Варіації хмарності демонструють межі окремих біомів – екосистеми конкретної великої території. Це змогли довести два американських учених, використавши для своїх досліджень супутникові знімки. У журналі «PloS Biology» інформують: таке дистанційне зондування може бути важливим інструментом для збереження видового різноманіття та вивчення екосистеми.
Хмарність Землі: графічне зображення світової диноміки.
Хмари приховують значно більше інформації, ніж лише про погоду – вони розкривають таємниці тваринного й рослинного світу, так званого біому (середовища існування видового різноманіття, що охоплює неживі чинники, а також всіх рослин і тварин, які тут присутні).
Хмари впливають на довкілля, адже від них залежать частота опадів, інтенсивність сонячного випромінювання, показники температури й вологості, й, отже, вони визначають численність важливих екологічних процесів: ріст, виживання, поведінку і розмноження організмів. Зрештою, абіотичні фактори визначають, де рослини й тварини можуть вижити.
Власне варіації хмарності описують точні межі окремих біомів. Це змогли довести два американських учених, використавши для своїх досліджень супутникові знімки. У журналі «PloS Biology» інформують: таке дистанційне зондування може бути цілком придатним інструментом у процесі збереження видового різноманіття та вивчення екосистеми.
«Зобразивши дані графічно, ми помітили, як чітко проглядаються різні біоми на фоні частоти й тривалості хмарних днів упродовж останніх 15 років, – розповідає Адам Вілсон (Adam Wilson), що на момент дослідження працював у Єльському університеті. – Коли межу однієї з екосистем перетинають, цей перехід видно дуже чітко».
Вілсон та його колега Волтер Єтц (Walter Jetz) проаналізували дані, отримані з двох супутників НАСА впродовж 15 років, і створили свою базу даних, яка містить зображення практично кожного квадратного кілометру Землі щодня в період з 2000 по 2014 роки. Так учені змогли продемонструвати, що динаміка хмарності навколо планети сильно пов’язана з різними чинниками середовища та біорізноманіття, пишуть учені.
Тобто, хмари можуть надати відомості про тварин і рослин, поширених на певній території, й у такий спосіб допомогти захистити ті види, що опинилися в небезпеці. Обоє учених демонструють це з допомогою південноамериканського горобцеподібного та південноафриканської протеї. Вирахувавши моделі хмарності, дослідники змогли визначити величину та місце екологічної ніші обох видів в безпрецедентних деталях.
На їхній погляд, можна розробити техніку та спосіб, аби досліджувати життєве середовище видів, що в небезпеці. «Зрозуміти просторовий розподіл біорізноманіття – основне, якщо потрібно прийняти рішення про захист природи», – каже Єтц.
Аналіз Вільсона та Єтца має визначальну перевагу. Адже всі інші погодні розвідки та їхні посилання на довкілля й біорізноманіття послуговуються даними з окремих метеостанцій. Це забезпечує своєчасну інформацію, проте не демонструє глобальних показників. Особливо бракує повідомлень про середовище існування в далеких тропічних лісах, де присутня найбільша кількість видів тварин і рослин.
Результати дослідження засвідчують: хмарність сильно варіюється у своїй географічній різноманітності, а на підставі спостережень за нею можна вивчати умови існування, екосистему та розподіл видів детальніше, ніж на ґрунті кліматичних даних.
Cornelia Dick-Pfaff
Wolkig mit Aussicht auf Artenvielfalt
Wissenschaft-aktuell.de, 01/04/2016
Зреферувала Соломія Кривенко
07.04.2016