Радянські танки прямують на Будапешт і Прагу.
Російські банки відкривають приховані офшорні рахунки й тіньові холдинґові компанії, які нишком купують впливи і беруть під контроль стратегічні активи по всій Європі.
Колабораціоністи на Сході й попутники на Заході вишиковуються за лінією ленінізму.
Бізнесові та індустріальні лобісти і на Заході, і на Сході, як папуги, повторюють тези промов Путіна.
Мережа комуністичних партій та підставних організацій просуває інтереси Москви.
Павутина непрозорих корпорацій-ширм, брудних енергетичних угод, а також складні схеми відмивання грошей стають пасткою для іноземних еліт й формують готове до використання кремлівське лобі.
Минуле, зустрічай теперішнє.
Багато в чому російська корупція — це новий Радянський Комунізм. Чорні гроші Кремля — це нова Червона Загроза.
На Сході альянс держав-сателітів із соціалістичними плановими економіками радянського типу та авторитарними політичними системами був замінений безпринципними угрупуванням клептократій з кланово-капіталістичними економіками російського типу й дисфункційною владою.
І спроби Радянського Союзу підірвати Захід силою ідеї поступилися прагненням путінської Росії підкупити його спокусою легких грошей.
Все нове — добре забуте старе.
«Кремль не мусить прямо бути лідером блоку країн a-la Варшавський договір; натомість, він може загострювати чинні поділи, підривати міжнародні інституції і помагати творити світ, де процвітатиме його власна форма корупційного авторитаризму», — написали Пітер Померанцев і Майкл Вайс у своєму масово поширюваному звіті «Загроза нереальності: як Кремль використовує інформацію, культуру та гроші як зброю».
Захоплення еліти
Радянський Союз намагався поширити Комунізм і створити блок держав, лояльних до Москви. Путінська Росія намагається поширити свою корумповану бізнес-модель, щоб створити блок держав, залежних від Кремля.
Радянський Союз переймався насамперед своїми безпосередніми сусідами, Східною Європою, однак намагався поширити свою соціалістичну модель також і за її межі.
Путінська Росія також сконцентрована на своїх безпосередніх сусідах, колишньому СРСР, але разом з тим націлилася проштовхувати клептократію й набагато далі.
Вона використовує брудні енергетичні схеми з непрозорими структурами права власності на кшталт РосУкрЕнерго, EuralTransGas та Молдовагаз як морквинку, щоб спіймати й контролювати еліти країн колишнього Радянського Союзу — як, наприклад, Україна, Білорусь і Молдова.
Ще далі на Заході Кремль розгорнув хитрі холдинґові компанії на зразок Vemex'у, енергетичної торговельної компанії з разюче непрозорою структурою власності, яка в остаточному підсумку веде до Газпрому, що захопив приблизно 10–12% чеського енергетичного ринку.
Кремль направду опанував мистецтво корупційної угоди, щоб встановити патрон-клієнтські стосунки далеко за межами російських кордонів.
«Газпром за мовчазної підтримки Кремля створив близько 50 компаній-посередників, тихо пов'язаних з Газпромом та розкиданих по всій Європі», — свідчив покійний аналітик з енергетики Роман Купчинський, колишній директор української служби Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, перед Комітетом з міжнародних відносин Сенату США у червні 2008 року.
Купчинський вказував на розміщену у Відні Centrex group, якою володіє кіпрська холдинґова компанія й австрійська RN Privatstiftung, як і Gazprom Germania з мережею.
Він зазначив, що такі ширми «не додають жодної додаткової вартості до ціни російського газу, який продається на європейських ринках; однак вони заробляють величезні суми грошей, котрі, виглядає, просто зникають через підставні компанії на Кіпрі і в Ліхтенштейні».
Купчинський також повідомив комітету, що «в Угорщині тіньові компанії, підозрювані у зв'язках з організованою злочинністю та Газпромом, намагаються контролювати великі сеґменти збуту національного газу й бізнесу із виробництва електроенергії».
«Це історія про інвазію»
Існують і докази того, що Путін залучив деяких членів своєї старої розвідувальної аґентури в східнонімецькій Штазі, щоб заснувати підставні компанії по всій Європі.
У вересні 2007 року звіт з розслідування німецького журналіста Ганса-Мартіна Тіллака розкрив, як Gazprom Germania став «чимось на зразок клубу колишніх членів східнонімецької служби безпеки».
«Це історія про інвазію. Масову, заздалегідь добре сплановану кампанію. Генеральний штаб розміщений далеко на сході, в Москві, столиці Росії. Ціль — територія Німеччини та решта Західної Європи», — писав Тіллак.
«Але ця історія інвазії кишить колишніми офіцерами Штазі та тіньовими фіґурами. Це історія "компаній — поштових скриньок", які навіть не мають поштових скриньок, компаній, які приховані всередині інших компаній. Яке найбільше враження від цього? Що вони приховують потоки капіталу».
Але це така інвазія, в якому велика частина західних еліт — бажаючи того чи ні — взяла участь.
«Непротивлення російській корупції з її незаконними капіталами, що методично відмиваються по всьому Заходу, працює на користь Кремля і доматорно, і в міжнародному плані», — писали Померанцев і Вайс.
«Якщо передумова неоліберальної ідеї ґлобалізації полягає у тому, що гроші є політично нейтральними, що взаємна залежність буде поштовхом до зближення, а міжнародна торгівля сублімує насилля в гармонію, то російське бачення залишається в кращому разі меркантильним — з грішми і торгівлею як зброєю та взаємозалежністю як механізмом аґресії».
Комунізм, незважаючи на його недоліки, намагався апелювати до універсальних людських ідеалів та прагнень. Хоча в практичному втіленні він став проти людською природи.
Корупція ж апелює до найбільш універсального та базового людського інстинкту — жадібності. І, на жаль, вона завжди синхронна з людською природою, що робить нову «Червону Загрозу» потенційно ще небезпечнішою й підступнішою за стару.
Корупція — вже не тільки питання доброго врядування. Зараз це проблема національної безпеки, і її треба розглядати як таку.
Brian Whitmore
Corruption Is The New Communism
Radio Free Europe/Radio Liberty, 12.04.2016
Зреферувала Леся Стахнів
15.04.2016