Під знаком COURSE

От і настав день, коли V Міжнародні майстер-класи нової музики COURSE дійшли до свого фіналу. Озираюся назад, і думаю: здається, в певному сенсі відповідь на запитання, що повисло в повітрі після лекції Клауса Ланґа, сама мене знайшла. Питання розуміння, та й взагалі сприйняття часу в мистецтві, тим паче в музиці, варто залишити риторичним. Однак, у фінальному концерті відчула відносність часу: всі враження, пов’язані з майстер-класами, були настільки яскравими, що, здавалося б, наче під знаком COURSE минули не шість днів, а кілька годин. Мабуть, у цьому секрет «часу стрункого та часу товстого»: все залежить від наповнення. Уявляю, якими цікавими та насиченими були ці дні для безпосередніх учасників-композиторів Ганни Копійки, Назара Скрипника, Анни Стоянової, Миколи Хшановського, Катеріни ді Чекки, Богдани Чепелюк.

Перш ніж поділитися враженнями від фінального концерту на сцені Концертного залу ім. С. Людкевича, дозволю собі невеликий «ліричний відступ»: пригадаю кілька моментів із заключного семінару, який за традицією відбувся у формі неформальної дискусії між шанованими професорами та учасниками. Оскільки суттєва частина проекту COURSE залишилася недосяжною і дуже кортіло побувати за лаштунками творчого процесу, перед семінаром у мене назбиралось досить багато запитань. Хоча не довелося питати нічого. Завдяки модератору Юрію Булці прозвучало все, що я хотіла почути. І навіть більше. Дискусія порушила питання розуміння не «як я компоную», а «для чого». Практично всі молоді композитори-учасники цьогорічних майстер-класів вважають найціннішим те, що їх намагалися навчити оцінювати власні твори неупереджено, «зі сторони», відкривати для себе новий шлях розвитку власних творчих ідей.

Слухачі не можуть оцінити різниці між першим варіантом партитури і «фінальним». Тому складно сказати, наскільки кожному з композиторів-учасників вдалося у повній мірі усвідомити власну творчість як процес (після індивідуальних занять, лекцій з викладачами і репетицій з інструменталістами). Концерт з їхніх творів виправдав усі очікування: неординарний творчий задум було втілено в життя найбільш відповідними засобами стилю кожного з них. Заключний концерт майстер-класів можна назвати «вечором прем’єр»: традиційно на завершення COURSE увазі слухачів пропонують кілька українських та світових першовиконань.

Вечір умовно складався з двох частин. У першій прозвучали твори викладачів: Ельжбєти Сікори (Польща-Франція), Йорґа Біркенкьоттера (Німеччина) та Клауса Ланґа (Австрія). Зізнаюся, що мені вперше довелося бачити зал Львівської філармонії зі сцени. Для цього концерту крісла для публіки розмістили безпосередньо на сцені. Уперше випала можливість під час концерту бути так близько з виконавцями і композиторами, відчути себе співучасником. Усі твори звучали у виконанні високопрофесійного колективу Ensemble Nostri Temporis. Музиканти не просто інтерпретували написані композиції, вони переживали їх. Це додавало особливого відтінку атмосфері вечора.

Першим прозвучав твір німця Йорґа Біркенкьоттера Schwebung und Strenge. Дуже доречною є традиція короткої оповіді про твір з уст автора, адже у випадку Йорґа саме вона спрямувала увагу слухачів на визначальну рису твору. Чи Вам доводилося чути, як звучать струни рояля без ударів клавіш? Йорґ Біркенкьотер відкрив для себе цікаві акустичні можливості звучання фортепіано ще у 1991 році. Як це працює? Виявилось, що дуже просто – натиснувши й притримавши одні клавіші без атаки, слід виконати певний акорд на forte, і струни першої групи клавіш починають звучати самі по собі завдяки резонансу. Цей ефект, який композитор охарактеризував словом «відлуння», важко описати словами. Його треба було чути і бачити.

Cadenza для віолончелі solo – спростування поширеної думки про те, що кожен музичний твір є результатом зустрічі абстрактної музи і митця при сприятливих обставинах. От і ні. Іноді композитор мусить проявити креативність у ситуації, наприклад, обмеженого часу, або ж творчо підійти до деяких непередбачуваних обставин. Ельжбєта Сікора поділилася зі слухачами історією написання твору. У 2006 році її приятелька, віолончелістка-віртуоз попросила написати щось нове. Оскільки часу було небагато, композитор вирішила «запозичити» щось у самої себе, і взяти за основу композиції фрагмент із Suita – більшого твору для віолончелі з електронікою. Назва нової композиції — Cadenza – вказує на роль цього фрагменту у первинному творі. Ще одним поштовхом для композиторки піти цим шляхом була ситуація, яка виникла спонтанно: на одному з виконань Suita раптово перестала діяти електроніка, й тоді солістка просто продовжила грати без акомпанементу. Цей випадок спонукав авторку поглянути на віолончельну партію твору як на незалежну композицію. У Cadenza авторка застосувала цілу палітру технічних можливостей віолончелі і створила цілий світ емоцій, які надзвичайно виразно відтворив для нас Золтан Алмаші.

Третім твором від викладачів у концерті прозвучала композиція Клауса Ланґа. Чи можуть буденні речі або вподобання автора бути ідеєю музичного твору? Так! Клаус продемонстрував нам напрочуд креативний підхід до черпання задумів «з нічого». Як він сам розповів, композиція die drei dirndln зреалізувала одразу дві ідеї: спробу пошуку цікавого у звичних речах, як от зернятко рису (що втілилось у «мініатюрності» звукового матеріалу) та любові до… котів. Так-так, саме спостереження за поведінкою улюбленців наштовхнуло на концепцію форми твору, як чогось відкритого і непередбачуваного. Хіба ж можливо передбачити, коли саме коту спаде на думку перейти у іншу кімнату (або не спаде)?

Безпосередньо після цього прозвучали твори учасників, кожний з яких став рефлексією на певні явища, спробою відтворити те, що неможливо висловити іншими способами. Два з них, твір Катеріни ді Чекки (Рим) Dédalo y sensación та композиція Анни Стоянової (Одеса) After forever народилися під враженнями літературних творів. Ганна Копійка (Одеса) у своїй композиції Harmony of Euler's Number змусила звучати математику, Микола Хшановський (Львів) заінтригував всіх назвою (Χιονοκάλυψη) і сам же розкрив всі таємниці: йшлося про гру снігу з вітром. Назар Скрипник пішов у абстрактизацію ідеї: його твір Non risoluto – спроба пролити світло на механізм відносин між певним об’єктом та суб’єктом. Тепер про всіх – докладніше.

Ганна Копійка відкрила слухачам звучання гармонії чисел і залишила риторичне запитання у кінці твору. Якось в інтернеті випадково натрапила на п’єсу, що була озвученням числа Пі. Цього разу концепцією було число Ейлера. Але, окрім використання послідовності цифр як музичної теми (де нота «до» дорівнює числу 1 і т.д., а «0» – паузі), авторка запропонувала цікаву модель розвитку цієї теми. Вона інкрустувала в діатонічну послідовність звуків конфлікт (за визначенням Ганни Копійки – «дефект»). Саме він творить концепцію форми: як боротьби гармонії та хаосу. У репризі твору гармонія перемагає – але це вже нова гармонія. Хіба щось може бути таким самим після повної руйнації? Що ж буде далі – саме це питання залишилось без відповіді. Ганна ще на презентації проявила себе як композитор-мелодист. ЇЇ твір вирізнявся з-поміж інших мелодичним звучанням, властивим для пізніх романтиків.

Абсолютно інший погляд на музику у Назара Скрипника. Автор фактично не застосовував прийомів звуконаслідування. Твір для кларнета, скрипки, віолончелі та фортепіано розкрив три аспекти взаємодії елементів Всесвіту: спробу контакту між об’єктом та суб’єктом, власне, контакт та можливі наслідки цього контакту – інерцію. Хоч важко було вловити який з інструментів є об’єктом, а який – суб’єктом (варіантів слухацького трактування може бути чимало), вважаю, що композитору вдалося реалізувати свою творчу візію у звуках.

Композиція Анни Стоянової, з дещо кінематографічною назвою After forever занурює у філософську сферу розуміння життя. Ідея твору захована у рядках «Сонету» Іосифа Бродського: вірш про стан «після всього». Анна також обрала для себе досить різноманітний інструментальний склад (гобой/англійський ріжок, валторна, скрипка, віолончель та фортепіано). І через різноманіття барв їй вдалося висловити багатий світ вже пережитих емоцій.

Микола Хшановський вже не вперше демонструє інспірацію природними явищами. Пригадую, у 2014 році завдяки твору Tanezrouft на мить вдалося відчути атмосферу гарячих піщаних дюн, поринути «в цілковиту пустоту під палючим сонцем». Сьогодні композитор запропонував твір для флейти, кларнета, валторни та фортепіано і продемонстрував снігову бурю, гру сніжинок і вітру. У деяких моментах слухові враження провокували «фізичні» відчуття.

Останнім прозвучав твір учасниці з Італії – Катеріни ді Чекки. Драматургія її твору настільки яскраво передала фабулу літературного першоджерела (роману «Похвальне слово мачусі» Маріо Варгаса Льйоси), що мені самій захотілося його прочитати. Це були не просто музичні діалоги між фортепіано, віолончеллю та скрипкою – це справжній «любовний трикутник» (батько, син, нова дружина батька), втілений через голоси інструментів. Можливо, це був би гарний сюжет для опери. Але чи потрібно писати оперу, якщо молодій композиторці вдалося так правдиво передати ситуацію без зайвих слів та сценічної дії?

Загалом, можу сказати, що давно концерти нової музики не сприймалися мною настільки «на одному диханні». Це була ідеальна модель: авторський коментар – твір (реальне втілення) – високопрофесійне виконання. Для всіх шанувальників сучасної класичної музики нагадую, що наприкінці вересня у Львові розпочнеться XXII Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». До речі, цьогоріч замовлення від фестивалю «Контрасти» на написання нових творів отримали Катеріна ді Чекка та Назар Скрипник. Саме їх обрали викладачі П’ятих Міжнародних майстер-класів нової музики COURSE.

Два додаткові шанси проявити себе подарувала молодим композиторам Концертна аґенція Collegium Musicum. Іван Остапович назвав двох композиторів, які напишуть твори для камерного оркестру Collegium Musicum – Анна Стоянова та Катеріна ді Чекка. Прем’єри можна буде почути наступного концертного сезону 2016/2017 рр.

Довідка

Міжнародні майстер-класи нової музики COURSE проводяться в Україні впʼяте, вперше – у Львові. Ідея заснування та щорічного проведення єдиних в Україні майстер-класів нової музики належить композитору, музичному менеджеру та мистецькому керівнику COURSE Богдану Сегіну. За умовами майстер-класів композитори-учасники впродовж тижня – від 14 до 19 березня – під керівництвом трьох знаних композиторів (Ельжбєти Сікори, Йорґа Біркенкьоттера та Клауса Ланґа) мали написати твір для камерного ансамблю. Прем’єри творів традиційно відбулися в останній день COURSE у виконанні колективу Ensemble Nostri Temporis, який спеціалізується на виконанні сучасної класичної музики.