей перед клоунами, пов'язаний з колективним підсвідомим. Недаремно Стівен Кінґ, обігруючи цей страх, назвав свого знаменитого клоуна-людожера «Воно», що наводить на паралелі з фройдівським «воно». Створивши культуру, люди приборкали «воно». Міфи містять відголоски цього, оповідаючи про боротьбу богів-олімпійців з титанами й асів з йотунами. Хтонічних чудовиськ боги замкнули під Землею, звідки вони можуть в будь-який момент вирватись і знову занурити світ у хаос. А поки що тільки Локі — останній, хто залишився, — нагадує про цей темний бік життя, кривляючись моторошнуватими гримасами блазня.   

 

Воно Стівена Кінґа

 

Як alter ego короля блазень при королівському дворі мав право на поведінку, яка для інших була строгим табу. Він єдиний міг говорити Правду і критикувати у вічі короля, не боячись бути страченим. Бувало, що блазень мав безпосередній вплив на короля, який потребував когось, хто міг би дати об'єктивний аналіз його діям. Знаменитий Станьчик при дворі короля Сиґізмунда ІІІ Авґуста, скажімо, мав не менший вплив на Його Величність, аніж прем'єр-міністр.

 

Вільям Мерріт Чейз. «Придворний блазень»

 

А тепер до сучасності... Особливості колективного підсвідомого полягають в тому, що його архетипи виявляються в усіх культурах та на всіх етапах розвитку людства. Взяти хоч би американську політику... В постаті Трампа, який, за висловом Ю. Андруховича, є «вкрай небезпечною сумішшю Жириновського і Берлусконі», є щось від архетипу блазня. Його вульгарно-карнавальна постать порушує усі канони «аполлонівської» раціональної демократії, яку в США напрочуд добре персоніфікує Обама. З цього погляду Трамп є alter ego та тінь самого Обами. Його постать, як і все, пов'язане з фройдівським «воно», манить до себе і відштовхує водночас, з чим, очевидно, пов'язана поляризація американського суспільства довкола нього. І якщо взяти до уваги історіософську концепцію Ніцше про те, що аполлонівські й діонісійські начала в історії чергуються, то цілком логічно після восьми років аполлоніського правління Обами чекати актуалізації діонісійської енергії, яку нині уособлює Трамп.

 

Інший приклад — Жириновський. Постать Жириновського настільки архетипічна, що могла би правити за безпосередню ілюстрацію середньовічного концепту блазня. Окрім основної функції — смішити свиту, — Владімір Вольфович має ще одну місію, яка здавна була прерогативою лише блазнів, — говорити правду. Тобто артикулювати те, що для інших придворних є строгим табу. Саме ця роль дозволяє йому озвучувати такі тези, як, скажімо, «теракты нам выгодны», чи порівнювати Меркель з Гітлером. Придворний блазень Путіна — це тінь його самого, що йде з ним в нерозривній парі, наче білобог і його тінь-чорнобог. І те, що Путін думає і планує, Владімір Вольфович озвучує, навмисне змінюючи контекст сприйняття своєю епатажною поведінкою скомороха. Скільки разів ще в 1990-ті та 2000-ні він говорив про повернення Криму в лоно «русского мира», а ми не вірили, вважаючи його виняткого за циркача! І скільки сьогодні він говорить про велику війну, хаос, розчленування України, колапс держави, самогубство нації і ґлобальні ядерно-бактеріологічні катаклізми! А ми хіба крутимо пальцем біля чола і повторюємо: «Дурак, та й годі!». А даремно. Адже блазень, який дурнувато кривляється і дзвенить бубонцями, — це уособлення первісного хаосу, який змушував ціпеніти від жаху ще давніх греків і скандинавів. Саме тому в його образі є ще щось жахливе...

 

_______________________________

Я є абат Куканії,

і моє рішення — бути з питущими,

і в секті Деція волію бути,

і хто зранку шукатиме мене в таверні,

голим піде ввечері,

й тому обібрані без одягу волають:

Wafna! Wafna! [Горе, горе] Що ти зробила, Фортуно безчесна!

Всю радість нашого життя погубила!

 

 

         

 

 

19.04.2016