Європа тоне в кризах ще й через те, що наші часи надзвичайно бідні на видатних політиків, лідерів і візіонерів. Серед моря посередності вивищується хіба Анґела Меркель. Та, яку українці називали «фрау Ріббентроп».
Чергова річниця анексії Криму й виникнення вогнищ сепаратизму на Донбасі є доброю нагодою озирнутися назад і спробувати дати оцінку тим подіям й їхнім учасникам. Наш народ загалом невдячний і злопам’ятний, тому не дивно, що всі навколо нам щось винні – й Обама заслабкий, і Порошенко зрадник, і ще сотня негативних епітетів з довільно дібраними прізвищами. Єдиним, либонь, хто досі зберіг позитивний ареол, є «кривавий пастор» Турчинов. Озирнувшись і оцінивши минулі два роки, я б хотів до позитивних героїв зарахувати й Анґелу Меркель – на мій погляд, єдиного сучасного європейського політика історичного масштабу.
Хоча у 2014-му українці й називали її «фрау Ріббентроп», у підсумку федеральний канцлер Німеччини виявилася таки далекогляднішою за своїх критиків. Ясна річ, ура-патріоти можуть бити себе в груди з криками, що саме через Меркель ми втратили Крим і Донбас, адже вона була мотором так званих Мінських переговорів. Проте слід врахувати, що для будь-якого виборного службовця коріння закордонної політики знаходиться у внутрішній: канцлер не може діяти всупереч бажанням свого народу, бо дуже швидко перестане бути канцлером. Пригадаймо: два роки тому Німеччина, німецьке суспільство були значно більш проросійськими, ніж нині. Що зробила в цій ситуації Меркель, послідовний прихильник санкцій і протидії Росії?
Вона наполягла на підписанні Мінських домовленостей, адже німецький виборець вірить у документи і вагомість публічної декларації. Коли після Мінська атаки на Україну й постачання озброєння бойовикам не припинилися, німецький обиватель почав по-іншому дивитися на РФ – як на ненадійного, непослідовного й небезпечного партнера. Якщо в 2014 німці вважали, що передусім слід домовлятися з Росією, то зараз усвідомлюють, що договори з Москвою не варті паперу, на якому підписані. І хоча санкції проти РФ завдали збитків і німецькому бізнесу, Анґела Меркель пішла на цей – непопулярний у Німеччині ‒ крок. Україна ж запровадила санкції проти агресора значно пізніше, не кажучи вже про той факт, що ми й досі продаємо Росії озброєння й комплектуючі, а липецька фабрика сплачує в бюджет РФ податки.
Але «українське питання» далеко не єдине, за що можна поважати чинну німецьку канцлерку. Вона ще й унікальна особистість – бездітна протестантка зі східної Німеччини у переважно католицькій партії з коріннями на Заході. Людина, що поставила ставку на майбутнє, вирішивши поступово відмовлятися від атомної енергетики - і нині Німеччина є світовим лідером у сфері альтернативних (природних) джерел енергії. Політик не просто зі стійкими поглядами, а візією майбутнього цілої Європи. Вірогідно, що якби не фрау Анґела, ЄС криз останніх років просто не витримав би. У час ле-пенів, орбанів і качинських складно протистояти популізму й дешевій крикливості, важко проштовхувати заздалегідь непопулярні кроки – як було, наприклад, з підтримкою Греції під час фінансової кризи.
Меркель продемонструвала, що її партія називається «християнсько-демократичною» не просто так – і прийняла понад мільйон нужденних біженців у свою країну, хоча всім зрозуміло, що цей вчинок рано чи пізно поховає її політичний рейтинг. Це самовбивче політично й глибоко гуманне за суттю рішення робить її політиком, діячем непересічного масштабу. Історичного.
І хоча позиції Меркель слабнуть, саме вона на фоні європейської політичної дрібноти претендує на роль політика, що в складні часи проявив рішучість і характер. І так, може статися, що зовсім скоро її змусять піти у відставку (як після війни змели зі сцени Черчиля), але в пам’яті нашого покоління вона залишиться останнім політиком, який захищав ідею об’єднаної Європи й європейських цінностей. Можливо, в цій боротьбі фрау Анґела програє. Але вона принаймні бореться.
18.04.2016