д-р Остап Грицай

Відень, у березні 1941.

 

Справа допомоги українському студентству, як одно з найважніших завдань нашого громадянства під теперішню хвилину, набирає окремої ваги особливо супроти нашого студентства в Відні. Бо віденська академічна "Січ", у якій це студентство гуртується вже більше ніж 70 літ, відіграла видатну ролю в історії культурних змагань українців і то не тільки на віденськім ґрунті, але — як усім нам відомо — й у загальному житті нації. А як зразково намагаються свідомі члени нашої "Січі" сьогодні піддержувати високий рівень її традицій новими зусиллями, про це треба б писати цілу низку звітів; дещо про цю працю віденських студентів знають читачі нашої ґазети вже дещо з принагідних дописів та зі статтей п. А.Курдидика (нпр. репортаж "Серед січового братства" в ч. 47, з 5. III. ц. р.). Але, що таким чином нашим студентам у Відні доводиться виходити далеко поза обсяг університетських студій, і то з неабияким власним пожертвуванням, того в нас ще завжди не запримічують так чітко, як воно годилось би.

 

Недостача інтеліґентних працівників у нас трохи не в кожній ділянці нашого національного життя нині просто пекуча. Тому наш студент знає гаразд, що призначений йому час до науки він мусить використати всеціло й уповні з кожного погляду, тимбільше, коли він студіює в такій централі европейської культури, як Відень, де він має нагоду вивчитися на доброго фахівця не тільки в одній ділянці. Українські студенти ніколи не були в такому щасливому положенні, щоб могли пильнувати тільки книжки, дбати виключно про вписи й іспити, не мішатися до громадянського життя та простувати якнайкоротшою дорогою до абсолюторії та дипльому. Сьогодні студент, крім обовязків звязаних з його наукою, зустрічається на такім міжнароднім ґрунті, як Відень, ще й з обовязками та завданнями — нашої національної пропаґанди. Правда — віденська "Січ" була вже заздалегідь, ще й у перших починах свого істнувания, свідома своєї репрезентаційної станиці супроти чужинців. Її історія оповідає нам не одно цікаве й гарне про колишні українські національні свята, — зокрема ж Шевченківські концертні — влаштовувані "Січчю", починаючи від 40-их років мин. століття.

 

Але якщо за епохи Франца Йосифа один такий концерт у році був достаточним виявом нашої тодішньої пропаґанди — то її нинішнє завдання далеко ширше, тяжче й глибше. Нині віденська "Січ" працює тісно зі старшим громадянством, згуртованим у рядах тутешнього Українського Національного Обєднання, якого чергові імпрези — особливо в театральнім відділі — без співучасти "Січі" — невикональні. Отак, дуже гарна, недавно влаштована, вистава "Гриця" була відіграна майже самими студентками й студентами, після чого вже в тиждень потім ті самі січовички й січовики дають виключно своїми заходами репрезентативний "Український Вечір" у такій установі міжнароднього значіння, як "Дойч-Ауслєндішер Студентенклюб", де голова "Січі", п. Б. Лончина, в своїй промові підкреслює — попри науку! — і культурну пропаґанду, як одне із завдань нашого студентства на віденськім ґрунті.

 

І дивлячись хоч би тільки на всі ті виступи січового товариства, що ми їх бачили досі, у швидкім темпі, починаючи від жовтня м. р., передусім у згаданім "Д. А. С-клюбі", треба сказати, що "Січ" виконує те завдання відповідно до її сил та скрізь з чималим успіхом.

 

А коли стверджуємо те, то памятаймо одночасно й про всі ті труднощі, що з ними звязана така праця студента для національної пропаґанди. Труднощі часу й простору, зокрема в такім великанськім середовищі, як нинішній Відень, де точність у прибуванні на проби до чергових імпрез звязана не тільки з витратою дорогого для студента часу, але і зі значними видатками на лучбу та на принагідний харч. А далі, труднощі студентської екзистенції сьогодні взагалі, зокрема ж на чужині, здебільша в повнім відрізанні від рідні.

 

Словом: справа допомоги українському студентству у Відні — це справа, що з різних причин мусить стати предметом най більшої уваги всього нашого громадянства, якому доля кадрів нашої майбутньої інтеліґенції повинна таксамо лежати на серці, як пропаґандивна праця нашої молоді на закордонному терені. Сьогодні "Січ" у Відні нараховує 135 членів — здебільша з Ґен. Ґубернаторства, — а з черговим новим семестром їх певно прибуде ще більше. З тих членів майже половина такі, що саме кінчають свої студії, та яким доконче треба допомогти їх покінчити.

 

Отак для переведення тієї допомогової акції на віденськім ґрунті заснувався тут при УНО окремий відділ — як філія ДОФУС-а у Відні, — на чолі якого стоїть автор цих рядків, а в склад котрого входять чолові представники тутешнього громадянства та відпоручники "Січі". І подаючи це тут до відома, я закликаю все наше громадянство до активної співпраці з нами, до матеріяльної допомоги нашим студентам і студенткам у Відні, знаючи, що кожна найменша жертва на ту ціль — це жертва на носіїв національної праці в майбутньому та на нашу працю за кордоном.

 

[Краківські вісті]

 

 

29.03.1941